Тема 5. Правовий статус особи План

1. Поняття та структура правового статусу особи.

2. Поняття прав, свобод та обов’язків особи.

3. Класифікація прав, свобод та обов’язків особи.

4. Гарантії прав і свобод людини і громадянина.

5. Громадянство України.

6. Правове становище іноземців, осіб без громадянства та осіб із множинним громадянством.

1. Поняття та структура правового статусу особи

Складні суспільні зв’язки, що виникають між державою та особою, а також у взаємовідносинах людей одним з одним, потребують чіткої фіксації з боку держави та регламентації у певній правовій формі. Такою формою виступає правовий статус особи.

Правовий статус особи (індивіда) – це сукупність суб’єктив­них прав, свобод та юридичних обов’язків особи, що законодавчо закріплюються та гарантуються державою і реалізуються у відносинах цієї особи з іншими людьми, їх групами, державою в цілому

До структури правового статусу особи входять:

1. загальні принципи правового регулювання становища особи;

2. суб’єктивні права та свободи індивіда;

3. юридичні обов’язки індивіда;

4. загальна правосуб’єктність;

5. громадянство;

6. гарантії правового статусу;

7. юридична відповідальність за невиконання особою своїх обов’язків та порушення прав інших осіб.

Елементи правового статусу індивіда як в актах національного законодавства, так і в нормах міжнародного права. Основними міжнародними актами, що стосуються правового статусу особи, є Загальна декларація прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 р., Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 р., Європейська конвенція про громадянство та деякі інші 1997 р. На національному рівні найважливішим нормативно-правовим актом, що визначає правовий статус особи, є Конституція України.

Конституція України закріплює такі основні принципи правового регулювання становища особи:

1. визнання людини, її життя і здоров’я, честі і гідності, недоторканності і безпеки найвищою соціальною цінністю (ч. 1 ст. 3 Конституції України);

2. спрямованість діяльності держави на захист прав і свобод людини і громадянина (ч. 2 ст. 3 Конституції України);

3. гарантованість прав і свобод людини і громадянина з боку держави (ч. 2 ст. 22 Конституції України);

4. рівність прав і свобод усіх громадян та їх рівність перед законом незалежно від ознак раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, май­нового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;

5. невичерпність прав і свобод людини і громадянина (ч. 1 ст. 22 Конституції України). Невичерпність прав і свобод людини і громадянина означає, що їх перелік не обмежується лише правами і свободами, передбаченими Конституцією та іншими законами, будь-які інші права та свободи користуються таким самим захистом з боку держави, як і законодавчо закріплені;

6. невідчужуваність та непорушність прав і свобод людини і громадянина (ст. 21 Конституції України). Невідчужуваність та непорушність прав і свобод означає, що жодна особа не може бути позбавлена належних їй прав і свобод, відмова особи від своїх прав чи свобод є юридично нікчемною, у разі будь-якого порушення належних особі прав чи свобод вона має право вимагати їх відновлення від держави чи особи, що своїми діями порушує права і свободи цієї особи. Права і свободи людини і громадянина тимчасово можуть бути обмежені лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. При цьому ч. 2 ст. 64 Конституції України встановлює перелік прав і свобод, які за жодних умов не можуть бути обмежені: право на громадянство та зміну громадянства, право на повагу гідності, на свободу і особисту недоторканність, на житло, право на звернення до суду та деякі інші права і свободи.

Носіями індивідуального правового статусу є фізичні особи, тобто громадяни України, іноземні громадяни особи без громадянства. За загальним правилом, встановленим ст. 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також мають такі самі обов’язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Для позначення носія індивідуального правового статусу в українському законодавстві найчастіше використовуються терміни “громадянин”, “фізична особа” “усі”, “кожний”, “ніхто”, “жодний”, а також використовуються безособові форми – наприклад, ч. 2 ст. 14 Конституції України зазначає, що право власності на землю гарантується; ч. 3 ст. 15 Конституції України вказує, що цензура заборонена та ін.