Тема 6 Вибори в органи політичної влади

6.1Соціальні функції й види виборів

6.2 Принципи виборів

6.3Типи виборчих систем.

6.4 Виборча система України

Вибори – це демократичний спосіб формування, періодичної або по-

зачергової зміни персонального складу органів державної влади чи підтвер-

дження їхніх повноважень на новий строк. Вибори – це процедура призна-

чення нових посадових осіб через вільне волевиявлення дієздатних грома-

дян шляхом голосування за кандидатів, висунутих відповідно до встановле-

них законом правил й процедур. Вибори проводяться в різних демократич-

них організаціях: партіях, профспілках, акціонерних товариствах і т.д. У да-

ній темі мова йде про вибори в масштабах держави.

6.1 Соціальні функції й види виборів

Політичні вибори – це не тільки безпосереднє голосування, але й ши-

рокий комплекс заходів і процедур щодо формування управлінських органів

у державі. Головними серед них є: Призначення виборів і визначення дати їхнього проведення.

 Визначення границь виборчих округів і виборчих дільниць.

 Створення виборчих комісій (центральної, окружних, дільничних).

 Складання списків виборців.

 Висування й реєстрація кандидатів.

 Проведення передвиборної агітації.

 Голосування й підрахунок голосів.

 Оголошення результатів виборів, проведення якщо буде потреба

повторного голосування або повторних виборів.

Соціальне призначення виборів відбивається в їхніх функціях. Розгля-

немо найважливіші функції виборів у демократичних системах.

1. Вибори є головною формою прояву суверенітету народу, його полі-

тичної ролі як джерела влади. За допомогою виборів забезпечується участь

громадян у формуванні представницьких, законодавчих, виконавчих і судо-

вих органів влади, оскільки саме в результаті виборів обрані народом кан-

дидати наділяються владними повноваженнями. Для більшості громадян

вибори є єдиною формою їхньої реальної участі в політиці.

2. У зв'язку із цим у демократичному суспільстві вибори є одним з

найважливіших інститутів легітимізації існуючої політичної системи й

політичного режиму. Сам факт участі громадян у виборах звичайно означає

підтримку ними певного типу політичної системи, політичного режиму,

правил формування органів влади незалежно від того як відноситься насе-

лення до конкретних посадових осіб, уряду й правлячих партій.

3. Вибори служать найважливішим каналом представлення в органах

влади інтересів різних соціальних груп. У період виборів створюються най-

більш сприятливі можливості для усвідомлення громадянами своїх інтересів

і включення їх у виборчі програми партій, рухів й окремих депутатів. Вибо-

рча кампанія активізує процес усвідомлення громадянами своїх інтересів у

цей період, а кандидати в депутати, прагнучи одержати масову підтримку

населення, стають особливо сприйнятливі до запитів і побажань виборців. І

хоча депутати після перемоги на виборах нерідко забувають про свої обіця-

нки, у розвинених демократичних країнах депутатський корпус все-таки

орієнтується на запити своїх виборців і свої зобов'язання. Таким чином, за

результатами виборів соціальні інтереси населення одержують своє пред-

ставництво в органах влади.

4. Вибори – це спосіб зміни політичних еліт, передача влади від одних

людей до інших мирним демократичним шляхом через волевиявлення наро-

ду. У результаті виборів обновляється склад правлячої політичної й опози-ційної еліти, змінюється політична вага партій і їхніх представників, ство-

рюється можливість входження в правлячу політичну еліту простих грома-

дян.

5. У процесі виборів відбувається політична соціалізація населення,

розвиток його політичної свідомості й політичної участі. У ході виборчого

процесу різко розширюється потік політичної інформації й пропаганди, ак-

тивізується різноманітна політико-освітня робота, концентрується увага

людей на актуальних політичних проблемах й альтернативних шляхах їх-

нього рішення. Тому в цей період громадяни особливо інтенсивно засвою-

ють політичні цінності й норми, здобувають політичні навички й досвід.

Залежно від того, кого обирають, розрізняють вибори президентські,

парламентські й муніципальні (вибори в місцеві органи влади).

В залежності від того, хто обирає, вибори бувають прямі й непрямі.

Перші характеризуються тим, що питання про обрання вирішують громадя-

ни. Прямими виборами обираються нижні або єдині палати парламентів

(лише іноді й верхні), президенти в президентських і змішаних республіках.

Для непрямих виборів характерно те, що питання про обрання вирішують

не громадяни, а обрані ними особи – вибірники, депутати. Непрямими ви-

борами часто обираються верхні палати парламентів, іноді президенти (на-

приклад, у США), уряд, судді й ін. Непрямі вибори можуть мати кілька сту-

пенів або стадій.

Вибори бувають також чергові й позачергові. Чергові вибори прово-

дяться в строки, зазначені в конституції або законі, чи призначаються у зв'я-

зку з витіканням строку повноважень виборного органа. Позачергові вибори

призначаються у випадку дострокового розпуску парламенту або відставки

президента.

Вибори мають певну періодичність, що визначається строком повно-

важень виборних органів. Вона дозволяє виборцям регулярно обновляти

склад виборних органів, підтверджуючи довіру виборним особам або відмо-

вляючи їм в ньому. Це спонукує виборних осіб і політичні об'єднання зва-

жати на інтереси й настрої виборців, підтримувати з ними постійний зв'язок,

переконувати їх у правильності обраного політичного курсу.

Тривалість строку повноважень виборного органа має велике значен-

ня. При визначенні оптимального строку враховується безліч факторів й об-

ставин, включаючи національні й історичні традиції. Світова практика пока-

зує, що строк повноважень парламентів звичайно становить 4-5 років, пре-

зидентів – 4-7 років.Оптимальним строком уважається такий, протягом якого обрана особа

могла б реалізувати свою програму, забезпечити стабільність і наступність

політичного керівництва. Ураховується й те, що цей строк повинен бути не

настільки великий, щоб політик міг забути про майбутні вибори й не пам'я-

тати про свою відповідальність перед виборцями.

6.2 Принципи виборів

Відповідати своєму соціальному призначенню вибори можуть лише

тоді, коли вони базуються на певних принципах. Можна виділити дві групи

таких принципів: по-перше, принципи виборчого права, що визначають ста-

тус, положення кожного громадянина на виборах, по-друге, загальні прин-

ципи організації виборів (див. мал. 6.1).

Розглянемо основні демократичні принципи виборчого права:

Загальність Свобода вибору

Рівність Наявність вибору,

альтернативність кандидатів

Таємність виборів Змагальність, конкурентоз-

датність

Пряме (безпосереднє) Періодичність і регулярність

голосування Рівність можливостей полі-

тичних партій і кандидатів

Малюнок 6.1 – Основні демократичні принципи виборчого права

Загальність – всі громадяни, незалежно від статі, расової, національ-

ної, класової або професійної приналежності, освіти, мови, рівня доходу,

багатства, конфесії або політичних переконань мають активне (як виборець)

і пасивне (як кандидат) право на участь виборах. Загальність обмежується

певним набором цензів. Цей набір значною мірою й характеризує рівень де-

мократичності виборчого права.

Виборчі цензи – вимоги, яким повинен відповідати громадянин для

одержання права брати участь у виборах.

Принципи виборів

Принципи виборчого права Принципи організації виборівВіковий ценз дозволяє участь у виборах лише з певного віку, як прави-

ло, при досягненні повноліття. Для реалізації пасивного виборчого права

віковий ценз, як правило, вище двадцяти років. В Україні кандидатом на по-

саду президента може стати громадянин не молодший тридцяти п'яти років,

а депутатом Верховної Ради – не молодший двадцяти одного року.

Ценз громадянства поширює пасивне виборче право тільки на грома-

дян за народженням.

Ценз недієздатності обмежує виборчі права психічно хворих, що по-

винно бути підтверджене судовим рішенням.

Моральний ценз обмежує або позбавляє виборчих прав осіб, що пере-

бувають по вироку суду в місцях позбавлення волі.

У багатьох виборчих системах існує ценз осілості, що висуває як умо-

ву допуску до виборів, певний строк проживання в даній місцевості. Напри-

клад, для парламентських виборів потрібне постійне проживання у відпові-

дному виборчому окрузі: у США – 1 міс., у ФРН – 3 міс., у Канаді – 12 міс.,

в Ірландії – мати “місце для сну”, у Норвегії – проживати в країні не менш 5

років.

Довгий час у багатьох країнах виборче право було привілеєм чолові-

чої статі й зовсім не поширювалося на жінок, тобто існував ценз статі. Упе-

рше ценз статі був відмінений у Новій Зеландії в1893 р., в 1920 р. ценз ста-

ті скасували в США, в 1928 р. – в Англії, в 1944 р. – у Франції, в 1956 р. – у

Греції, в 1971 р. – у Швейцарії.

Рівність – кожен виборець має тільки один голос, що оцінюється не-

залежно від його приналежності тій або іншій людині. При цьому ні майно-

ве положення, ні посада, ні які-небудь інші статусні або особисті якості не

повинні впливати на положення громадянина як виборця.

Рівність виборчих прав передбачає також примірну рівність чисельно-

сті виборців у виборчих округах. Це необхідно для того, щоб голоси вибор-

ців мали приблизно однакову вагу при обранні депутата. На практиці забез-

печити примірну рівність чисельності виборців у виборчих округах досить

складно. Тому деякі відхилення від цього принципу допускаються.

Таємниця виборів – рішення конкретного виборця не повинне бути

кому-небудь відомо. Цей принцип забезпечує свободу вибору, охороняє

громадян від можливих переслідувань. Практично таємниця виборів забез-

печується закритою процедурою голосування, наявністю спеціальних кабін

для голосування, стандартною формою бюлетенів для голосування або ж

використанням замість паперових бюлетенів спеціальної техніки, що забез-

печує таємницю виборчого рішення й полегшує процес голосування й під-

рахунок його результатів. Таємниця виборів забезпечується також опечату-ванням виборчих урн, строгим покаранням за порушення виборчої таємниці

й т.д.

Пряме (безпосереднє) голосування – виборець приймає рішення без-

посередньо про конкретного кандидата на виборну посаду. Між виборцями

й кандидатами немає ніяких опосередкованих інстанцій.

Поряд із принципами виборчого права політична практика виробила

принципи організації виборів:

Свобода вибору. Має ряд аспектів. Це насамперед відсутність полі-

тичного, адміністративного, соціально-економічного, психологічного й ін-

формаційного тиску на виборців, активістів, кандидатів й організаторів ви-

борів. Приклади політичного тиску – розправи із супротивниками, з активі-

стами або прихильниками партій-конкурентів; адміністративного – погроза

зняття з керівної посади керівників й інших посадових осіб, що не зуміли

“організувати” перемогу правлячої партії, залякування звільненням праців-

ників, що відмовляються ставити підпис в підтримку висування зацікавле-

ного кандидата й т.п.; соціально-економічного – підкуп, погрози або реальні

санкції, у тому числі стосовно цілих категорій населення за допомогою під-

вищення оплати праці, виплати затриманих зарплат, пенсій, допомоги і т.п.,

обіцянки пільг і привілеїв для окремих регіонів і т.п.; психологічного – за-

лякування виборців погрозою громадянської війни, масовими репресіями й

т.п. у випадку перемоги на виборах і приходу до влади партії-опонента; ін-

формаційного – систематична однобока й/або перекручена подача інформа-

ції.

Наявність вибору альтернативних кандидатів. По самому своєму

значенню термін “вибори” припускає відбір з різних пропозицій. У тому

випадку, якщо є лише один кандидат (або партія), мова може йти про його

(її) схваленні або несхваленні виборцями, а не про вибори в повному змісті

цього слова.

Змагальність, конкурентноздатність виборів. Повинні бути ство-

рені умови для всіх кандидатів і політичних сил для боротьби за довіру ви-

борців: ознайомлення їх зі своїми програмами, переконання в перевагах

пропонованих рішень актуальних проблем і т.д. При цьому повинні дотри-

муватися певні етичні принципи, що зобов'язують стримано, терпимо стави-

тися до політичних конкурентів, не допускаючи образ на їх адресу, фальси-

фікації фактів і т.д.

Періодичність і регулярність виборів. Вибори здатні виконувати

конструктивні функції, служити інструментом демократії за умови, що носії

мандатів обираються на певний, не занадто великий строк. Це необхідно для того, щоб виборці могли контролювати своїх представників, запобігати зло-

вживанню владою й коректувати політичний курс уряду.

Рівність можливостей політичних партій і кандидатів. Вона при-

пускає насамперед примірну рівність їх матеріальних й інформаційних ре-

сурсів. На це спрямовано такі міри, як установлення для будь-якої партії рі-

вня витрат на проведення виборів, обмеження розміру внесків організацій й

окремих осіб у виборчі фонди партій і кандидатів, надання їм на принципах

рівності безкоштовного часу на державному телебаченні й радіо й ін.

6.3. Типи виборчих систем

Головним регулятором виборів є виборча система.

Виборча система – це сукупність правил, прийомів, процесів, що за-

безпечують і регулюють легітимне формування органів політичної влади.

Виборча система визначає загальні принципи організації виборів, а

також способи переведення голосів виборців у мандати, владні посади. Ос-

новне призначення виборчої системи – забезпечити представництво волі

народу, а також сформувати життєздатні й ефективні органи влади. У кож-

ній країні виборча система формується на основі законодавства, що деталі-

зує основні положення щодо даної системи, зафіксовані в конституції краї-

ни.

Виборчі системи пройшли тривалий еволюційний шлях. За майже

тривіковий розвиток представницька демократія виробила дві основні фор-

ми участі громадян у формуванні органів державної влади й місцевого са-

моврядування: мажоритарну й пропорційну виборчі системи. На їхній ос-

нові в сучасних умовах застосовуються й змішані форми (див. мал. 6.2).

Малюнок 6.2 – Основні типи виборчих систем

ОСНОВНІ ТИПИ

ВИБОРЧИХ СИСТЕМ

Відкриті списки

Мажоритарна

Закриті списки

Відносної більшості

Абсолютної більшості

Пропорційна

ЗмішанаМажоритарна виборча система характеризується тим, що обраним

у той або інший виборний орган вважається кандидат (або список кандида-

тів), що набрав передбачене законом більшість голосів. Залежно від того,

яка більшість потрібна для перемоги на виборах, мажоритарні виборчі сис-

теми діляться на систему відносної й абсолютної більшості.

Мажоритарна система відносної більшості – це система, при якій

обраним вважається той кандидат, хто одержав найбільшу кількість голосів,

тобто більше голосів, чим кожний з його суперників. Це найпростіша сис-

тема. Вона завжди результативна, тому що хто-небудь завжди набирає від-

носну більшість голосів. Величезна перевага цієї системи – виключення

другого тура. При цій системі, як правило, не встановлюється обов'язковий

мінімум участі виборців у голосуванні

Мажоритарна система абсолютної більшості вимагає для обрання

абсолютної більшості голосів виборців, тобто більше половини (50 % + 1)

загального їхнього числа. При цій системі, як правило, встановлюється ни-

жній поріг участі виборців у голосуванні. Якщо він не досягнутий, то вибо-

ри вважаються такими, що не відбулися.

Достоїнство даної системи в порівнянні із системою відносної біль-

шості полягає в тім, що обраними вважаються кандидати, підтримані дійс-

ною більшістю виборців, що проголосували , навіть якщо ця більшість ста-

новила один голос. У випадку, якщо жоден кандидат не одержав понад по-

ловину голосів, проводиться другий тур виборів, на якому, як правило,

представлені два кандидати, що одержали найбільшу кількість голосів. У

другому турі переможець, як правило, визначається по системі відносної

більшості.

Пропорційна система припускає розподіл мандатів пропорційно го-

лосам, отриманим партіями або партійними блоками.

Як і мажоритарна, пропорційна система має різновиди. Існує два її

види:

 голосування по закритих партійних списках. У цьому випадку вибо-

рець голосує за партійний список у цілому, не міняючи порядку розташу-

вання кандидатів;

 голосування з відкритими партійними списками. У цьому випадку

виборець має право голосувати не тільки за партійний список у цілому, але

й переставляти кандидатів у списку за своїм вибором.

Мажоритарна й пропорційна системи мають свої достоїнства й недо-

ліки.

До числа достоїнств мажоритарної виборчої системи відноситься те,

що в ній закладені можливості формування ефективно працюючого й стабі-льного уряду. Це досягається шляхом розподілу мандатів серед великих,

добре організованих партій, які на основі більшості формують однопартійні

уряди. Ця система також спонукає дрібні партії створювати блоки або коа-

ліції ще до початку виборів. Практика показує, що створені на цій основі

органи влади є стійкими і здатними проводити тверду державну політику.

При мажоритарній виборчій системі населення голосує за конкретних

депутатів. У результаті виникають міцні стійкі зв'язки між депутатами й ви-

борцями. Оскільки депутати обираються безпосередньо громадянами пев-

ного округу й звичайно розраховують на своє переобрання, то вони більше

орієнтуються на свій електорат, намагаються по можливості виконати свої

передвиборні обіцянки або відгукнутися на поточні прохання виборців. У

свою чергу виборці краще знають своїх депутатів, чим при їхньому обранні

в загальному партійному списку при пропорційній системі.

Разом з тим мажоритарна виборча система містить і ряд істотних не-

доліків. Ця система багато в чому спотворює реальну картину переваг і тим

самим не віддзеркалює волю виборців. При даній системі для розподілу па-

рламентських мандатів найчастіше має значення тільки факт одержання ка-

ндидатом відносної більшості голосів. Голоси ж, віддані іншим кандидатам,

при розподілі мандатів до уваги не приймаються й у цьому сенсі пропада-

ють. Існує досить велика можливість маніпулювати волею виборців через

“нарізку виборчих округів”. Знаючи переваги виборців, можна маніпулюва-

ти географією округів. Наприклад, створити чисто сільські й чисто міські

округи, або, навпаки, їх змішувати, коли це вигідно тому або іншому канди-

датові й т.д.

Таким чином, мажоритарна виборча система створює можливість фо-

рмування уряду, що опирається на більшість у парламенті, але не користу-

ється підтримкою більшості населення. Вона сильно обмежує доступ у пар-

ламент представників меншості, у тому числі невеликих партій. У результа-

ті мажоритарна виборча система може послабити легітимність влади, ви-

кликати в громадян недовіру до політичного ладу, пасивність на виборах.

Пропорційна виборча система значною мірою дозволяє усунути явну

невідповідність між кількістю поданих за партію голосів і кількістю одер-

жуваних нею депутатських місць. Тим самим пропорційна виборча система

найбільш адекватно віддзеркалює політичну волю населення. До достоїнств

пропорційної виборчої системи відноситься й те, що в сформованих з її до-

помогою органах влади представлена реальна картина розміщення політич-

них сил. Вона створює можливість бути представленими в органах влади

національним, релігійним меншостям й іншим соціальним верствам, що ут-

ворюють дрібні партії. Тим самим пропорційна виборча система забезпечує зворотний зв'язок між державою й організаціями громадянського суспільст-

ва, сприяє легітимізації влади, активізує участь населення у виборах.

До недоліків пропорційної виборчої системи варто віднести відносно

меншу стабільність уряду. Характерне для цієї системи широке представни-

цтво в парламенті різних політичних сил дуже часто не дозволяє якій-

небудь партії сформувати однопартійний уряд і спонукає до утворення коа-

ліцій. Об'єднання ж різнорідних по своїм цілям партій може приводити до

загострення протиріч між ними, до розпаду коаліцій і відставки уряду.

Оскільки при пропорційній виборчій системі голосування здійснюється не

за конкретних кандидатів, а за списки партій, об'єднань, остільки досить

слабкий безпосередній зв'язок між депутатами й виборцями. Це обставина

також сприяє більшій залежності депутатів від своїх партій, чим від вибор-

ців. Така несвобода може негативно позначитися на процесі прийняття важ-

ливих законів, депутат найчастіше голосує в інтересах партії і її лідерів, чим

своїх виборців.

Для того, щоб перебороти надмірне партійне дроблення складу пар-

ламенту, обмежити можливість проникнення в нього дрібних партій або ж

представників украй радикальних, а часом й екстремістських сил, багато

країн використовують так звані “виборчі пороги”, що встановлюють необ-

хідний для одержання депутатських мандатів мінімум голосів виборців. У

різних країнах, що використають пропорційну систему цей “поріг” колива-

ється. Так в Ізраїлі він становить 1 %, у Данії – 2 %, в Україні – 3 %, в Італії,

Угорщині – 4 %, у Німеччині, Росії – 5 %, у Грузії – 7 %, у Туреччині – 10

%. Кандидати тих партій або партійних блоків, які не перебороли цей “по-

ріг”, автоматично виключаються зі списку претендентів. Високий “вибор-

чий поріг” часом приводить до того, що значна частина виборців виявляєть-

ся не представленою в парламенті; мінімальний – власне кажучи, виявля-

ється неефективним.

У ряді країн з метою з'єднати позитивні сторони різних систем і звес-

ти до мінімуму їхні недоліки створюються виборчі системи змішаного ти-

пу, у яких тим або іншим способом сполучаються елементи мажоритарної й

пропорційної систем. Практична реалізація змішаної виборчої системи в

процесі голосування полягає в тому, що кожен виборець одержує два бюле-

тені. Відповідно в нього два голоси: одним він голосує за конкретного кан-

дидата, що балотується по даному виборчому окрузі, іншим – за політичну

партію, об'єднання.

6.4 Виборча система УкраїниВиборча система України ґрунтується на таких законодавчих актах:

Конституції України, законі України "Про вибори Президента України", За-

коні України "Про вибори народних депутатів України", Законі України

"Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, міс-

цевих та сільських, селищних, міських голів".

Законодавчі акти про вибори Президента України передбачають поря-

док висунення і реєстрації кандидатів у президенти України. Згідно з Кон-

ституцією України, чергові вибори Президента України проводяться в

останню неділю п'ятого року повноважень Президента України. У разі до-

строкового припинення повноважень Президента вибори проводяться про-

тягом 90 днів з дня їх припинення.

Вибори Президента України проводяться за мажоритарною системою

абсолютної більшості.

Чергові вибори до Верховної Ради України проводяться в останню не-

ділю березня п'ятого року повноважень Верховної Ради України. Позачер-

гові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом Украї-

ни і проводяться протягом 60 днів з дня опублікування рішення про достро-

кове припинення повноважень. Рішення про початок виборчої кампанії

приймає Центральна виборча комісія (ЦВК).

Депутати Верховної Ради України до 2006 року обиралися за пропор-

ційно-мажоритарною виборчою системою, 50% (225 депутатів) обиралися в

одномандатних виборчих округах на основі мажоритарної виборчої системи

відносної більшості, а інші 50% депутатів – за списками кандидатів у депу-

тати від політичних партій, виборчих блоків у багатомандатному загально-

державному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.

По багатомандатному загальнодержавному виборчому округу манда-

ти розподілялися між партіями, виборчими блоками партій, що отримали 4 і

більше відсотків голосів виборців пропорційно до отриманих ними голосів.

По одномандатному виборчому округу обраним вважався кандидат, який

одержав більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні відносно

інших кандидатів, котрі балотувались по даному виборчому округу.

Вибори депутатів обласних, районних, міських, селищних та сільсь-

ких рад, а також голів цих рад проводилися за мажоритарною системою

відносної більшості по одномандатних виборчих округах.

Для проведення виборів до Верховної ради України в 2006 році , згід-

но з новим Законом України "Про вибори народних депутатів України",

ЦВК створила багатомандатний округ, який охоплював усю територію Ук-

раїни. Практично всі депутати, за винятком сільських і селищних рад, оби-

ралися за пропорційною виборчою системою. Законом установлені певні бар'єри для відсіювання партій і партійних блоків: для реєстрації в Центра-

льній виборчій комісії вони повинні зібрати на свою підтримку 200 тисяч

підписів виборців, а також подолати З % бар'єр для розподілу мандатів у

законодавчому органі.

За такою ж системою проводяться дострокові вибори до Верховної

Ради України в вересні 2007 року.

Вибори відбуваються на засадах законності, політичного плюралізму,

гласності та відкритості, рівності прав усіх суб'єктів виборів, свободи пе-

редвиборчої агітації, однакових можливостей доступу до засобів масової

інформації.

Безпосереднім актом волевиявлення громадян є голосування. В Укра-

їні кожен виборець має голосувати особисто. Процедура голосування скла-

дається з ідентифікації особи виборця, отримання бюлетеня і власне самого

голосування.

Підрахунок голосів, поданих виборцями, здійснюють члени дільнич-

них виборчих комісій відразу ж після закінчення голосування. Результати

виборів по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу вста-

новлює ЦВК на підставі протоколів, складених окружними виборчими ко-

місіями.

Питання й завдання

1. Що таке вибори і які їхні соціальні функції в демократичному суспільст-

ві?

2. Які види виборів ви знаєте?

3. Назвіть і охарактеризуйте основні принципи виборчого права.

4. На яких принципах організуються демократичні вибори?

5. Що таке мажоритарна система і які її види Ви знаєте?

6. Що являє собою пропорційна виборча система?

7. Якій виборчій системі ви віддаєте перевагу й чому? Поясніть.

8. Які особливості виборчої системи України?

Рекомендована література

1. Бебик В.М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, прак-

тика. – К., 2000.

2. Бекешкіна І Е. Традиція вивчення виборчої поведінки та вітчизняні реа-

лії // Проблеми розвитку соціологічної теорії. – К., 2001.

3. Варій М. Й. Політико-психологічні передвиборчі та виборчі технології:

Навч.- метод. посібник. – К., 2003.4. Піча В. М., Хома Н. М. Політологія: Навчальний посібник. – К.- Львів, –

2001.

5. Политология: Учебник для вузов / под ред. М. А. Василика. – М., 2001.

6. Райковський Б. Політологічний аналіз виборчого процесу // Політичний

менеджмент. – 2007. – № 2. – С. 68 – 76.

7. Сучасний виборчий РR: Навч. посібник / В. В. Лісничий, В. О. Грищен-

ко, В.М. Іванов та ін. – Сєвєродонецьк, 2001.

Терміни і поняття

Аристократія – форма правління, за якої державна влада належить

привілейованій меншості; вищий, привілейований стан (група) певного сус-

пільства, що володіє особливими правами чи можливостями.

Біхевіоризм – психологічний напрям у політології та соціології, що

орієнтує на вивчення проблем політики і політичних відносин крізь призму

поведінки особи і груп.

Вибори – процедура обрання або висунення певних осіб, способом ві-

дкритого чи закритого (таємного) голосування; найбільш поширений метод

створення органів та інститутів влади.

Виборча система змішана – такий порядок визначення результатів

голосування, у якому поєднані елементи мажоритарної та пропорційної сис-

теми.

Виборча система мажоритарна – такий порядок організації виборів і

визначення результатів голосування, коли обраним вважається кандидат

(або список кандидатів), який отримав більшість голосів у виборчому окру-

зі.

Виборча система пропорційна – такий порядок організації виборів і

визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партія-

ми, які висунули своїх кандидатів у представницький орган, проводиться

згідно з кількістю отриманих партією голосів.

Влада – 1)здатність, право й можливість розпоряджатися ким-небудь

або чим-небудь, а також чинити вирішальний вплив на долю, поведінку та

діяльність людей з допомогою різноманітних засобів: права, авторитету, во-

лі, примусу та ін.; 2) система державних органів.

Влада виконавча – одна із трьох гілок державної влади, яка організо-

вує та спрямовує внутрішню й зовнішню діяльність держави, забезпечує

здійснення втіленої в законах волі суспільства, охорону прав і свобод люди-

ни.

Влада законодавча – одна з трьох гілок державної влади, сутність

якої полягає у здатності держави здійснювати свою волю, впливати на дія-льність і поведінку людей за допомогою законів, правових актів, рішень, що

їх приймають представницькі органи влади.

Влада державна – вища форма політичної влади, що спирається на

спеціальний управлінсько-владний апарат і володіє монопольним правом на

видання законів, інших розпоряджень і актів, обов'язкових для всього насе-

лення.

Влада політична – здатність класу, групи або індивіда проводити

свою волю в суспільному житті, опираючись на систему установ, організа-

цій, законів, політичних відносин.

Влада судова – одна з трьох гілок державної влади, необхідна умова

реалізації принципу поділу влади, покликана запобігати можливості змови

чи протистояння двох інших гілок влади (законодавчої та виконавчої), ство-

рювати перепони, щоб унеможливити виникнення диктатури.

Герменевтика політична – одна з галузей прикладної політології,

зорієнтована на тлумачення, інтерпретацію політичних документів.

Геронтократія – наявність у владних структурах великої кількості

людей похилого віку та їх участь в управлінні державою, партією чи урядом

або правління політичних лідерів, які довгий час перебувають при владі.

Демагогія – форма свідомого введення в оману широких мас, спеку-

ляція на реальних труднощах і проблемах, потребах і сподіваннях людей з

метою досягнення політичного успіху.

Доктрина – систематизоване філософське, політичне чи ідеологічне

учення, сукупність принципів, концепцій.

Електорат – сукупність громадян, яким надане право брати участь у

виборах певного органу, політичної партії чи конкретної особи.

Засоби масової інформації (ЗМІ) – періодичні друковані видання та

інші форми розповсюдження інформації, спрямовані на охоплення необме-

женого кола осіб, соціальних груп, держав з метою оперативного інформу-

вання їх про події і явища у світі, конкретній країні, певному регіоні, зорієн-

товані на виконання специфічних функцій (контролю, спостереження, соці-

алізації, розвитку культури населення та ін.)

Ідеократія – верства професійних ідеологів, що культивують залеж-

ність суспільної свідомості від ідеології.

Ідеологія політична – сукупність систематизованих ідей, поглядів,

уявлень тієї або іншої соціальної групи (спільності),яка містить теоретичне

осмислення політичного життя й захищаюча її інтереси й цілі за допомогою

політичної влади.

Іміджіологія – наука, що вивчає проблеми формування і створення в

суспільній свідомості образів суспільних інститутів (держави, політичних партій, організацій, установ) та окремих політичних лідерів, виробляє суку-

пність прийомів, технологій і засобів формування в суспільній свідомості

відповідних образів реальних суб'єктів політики.

Інженерія виборча – пристосування виборчих процедур до реалізації

інтересів правлячої та політичних еліт щодо до завоювання і збереження

влади в державі (регіоні, місті тощо).

Консерватизм – політична ідеологія і практика суспільно-

політичного життя, зорієнтована на збереження і підтримання існуючих

форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових за-

сад.

Легітимність влади – визнання суспільством законності, правомірно-

сті офіційної влади. Не означає юридично оформленої законності й цим від-

різняється від легальності влади.

Лібералізм – учення і суспільно-політична течія, яка робить установ-

ку на забезпечення свободи особистості, її прав і обмеження сфери діяльно-

сті держави.

Макіавеллізм – різновид політичної поведінки, що виправдовує будь-

які засоби(в тому числі й віроломні, жорстокі) заради досягнення поставле-

ної мети. Термін пов'язаний з ім'ям італійського політичного діяча й мисли-

теля Н. Макіавеллі.

Моніторинг політичний – процес спостереження, дослідження пере-

бігу політичних процесів, попередження їх небажаного розвитку й прогно-

зування політичних ситуацій, можливого їх негативного повороту.

Нацизм – назва німецького фашизму, що походить від назви Націо-

нал-соціалістської робітничої партії Німеччини. Для ідеології нацизму хара-

ктерні: расизм, шовінізм, антидемократизм, елітизма, зовнішньополітичний

експансіонізм, марення про світове панування.

Націоналізм – світогляд і система політичних поглядів, яка проголо-

шує приорітет національних цінностей щодо усіх інших.

Неоконсерватизм – сучасна політична течія, що пристосовує тради-

ційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства.

Неолібералізм – різновид класичного лібералізму, який трансформу-

вав ряд його ідей, зокрема розширив соціальні функції держави і межі її

втручання в економічну і соціальну сфери.

Неофашизм – різноманітні варіанти відтворення елементів ідеології і

політичної практики фашизму, соціальну базу яких становлять маргінальні

верстви населення.

Олігархія – політичне та економічне панування, влада, правління не-

великої групи людей, а також сама правляча група. Термін було запрова-джено Платоном і Аристотелем для позначення однієї з найгірших, на їхню

думку, форм правління, коли "владарюють багаті, а бідні не беруть участі у

правлінні".

Охлократія – 1) ситуація заколотів, погромів, безладдя, в якій госпо-

дарем становища є натовп; 2) влада суспільно-політичних груп, що апелю-

ють до популістських настроїв у їх примітивних, масових варіантах.

Плебісцит – всезагальне опитування громадян з метою виявити їхню

думку, волю й позицію щодо якогось спільного й значущого питання.

Плутократія – 1) державний лад, за якого політична влада формально

і фактично належить заможній верхівці панівних класів і структурі якого

центральне місце належить володарям фінансового капіталу; 2) панування

багатіїв, які завдяки своєму багатству активно впливають на державні влад-

ні інституції, внутрішню і зовнішню політику держави.

Плюралізм – система влади, заснована на взаємодії та співпраці ос-

новних політичних сил і організацій.

Поділ влади – принцип розмежування функцій в єдиній системі дер-

жавної влади з поділом її на законодавчу, виконавчу й судову гілки влади,

які здійснюють свої повноваження кожна самостійно, врівноважуючи одна

одну.

Політика – організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільст-

ва, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним

чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами й соціаль-

ними групами задля здійснення власних запитів і потреб

Політика внутрішня – комплекс заходів, що охоплює напрями еко-

номічної, національної, демографічної, соціально-інтеграційної, соціально-

культурної, примусової і т. п. діяльності держави, її структур та інститутів

зорієнтованих на погодження інтересів різних верств населення.

Політика зовнішня – загальний курс держави в міжнародних спра-

вах, який регулює взаємовідносини з іншими державами та інституціями у

відповідності з потребами, принципами і цілями її внутрішньої політики.

Політична боротьба – явище політичного життя, в основі якого ле-

жить зіткнення інтересів різних політичних сил, кожна з яких прагне досяг-

нення певної політичної мети.

Політична воля – здатність політичного суб'єкта до послідовної реа-

лізації поставлених цілей у сфері політичної влади.

Політичний маркетинг – різновид некомерційного маркетингу, дія-

льність, спрямована на створення, підтримання чи зміну поведінки людей

щодо конкретних політичних лідерів, організацій, ідей громадянського зна-

чення.Політичний менеджмент – 1) система управління політичними про-

цесами; 2) наука і мистецтво аналізу тенденцій політичного розвитку, пе-

редбачення його наслідків, вироблення рекомендацій для політичного кері-

вництва та забезпечення реалізації в політичній практиці.

Політичні відносини – реальні практичні відносини, взаємозв'язки

соціальних суб'єктів, у яких відображені їхні інтереси і здійснюється полі-

тична діяльність – співробітництво чи боротьба (вибори, референдуми, мі-

тинги, зібрання, маніфестації, страйки тощо).

Політичні технології – сукупність методів і систем послідовних дій,

спрямованих на досягнення необхідного політичного результату.

Політологія – це наука, яка містить в собі систему знань про політи-

ку, політичну владу, політичні відносини й процеси, про організацію полі-

тичного життя суспільства.

Популізм – загравання влади або політичних лідерів з народом для

забезпечення своєї популярності, що характеризується демагогічними гас-

лами, необґрунтованими обіцянками.

Прикладна політологія – галузь науки про політику, яка безпосеред-

ньо стосується процесів практичного здійснення політики.

Ресурси влади – це всі ті засоби, використання яких забезпечує вплив

на об'єкт влади відповідно до цілей суб'єкта

Референдум – всенародне голосування з метою виявлення громадсь-

кої думки для прийняття остаточного рішення щодо державних законів та

інших питань загальносуспільного значення.

Секуляризація – процес звуження сфери функціонального впливу

релігії, церкви на життєдіяльність соціуму, індивіда, звільнення сегментів їх

життя від опіки релігійних інститутів, від релігійно-церковного санкціону-

вання.

Соціал-демократія – ідеологічна і політична течія, яка пропагандує

концепції соціального партнерства, активне втручання держави в економіч-

не життя, перерозподіл доходів на користь незаможних, розвиток численних

державних програм і т. ін.

Соціалізм – вчення і теорії, які стверджують ідеал суспільного уст-

рою, заснованого на суспільній власності в різноманітних формах, відсутно-

сті експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних

цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої

свободи особистості.

Теократія – форма державного правління, за якої вся повнота влади в

державі належить главі церкви та духовенству.Тимократія: за Платоном – тип державного устрою, схильний до

безперервних воєн

Фашизм – 1) ідейно-політична течія, що сформувалася на основі син-

тезу сутності нації як вічної та найвищої реальності та догматизованого

принципу соціальної справедливості; 2) екстремістський політичний рух,

різновид тоталітаризму.

Харизма – інтелектуальна і духовно-моральна винятковість лідера,

"божий дар", доповнений найвищим професіоналізмом та інтуїцією керів-

ника.

Ценз – умова, що обмежує участь особи у здійсненні тих або інших

прав.

Шовінізм – агресивна форма націоналізму, проповідь національної

виключності, протиставлення інтересів однієї нації інтересам іншої нації,

схильність до розпалювання національної ворожнечі й ненависті.

Тести до модуля № 1 Політологія як система знань про політику

1. Коли відбулося становлення політичної науки як самостійного нау-

кового напрямку?

а) у ХVII ст.;

б) у ХVШ ст.;

в) у ХIХ ст.;

г) в XX ст.

2. У якій країні була створена перша школа політичної науки?

а) США;

б) Німеччина;

в) Франція;

г) Англія.

3. Міжнародний конгрес по політичній науці (Париж 1948 р.) рекомен-

дував включити курс політології для вивчення в системі вищої освіти як:

а) загальнообов'язкову дисципліну;

б) профільну дисципліну на політичних і юридичних факультетах;

в) обов'язкову тільки для національних університетів;

г) дисципліну на вибір студентів.

4. Що є предметом політології?

а) закономірності розвитку природи, суспільства й людського мислен-

ня;

б) закономірності розвитку суспільства як соціальної системи й складо-

вих його структурних елементів: особистостей, соціальних спільностей, ін-

ститутів;в) закономірності становлення, функціонування й зміни політичної

влади, розвитку політичного процесу;

г) закономірності зміни політичних інститутів і норм у процесі еволю-

ції суспільства.

5. Що є об'єктом політології?

а) суспільство як система;

б) політичні інститути суспільства;

в) сфера політичних відносин у суспільстві;

г) міжнародні відносини

6. Яка з нижче перерахованих груп понять представляє основні катего-

рії політології?

а) власність, гроші кредит, прибуток, рентабельність;

б) влада, демократія, електорат, парламент, держава;

в) суспільство, культура, класи, нації, особистість;

г) право, закон, норма, стаття.

7. Яка з функцій політології допомагає забезпечувати вплив людей і ор-

ганізацій на політичний процес, їхню участь у політичних подіях?

а) теоретико-пізнавальна;

б) прогностична;

в) регулятивна;

г) аналітична.

8. Функція політичної соціалізації полягає:

а) у визначенні відповідності програм і цілей суспільного розвитку мо-

жливостям суспільства;

б) у залученні індивідів і груп до певної політичної культури;

в) у розробці альтернативних сценаріїв майбутнього політичного роз-

витку;

г) у виробленні єдиної ідеології у всіх громадян.

9.За допомогою якого методу політика вивчається за допомогою аналі-

зу офіційних структур і формальних правил прийняття рішень?

а) історичного;

б) соціологічного;

в) інституціонального;

г) психологічного.

10. Який метод політології акцентує увагу на цілісності політики й ха-

рактері її взаємин із зовнішнім середовищем?

а) інституціональний;

б) психологічний;

в) соціологічний;г) системний.

11. Який з перерахованих методів відноситься до загальнотеоретичних?

а) порівняльний;

б) статистичний;

в) математичного моделювання;

г) анкетування.

12. Який з названих методів необхідно використати для визначення

рейтингу провідних політиків?

а) статистичний;

б) історичний;

в) інтерв'ювання;

г) вивчення документів.

13. Який метод дослідження дозволяє розглядати політичні процеси в

контексті зв'язку минулого, сьогодення й майбутнього?

а) соціологічний;

б) культурологічний,

в) історичний,

г) порівняльний.

14. Прогностична функція політології полягає:

а) у магічному пророкуванні майбутнього;

б) у виробленні єдиної ідеології у всіх громадян;

в) у виробленні здатності раціонально оцінювати політичні процеси;

г) у залученні індивіда до певної політичної культури.

15. Яка з функцій політології пов'язана з виявленням і вивченням тен-

денцій у розвитку політичних процесів?

а) методологічна;

б) регулятивна;

в) прогностична;

г) теоретико-пізнавальна.

16. Яка функція політичної науки полягає у формуванні певної полі-

тичної культури громадян, виробленню політичних знань і навичок полі-

тичної участі?

а) прогностична;

б) методологічна;

в) регулятивна;

г) політичної соціалізації.

17. Наука, що розробляє різні політичні технології – це:

а) політична соціологія;

б) політична історія;в) прикладна політологія;

г) політична філософія.

18. Який метод, використовуваний політологією, орієнтований на з'я-

сування ролі підсвідомих факторів у політичному житті?

а) соціологічний;

б) історичний;

в) психологічний;

г) системний.

19. Який метод, використовуваний політологією, орієнтований на ви-

вчення суб'єктивних механізмів політичної поведінки людей?

а) статистичний;

б) історичний;

в) психологічний;

г) порівняльний.

20. Яку з перерахованих проблем вивчає прикладна політологія?

а) історія політичних вчень;

б) теорії політичної влади;

в) технології виборчих компаній;

21. Сукупність способів і прийомів одержання політологічних знань це:

а) методи політології;

б) функції політології;

в) категорії політології;

г) закономірності політології.

22. Яку з названих проблем вивчає теоретична політологія?

а) технології виборчих компаній;

б) дослідження загального й особливого в різних політичних системах;

в) проблеми функціонування й розвитку політичної влади;

г) різні моделі федералізму.

23. Сукупність способів одержання політологічних знань – загальнона-

укових, логічних, емпіричних – це:

а) функції політології;

б) закономірності політології;

в) методи політології;

г) категорії політології.

24. Фундаментальні поняття, які відображають найбільш істотні зв'яз-

ки, ознаки політичних явищ, процесів, інститутів – це:

а) функції політології;

б) закономірності політології;

в) методи політології;г) категорії політології.

25. Яку з наведених нижче форм держави вважав найбільш прийнят-

ною Платон?

а) аристократія;

б) тимократія;

в) олігархія;

г) демократія;

26. Хто із учених Стародавнього світу виділяв правильні й неправильні

форми держави?

а) Конфуцій;

б) Сократ;

в) Платон;

г) Аристотель.

27. Хто вважається родоначальником політичної науки?

а) Аристотель;

б) Н. Макіавеллі;

в) Т. Гоббс;

г) Платон.

28. Хто першим відокремив політичну науку від теології, філософії,

моралі?

а) Ф. Аквінський;

б) Н. Макіавеллі;

в) І. Кант;

г)К. Маркс.

29. Хто з названих учених вніс вагомий внесок у створення й розвиток

теорії держави і її абсолютної влади?

а) Н. Макіавеллі;

б) Т. Гоббс;

в) Ш. Монтеск'є;

г)К. Маркс.

30. Хто з названих мислителів висунув принцип народного сувереніте-

ту як основний принцип республіканського ладу?

а) Т. Гоббс;

б) Дж. Локк;

в) Ш. Монтеск'є;

г) Ж-Ж. Руссо.

31. Яку форму реального правління Аристотель уважав гіршою?

а) політію,

б) демократію,в) аристократію,

г) олігархію.

32. Творцем якої політичної теорії є Р. Міхельс?

а) теорії олігархізації політичної партії;

б) теорії зацікавлених груп;

в) теорії бюрократизації;

г) теорії еліт.

33. Найбільш відомим просвітителем України був:

а) Петро Сагайдачний,

б) Феофан Прокопович,

в) Стефан Яворський,

г) Григорій Сковорода.

34. Хто з названих учених вніс вагомий внесок у створення й розвиток

теорії поділу влади?

а) Н. Макіавеллі;

б) Т. Гоббс;

в) Ш. Монтеск'є;

г) К. Маркс.

35. Яку форму реального правління Аристотель уважав кращою?

а) політію,

б) демократію,

в) аристократію,

г) олігархію.

36. Творцями, якої політичної теорії є італійські вчені В. Парето й Г.

Моска?

а) теорії олігархізації політичної партії;

б) теорії зацікавлених груп;

в) теорії бюрократизації;

г) теорії еліт.

37.Хто з гетьманів підписав договір між Росією й Україною?

а) Б. Хмельницький;

б) П. Сагайдачний;

в) И. Мазепа;

г) П. Дорошенко.

38. Хто був засновником Київського колегіуму?

а) Петро Сагайдачний;

б) Петро Могила;

в) Стефан Яворський;

г) Феофан Прокопович.39.Хто з названих просвітителів України був засновником Харківсько-

го університету?

а) П. Сковорода;

б) В. Капніст;

в) П. Лодій;

г) В. Каразін.

40. Автор праці "Хто такі Українці й чого вони хочуть":

а) М. Драгоманов;

б) И. Франко;

в) Н. Костомаров;

г) М. Грушевський.

41. Кращою формою держави М. Драгоманов уважав:

а) імперію;

б) федерацію;

в) конфедерацію;

г) унітарну державу.

42. Яка з перелічених ідеологій особливо апелює до саморегулювання

економіки за законами конкуренції і вільного ринку?

а) соціалізм;

б) консерватизм;

в) лібералізм;

г) фашизм;

43. Яка з перелічених ідеологій акцентує увагу на необхідності поєд-

нання механізму вільного ринку з державним контролем за економічним

життям?

а) консерватизм;

б) фашизм;

в) неолібералізм;

г) соціалізм.

44. Яка з перелічених ідеологій базується на переконаності про вро-

джену нерівність людей і недоторканність, святість приватної власності?

а) консерватизм;

б) фашизм;

в) неолібералізм;

г) соціалізм.

45. Що із переліченого є ознакою комуністичної ідеології?

а) релігійна віротерпимість;

б) підпорядкування політики релігійній моралі;

в) ліквідація приватної власності;г) відмова від насильницьких форм класової боротьби.

46. Для якої з названих ідеологій характерна пропаганда концепції со-

ціального партнерства, згладжування соціально-економічних протиріч?

а) лібералізм;

б) неоконсерватизм;

в) соціал-демократизм;

г)неофашизм.

47. Яка з названих ідеологій формувалась на засадах національної ви-

нятковості, месіанської ролі свого народу?

а) консерватизм;

б) фашизм;

в) неолібералізм;

г) соціалізм.

48. Який зв'язок між політикою й владою?

а) політика – ціль і засіб влади;

б) влада – ціль і засіб політики;

в) політика й влада не мають нічого спільного;

) політика й влада повністю збігаються.

49. Наука про владу називається:

а) партіологією;

б) біхевіоризмом;

в) кратологією;

г) ідеократією.

50. Форма правління, при якій політична влада перебуває в руках глави

церкви, духовенства називається:

а) медіакратією;

б) кратологією;

в) теократією;

г) геронтократією.

51. Що таке легітимність влади?

а) характеристика стабільності влади;

б) достатній рівень політичної культури панівного класу;

в) миролюбна зовнішня політика держави;

г) відповідність дій політичної еліти законам даної держави;

д) характеристика відносини маси громадян або підданих до влади.

52. Юридичне обґрунтування законності політичної влади називається:

а) традиційне панування;

б) легальність;

в) легітимність;г) медіакратія.

53. Для чого використається принцип поділу влади?

а) для запобігання кризи влади;

б) з метою запобігання тиранії;

в) як інструмент руйнування держави;

г) для досягнення консенсусу;

д) для підвищення ефективності функціонування політичної системи.

54. Один з типів легітимного панування, що характеризується відно-

шенням до політичного лідера як до вищої надординарної істоти це:

а) харизматичне панування;

б) різновид раціонального панування;

в) легальне панування;

г) традиційне панування.

55. Тип панування, заснований на добровільному визнанні встановле-

них юридичних норм:

а) традиційне;

б) ідеологічне;

в) харизматичне;

г) раціонально-легальне.

56. Який з методологічних підходів розглядає владу як особливий тип

поведінки?

а) теологічний;

б) біхевіористський;

в) реляціоністський;

г) інструменталістський.

57. Що з перерахованого є ознакою падіння легітимності влади?

а) ріст ступеня примусу;

б) проведення вільних демократичних виборів;

в) протистояння між законодавчою й виконавчою гілками влади;

г) забезпечення високого рівня і якості життя.

58. Що з перерахованого відноситься до засобів легітимізації влади?

а) заборона політичних партій і незалежної преси;

б) ріст ступеня примусу;

в) проведення вільних демократичних виборів;

г) протистояння між законодавчою й виконавчою гілками влади;

59. Який ресурс влади найбільшою мірою залежить від засобів масової

інформації?

а) інтерес;

б) розподіл матеріальних благ;в) примус;

г)переконання.

60. До використання якого виду ресурсів варто віднести дії влади,

спрямовані на надання різного роду пільг окремим групам населення?

а) економічних

б) соціальних;

в) культурно-інформаційних;

г) силових.

61. Яким виборчим правом користується громадянин, що прийшов у

день голосування на виборчу дільницю?

а) активним виборчим правом,

б) пасивним виборчим правом,

в) і тим і іншим,

г) ніяким.

62. З якою метою в ряді країн установлюється максимум передвибор-

чих видатків?

а) заощадити бюджетні кошти,

б) забезпечити рівність можливостей кандидатів,

в) не допустити повного розорення кандидатів,

г) проконтролювати доходи кандидатів.

63. З якого віку громадяни України мають пасивне виборче право?

а) з 16 років,

б) з 18 років,

в) з 21 року,

г) з 24 років.

64. Чи може Президентом України стати громадянин іншої держави?

а) так;

б) ні.

65. Система, при якій мандати розподіляються між партіями відповідно

до числа голосів виборців, зібраної кожною з них називається:

а) пропорційною,

б) мажоритарною,

в) змішаною.

66.Комплекс організаційних, пропагандистських і агітаційних заходів,

проведених окремим кандидатом – це:

а) політичний маркетинг,

б) виборча процедура,

в) політична реклама

г) виборча кампанія. 67. Уявіть, що Ви балотуєтеся в депутати парламенту по мажоритарній

системі відносної більшості. За Вас проголосувало 49% виборців вашого

виборчого округу. Ваші конкуренти одержали відповідно – 31%, 10%, 5%,

3% і 2% голосів. Чи можна Вас поздоровити з обранням?

а) так;

б) ні.

68. Пропорційна виборча система сприяє:

а) збереженню числа політичних партій,

б) росту числа політичних партій,

в) зменшенню числа політичних партій,

г) зовсім не впливає на ці процеси.

69. Право громадянина виступати в якості обираємого – це:

а) пасивне виборче право,

б) активне виборче право,

в) політичний маркетинг,

г) виборча процедура.

70. Які функції демократичних виборів в органи державної влади?

а) модернізація політичної системи країни,

б) легітимація політичної системи й конкретних інститутів влади,

в) функція політичного прогнозування,

г) створення передумов для олігархізації політичного режиму.

71. По якій виборчій системі здійснюються вибори у Верховну Раду

України?

а) по змішаній,

б) по мажоритарній,

в) по пропорційній.

72. Система, в основі якої лежить принцип більшості голосів виборців

називається:

а) мажоритарною,

б) пропорційною,

в) змішаною.

73. Які вибори призначаються у випадку дострокового розпуску парла-

менту?

а) загальні,

б) часткові,

в) чергові,

г) позачергові.

74.Уявіть, що Ви балотуєтеся в депутати парламенту по мажоритарній

системі абсолютної більшості. За Вас проголосувало 28% виборців. Ваші конкуренти одержали відповідно 25%, 21%, 15%, 7%, 4% голосів. Чи можна

Вас поздоровити з обранням?

а) так;

б) ні.

75. Контингент виборців, що голосують за яку-небудь партію на вибо-

рах – це:

а) однопартійці,

б) електорат,

в) симпатики,

г) співчуваючі.

Модуль № 2 Політичні режими та політична система суспільства