Григорій Квітка-Основ΄яненко (1778-1843) (алгоритм)

Григорій Квітка-Основ΄яненко – перший український письменник-сентименталіст, одним із перших почав писати народною мовою не тільки про смішне, а й про серйозне. Т.Шевченко вважав Г.Квітку-Основ΄яненка засновником нової української прози.

Г.Квітка-Основ΄яненко писав, що українська мова й література “рухається і буде жити” та що ніякі потуги ворогів “не зітруть її з лиця землі”, вона “подужає противників і гонителів”. Письменниками радив: “Як говоримо, так і писати треба”.

Біографічні відомості

• Справжнє прізвище письменника – Квітка. Мав псевдоніми: Грицько Основ΄яненко, Євтратій Мякушкін та ін.

• 29 листопада 1778 р. в с. Основа на Харківщині народився Григорій Федорович Квітка. Виховувався в атмосфері глибокої шани до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва. У родині Квіток часто бував Г.Сковорода.

• Початкову освіту здобув удома, потім навчався в курязькій монастирській школі.

• 1793-1797 рр. – служба у війську; пішов у відставку капітаном.

• У 26 років Г.Квітка йде послушником у монастир через нещасливе кохання, несправедливий розподіл батьківської спадщини. Перебування протягом десяти місяців у монастирі дало змогу Квітці здійснити остаточний вибір: залишивши у травні 1805 р. стіни обителі, майбутній письменник поринув у культурне, зокрема літературне, життя Харкова, що з відкриттям 1805 р. університету отримало новий імпульс.

• Був одним із засновників і директором професійного театру (1812) в Харкові, фундатором Інституту шляхетних дівчат, публічної бібліотеки, організатором літературно-музичних вечорів, засновником оркестру, співвидавцем першого в Україні журналу “Украинский вестник” (з 1816 по 1817), ініціатором видання альманахів “Утренняя звезда”, “Молодик”.

• У 1831-1840 рр. – суддя Харківського совісного суду.

• 1834 р. – член-кореспондент статистичного відділу ради Міністерства внутрішніх справ.

• 1840 р. – голова Харківської палати карного суду.

• 8 серпня 1843 р. Г.Квітка-Основ΄яненко помер. Похований у Харкові. На похоронах І.Срезневський сказав: “Пам΄ятай, Україно, цю могилу: тут похований той, хто, оживлений любов΄ю до тебе, захищав твій звичай та мову”.

Огляд творчості

Перу письменника належить 80 творів:

• вірші;

• фейлетони;

• п΄єси російською мовою (“Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе”, “Турецкая шаль” та ін.);

• гумористичні оповідання й повісті;

• повісті сентиментального характеру;

• драматичні твори українською мовою (“Сватання на Гончарівці”, “Шельменко-денщик”, “Бой-жінка”, “Щира любов, або Милий дорогше щастя”);

• романи, повісті й оповідання російською мовою (“Ганнуся, “Ярмарка”, Знахарь” та ін.);

• історичні нариси, перкази;

• морально-дидактичні нариси;

• критичні замітки.

Епічні твори Г.Квітки-Основ΄яненка поділяються на дві групи:

• бурлескно-сатиричні оповідання (“От тобі й скарб”, “Пархімове снідання”, “Підбрехач”, “Салдацький портрет”, повість “Конотопська відьма” тощо);

• сентиментально-реалістичні повісті з поглибленим ліро-психологізмом (“Маруся”, “Капітанша”, “Козир-дівка”, “Щира любов”, “Божі діти”, “Сердешна Оксана”), в основу яких покладено зображення складних і благородних почуттів простої людини.

Основна тема прози – народне буття в його яскравості, багатоманітних виявах, етичній цінності.

У творах Г.Квітки-Основ΄яненка багато ліричних відступів, у яких письменник, перериваючи розповідь про події, виявляє своє ставлення до героїв, висловлюючи їм співчуття, даючи поради тощо. Ліричні відступи створюють певний настрій у творі, наближають його до читача.

Сентименталізм (від франц. “почуття, чутливість”) – напрям у літературі другої половини ХVІІІ – поч.ХІХ ст., що виник на противагу класицизму; характеризувався особливою увагою до духовного світу людини і відзначався ідеалізацією дійсності та перебільшенням почуттів; основна увага надавалася почуттям і пристрастям простої людини, спрямована на те, щоб розчулити читача, викликати співчуття до нещасної долі героїв. Фабула (від грец. “байка, переказ”) – це поданий у причинно-часовій послідовності ланцюг подій, змальованих у художньому творі (ключова одиниця – подія).

“Маруся”

Цієюповістю письменник мав на меті не лише зачепити душу читача оповіддю про долю прекрасної, сповненої доброчесностей дівчини та її коханого, яким, незважаючи на силу їх взаємних почуттів, доля не дала змоги спізнати родинного щастя, а довести спроможність української мови виявити найтонші порухи людської душі. Це завдання автор виконав, йому вдалося виліпити національно виразні характери, піднести красу родинної традиції українців.

Фабула. Маруся і Василь покохали один одного і хочуть одружитися. Та батько Марусі, сільський багач Наум Дрот, відмовляється віддати єдину доньку за бідного сироту, до того ж призначеного в рекрути. “Тобі лоб забриють, - говорить він до парубка, - а що тоді буде з Марусею?” Щоб відкупитися від солдатчини, парубок йде на заробітки. У той час Маруся застужується і помирає.

Повернувшись із заробітків та не заставши милої живою, Василь іде в монастир і там з горя за коханою теж помирає.

Художні особливості повісті “Маруся”:

• Джерела повісті – це дійсність українського села і народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (кохання, розлука, смерть закоханих). Від народної поезії – образність твору, від казки і переказу – її розповідний стиль.

• Герої “писані з натури без будь-якої прикраси і відтушовування”.

• Форма твору: змалювання пейзажів, вільна побудова, наявність ліричних відступів, посилений зв΄язок з фольклором.

• Поєднання сентименталізму з реалізмом (але є вади: ідеалізація патріархального в житті, надмірна чутливість).

• Мова твору: під упливом сентименталізму розчулений тон розповіді про зустрічі закоханих, розлуку, смерть Марусі, горе її нареченого та батька; застосування зменшено-пестливих форм слів (“Зосталася Маруся сама, схилила головоньку на білу ручку, а слізоньки з очей так і капотять”, “Отак-то вони в останні часи розмовляли і обоє плакали безперестанно!”, “Ось і рідесенький туманець пав на річечку”).

• Докладне змалювання сцен побуту, звичаїв, обрядів (описи танців, сватання, весілля, похорону з голосінням).

• Майстерний опис краєвидів (з поєднанням поетичних, музичних, образотворчих засобів).