50. Шлемкевич про сутність та завдання філософії

критики немає по роботі. немає і роботи Микола Іванович Шлемкевич (псевд.: М.Іванейко, С.Вільшина, Р.Срібний; * 27 січня 1894, с. Пилява, Бучацький район, Тернопільська область — †14 лютого 1966 м. Пассейк, Нью-Джерсі, США) — український філософ, публіцист, громадсько-політичний діяч, дійсний член НТШ і УВАН. Дослідник історії української культури, зокрема, літератури та філософії.

51. Інтегральний націоналізм за Донцовим

( Інтегральний націоналізм зародився у Франції наприкінці 19 — початку 20 ст. і відповідно до викликів часу поставив націоналізм на новий рівень, у тому числі політичний. Для ідеологів інтегрального націоналізму цей термін теж став не випадковим. З одного боку в широкому розумінні «інтегралізм» вказував на всеохоплення націоналізму, а з іншого (у більш вузькому значенні) — на той соціальний устрій, до встановлення якого прагнули інтегральні націоналісти.

Інтегралізм часто називали у свій час ідеологією крові та ґрунту. Однією з центральних ідей інтегралізму була гармонійна співпраця та співіснування всіх суспільно-корисних верств на противагу їх протиборства, національна солідарність, делегування у представницькі органи від корпорацій (тобто профсоюзів/синдикатів) та повне заперечення процедури голосування за ідеологічно різнорідні партії, що фактично означало переважання єдиної ідеології та повної монополізації політичної влади від її носіїв.

)

Основні засади інтегрального націоналізму за Донцовим

-Нація — абсолютна цінність. -Політичні партії, класи повинні поєднатися заради Вищої мети. -Вища мета — незалежність держави. -Мета виправдовує всі засоби. -Майбутню державу повинен очолити вождь, керманич з необмеженою владою. -Соціально-економічні питання — другорядні; скоріш за все держава буде аграрною, з розвинутою кооперацією і капіталістичною промисловістю. -Необхідно діяти, відкинувши будь-які політичні дискусії.

Ідеї Донцова

Керуючись ідеями Ніцше, Донцов прийшов до генерального висновку: нація — не лише «мовна чи національна збірнота», — нація — це «воля щось спільне творити». Донцов намагався прищепити українській суспільності волю до влади і волю до життя, фанатизм на шляху боротьби за власну ідею, тверду віру у власні сили, і тільки такий вихід він вбачав у творенні повновартісної нації. Націю може порятувати лише народження нової психології переможців, а не рабів, «не вічний стогін покараних рабів і сльози».

Коли ж Донцов говорить про суспільну еліту, то усвідомлює під цим не якісь матеріальні чи політичні переваги. Еліта, вибрані — це ті, хто вимагає від себе більше ніж інші, навіть якщо ці вимоги їм не під силу.

Історія, політика й мистецтво в його теоріях стоять поруч. У праці «Де шукати наших історичних традицій», Донцов із захопленням описував суворі епізоди історії козацтва і вважав, що коли українці відмовилися від політики національної агресії, коли національна ідея почала керуватися загальнолюдськими цінностями, перестала реалізовуватися через фанатизм, інстинктивні почування, емоційність, а не розумовість, дух національної нетерпимості, як це було за часів Б.Хмельницького і тоді, коли Україна ще утримувала свою державність, тоді саме і почалося звиродніння нашого національного почуття.

Заангажованість мистецтва політичними ідеями для нього цілком природна річ. Тому Донцов наголошує на особливій ролі письменників у суспільстві — як сили, що формує свідомість людей. Корінь зла, головну причину того, що українці втратили колишню силу духу, перетворилися на провінцію Європи, Донцов вбачав у самих українцях. Вістря критики він спрямував проти тих ідеологів національно-визвольного руху України, які спиралися на загальнолюдські, демократичні ідеали, насамперед М.Драгоманова, М.Грушевського та ін. Він закидав їм брак фанатизму й віри, страх нав'язати свою волю, свою ідеологію, як окремій особі, так і ворожій нації.

Донцов послідовно обстоював ідею незалежності України та застерігав від орієнтації на Москву, попри те, чи вона царська, республіканська, буржуазна чи пролетарсько-соціалістична. Як пише сучасний політолог А. І. Клюй, Д.Донцов ототожнював царизм і комунізм, оскільки вони є різновидами однієї ідеології і відрізняються лише суттю.