42. Психологічні теорії формування мовної свідомості в онтогенезі.

Людина народжується без сформованої свідомості, маючи лише потенціал для її становлення. Також ця психологічна категорія виникала і вдосконалювалась поступово з розвитком людства тобто є продуктом його суспільно-історичного розвитку. Згідно теорії О. М. Леонтьєва, найважливішою детермінантою формування свідомості стала специфічна трудова діяльність, що підпорядкована суспільним зв'язкам і відносинам. Саме завдяки праці людей у їх психіці виникає специфічна форма відображення дійсності - свідомість. По ходу її становлення ускладнюється мислення людини, сприяючи розвиткові мовлення та відповідно складних форм інтелектуальної діяльності. Мова-необхідна умова виникнення свідомості. Усвідомлювати - означає відображати об'єктивну дійсність за допомогою об'єктивованих в слові суспільно вироблених узагальнених значень.

Свідомість також не дається людині від народження; з'явившись на світ, дитина ще не здатна відразу відокремлювати образ світу від само сприймання. Однак мозок має потенціал для цього, тому біологічний фактор виступає основою для формування свідомості.

43. Теорія вроджених знань.

Дані ідеї, на думку Декарта, не скуплені в досвіді, вони притаманні духовній субстанції спочатку, тому їх можна вважати вродженими. До вроджених ідей Декарт відносив:

а) поняття (буття, Бог, число, тривалість, тілесність, структурність, воля та інші);

б) судження-аксіоми («у ніщо не буває властивостей», «з нічого не буває нічого», «не можна одночасно бути і не бути», «у кожної речі причина», «ціле більше своєї частини» і т. д.).

Вчення Декарта про вроджені ідеї являє собою своєрідний розвиток платонівського положення про справжні знання як пригадування того, що закарбувалося в душі, коли вона перебувала у світі ідей. Під вродженими ідеями Декарт розумів лише «ембріональний», зачатковий стан характеру думок, для прояснення яких необхідна діяльність «природного світла» розуму, можлива тільки у дорослих людей. Сама по собі ідея Декарта про природженість знань була помилковою в будь-якому її варіанті, але вона не була абсурдною як постановки проблеми, бо кожне нове покоління вбирає в себе досвід і знання минулих поколінь, причому якусь частину цього знання воно отримує при народженні у вигляді задатків, здібностей і набору безумовних рефлексів. Останнє, звичайно, не є знання в повному значенні цього слова, але воно може бути витлумачено як певна інформація.

44.Психолінгвістична періодизація мовленнєвого розвитку дитини дошкільного віку (за є.Соботович).

- Фонологічна;

- Лексична;

- Граматична.

І. Перший рівень лексичного розвитку (10(11) міс. – 1 р. 6 міс.).

ІІ. Другий (1 р. 6 міс. – 2 р. 2 міс.).

ІІІ. Третій (2 р. 3 міс. – 4 р.).

ІУ. Четвертий (до 7 р.).

45. Періодизації мовленнєвого розвитку.

Узагальнюючи дані досліджень, при різноманітних підходах до періодизації розвитку мовлення дитини, виділяють такі періоди:

I період – період речень, який має два етапи:

1) етап однослівного речення;

2) етап речення з декількох слів;

II період – період засвоєння граматичної структури речень, що має 3 етапи:

1) етап формування перших форм;

2) етап використання флексійної системи мови для вираження синтаксичних зв’язків слів;

3) етап засвоєння службових слів;

III період – засвоєння морфологічної системи рідної мови.

Періодизація мовленнєвого розвитку А.К. Маркової:

Немовлячий період (до 1 року): мовленнєві функції — соціально-емоційний контакт із дорослими; на кінець року з’являється індикативна функція (називання ознак предметів). Форми мовлення: гукання, гудін­ня, белькіт, складовий контур слова, слово.

Ранній вік (від 1 до 3 років): мовленнєві функції — узагальнювальна, вказівна. Форми мовлення: речення, ситуативне та діалогічне мовлення.

Дошкільний вік (від 3 до 6-7 років): мовленнєві функції — соціальний контакт, регулювальна, планувальна функції мовлення. Форми мовлен­ня: діалогічне, монологічне, контекстове, пояснювальне; мовлення: повідомлення, розповідь, опис, міркування, інструкція.

Шкільний вік (від 7 до 17р.)

Зрілість (від 18 р.)