- •1. Предмет і завдання курсу „Вступ до германського мовознавства”
- •2. Зв’язок германської філології з іншими дисциплінами
- •3. Виникнення порівняльно-історичного методу.
- •4. Методика аналізу порівняльно-історичного методу
- •9.Економічний і суспільний лад стародавніх германців.
- •11. Релігійні уявлення і образи стародавніх германців.
- •Класифікація германських племен за Плінієм Старшим.
- •Північні германці.
- •Інгвеонські племена.
- •17. Ісквевонські (іствеони) племена.
- •18. Гермінонські племена(ермінони)
- •19. Східні германці
- •Епоха Великого переселення народів.
- •21. Франкська держава Каролінгів.
- •22. Франкська держава Меровінгів.
- •23. Свідчення про германські мови у дописемний період
- •24. Рунічне письмо
- •25. Готське письмо
- •26.Роль латинського алфавіту в історії германської писемності
- •27. Пам’ятники давньоісландської писемності
- •28. Пам’ятники давньоанглійської писемності
- •29. Пам’ятники давньоверхньонімецької писемності.
- •30. Пам’ятники давньосаксонської писемності.
- •31. Наголос у давньогерманських мовах.
- •32. Порівняння давньогерманських й індоєвропейських приголосних.
- •33. Сонорні приголосні у германських мовах.
- •34. Закон Якоба Грімма.
- •Виключення із закону я. Грімма.
- •Закон к. Вернера. Чергування приголосних у сучасній німецькій мові за цим законом.
- •37. Західногерманське подвоєння приголосних (гемінація)
- •38. Загальноіндоєвропейські риси у системі голосних давньогерманських мов.
- •39.Відображення індоєвропейських коротких голосних у давньогерманських мовах.
- •40. Відображення індоєвропейських довгих голосних у давньогерманських мовах.
- •41. Аблаут у германських мовах. Кількісний і якісний аблаут.
- •Умлаут у германських мовах.
- •Морфологічний словотвір у германських мовах.
- •Словоскладання у германських мовах.
- •Афіксація у германських мовах.
- •Синтаксичний словотвір.
- •Семантичні види словотвору.
- •48. Конверсія як вид словотвору.
- •49. Роль аблаута і умлаута у словотворі.
- •50. Германо-кельтські лексичні паралелі.
- •51. Германо-італійські лексичні паралелі.
- •52. Германо-слов’янські лексичні паралелі.
- •53. Германо-балтійські лексичні паралелі
- •54. Калькування як засіб поповнення лексичного складу
- •55. Категорії іменника у германських мовах
- •56. Категорії прикметника у германських мовах
- •Категорії дієслова у германських мовах.
- •58. Стилістичне розшарування словника давньогерманських мов
- •59. Значеннєві розбіжності слів у германських мовах
- •60. Причини першого пересуву приголосних
17. Ісквевонські (іствеони) племена.
Ці племена належать до західногерманської групи племен. Між 7 та 3 ст. до н.е. зх.германські племена почали з півночі рухатися на захід. І оселилися на р. Рейн.
Групу іствеонів очолював племінний союз франків. Назва західнонімецького племені, вірніше, цілої групи племен "франків" зустрічається в середині 3 ст. Безліч дрібних племен франків об'єдналися у два великі племінні союзи – салічні і рипуарські франки.
Салічні франки проживали в пониззях Рейну, при морі, а рипуарські – по середній течії Рейну й по берегах Майну. У Франський плем.союз входили також хатти, що відносилися до іствеонських племен. Крім того, франськими племенами вважаються дрібні угруповання германців, що жили по нижньому й середньому Рейну – бруктери, батави, тунгери…
Велике значення для подальшого історичного розвитку зх. германців мало створення франкської держави. Почалося воно з того, що вождь Хлодвіг з роду Меровінгів об’єднав салічних та рипуарських франків.
Конунги з роду Меровінгів в середині 5 ст. заснували першу франкскую королівську династію, що і об'єднала згодом салієв і ріпуаріев. Королівство Меровінгів при Хлодвіга (481 - 511) було вже досить обширним; в результаті переможних воєн Хлодвіг приєднав до нього залишки римських володінь між Соммой і Луарою(У 486р. він захопив пн. Галію, знищивши там рештки римського панування). До кінця правління Хлодвіга було підкорено родинне франкам плем’я тюрингів (на лівому березі Рейну). У 496 р., ведучи війни проти алеманів, Хлодвіг, щоб зміцнити свою владу, прийняв католицизм.
Могутності франків сприяв союз з римською церквою, яка після падіння Римської імперії продовжувала відігравати велику роль у Західній Європі і справляла значний вплив на долі варварських королівств через поширення християнства.
До середини 6ст під владою Меровінгів виявилася значна територія, заселена по обидві сторони Рейну галло-романськими й германськими народностями, що говорили різними мовами.
18. Гермінонські племена(ермінони)
Племена належать до західногерманської групи племен, котра між 7 і 3 ст до н.е. перемістилася зі скандинавського пів-ва на захід. Гермінони проживали на р. Ельба.
Гермінони, до яких відносилися свеви, маркомани, квади, лангобарди, алемани, гермундури та ін. племена, поступово пересувалися з берегів Ельби на південний захід і почасти на південний схід європейського континенту( 3-5 ст.н.е)
З ерміонів найбільшими були племена алеманів і маркоманів (баювари, пізніше баварці). У 213 р. почалися алеманські війни, які тривали протягом ІІІ–IV ст. з невеликими перервами. На кінець IV ст. алемани володіли всім верхів’ям Рейну і Дунаю. Поступово алемани, що жили спочатку по берегах Майна і котрі належали до великого племінного со.зу свевів, просувалися на південь і південний схід, опинившись в альпійській зоні (Швейцарія). У 8 ст алемани були підкорені франками.
В 1ст н.е. на берегах Нижньої Ельби розселилися лангобарди. У 2й пол.4ст. вони вирушили на південний схід й наприкінці 5 ст осіли на лівому березі Дунаю. У 568р вирушили в Італію і за короткий час захопили значну територію Пн і Пл Італії. Наприкінці 8 ст лангобардське королівство і Італії було приєднано до імперії франків. Мова виявляє риси південнонімецьких діалектів. Представлена власними іменами,топонімами і нечисленними запозич. в італійській мові.
Гермундурипереселилися у 4ст на територію сучасної Тюрінгії, а в 6ст були скорені франками.
Квади в результаті пересування народів опинилися разом з вандалами в Іспанії; ще одна частина разом з лангобардами – в Італії.
Маркомани, що також жили на берегах Майна, на поч. нової ери перемістилися у Богемію, в 5 ст підкорені гунами.
Про свевів відомо, що вони під керівництвом Аріовіста виступили проти Цезаря. У часи Великого переселення народів свеви разом з вандалами опинилися на Іберійському півострові, де вони жили по сусідству з вестготами
