86.Синдром хронічної ниркової недостатності:визначення поняття,причини та механізм розвитку,клінічні прояви.

Хронічна ниркова недостатність - прогресуюче порушення функцій нирок (перш за все видільної), що виникає поступово, упродовж тривалого часу та призводить до уремічної інтоксикації (скупченню у крові азотистих шлаків).Етіологічними факторами хронічної недостатності нирок (ХНН) є хронічні прогресуючі захворювання нирок запальної (хронічний гломерулонефрит, хронічний пієлонефрит та ін.), судинної (гіпертонічна хвороба, стеноз ниркової артерії) та метаболічної (діабетичний гломерулосклероз, амілоїдоз, подагра) природи.

У патогенезі ХНН виділяють такі стадії: 1) початкову, 2) ранню поліуричну, 3) пізню олігуричнуі 4) термінальну.

ХНН розвивається в результаті одночасного або поступового зменшення маси діючих нефронів (МДН).

Початкові ознаки ХНН з'являються при зменшенні МДН до 50-30 % від вихідної кількості нефронів, клінічно виражена картина розвивається при зниженні МДН до 30—10 % і величини клубочкової фільтрації нижче 20 % (якщо порівнювати з нормою). Дальше зменшення МДН і клубочкової фільтрації (нижче 10 %) веде до розвитку термінальної стадії недостатності нирок —уремії.Клінічні прояви складаються із синдрома хронічної уремії, артеріальної гіпертонії, порушень водно-сольової та кислотно-лугової рівноваги, що являє собою заключну стадію тривалого процесу загибелі нефрону та зморщеннянирок.Розрізняють дві фази клінічно вираженої ХНН:Компенсовану - креатинемія досягає 0,06-0,07 г/л та зниження клубочкової фільтрації до 10-15 мл/хв (у цій фазі ще ефективне консервативне лікування).Термінальну - креатинемія вище 0,06-0,07 г/л та клубочкова фільтрація нижче 10-15 мл/хв (показаний програмний гемодіаліз або пересадка нирки).Найчастіше є наслідкомхронічнихгломеруло- та пієлонефритів,нефритів при системних захворюваннях,спадковихнефритів,полікістозунирок,нефроангіосклерозудіабетичногогломерусклерозуамілоїдозусистемного червоного вовчаку та ін.

90.Гломерулонефрит:визначення поняття,принципи класифікації. Етіологія і патогенез гломерулонефриту.

Гломерулонефрит- це двостороннє дифузне захворювання нирок алергічної природи.

Розрізняють гострий і хронічний гломерулонефрит.

Для гострого гломерулонефритухарактерні бурхливий початок, олігурія, протеїнурія, азотемія, артеріальна гіпертензія, набряки, гематурія, порушення з боку центральної нервової системи.

Гострий гломерулонефрит виникає під час (або після) якої-небудь інфекції, частіше стрептококової природи. Вважають, що гемолітичний стрептокок групи А (типи 4,12) є специфічним "нефритогенним" штамом. Певну роль відіграють й інші інфекції, у тому числі вірусні, паразитарні. Встановлено етіологічну роль охолодження, дифузних уражень сполучної тканини (системний червоний вовчак, ревматоїдний артрит, вузликовий періартеріїт), опікової хвороби, попередньої вакцинації або використання з лікувальною метою гетерологічних сироваток.

Виділяють два основних патогенетичних варіанти гострого гломерулонефриту.

1. Ураження базальної мембрани клубочків нефронів антитілами проти її антигенів - нефротоксичнийгломерулонефрит(має стрімкий перебіг, швидко прогресує). Носієм антигенних властивостей базальної мембрани є глікопротеїд.

2. Розвиток запального процесу в клубочках унаслідок фіксації на базальній мембрані та всередині її імунних комплексів - імунокомплекснийгломерулонефрит.

У розвитку такого типу хвороби можуть брати участь антигени як екзогенного (інфекційної чи неінфекційної природи), так і ендогенного (білок тканин, ДНК) походження. Антитіла (IgG, Ig М) прямо в крові вступають у взаємодію із зазначени-

ми антигенами, потім у вигляді імунних комплексів (антиген-антитіло-комплемент) надходять у клубочки, відкладаючись на їхній базальній мембрані. Реалізація ушкоджувальної дії імунних комплексів, як і нефротоксичних антитіл, відбувається через розвиток імунного запалення (див. розд. 10).

До імунокомплексних відносять гломерулонефрити, що розвиваються після стрептококової інфекції, при системному червоному вовчаку, сироватковій хворобі та ін. Більшість випадків гломерулонефриту (не менше ніж 80 %) є імунокомплексними. Класифiкацiя ГН передбачає видiлення:  I. Гострий ГН:iзнефротичним синдромом; iзнефритичним синдромом; iзiзольованим сечовим синдромом; iзнефротичним, гематурiєюiгiпертензiєю. Перiод:  початкових проявiв;зворотньогорозвитку;переходу у хронiчний;Ступiнь ниркової недостатностi: функцiї нирок збереженi;функцiї нирок порушенi;гостра  ниркова недостатнiсть.   II. ХронiчнийГН:Клiнiчнi форми: гематурична; набряково-протеiнурична (нефротична); змiшана.Функцiя нирок: без порушень функцiї нирок; iзтранзиторним порушенням функцiї нирок; iзтранзиторнимпорушеннямнирок;хронiчна ниркова недостатнiсть (I,  II, III стадiї).