26.Демографічна політика у розвинутих країнах

Демографічна політика — це цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення. Вона покликана впливати на формування бажаного для суспільства режиму відтворення населення, збереження або зміни тенденцій у сфері динаміки чисельності і структури населення, темпів їх змін, динаміки народжуваності, смертності, сімейного складу, розселення, внутрішньої і зовнішньої міграції, якісних характеристик населення.

Кожна країна має певну концепцію демографічної політики — систему визначень найважливіших цілей, задач і пріоритетів впливу на демографічний розвиток. У концепції формулюють найважливіші напрямки державної політики стосовно розвитку народонаселення до визначеного періоду. Концепція складає правовий та ідеологічний простір, у рамках якого можуть формуватися програмні документи з питань народжуваності і підтримки родини, здоров'я і тривалості життя, міграції та інших аспектів демографічного розвитку.

Демографічна політика ґрунтується на комплексі різних заходів: економічних, правових, виховних і пропагандистських.

До числа економічних заходів, спрямованих на стимулювання народжуваності, зараховують оплачувані відпустки і різні допомоги при народженні дітей, допомоги на дітей залежно від їхньої кількості, віку і складу родини — за прогресивною шкалою, різні позички, кредити, податкові та житлові пільги та ін.; на зниження народжуваності спрямовані заходи, що створюють переваги для малодітних родин. Адміністративно-правові заходи включають законодавчі акти, що регулюють вік одруження, розлучуваність, здійснення абортів і застосування контрацептивів, майновий стан матері і дітей у випадку розпаду родини, режим праці працюючих жінок і ін. Виховні і пропагандистські заходи спрямовані на формування суспільної думки, норм і стандартів демографічної поведінки, визначення ставлення до давніх і сучасних традицій і звичаїв відтворення населення, на політику планування родини (внутрісімейне регулювання дітородіння), на статеве виховання й освіту молоді та ін.

Ефективність демографічної політики можна визначити як досягнення поставленої мети у короткий термін з мінімальними економічними витратами. Розрізняють загальну, генеральну та довгострокову ефективність .

Необхідність проведення демографічної політики визнана практично всіма країнами світу, незалежно від демографічної ситуації і темпів зростання населення. Залежно від демографічної ситуації існує 2 основних типи політики: спрямована на підвищення народжуваності (типова для економічно розвинутих країн) і на зниження народжуваності (необхідна для країн, що розвиваються). Часто практичне здійснення демографічної політики пов'язане із труднощами як морально-етичного плану, так і нестачею фінансових засобів. І практично всі країни світу мають спільну мету будь-якої демографічної політики — зниження захворюваності населення та подовження середньої тривалості життя

Демографічна політика в економічно розвинутих країнах здійснюється виключно економічними заходами і спрямована на стимулювання народжуваності. У багатьох європейських країнах впроваджується широкий комплекс заходів щодо стимулювання народжуваності, орієнтації сімей на двох і трьох дітей. У деяких країнах Західної Європи прийняті закони, які обмежують міграцію з країн Азії і Африки.

Проведення демографічної політики в країнах, що розвиваються, з високими темпами зростання населення, особливо актуальне. Однак, її реалізація ускладнена нестачею фінансових ресурсів і часто обмежується лише декларативними заявами. Найчастіше цю політику взагалі не сприймають громадяни через традиції багатодітності, високого соціального статусу материнства і, особливо, батьківства. Уряди більшості мусульманських країн узагалі відкидають утручання держави в планування родини.

В багатьох країнах, що розвиваються, реалізується політика, спрямована на зниження смертності і народжуваності. В країнах Азії (В'єтнам, Лаос, Камоджа та ін.) запроваджують заходи до подолання наслідків війни, допомоги сім'ям і розвитку системи охорони здоров'я з метою подальшого зниження смертності. Труднощі формування і реалізації соціально-демографічної політики, її недоліки приховують реальну небезпеку для стабільності соціальних відносин, загрозу граничної майнової поляризації громадян, поширення бідності. Якщо не запобігати цим негативним процесам, спостерігатимемо посилення таких явищ як розпад сімей, депопуляція населення.

Демографічна політика в країнах світу

Історія демографічної політики сягає часів глибокої давнини. Вона знайшла відображення в багатьох правових і законодавчих актах стародавності, особливо у випадках перенаселення країн або, навпаки, великих людських утрат. За середньовіччя, в умовах підвищеної смертності через війни й епідемії, деякі демографічні заходи, здебільшого стихійні, були спрямовані на збереження високого рівня народжуваності. У нові часи першою країною, де демографічна політика, що стимулювала народжуваність і одержала цілком виразне оформлення, була Франція. Потім таку політику стали практикувати й деякі інші країни Європи. Далі її почасти заступила політика, спрямована на стримування темпів приросту населення. Така ж зміна пріоритетів — залежно від фази демографічного переходу—була характерна і для новітнього часу. Найбільший розвиток і поширення демографічної політики маємо у другій половині XX ст., що зумовлене, з одного боку, настанням демографічного вибуху, а з іншого боку — демографічної кризи. Багато політиків і вчених побачили в ній чи не головний засіб стримування зростання населення в першому і його прискорення — у другому випадку.

Багато уваги питанням демографічної політики приділяє й Організація Об'єднаних Націй. Під її егідою відбулися Всесвітні конференції з народонаселення: у 1954 р. (Рим), у 1965 р. (Белград), у 1974 р. (Бухарест), у 1984 р. (Мехіко), у 1994 р. (Каїр). У 1967 р. було створено Фонд ООН із заохочення діяльності у сфері народонаселення (ЮНФПА). З 60-х років ООН проводить систематичні опитування урядів із проблем політики стосовно народонаселення. їх обговорюють також на сесіях Генеральної Асамблеї ООН. У 1992 р. вони ввійшли в порядок денний Всесвітньої конференції з навколишнього середовища і розвитку. З окремих документів особливе значення має прийнятий у Бухаресті в 1974 р. «Всесвітній план дій у сфері народонаселення», який містить багато конкретних рекомендацій щодо здійснення демографічної політики. Потім на конференціях у Мехіко й особливо в Каїрі він одержав подальший розвиток із внесенням ряду принципових змін.

Однак для того, щоб зробити демографічну політику по-справжньому ефективною і діючою, усіх цих постанов було недостатньо. Необхідні були і нові засоби її здійснення. Перший великий прорив тут відбувся на рубежі 50-х і 60-х років, коли вдалося одержати комбіновані контрацептивні засоби для внутрішнього вживання — гормональні таблетки, пігулки й ін., у подальшому все більш удосконалювані. Усе це призвело до того, що в 60-х рр. у світі відбулася справжня сексуальна революція, яка викликала найгостріші протиріччя в поглядах і відповідно полеміку і боротьбу думок. У першу чергу, вони торкнулися питання абортів. У християнському світі проти штучного переривання вагітності категорично виступила католицька церква. Ще в 1987 р. Ватикан видав спеціальну «Інструкцію» з цього приводу, а на Каїрській конференції 1994 р. знову висловився настільки ж різко. Проти абортів і взагалі планування родини виступає і більшість мусульманських країн. Усього ж у світі щорічно здійснюють приблизно 60 млн. абортів.

Інформації про поширення демографічної політики в сучасному світі не завжди можуть бути зіставлюваними. Так, за одними даними, у розвинутих країнах різні форми контролю народжуваності застосовують близько 70% жінок репродуктивного віку, у країнах, що розвиваються, — 50%. За іншими даними, більш-менш активну демографічну політику здійснює приблизно половина всіх країн світу. За третіми, — лише з 1970 до 1993 р. число подружніх пар у країнах, що розвиваються, які використовували різні форми планування родини, збільшилося в 10 разів (з 40 млн. до 400 млн.), а число самих цих країн зросло до 130. За четвертими даними, кількість учасників планування родини до 2000 р. у Східній і Південно-Східній Азії перевищила вже 300 млн., у Південній Азії — 100 млн., у Латинській Америці — 75 млн. родин. Як бачимо, важко визначити, якою мірою ці відомості відповідають або суперечать одна одній; але в цілому вони свідчать про те, що поширення демографічної політики набуває усе більшого розмаху.

У країнах, що розвиваються, які ще перебувають на стадії демографічного вибуху, основна мета демографічної політики полягає в зниженні коефіцієнтів народжуваності і природного приросту населення. Народжуваність зменшується в результаті популяризації і поширення контрацептивів, санітарної освіти, консультування з питань планування родини, пропаганди переваг малодітної родини, а також стимулювання малодітності за допомогою різного роду економічних і адміністративних заходів. Деякі країни не тільки дозволяють, але й усіляко вітають добровільну стерилізацію чоловіків і жінок.

Найбільш яскравий приклад здійснення демографічної політики являють собою країни Азії, що розвиваються. Там вона охоплює переважну більшість жителів. У першу чергу це стосується країн з найбільшою чисельністю населення — Китаю, Індії, а також Індонезії, Пакистану, Бангладеш, Малайзії, Таїланду, Філіппін. Досить активну демографічну політику здійснюють також у країнах Латинської Америки та в деяких країнах Північної Африки. Однак в інших частинах світу, особливо в мусульманських країнах, вона поки що не одержала поширення. 2. Демографічна політика - це система адміністративних, економічних та пропагандистських та інших заходів, за допомогою яких держава впливає на природний рух населення.

Демографічна політика - це цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інститутів у сфері регулювання процесів відтворення населення.

У широкому сенсі демографічна політика - це політика в галузі народонаселення. Історична мета демографічної політики держави досягнення демографічного оптимуму.

Об'єктами демографічної політики можуть бути населення країни в цілому або окремих регіонів, соціально-демографічні групи, когорти населення, сім'ї певних типів або стадій життєвого циклу.

Цілі та напрямки демографічної політики

Структура демографічної політики, як і будь-який інший політичної діяльності, включає два найважливіших і взаємопов'язані компоненти: визначення та виклад системи цілей і розробку та реалізацію засобів для їх досягнення.

Цілі і завдання демографічної політики формулюються, як правило, в політичних програмах і деклараціях, індикативних і директивних планах, в стратегічних цільових програмах та планах оперативної діяльності урядів та інших виконавчих органів, в законодавчих та інших правових актах, у постановах, що визначають введення нових або розвиток діючих заходів політики.

Основні напрямки демографічної політики включають:

державну допомогу сім'ям з дітьми;

створення умов для поєднання активної професійної діяльності з виконанням сімейних обов'язків;

зниження захворюваності та смертності;

збільшення тривалості життя;

поліпшення якісних характеристик населення;

регулювання міграційних процесів;

урбанізації та розселення і т.п.

Ці напрями мають бути узгоджені з такими важливими сферами соціальної політики як зайнятість, регулювання доходів, освіта

У загальному вигляді цілі демографічної політики зазвичай зводяться до формування бажаного режиму відтворення населення, збереження або зміни тенденцій у галузі динаміки чисельності та структури населення.

Цілі можуть бути задані у вигляді цільового вимоги (словесний опис цілей), або цільового показника, системи показників, досягнення яких інтерпретується як реалізація цілей демографічної політики. Серед показників, апробованих в демографічній політиці різних країн, як правило, не використовують власне чисельність населення (виключення: КНР, де метою політики останніх десятиліть ХХ століття було «не перевищить чисельність в 1200 млн осіб в 2000 р», а також Румунія часів Чаушеску - досягти чисельності в 30 млн осіб). Країни, що розвиваються в якості цільового показника найчастіше вибирають зниження темпів зростання населення за певний період, зниження загального або сумарного коефіцієнта народжуваності. У Світовому плані дій в області народонаселення [Бухарест, 1974] і в Рекомендаціях щодо його подальшого здійсненню [Мехіко, 1984] країнам з високим рівнем смертності пропонувалося використовувати в якості цілей демографічної політики досягнення певних рівнів середньої тривалості життя або зниження дитячої смертності. У розвинених країнах для регулювання припливу іноземців практикуються імміграційні квоти - обмеження на в'їзд і натуралізацію іноземців.

Заходи демографічної політики

Принципова особливість демографічної політики полягає у впливі на динаміку демографічних процесів не прямо, а опосередковано, через демографічну поведінку, через прийняття рішень у сфері шлюбу, сім'ї, народження дітей, вибору професії, сфери зайнятості, місця проживання. Заходи демографічної політики впливають як на формування демографічних потреб, що обумовлюють специфіку демографічної поведінки, так і на створення умов для їх реалізації.

Заходи демографічної політики: економічні заходи:

оплачувані відпустки; різні допомоги при народженні дитини, часто залежно від їх кількості

вік і стан сім'ї оцінюються за прогресивною шкалою

позики, кредити, податкові та житлові пільги - для підвищення народжуваності

переваги для малодітних сімей - для пониження народжуваності

адміністративно-правові заходи:

законодавчі акти, що регулюють вік вступу в шлюб, розлучуваності, ставлення до абортів і контрацепції, майновий стан

матері і дітей при розпаді шлюбу, режим праці працюючих жінок

виховні та пропагандистські заходи:

формування громадської думки, норм і стандартів демографічної поведінки

визначення ставлення до релігійних нормам, традиціям і звичаям

політика планування сім'ї

статеву освіту молоді

гласність з питань статевих відносин

Заходи демографічної політики з точки зору їх впливу на поведінку можуть виступати як стимули або як обмеження. Завдання стимулів і обмежень - змінити поведінку, створивши переваги тим, чия поведінка буде більшою мірою відповідати суспільним потребам, декларованим цілям політики, або перешкоди - тим, чиї дії вступають у протиріччя з цілями політики. Стимули і обмеження, як правило, впливають на поведінку вельми обмежений час, з часом населення адаптується до них і не сприймає їх як такі. Найважливіший пласт політики - це група заходів, що лежать між стимулами і обмеженнями - їх можна назвати соціальними гарантіями.

Історія демографічної політики

Історія демографічної політики показує, що вона була слабким інструментом і не могла помітно впливати на відтворення населення. Суспільно-економічні умови, як правило, зводили нанівець всі зусилля демографічної політики, якої відводили нерідко помилкову роль головного ліки для лікування хворих економік і соціально-політичних систем.

Демографічна політика не може і не повинна підміняти собою соціальну та економічну політику. Спроби вирішувати соціально-економічні проблеми заходами впливу на відтворення населення ніколи не приводили до бажаних і ефективним результатам.

Сучасна демографічна політика - досі вона була слабким інструментом, щоб помітно впливати на відтворення населення. І справа не тільки і не стільки в неправильному виборі цілей і засобів, але і в тому, що влада намагалася несерйозними зусиллями, малими витратами досягти серйозних результатів.

У матеріалах Бухарестської конференції 1974 виражалося сумнів у тому, що планета здатна містити необмежену кількість населення через обмежених розмірів придатною для життя території та вичерпних природних ресурсів. Тенденція поліпшення матеріального рівня життя неминуче веде до збільшення витоку природних ресурсів та призводить до того, що подальше зростання населення досягається ціною погіршення умов життя. Нові відкриття в науці і нові технології можуть звичайно послабити гостроту цього питання, але не зняти його з порядку денного, якщо продовжиться зростання населення. Подібні ідеї та висновки (стратегія нульового зростання) містяться і в доповідях Римського клубу, неурядової організації, під егідою якої підготовлено кілька експертних прогнозів світової динаміки, які отримали всесвітню популярність.

На думку ряду вчених, немає сумніву, що планета не здатна містити необмежену кількість населення через обмежених розмірів і вичерпних природних ресурсів. Тенденція поліпшення матеріального рівня життя неминуча. Вона збільшує витік природних ресурсів і призводить до того, що подальше зростання населення досягається ціною погіршення умов життя. Нові відкриття в науці і нові технології можуть, звичайно, послабити гостроту цього питання, але не можуть зняти його з порядку денного, якщо продовжиться зростання населення.

Проблеми народонаселення носять глобальний характер, також як і екологічні та енергетичні проблеми, тому рішення таких проблем цілком може і повинно бути знайдено на рівні ООН у формі компромісу і узгоджених стратегічних дій національних урядів і міжнародних організацій.