1 Характеристика, класифікація та оцінка виробничих запасів в умовах ринкових відносин

1.1 Економічна сутність і класифікація матеріально-виробничих запасів У підприємств в сучасних ринкових умовах з'явилася можливість вибору різних способів організації обліку заготовляння і придбання матеріалів; відображення вартості матеріалів, що залишилися в кінці місяця в дорозі або не вивезених зі складів постачальників; виявлення відхилень фактичної собівартості матеріальних цінностей від облікових цін і їх подальшого розподілу між витраченими у виробництві матеріалами і їх залишками на складах; погашення вартості що знаходяться в експлуатації малоцінних і швидкозношуваних предметів та інше Різноманіття форм власності, розширення прав підприємств в управлінні економікою, галузеві особливості виробництва вимагають альтернативних, а часом і багатоваріантних підходів при вирішенні конкретних питань методики і техніки ведення обліку виробничих запасів. У бухгалтерському обліку як матеріально-виробничих запасів приймаються активи:

1) використовуються при виробництві продукції (виконанні робіт, наданні послуг), призначеної для продажу (сировина і основні матеріали, покупні напівфабрикати і ін);

2) призначені для продажу (готова продукція і товари);

3) використовуються для управлінських потреб організації (допоміжні матеріали, паливо, запасні частини та ін.) [1] Основна частина матеріально-виробничих запасів використовується в якості предметів праці і виробничому процесі. Вони цілком споживаються в кожному виробничому циклі і повністю переносять свою вартість на вартість готової продукції. Основними завданнями обліку матеріально-виробничих запасів є контроль за збереженням матеріальних ресурсів, відповідністю складських запасів нормативам, за виконанням планів постачання матеріалами; виявлення фактичних витрат, пов'язаних із заготівлею матеріалів; контроль за дотриманням норм виробничого споживання; правильний розподіл вартості витрачених у виробництві матеріалів по об'єктах калькуляції; раціональна оцінка виробничих запасів. Для правильної організації обліку матеріалів важливе значення мають їх класифікація, оцінка та вибір одиниці обліку. Залежно від тієї ролі, яку відіграють різноманітні виробничі запаси в процесі виробництва, їх поділяють на такі групи: [2]

1) Сировина і основні матеріали - предмети праці, з яких виготовляють продукт і які утворюють матеріальну (речовинну) основу продукту. Сировиною називають продукцію сільськогосподарського господарства та добувної промисловості (зерно, бавовна, худобу, молоко та ін), а матеріалами - продукцію обробної промисловості (борошно, тканина, цукор та ін.)

2) Допоміжні матеріали використовують для впливу на сировину і основні матеріали, додання продукту певних споживчих властивостей або ж для обслуговування та догляду за знаряддями праці і полегшення процесу виробництва (спеції в ковбасному виробництві, мастильні, обтиральні матеріали та ін.)

3) Слід мати на увазі, що поділ матеріалів на основні та допоміжні носить умовний характер і нерідко залежить лише від кількості матеріалу, використаного на виробництво різних видів продукції.

4) Покупні напівфабрикати - сировина і матеріали, які пройшли певні стадії обробки, але не є ще готовою продукцією. У виготовленні продукції вони виконують таку ж роль, як і основні матеріали, тобто складають їх матеріальну основу.

5) Зворотні відходи виробництва - залишки сировини і матеріалів, що утворилися в процесі їх переробки в готову продукцію, повністю або частково втратили споживчі властивості вихідної сировини і матеріалів (тирса, стружка тощо).

6) З групи допоміжних матеріалів окремо виділяють у зв'язку з особливістю їх використання паливо, тару і тарні матеріали, запасні частини.

7) Паливо поділяють на технологічне (для технологічних цілей), рухове (пальне) і господарське (на опалення).

8) Тара і тарні матеріали - предмети, використовувані для упаковки, транспортування, зберігання різних матеріалів і продукції (мішки, ящики, коробки). Запасні частини використовують для ремонту і заміни зношених деталей машин і устаткування.

9) Інвентар та господарські речі - це частина матеріально-виробничих запасів організації, яка у ролі коштів праці протягом не більше 12 місяців, або звичайного операційного циклу, якщо він перевищує 12 місяців (інвентар, інструменти та ін.) Крім того, матеріали класифікують за технічними властивостями і ділять на групи: чорні і кольорові метали, прокат, труби та ін Для обліку матеріально-виробничих запасів застосовують такі синтетичні рахунки: 10 «Матеріали», 11 «Тварини на вирощуванні та відгодівлі», 15 «Заготівля та придбання матеріальних цінностей», 16 «Відхилення вартості матеріальних цінностей», 41 «Товари», 43 « Готова продукція »; позабалансові рахунки 002« Товарно-матеріальні цінності, прийняті на відповідальне зберігання », 003« Матеріали, прийняті в переробку », 004« Товари, прийняті на комісію ". До рахунку 10 «Матеріали» можуть бути відкриті такі субрахунки: 1 «Сировина і матеріали», 2 «Покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, конструкції і деталі», 3 «Паливо», 4 «Тара і тарні матеріали», 5 «Запасні частини» , 6 «Інші матеріали», 7 «Матеріали, передані в переробку на сторону», 8 «Будівельні матеріали», 9 «Інвентар і господарські речі» та ін Виробничі запаси (сировина, матеріали, паливо і т.д.) є предметами, на які спрямована праця людини з метою отримання готової продукції. [3] На відміну від засобів праці, які зберігали у виробничому процесі свою форму і переносять вартість на продукт поступово, предмети праці споживаються цілком і повністю переносять свою вартість на цей продукт і замінюються після кожного виробничого циклу. [4] У промисловості поступово збільшується споживання товарно-матеріальних цінностей у виробництві. Це обумовлюється розширенням виробництва, значною питомою вагою матеріальних витрат у собівартості продукції і зростанням цін на ресурси. В умовах жорсткої конкуренції важливе значення набуває поліпшення якісних показників використання виробничих запасів (зниження питомих витрат матеріалів у собівартості продукції, всебічна економія і т.п.). Поліпшенню ресурсоснабженія сприяє упорядкування первинної документації, широке впровадження типових уніфікованих форм, підвищення рівня механізації і автоматизації обліково-обчислювальних робіт, забезпечення строгого порядку приймання, зберігання та витрачання сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, обмеження числа посадових осіб, які мають право підпису документів на видачу особливо дефіцитних і дорогих матеріалів. Для забезпечення збереження виробничих запасів, правильної приймання, зберігання та відпуску цінностей необхідна достатня кількість складських приміщень, оснащених ваговими і вимірювальними приладами, мірною тарою та іншими пристосуваннями. Необхідно впровадження ефективних форм попереднього і поточного контролю за дотриманням норм запасів і витрачанням матеріальних ресурсів, приділення більшої уваги підвищенню достовірності оперативного обліку руху напівфабрикатів, комплектуючих виробів, деталей і вузлів у виробництві. Дані бухгалтерського обліку повинні містити інформацію для вишукування резервів зниження собівартості продукції в частині раціонального використання матеріалів, зниження норм витрат, забезпечення належного зберігання та збереження.

Таким чином, перед обліком виробничих запасів стоять наступні завдання:

1) правильне і своєчасне документальне відображення всіх операцій по заготівлі, надходження та відпуску матеріалів; виявлення і відображення витрат, пов'язаних з їх заготовлением; розрахунок і списання відхилень за напрямками витрат;

2) контроль за збереженням матеріальних цінностей у місцях їхнього зберігання та на всіх стадіях руху;

3) постійний контроль за дотриманням настановних норм виробничих запасів;

4) систематичний контроль за використанням матеріалів у виробництві на базі обгрунтованих норм їх витрачання;

5) контроль за технологічними відходами та втратами та їх використання;

6) своєчасне отримання точної інформації про величину економії або перевитрати матеріальних ресурсів у порівнянні з встановленими лімітами;

7) своєчасне здійснення розрахунків з постачальниками матеріальних ресурсів, контроль за цінностями, що знаходяться в дорозі, невідфактуровані поставки.

1.2 Оцінка матеріально-виробничих запасів Матеріально-виробничі запаси приймаються до бухгалтерського обліку за фактичною собівартістю. Фактичною собівартістю матеріально-виробничих запасів, придбаних за плату, визнається сума фактичних витрат організації на придбання, за винятком ПДВ і інших відшкодовуваних податків (крім випадків, передбачених законодавством Російської Федерації). [5] Витрати з доведення матеріально-виробничих запасів до стану, в якому вони придатні до використання у запланованих цілях, включають витрати організації з доопрацювання і поліпшення технічних характеристик отриманих запасів, не пов'язані з виробництвом продукції, виконанням робіт і наданням послуг. Не включаються до фактичні витрати на придбання матеріально-виробничих запасів загальногосподарські та інші аналогічні витрати, крім випадків, коли вони безпосередньо пов'язані з придбанням матеріально-виробничих запасів. Фактична собівартість матеріально-виробничих запасів при їх виготовленні силами організації складається з фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом даних запасів. Матеріально-виробничі запаси, на які поточна ринкова вартість протягом року знизилася або які морально застаріли, повністю або частково втратили свою первісну якість, відображаються в бухгалтерському балансі на кінець звітного року за вирахуванням резерву під зниження вартості матеріальних цінностей. Матеріально-виробничі запаси, які не належать організації, але знаходяться в її користуванні або розпорядженні відповідно до умов договору, приймаються до бухгалтерського обліку на позабалансові рахунки в оцінці, передбаченій в договорі. [6] Матеріальні цінності відображають на синтетичних рахунках за фактичною собівартістю їх придбання (заготівлі) або обліковими цінами. Фактична собівартість матеріально-виробничих ресурсів визначається виходячи з витрат на їх придбання, включаючи оплату відсотків за придбання в кредит, наданий постачальником цих ресурсів, нарахованих відсотків по позикових коштах, що залучаються для придбання запасів (до їх прийняття до обліку), націнки (надбавки), комісійної винагороди, сплаченого постачальницьким, зовнішньоекономічним організаціям, митних зборів, витрат на транспортування, зберігання і доставку матеріальних запасів до місця їх використання, якщо вони не включені в ціну придбання, витрат з доведення запасів до стану, придатного до використання у запланованих цінах, інших витрат , безпосередньо пов'язаних з придбанням матеріально-виробничих запасів.

Обчислення фактичної собівартості заготовлення кожного виду сировини і матеріалів вимагає значних витрат праці і часу, тому фактичну собівартість заготовляння обчислює лише невелика частина організацій за основними видами сировини або матеріалів. На більшій частині організацій поточний облік матеріальних цінностей ведуть по твердим обліковими цінами - за середніми закупівельними цінами, за плановою собівартістю та ін Відхилення фактичної собівартості матеріалів від середньої покупної ціни або від планової собівартості враховують на окремих аналітичних рахунках за групами матеріалів. Визначення фактичної собівартості матеріальних ресурсів, що списуються на виробництво, дозволяється проводити наступними методами оцінки запасів: 1) за собівартістю кожної одиниці; 2) за середньої собівартості; 3) за собівартістю перших за часом закупівель (метод ФІФО); 4) за собівартістю останніх за часом закупівель (метод ЛІФО). [7]

Застосування одного з цих методів за виду (групі) запасів проводиться виходячи з припущення послідовності застосування облікової політики. За собівартістю кожної одиниці оцінюють матеріально-виробничі запаси, які використовуються організацією в особливому порядку (дорогоцінні метали, дорогоцінні камені і т.п.), або запаси, які не можуть бути звичайним чином замінені на інші. Середня собівартість визначається по кожному виду (групі), запасів як частка від ділення загальної собівартості виду (групи) запасів на їх кількість, відповідно складаються з собівартості та кількості по залишку на початок місяця і за що надійшли запасах протягом місяця. Перший і другий способи оцінки матеріальних ресурсів є традиційними для вітчизняної облікової практики. Протягом звітного місяця матеріальні ресурси списують на виробництво (як правило, за обліковими цінами), а в кінці місяця списують відповідну частку відхилень фактичної собівартості матеріальних ресурсів від вартості їх за обліковими цінами.

При методі ФІФО застосовують правило: перша партія на прихід - перша у розхід. Це означає, що незалежно від того, яка партія матеріалів відпущена у виробництво, спочатку списують матеріали за ціною (собівартості) першої закупленої партії, потім за ціною другій партії і т.д. в порядку черговості, поки не буде отримано загальний витрата матеріалів за місяць.

При методі ЛІФО застосовують інше правило: остання партія на прихід - перша в витрата, тобто спочатку списуються матеріали по собівартості останньої партії, потім по собівартості попередньої і т.д. Застосування зазначених методів оцінки матеріальних ресурсів орієнтує підприємство на організацію аналітичного обліку матеріалів по окремим партіям (а не тільки за видами матеріалів). Можна оцінити витрачені матеріали розрахунковим шляхом, використовуючи наступну формулу: Р = О _н + П - Про _до, (1.1) де Р - вартість витрачених матеріалів; Про _н і О _к - вартість початкового і кінцевого залишків матеріалів; П - надходження за місяць. Оцінка матеріально-виробничих запасів на кінець звітного періоду проводиться залежно від прийнятого способу оцінки запасів при їх вибутті (крім товарів, які обліковуються за продажної вартості). Поряд з визначенням твердої облікової ціни дуже важливо встановити одиницю обліку матеріальних цінностей. Такою одиницею може бути кожен вид, сорт, марка, розмір матеріалів, тобто кожен номенклатурний номер, кожна партія, однорідна група і т.п. Таким чином, одиниця обліку матеріальних цінностей вибирається організацією самостійно і вона повинна забезпечити формування повної і достовірної інформації про матеріальні запаси, належний контроль за їх наявністю і рухом.

1.2.1 Аналіз забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами Завдання аналізу забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами є:

1) Оцінка реальності плану матеріально-товарного постачання;

2) Ступінь виконання плану і вплив його на обсяг виробництва;

3) Оцінка рівня ефективності використання матеріальних ресурсів;

4) Виявлення внутрішніх резервів економії матеріальних ресурсів. Рівень забезпеченості підприємства сировиною і матеріалами визначається порівнянням фактичної кількості купленої сировини з плановою потребою. Важливе значення має виконання плану по термінах постачання матеріалів, порушення яких веде до недовиконання плану виробництва і реалізації продукції. Для оцінки ритмічності поставок використовуються коефіцієнти варіації. Складські запаси сировини і матеріалів діляться на поточні, сезонні і страхові. Величина поточного запасу залежить від інтервалу постачання і середньодобового витрати матеріалів. У процесі аналізу перевіряється відповідність фактичного розміру запасів сировини і матеріалів нормативним. На підставі даних про фактичну наявність матеріалів і середньодобовому витраті матеріалів розраховують фактичну забезпеченість матеріалів в днях і порівнюють її з нормативною. Для оптимізації поточних запасів використовуються різні моделі. Найбільшого поширення отримала модель економічно обгрунтованого замовлення. Модель базується на мінімізації витрат на зберігання і закупівлі запасів, на підставі якої витрати класифікуються як:

1) сума витрат із завезення, включаючи витрати з транспортування і приймання запасів;

2) сума витрат на зберігання товарів на складі підприємства (зміст складських приміщень та обладнання, заробітна плата). [8] Потреба в матеріальних ресурсах може бути задоволена інтенсивним чи екстенсивним способом. [9]

Екстенсивний спосіб - придбання або виготовлення матеріальних ресурсів, який веде до зростання питомих матеріальних витрат на одиницю продукції і якщо зростання матеріальних витрат вище ніж зростання виробництва, то це призведе до зростання матеріаломісткості і зниження рентабельності.

Інтенсивний шлях - означає більш економне використання наявних матеріальних ресурсів, використання вторсировини і т.д. і веде з зниження матеріаломісткості та підвищення рентабельності. У ході даного аналізу в першу чергу перевіряють якість матеріальних ресурсів, потім звіряються планова потреба в матеріальних ресурсах з фактичним надходженням, тобто використовують балансовий метод аналізу. Витрати по завезенню матеріалів визначаються як відношення річного обсягу виробничої потреби в даному сировину чи матеріалі до середнього розміру однієї партії, помножене на середню вартість розміщення одного замовлення. Чим більше партія замовлення, тим рідше завозиться товар, отже, знижується сума витрат по завезенню матеріалів. Для оптимізації товарних потоків в просторі і в часі використовуються логістичні принципи роботи з виробничими запасами, які координують рух товарів по ланцюжку «постачальник - підприємство - покупець», гарантують, що необхідні матеріали і продукція будуть надані своєчасно, в потрібному місці, необхідній кількості та належного якості. У результаті скорочуються витрати на складування і тривалість капіталу в запасах, що сприяє прискоренню його оборотності і підвищення ефективності функціонування підприємства.