11.Соціально-економічні процеси другої половини 14 - першої половини 17 ст.:фільваркова система господарства,процес закріпачення селян,магдебурзьке право.

Фільварок (польок, folwark, від нім. Vorwerk — хутір, ферма) — у Польщі, Литві, Україні та Білорусії в XIV—XIX ст. багатогалузеве поміщицьке господарство, яке засновувалося на примусовій праці кріпосних селян. В українських землях фільварки уперше з'явилися в Галичині в XV ст. У більшості українських земель, які входили до складу Литви, фільваркова система господарювання почала впроваджуватися з середини XVI ст. У зв'язку з розвитком внутрішнього і особливо зовнішнього ринків у феодалів виникла потреба організації власного господарства з виробництвом хліба на продаж і переробкою сільськогосподарської продукції. З іншого боку, шляхта Великого князівства Литовського бажала економічної стабільності господарства в умовах постійного перебування шляхтичів у військових походах.Згідно з "Уставою на волоки" (1557) спочатку на великокняжеських (державних землях) Великого князівства Литовського були проведені ревізії і кращі землі віддані під фільварки. Селян примусили щотижня відбувати дводенну панщину з однієї волоки землі, що знаходилася у їхньому користуванні. У приватних маєтках магнати і шляхта також стали впроваджувати фільварки як економічно найбільш вигідні господарства. Поширенню фільварків сприяли не тільки малоземелля селян, але й наявність великої кількості вільних земель у степовій та лісостеповій смузі України.

Феодальна земельна-власність була фундаментом всієї системи експлуатації селянства. У тісному зв'язку з розвитком великого землеволодіння перебував процес поступового закріпачення селян. Наділений землею селянин ставав особисто залежним від феодала, був змушений віддавати йому частину результатів своєї праці. У Польському королівстві ще в 1347 р. було оформлено закріпачення частини селян. Через кілька років дія цього статуту була поширена на Галичину. З другої половини XV ст. у Польщі та Литві видаються різні постанови, які все більше поширювали владу феодалів над селянами.Посилення експлуатації призводило до розгортання народних повстань. Серед найбільших повстань можна назвати селянське повстання під проводом Мухи і Борулі в Галичині та Північній Буковині в 1490—1492 pp.

Магдебу́рзьке пра́во (німе́цьке (тевтонське) міське́ пра́во) — одна з найпоширеніших правових систем міського самоврядування у Центральній Європі у середні віки. Сформувалося в Магдебурзі (земля Саксонія) близько 1235 року.

Раніше за інші українські землі магдебурзьке право отримали міста Закарпатської України, яка перебувала під Угорщиною. Останнім Магдебурзьке право отримав Ніжин (у 1625 році).МП діяло в містах україни шляхом застосування в самоврядуванні та суді книг міського права польських юристів Павла Щербича Та Б. Гроїцького. Ці збірники відрізнялися змістом конкретних норм від першоджерел – «Саксонського дзеркала» та «Вайхбільда».На Правобередній україні також існувало таке явище, як хелмське право, яке по суті було переробкою магдебурзького на польську мову з використанням звичаїв та інших юридичних норм польського міста Хелм.Треба підкреслити, що в українських містах діяла та частина магдебурзького права, яка допомагала організувати систему органів самоврядування, воно терпіло зміни від місцевих звичаїв та поглядів, що часто діяли поряд з ним та заміняли його.Протягом 14-17 ст. магдебурзьке право поширилося на всій правобережній та в частині Лівобережної України. У своїй основі воно було знаряддям католізації та полонізації українського населення, оскільки правом на самоврядування могли користуватися тільки католики. Магдебурзьке право ніколи не застосовувалося в містах України в повному обсязі. Діяла та його частина, яка регламентувала систему органів самоврядування . Міста використовували звичайно форму магдебурзького права та не його зміст, залишаючи дуже мало від німецького права.На першому етапі свого існування магдебурзьке право відіграло дещо прогресивну роль в економічному розвитку України.