27.Становлення і розвиток гри. Шляхи керування нею.

Провідним видом діяльності в дошкільному віці стає гра, оскільки зумовлює якісні зміни у психіці дитини. Гра дошкільнят має рольовий характер. її передумови формуються у предметній діяльності дитини раннього віку. Найважливішою передумовою ігрової діяльності дитини є порівняння й ототожнення нею своїх дій із діями дорослого, особистість і дії якого вперше стають для неї зразком не лише об'єктивно, а й суб'єктивно.

Д. Ельконін у розвитку ігрової діяльності виокремив чотири рівні: І — змістом гри є дії з предметами, спрямовані на співучасника, роль формується в дії; II — діти починають називати ролі; виконання ролі полягає в реалізації відповідних дій; НІ — основний зміст гри — виконання ролі, відповідних їй дій; IV — основним змістом є виконання дій, пов'язаних зі ставленням до інших людей.

В ігровій діяльності найінтенсивніше формуються психічні якості й особистісні риси дитини, тобто основні новоутворення, які готують перехід дошкільника до наступного вікового етапу — молодшого шкільного, а також домовлятися між собою, розподіляти ролі та ігровий матеріал, а теми беруть із вражень власного життя та безпосереднього оточення. Упродовж молодшого і середнього дошкільного віку сюжетно - рольова гра суттєво змінюється: передусім відбувається перехід від поодиноких ігор до спільних, які передбачають взаємодію двох і більше осіб. Відбувається це поступово. Спершу діти починають виявляти інтерес і увагу до гри іншої дитини, епізодично і ненадовго включаючись у неї. Спілкування стає тривалішим з розвитком ігрових умінь дітей, детальним їх ознайомленням із життям дорослих.

Діти середнього дошкільного віку починають об'єднуватися в невеликі групи (2—3 дитини), часто гратися разом. Таке об'єднання відбувається на основі інтересу до ігор однієї тематики.

Наслідком ускладнення гри є збільшення кількості її учасників, триваліше існування ігрових об'єднань. Старші дошкільники заздалегідь планують гру, розподіляють ролі, добирають необхідні іграшки, у процесі її контролюють дії один одного, критикують, підказують, що повинен робити певний персонаж.

28. Засвоєння норм та правил поведінки в дошкільному віці.

Самосвідомість — ядро, центральна складова особистості людини. Вона виникає у період кризи трьох років та стрімко вибудовується упродовж дошкільного дитинства.

Для успішного розвитку самосвідомості слід:

1.давати дітям змогу робити власний вибір (видів діяльності, матеріалів, занять, засобів, ролей, тематики та видів ігор, друзів тощо), приймати самостійні рішення;

2.створювати умови для самостійної діяльності, розв'язання нескладних проблемних ситуацій;

3.навчати дітей раціональних способів пошукової та практичної діяльності, внравляти їх у застосуванні набутих умінь і навичок;

4.підтримувати процеси вироблення та досягнення мети;

5.заохочувати самостійні та свідомі дії дитини, показувати її досягнення іншим;

6.сприяти визнанню кожної дитини в сім'ї, дошкільному закладі, підвищенню її статусу, формуванню позитивної самооцінки та впевненості у собі;

7.заохочувати поведінку дитини, спрямовану на подолання труднощів, розв'язання проблемних ситуацій та прояви творчості, винахідливості, вибірковості;

8.давати дитині змогу порівнювати та поціновувати свої вчинки, результати діяльності.

Усвідомлення дитиною власних дій через дорослих — основа для формування самооцінки. У різних видах діяльності самооцінка різна: у малюванні дитина оцінює себе правильно; у грамоті — переоцінює; у співі — недооцінює.

Свої стосунки з іншими людьми дитина вибудовує на основі Я- концепції – узагальнене уявлення індивіда про себе, система установок стосовно власної особистості, що ґрунтується на усвідомленні і оцінюванні своїх фізичних характерологічних та інших властивостей.

За твердженням Е. Еріксона, Я-концепція у своєму розвитку долає вісім стадій, три з яких припадають на дошкільне дитинство:

а) від народження до 18-ти місяців — закладаються основи особистісного розвитку людини;

б) від 1,5 до 3—4-х років — дитина вже усвідомлює свою індивідуальність і себе як активну істоту; ,

в) у 4 роки у дитини з'являються уявлення про те, якою вона може стати людиною.

Дослідження свідчать:

-діти, які визначають своє Я через діяльність, завищують свої самооцінки;

- діти, які вирізняють своє Я через сферу стосунків, занижують самооцінку;

- діти, які мають різний статус у групі, по- різному оцінюють себе.

«Непопулярні» діти переоцінюють себе. Діти з високою самооцінкою: у групі почувають себе впевнено; активніше виявляють свої інтереси; ставлять перед собою більш високі цілі. Завищена самооцінка може призвести до виникнення зазнайства, агресивності дитини.