Радіовізіонний передавач. Передачі bbs

У 1928 році продемонструвала "радіовізіонний" передавач W3XK і фірма Jenkins Laboratories, заснована переїхали з Англії Дженкінсом: 2 липня почалися перші регулярні передачі "радіофільми" на міста Східного узбережжя США. У тому ж році в Німеччині Ніпков здійснив першу передачу зображення по проводах, а ще через два роки на виставці в Берліні винахідник обійшовся без них.

Проте жителі Великобританії ще довго зберігали вірність Бейрд. У 1928 році він провів першу трансатлантичну телепередачу, у вересні наступного розпочала регулярні телепередачі, мовна корпорація ВВС, використовуючи, передавачі Бейрда. Телебачення визнали швидко.

Розробка телебачення в срср

Ще одна країна з самого початку дуже серйозно поставилася до нового ЗМІ - СРСР. Чому, пояснювати не потрібно. І якщо говорити тільки про технічну сторону справи, то радянське телебачення довгий час йшов врівень з найбільш передовим західним. Почати з того, що менш ніж за два місяці до отримання Зворикіним патенту на іконоскоп аналогічну заявку ("на трубку з тришарової мішенню і накопиченням зарядів") в СРСР подав інженер С.І. Катаєв, згодом - один з провідних радянських фахівців у цій галузі. І хоча пріоритет залишився за Зворикіним, чиї заслуги перед телебаченням не брали під сумнів і у нього на батьківщині, цей факт доводить, що думка вчених різних країн рухалася паралельно. До речі, до середини 1930-х років Зворикін підтримував тісні контакти з колегами на батьківщині - з тим же С. Катаєвим, С. Векшинський, Л. Кубецкім, А. Шоріна та іншими. Дивно інше: автори деяких публікацій стверджують, що «батько телебачення» навіть сам побував у Москві в 1933 році, читав лекції і особисто спілкувався, зокрема з Катаєвим. Але потім така співпраця була зі зрозумілих причин згорнуто. Спочатку радянське телебачення було «малорядковому» (мається на увазі кількість рядків розгортки), а, крім того, механічним, з використанням тих же дисків Ніпкова. Крім того, навіть після того, як наприкінці 1931 року почалося дослідне мовлення з Москви, що надходила зі студії картинка не завжди супроводжувалася звуком. Потім почався період так званого малокадрового електронного телебачення, помітно покращеного якість зображення. Вперше ідею запропонував у 1936 році той же Катаєв, і багато пізніше, у 1959-му, за допомогою його методу вдалося добитися сенсаційного успіху: отримати знімки зворотної сторони Місяця.

Поки ж, в кінці 30-х, Москва обзавелася першим телецентром - його побудували на Шаболовці, поряд із знаменитою радиобашня Шухова. На її вершині радянські фахівці встановили передавальну антену УКХ-передавачів зображення і звуку, а основне обладнання було закуплено закордоном. Спочатку Московський телецентр мав єдиною студією площею 300 кв. м і єдиною ж камерою (фільми передавали за допомогою двох телекінокамер). У березні 1938 року відбулася перша пробна передача, і в новорічну ніч усі працівники центру могли розливати шампанське двічі: МТЦ був урочисто здано в експлуатацію. А вже в березні наступного року почалися регулярні передачі.

Роботи з удосконалення телевізійної техніки не припинялися навіть під час війни. Так, в 1940 році був розроблений телевізійний стандарт на 441 рядок, роком пізніше досягнуть американський (525 рядків), а в 1944 - рекордний 625-рядковий. У жовтні наступного року уряд прийняв постанову перевести на нього МТЦ. Реконструкцію здійснювало закрите КБ у Фрязине, а допомагали йому німецькі фахівці, недоліку в яких СРСР в 1945 році не відчував. 3 вересня 1948 відбулася перша передача в новому стандарті, і згодом його прийняли всі країни з частотою харчування в мережі 50 герц.

Приблизно в той же час був випущений перший радянський масовий телевізор - КВН-49 (перший дослідний телевізійний приймач ТК-1 створили на Ленінградському заводі імені Козицького ще в 1934-му), який народ відразу розшифрував як "купив, включив, не працює" . Обсягами продажів КВНу в післявоєнні роки могли б позаздрити багато західні виробники.

До появи супутників зв'язку передача сигналу з Москви в інші населені пункти здійснювалася по кабельних або радіорелейних лініях зв'язку. Проте використовували і більш хитромудрі засоби, наприклад, встановлення ретрансляторів на літаках: саме так, зокрема, передавали репортажі з фестивалю 1957 року в Ленінград, Смоленськ, Київ і Мінськ.