21. Режим відтворення населення : суть та види

Типи відтворення населення

1. Архитип, або первісний тип відтворення населення, характеризується високою неконтрольованою народжуваністю і високою смертністю. Властивий докласовому суспільству, відтворення залежить від стану екосистем, де відбувається його життєдіяльність.

2. Традиційний –(доіндустріальний) тип відтворення – підвищення народжуваності, зменьшення смертності, збільшення населення. Характерний для пануючого сільського господарства в економіці. Люди потерпають від стихійних сил природи, епідемій, голоду, війн.

3. Сучасний тип - низька контрольована народжуваність, подолання епідемій, низька смертність. Наявність великої народжуваності у країнах Азії, Африки, Латинської Америки при відносно низькому рівні смертності, з поліпшенням харчування призвело до демографічного вибуху.

Демографічні процеси в світі визначають країни Азії, Африки, Латинської Америки.

Зараз > 6 млрд.чол. в 2020р. – 8 млрд.чол за даними Бюро переписів США.

Відтворення називається простим, коли на зміну поколінню батьків приходить рівне за чисельністю покоління дітей; розширене відтворення характеризується переважанням чисельності дітей над чисельністю батьків, а звужене – навпаки, меньшою чисельністю покоління дітей порівняно з поколінням батьків. Ці режими відтворення знаходять численне вираження у відповідних коефіціентах.

Із змісту режиму відтворення зрозуміло, що його чисельний показник має грунтуватися на рівні народжуваності: чи достатньо народжується дітей, щоб повністю замінити покоління батьків. Теоретично, для повної заміни покоління в кожної подружньої пари має бути не меньше двох дітей. Проте якщо врахувати, що не все населення вступає до шлюбу і не всі діти доживають до того віку, коли самі стануть батьками, для зміни покоління треба більше двох дітей на подружню пару. З метою спрощення розрахунку коефіціент відтворення (заміщення покоління) розраховують для жіночого населення. Таким чином, він демонструє скільки дівчат в середньому за своє життя народжує жінка. Показник цього називається брутто-коефіціентом відтворення населення. Проте цей коефіціент не відображує реального заміщення материнського покоління дочірнім, тому що не всі дівчатка доживають до дорослого віку. Покоління вважається заміщеним, якщо діти доживають до дітородного віку. Отже, для більш точного визначення ступеня заміни покоління застосовують нетто-коефіціент відтворення, який показує, скільки дівчат, народжених в середньому однією жінкою доживе до того віку, в якому була жінка під час народження дівчини. Якщо коефіціент меньший за одиницю, то відтворення є звуженим, якщо більший – розширенним, якщо дорівнює одиниці – простим.

Коефіціенти відтворення населення можна розрахувати як для реального, так і для умовного покоління. У практиці демографічного аналізу найчастіше використовується нетто-коефіціент відтворення нового покоління. Реально населення може продовжувати зростати, навіть якщо нетто-коефіціент є меньшим за одиницю. Зростання в такому разі відбувається за рахунок великої частки населення дітородного віку. Але якщо звужене відтворення зберігається протягом тривалого часу, врешті-решт настає момент, коли смерті переважають над народженнями, і населення починає зменьшуватися (якщо відсутній приплив іззовні). Саме такий приклад продемонструвала Україна, де від часу зниження нетто-коефіціенту до рівня меньше 1 до реального скорочення чисельності населення минуло близько 30 років. Процес скорочення чисельності населення внаслідок переважання смертей над народженнями називається депопуляцією.

24.Міграції– це переміщення людей із зміною місця проживання. За причинами міграції бувають соціально-економічні аботрудові (в пошуках заробітків), екологічні (вимушені переселення із забрудненої території), політичні, сімейно-побутові (возз’єднання родин), релігійні, етнонаціональні. Міграції можуть бути постійними, або сезонними (тимчасовими) залежно від термінів міграції,організованими (за набором на певні роботи) або стихійними (люди їдуть без наперед відомого місця проживання та праці) залежно від форми організації. Вони можуть бути добровільними чи примусовимизалежно від форм переміщення. Провідне місце серед міграцій за обсягами мігрантів займають соціально-економічні (або трудові) міграції.

Україна у всі історичні періоди відзначалася значним переміщенням людей як по її території, так і за її межі. Але якщо у часи Київської Русі мігрували переважно ремісники, купці та воїни, то вже після її розпаду посилились як внутрішні, так і зовнішні міграції. Вони були зумовлені як політичними (втікачі від татаро-монгольської навали, бранці), так і соціально-економічними (переселення ремісників та будівничих на землі Московії) причинами. Особливо вони посилились у XVII-XVIII ст., коли українських козаків та селян примусово вивозили у північні регіони Росії для розбудови міст, військових та господарських об’єктів.

Міграції населення значно посилилися у XIX ст., особливо після знищення панщини в Австро-Угорщині (1848 р.) та кріпосного права в Росії (1861 р.). До цього часу, за даними В.Кубійовича, за межами української етнічної території проживало понад 1 млн. українців. Інтенсивний або масовий міграційний рух людей із Наддніпрянщини та західноукраїнських земель був характерним для кінця ХІХ – початку ХХ ст. Основними його причинами були: аграрне перенаселення та майнове розшарування селянства, незначна урбанізація та індустріалізація, небажання селян селитися у містах та ін. Велика кількість незаможних селян із східної частини України їдуть в пошуках вільних земель – спочатку на Північний Кавказ, Поволжя і Урал, а пізніше – в Сибір, Казахстан, Далекий Схід. Вони селяться у тих районах Росії, в яких є подібні умови для життя та сільськогосподарського виробництва, як на їхній батьківщині. У кінці ХІХ ст. виїжджало щорічно понад 40 тис. осіб, а вже на початку ХХ ст. – понад 200 тис. осіб. Найбільше емігрантів було із Лівобережжя, значно менше – з центральних та південних регіонів, в яких сільськогосподарське виробництво велося на капіталістичних засадах (товарне зернове господарство і буряківництво)

В кінці ХІХ ст. внаслідок аграрного перенаселення, що зумовлювало безземелля селян, важке соціальне становище, посилюється міграція населення із західноукраїнських земель спочатку у країни південної та західної Європи, а потім – в Америку. Хвиля цієї міграції спочатку захопила Закарпаття, Галичину, а потім і Буковину, Волинь та ін., вона була така сильна, що привела до зменшення українців в Австро-Угорщині на 800 тис. осіб (12.5% від всіх українців краю). На початку ХХ ст. тільки до США емігрувало 350 тис. осіб, Канади – понад 100 тис. осіб, Південної Америки – понад 30 тис. осіб. Така масова еміграція населення із території всієї частини України вплинула значною мірою на природний приріст населення не тільки у роки цієї міграції, але й у подальшому майбутньому (бо виїхали переважно молоді люди, здатні до відтворення).

Після Першої світової війни та встановлення радянської влади на більшій частині України посилюються міграції населення з політичних мотивів. Виїжджають з УРСР політичні та військові діячі УНР, багато представників української науки та культури та ін. Із входженням УРСР до складу СРСР у ній посилюються примусові міграції. Це, передусім, т.з. “куркулі” – заможні селяни, яких понад 1 млн. осіб було вивезено в процесі колективізації за межі України – на освоєння сибірських і північноросійських просторів. Туди само було заслано також багато українських інтелігентів, яких було звинувачено сталінським режимом у шкідництві, контреволюційній діяльності, шпигунстві та ще всіляких неіснуючих гріхах (тільки за 1934-1937 рр. ув’язнено 465 тис. осіб).

Після штучного голодомору (1932-1933 рр.) в Україну було переселено значну частину селян у Росії, передусім із Поволжя та Центрального Чорнозем’я, вони оселялись у вимерлих селах і займалися сільськогосподарським виробництвом. Їх кількість, звичайно, не могла замінити вимерлий український люд (таких понад 10 млн. осіб), але значно вплинула на етнічний склад населення центральних та південних регіонів України.

Після входження західноукраїнських земель до складу УРСР (1939 р.) розпочались, а після Другої світової війни продовжились також репресії проти т.з. “куркулів” та патріотично настроєного населення західної частини України. Тільки у 1944-1952 рр. за межі держави було виселено з цих земель понад 1.5 тисячі сімей “куркулів” та понад 180 тисяч осіб, які перебували в ОУН та УПА.

З Другою світовою війною пов’язана масова евакуація людей із міст у східні регіони СРСР, насильницьке вивезення молоді із окупованих регіонів на роботу в Німеччину, масове переміщення людей з одних регіонів в інші. Із своїх поселень були вивезені німці, татари та ін.

В післявоєнний період Україна стала регіоном масової імміграції. Сюди стікалось населення із різних регіонів СРСР. Воно осідало найбільше у східних і південних частинах держави, в містах. Спеціалісти із різних галузей господарства, що жили у східних областях України направлялись на роботу у західні області, а люди із західних областей – у східні та південні частини України.

Із початку 60-х років ХХ ст. Україна знову стає державою значної еміграції молоді.

Із початку 60-х років ХХ ст. Україна знову стає державою значної еміграції молоді. Внаслідок організованих наборів молодь їде на величезні промислові новобудови Радянського Союзу, на освоєння цілинних земель Сибіру і Казахстану. Цей процес трошки сповільнився у 70-90-і роки, але продовжувався аж до здобуття Україною незалежності. Переважна більшість міграцій на цей час – соціально-економічні, якщо не рахувати виїзду за кордон людей, які переслідувались владою, та євреїв. У післявоєнний період посилюються міграції людей в напрямі село-місто, що було зумовлено швидкою індустріалізацією держави. За рахунок таких міграцій різко зростала як чисельність, так і частка міського населення (за 1939-1979 рр. – на 16.9 млн.осіб, із 33.5 до 61.2%), зараз в Україні міське населення становить 68% від загальної кількості. Найбільші темпи таких міграцій були характерні для Донецького та Придніпровського районів, найменші – для західної та північної частини України. Характерною особливістю таких міграцій було не тільки переміщення людей із сільської місцевості у міста свого регіону (області), а й їх міграції у міста інших частин України (із сіл північної і західної частин – у Придніпров’я і із сіл різних регіонів – у Донбас, до столиці. Із поглибленням загальної економічної кризи в Україні ці процеси поступово сповільнюються, а в останні роки подекуди набувають протилежного спрямування. За 1995-1996 рр. за рахунок позитивного міграційного сальдо чисельність сільського населення збільшилась на 142 тис. осіб.

У роки останнього десятиліття ХХ ст. значно змінились обсяги і напрями міграційних потоків. України значно зменшились обсяги еміграції внаслідок того, що припинився набір в армію, розподіл спеціалістів та організовані набори робітників поза межі української держави. З іншого боку, багато українців та представників нацменшин, які раніше проживали в Україні (німці, кримські татари та ін.), почали повертатись (репатріювалися) на свою батьківщину. Тільки за 1989-1997 рр. на територію України повернулося 243 тис. кримських татар і 12 тис. депортованих вірмен, болгар, греків, німців. Внаслідок цього сальдо міграції було додатнім, в 1992 р., наприклад, воно становило понад 282 тис. осіб. Однак, вже з 1993 р. припинився потік репатріантів,

Аналіз засвідчує велику міграційну активність населення України. У цих міграціях було задіяно тільки у 1991-1999 рр. 18.3 млн. осіб.

До 1993 р. Україна мала додатне сальдо міграції (імміграція не переважала еміграцію), а пізніше – від’ємне. У 1999 р. кількість вибулих на 45 тис. осіб перевищила кількість прибулих. Найбільша імміграція в Україну була у 1991-1992 рр., після проголошення її незалежною державою, тоді прибуло майже 1.3 млн. осіб. А вже у 1999 р. чисельність іммігрантів становила 66 тис.осіб (у 8 разів менше, ніж у 1992 р.). Серед них багато сезонних мігрантів, які виїжджають на певний термін (до 3 років) в пошуках заробітків.

За 1991-1999 рр. чисельність емігрантів становила понад 2.1 млн. осіб.

Більшість із емігрантів виїжджають з України до Російської Федерації, але їх кількість поступово зменшується (у 1998 р. в 2.4 менше, ніж у 1993 р.). Збільшується кількість людей, які виїжджають у високорозвинені країни світу (США, Ізраїль, Німеччина та ін.).

Більшість серед мігрантів – понад 60% - люди працездатного віку, що свідчить про переважно трудову міграцію.

В останні роки змінюються як напрями міграцій, так і склад мігрантів. У середині останнього десятиліття ХХ ст. значну частку серед мігрантів (понад 47%) становили євреї, які повертались на свою історичну батьківщину – до Ізраїлю. В кінці цього десятиліття їх частка серед емігрантів зменшилася, водночас збільшилася частка українців, посилилась їх еміграція у розвинені капіталістичні країни.

Внаслідок поглиблення економічної кризи в Україні значно зменшилися обсяги маятникових трудових переміщень людей. У 1991 р. в них брало участь понад 2.5 млн. осіб. У період соціально-економічної кризи виник новий маятникових міграцій населення – шоп-туризм, який включає поїздки населення за кордон з метою придбання товару. Спочатку він охопив населення прикордонних районів, а тепер – всієї території України. Люди здійснюють ці міграції у сусідні країни (Польщу, Угорщину, Румунію, Молдову, Росію, Білорусь, Туреччину), а також у Китай, Сінгапур, Об’єднані Арабські Емірати та ін. Обсяги та географія таких міграцій постійно змінюються.

Перед керівництвом української держави стоїть питання щодо розробки нової міграційної політики, яка була б спрямована на зменшення еміграційних потоків населення, на захист мігрантів за межами країни.

2. СНД і Росія

Особливу увагу викликає зараз соціально-економічне становище, зокрема і демографічна ситуація, з СНД і особливо у Росії.

У країн СНД проживає більше 100 націй і народностей, з яких понад 50 традиційно сповідують християнство, а близько сорока – іслам. Найчисленніші їх – російські, українці, узбеки, білоруси, казахи, татари, азербайджанці, вірмени, грузини, молдавани, таджики, туркмени, киргизи, народності Дагестану, чуваші, німці, башкири, євреї, мордва.

У багатьох країн СНД на 90-ті рр. XX в. народжуваність і природний приріст істотно знизилися і продовжує знижуватися. У той самий час істотно зросла смертність. Зменшується населення окремих республік, особливо України (за 1991-1996 рр. на 1,5 млн людина) й Росії (свої ж таки роки на 1,44 млн людина).Сократилось населення Грузії, Казахстану, Білорусі, Молдавії. Якщо Росії, в Україні і частково Білорусі скорочення викликано природною збитком населення, то інших республіках – міграцією їх. Проте загальна кількість населення СНД упродовж років все-таки зросла (на 2,5 млн людина).

Розглянемо докладніше демографічної ситуації у Росії.

Для демографічного розвитку Росії важливі як самі тенденції зміни народжуваності, а й викликані ними наслідки. По-перше, стався злам стереотипу демографічного поведінки, взяла гору орієнтація наоднодетную сім'ю. По-друге, депопуляція охоплює як центральноєвропейські, уральські регіони, а й Сибір, Далекий Схід і кілька автономій. По-третє, найсильніше депопуляційні процеси захоплюють корінне її, що викликає занепокоєння долею російського етносу. По-четверте, швидше протікають процеси ста ренію населення, створюють загрозу репродуктивному потенціалу нації. По-п'яте, демографічні проблеми породили і породять у майбутньому ряд соціально-економічні проблеми, що з потреби у дитячих дошкільних закладах державної і освітніх школах, співвідношенням попиту й пропозиції ринку праці.

Принагідно зауважимо, що зростання смертності і погіршення здоров'я – зовсім на паралельні процеси, але у Росії зниження тривалість життя супроводжується погіршенням здоров'я.

Відомо, що захворюваність такими хворобами, як туберкульоз, сифіліс, дифтерія, пов'язана більшою мірою з дією чинників соціального порядку. І нікому зайве доводити, зростання інфекционних захворювань є найважливішим індикатором соціальних негараздів країни. Зазначимо, що заодно за більшістю хвороб також склалася стійка тенденція до зростання, особливо захворювань крові, кровотворних органів, ендокринної системи й т.п.

У Росії її смертність перевищує народжуваність в 1,6-1,8 разу. Це означає масовудепопуляцию. У 1997 р.среднероссийский показник сумарною народжуваності, що відбиває рівень відтворення населення, становив на 100 жінок 123 народжених проти 215, необхідні простого чисельного заміщення покоління батьків їхніми дітьми.

Розробляючи демографічну політику для Росії, необхідно культивувати як серед молоді уявлення перевагусреднедетной сім'ї (щонайменше трьох дітей), оскільки бездітність нині як норма неприйнятна, а багатодітність, зазвичай, нереальна. Інакше Росія як нація приречена на вимирання.

В залежності від рівня розвитку тієї чи іншої

держави, в першу чергу, вирішуються і ставляться на перший план різні аспекти і

напрямки демографічної політики. Так, зокрема, в Україні на сучасному етапі

перш за все стоять проблеми народжуваності, міграції населення та ліквідації

наслідків чорнобильської аварії.

В Україні зростає смертність, а рівень народження неухильно знижується.

Україна вважається однією із старіючих серед країн СНД. Населення віком від 15

до 64 років складає 66%, а від 65 і старше – 13,4%. (Див. Україна у цифрах у 1996

році. Короткий статистичний довідник. – К., 1996. – С. 161). А це – дефіцит

працездатної робочої сили. Щодо смертності й народжуваності, то вже на початку

90-х років смертність неухильно домінує в нашому житті.

Особливо негативно впливає на демографічну ситуацію в Україні майже

некерована тенденція зростання передчасної смерті: вбивств і самогубств. Так, з

1985 по 1996 рік число вбивств зросло з 2,5 тис. чоловік до 7,6 тис., а самогубств

відповідно: 11,3 і 15,2 тис. (Див. назв. довід., с. 69). Крім економічних вад, ці

явища деморалізують українське суспільство, що негативно позначається на

політико-виховних процесах, значно знижує їх ефективність.

Низький рівень економічного розвитку нашої держави побуджує

багаточисельні верстви населення мігрувати в інші країни як на постійне, так і на

тимчасове місцепроживання, і знову ж таки, виїжджає якраз найбільш

кваліфікована й працездатна частина населення України.

Що стосується чорнобильської проблеми, то слід мати на увазі той факт, що в

Чорнобилі була найжорстокіша за своїми наслідками трагедія, котра ще довго

буде “нагадувати” про себе. Поміркуйте над цією трагедією.