48.Схарактеризувати заг. Особливості теплового балансу

Майже все тепло атмосфера, як і земна поверхня, одержує від Сонця. До інших джерел нагрівання належить тепло, що надходить з надр Землі, але воно становить лише долі відсотка від загальної кількості тепла. Хоча сонячне випромінювання і служить єдиним джерелом тепла для земної поверхні, тепловий режим географічної оболонки не є тільки наслідком радіаційного балансу. Сонячне тепло перетворюється і перерозподіляється під впливом земних факторів, і насамперед трансформується повітряними та океанічними течіями. Розподіл тепла в атмосфері відбувається шляхом конвекції, теплопровідності і випромінювання. Теплова конвекція проявляється скрізь на планеті, бо вітри, висхідні і низхідні повітряні потоки мають повсюдне поширення. Особливо сильно конвекція виражена в тропіках. Теплопровідність, тобто передача тепла при безпосередньому контакті атмосфери з теплою або холодною поверхнею землі, має порівняно невелике значення, бо повітря — поганий провідник тепла. Надходження і витрати тепла в нижній атмосфері на різних широтах неоднакові. Північніше 38° пн. ш. випромінюється тепла більше, ніж поглинається.  Процес надходження й витрачання сонячної енергії, нагрівання й охолодження всієї системи атмосфери Землі характеризується тепловим балансом. Більше всього тепла випромінюється вночі, взимку і через розріджене чисте сухе повітря на великих висотах. Але у підсумку втрати внаслідок випромінювання компенсуються теплом, що надходить від Сонця, і на Землі в цілому переважає стан динамічної рівноваги, інакше вона розігрівалася б або, навпаки, охолоджувалася.

49.Обгрунтувати географічні закономірності розподілу річних температур на земній поверхні Нагрівання атмосфери відбувається досить складним шляхом. Короткі хвилі сонячних променів у діапазоні від видимого червоного до ультрафіолетового світла перетворюються біля поверхні Землі в більш довгі теплові хвилі, які пізніше, при випромінюванні їх з поверхні Землі, нагрівають атмосферу. Нижні шари атмосфери розігріваються швидше верхніх, що пояснюється вказаним тепловим випромінюванням земної поверхні і тим, що вони мають більшу щільність і насичені водяною парою. Характерною рисою вертикального розподілу температури в тропосфері є її зниження з висотою. Охолодження вологого повітря супроводжується конденсацією вологи. При цьому виділяється певна кількість теплоти, яка була затрачена на утворення пари.  Іноді температура повітря з висотою зростає. Це явище одержало назву інверсії. Причини u' прояву різноманітні: радіаційне випромінювання Землі над льодовими покривами, проходження сильних течій теплого повітря над холодною поверхнею. Добові і річні зміни температури повітря відображає тепловий стан поверхні.  В розподілі річних температур на земній поверхні виявлено певні географічні закономірності: 1)  В обох півкулях середні температури знижуються в напрямі до полюсів; 2) Від екватора на північ і південь температури змінюються нерівномірно. Між екватором і 25-тою паралеллю зниження температури відбувається дуже повільно — менше двох градусів на кожні десять градусів широти; 3) Середні річні температури всіх паралелей Південної півкулі менші за температури відповідних паралелей Північної півкулі. 

У позатропічних областях обох півкуль ізотерми над материками вигинаються на північ відносно положення її на океанах. Над океанами липневі ізотерми відбивають вплив холодних течій на температури повітря. Найвищі середні температури липня спостерігаються в пустелях, розташованих північніше від екватора. 

50.Розкрити сутність баричного поля Землі

Баричним полем називається просторовий розподіл атмосферного тиску. Баричне поле – скалярне і характеризується певною величиною тиску в кожній точці простору. Це безперервна функція координат. Відсутність розривів у полі тиску та поступова зміна тиску від точки до точки – одна з найважливіших особливостей атмосфери. Зі збільшенням висоти над рівнем моря атмосферний тиск швидко падає. На висоті 5,5 км він удвічі менший, ніж на рівні моря. На перший погляд складається враження про тісну залежність атмосферного тиску від зонального розподілу температур і тепла на Землі. Дійсно, постійний низький тиск над екватором і підвищений тиск в приполярних областях легко пов'язується з термічними умовами цих областей. розподілом температур зональність баричного рельєфу не можна повністю пояснити. Особливо добре видно це на прикладі існування чітко виражених антициклонів у субтропічних широтах. Перепади тиску в атмосфері, які зумовлені в основному нерівномірним розподілом сонячної енергії, є причиною руху повітря. Вітер являє собою рух повітря переважно в горизонтальному напрямі з області високого тиску в область низького тиску під дією гравітаційних сил. Повітряними потоками називають в основному вертикальні переміщення повітря. Як приклад зазначимо конвекційне підняття теплого вологого повітря і низхідний потік холодного сухого. Нагрітий від земної поверхні шар повітря піднімається вгору і розширюється в об'ємі, а на його місце пересувається більш важке повітря. Такі переміщення повітряних мас є не тільки локальними, вони охоплюють в узагальненому вигляді всю тропосферу.  Саме нерівномірність нагрівання земної поверхні є основною причиною змін атмосферного тиску, що і зумовлює постійні рухи повітря, тобто вітри різної сили і різних напрямів.  різниця атмосферного тиску між двома точками викликає горизонтальне переміщення повітряних мас — вітер. Для його характеристики використовують два показники — швидкість і напрям. Швидкість вітру прийнято виражати в метрах на секунду, кілометрах на годину. Всі вітри в сукупності виконують геркулесову роботу — вони переносять над земною поверхнею величезні маси повітря разом з водяною парою, пилом і піском. Адже вся маса атмосфери, що становить багато мільярдів тонн, перебуває в безперервному русі.