Личко біле, рум΄янеє…

З документальною точністю описаний одяг Марусі – народне вбрання слобожанської дівчини. «От така як вийде, то що і твоя панночка! – підсумовує автор… - О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна та ще й к тому тиха, і смирна, і усякому покірна». Вона працьовита, чемна, не любить ходити на вечорниці, прислухається до повчань панотця. Її кохання щире, без Василя вона сумує і печалиться, і вечорами все поглядає на ту зіроньку вечірнюю, на котру вони з Василем домовились дивитись одночасно. Маруся змальована у праці, у поводженні з батьками, у колі своїх подруг, у коханні, щасті й зажурі, у хворобі, стражданні і смерті. І жодного разу ідеальна героїня не підвела свого автора. Тихо, покладаючись на волю Господню, посповідавшись, причастившись, попрощавшись з батьком і матір΄ю, ні на що і ні на кого не нарікаючи, пішла Маруся з життя: «тільки й примовила: - Мати Божа!.. прийми, - і успокоїлась навіки».

Так само і в образах Василя, батьків Марусі – Наума Дрота і Насті – підкреслені їх добропорядність, вихованість, працелюбність, смиренність, богобоязливість – чесноти, які роблять їх, простих селян-кріпаків, морально довершенішими за освічених людей з вищих кіл суспільства. Правда, далі морально-побутової площини Квітка не виходить.

Ці образи, які викликають розчулення у читача і є прямим втіленням сентиментальних засад письменника, подані в широкому контексті селянського життя. Воно зображене цілком правдиво, реалістично.

Картини селянського побуту передані з великою достовірністю і любов΄ю. Загроза рекрутчини, яка є головною перешкодою до єднання закоханих. Наум Дрот говорить Василеві: «А що тоді буде з Марусею? Ні жінка, ні удовиця, звісно, як солдаток шанують: як саму послідню паплюгу… Худобу розтаскають, повіднімають, хто її защитить? Діточки без доглядіння у бідності, у нищеті, без науки, без усього помруть або – не дай Боже! – бездільниками стануть. Не приведи, Господи, і ворогу нашому такої судьби!..» Це монолог цілковито реалістичний, так само, як змалювання селянського весілля, сватання, похорону. Уперше в українській літературі зображена хліборобська праця.

Реалізм – це художній метод, в основі якого лежить принцип життєвої правди. Реалісти дають у творах якнайповніше і найбільш адекватне відображення дійсності, закономірності її розвитку, через конкретні образи показують загальні процеси.

Отже, за жанровими особливостями «Маруся» – повість сентиментально-реалістична.

Широко використав письменник також фольклорні мовні засоби з виразними національними рисами, характерними для ліричних пісень, - нахил до ніжності та пестливі форми. У Квітки це не лише данина сентименталізмові, а й свідоме застосування народної творчості. Це робить його повість справді народною, демократичною, справді повістю з народного життя.

4. «Для свого часу Квітка-Основ΄яненко був кращим знавцем української літературної мови, виробленої на народній основі; він найглибше усвідомлював і найактивніше утверджував думку про її великі естетичні спроможності та широкі перспективи. Письменник-новатор першим довів здатність української мови забезпечити високий розвиток усіх літературних жанрів» (Олесь Гончар).