8.Ку як основне джерело

У КУ наведено такий перелік трудових прав: а) право вільно розпоряджатися своєю здатністю до праці, обирати рід занять та професію; б) право на належні, безпечні та здорові умови праці; в) право на своєчасне одержання заробітної плати, не нижчої від визначеної законом; г) право на захист від безробіття; ґ) право на захист своїх прав через механізм індивідуальних та колективних трудових спорів із використанням встановлених законом способів їх вирішення, включаючи право на страйк; д) право на відпочинок та ін.

Згідно з положеннями ст. 43 Основного Закону України кожен має право на працю. Це право включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Уперше Конституція заборонила використання примусової праці. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стани. У статті 44 Конституції України вперше закріплено право тих, хто працює, на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. У Конституції України відображено такі права, як право на відпочинок (ст. 45), на соціальний захист (ст. 46), на достатній життєвий рівень для себе і для своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст. 48) та ін.

9.Кодекс законів про працю України

Кодекс законів про працю України затв.Верховною Радою УРСР 10 грудня 1971 р., з часом частково доповнювався й змінювався.

Кодекс законів про працю України визначив правові засади й гарантії здійснення громадянами України їх конституційного права на працю та розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної праці. Завдання кодексу полягає в регулюванні трудових відносин всіх працівників, сприянні зростанню про­дуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя населення, зміцненню трудової дисципліни тощо.

Кодекс законів про працю України складається з 20 глав, які нараховують 265 статей:

Глава І. Загальні положення.Глава II. Колективний договір.

Глава ПІ. Трудовий договір.Глава ПІ-А. Забезпечення зайнятості вивільнюваних пра­цівників.Глава IV. Робочий час. Глава V. Час відпочинку. Глава VI. Нормування праці. Глава VII. Оплата праці. Глава VIII. Гарантії і компенсації.Глава IX. Гарантії при покладенні на працівників матері­альної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.Глава X. Трудова дисциплін.Глава XI. Охорона праці.Глава XII. Праця жінок.Глава XIII. Праця молоді.

Глава XIV. Пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням.Глава XV. Індивідуальні трудові спори.Глава XVI. Професійні спілки. Участь працівників в управ­лінні підприємствами, установами, організаціями.Глава ХУГА. Трудовий колектив.Глава ХУП. Державне соціальне страхування.Глава ХУШ. Нагляд і контроль за додержанням законо­давства про працю

10.Конвенція і Рекомендації моп як джерела трудового права

Початком становлення та розвитку сучасного міжнародного права, стало виникнення 28 червня 1919 р. Міжнародної організації праці (МОП), метою та завданням якої було поліпшити умови праці та життя працівників шляхом встановлення єдиних міжнародних стандартів трудових прав. Загальна кількість К і Р їх на даний час складає понад 370, і тільки третя частина ратифікована Україною.

Конвенції – це міжнародні-правові документи, які приймаються МОП, основне джерело сучасного міжнародного трудового права. Це міжнародні договори, що породжують відповідні юридичні зобов'язання перед державами - членами МОП, які їх ратифікували.

Рекомендації – це резолюції міжнародних конференцій, нарад та міжнародних організацій, які не мають обов’язкової юридичної сили. Рекомендації за своїм змістом та правовою природою є джерелом інформації, програмою для удосконалення національного законодавства.

Ратифіковані:Конвенція № 52 про щорічні оплачувані відпустки;

Конвенція № 95 про охорону заробітної плати;

Конвенція № 100 про рівну винагороду чоловіків та жінок за працю рівної цінності;

Конвенція № 103 про охорону материнства;

Конвенція № 111 про дискримінацію в галузі праці і занять;

Конвенція № 138 про мінімальний вік для прийому на роботу;

Конвенція № 102 про мінімальні норми соціального забезпечення, 1952 р.

Конвенція № 130 і Рекомендація № 134 про медичну допомогу та допомогу у випадку хвороби, 1969 p.;

Конвенція № 128 і Рекомендація № 131 про допомоги по інвалідності, по старості і у зв'язку з втратою годувальника, 1967 p. та ін.

Рекомендації: Рекомендація щодо страхування на випадок безробіття та щодо надання допомоги безробітним; 86. щодо працівників-мігрантів (переглянута в 1949 році)