52. Психологічний аналіз педагогічного професіоналізму діяльності викладача внз.

Портрет особистості викладача:

Здібності, уміння, знання, навички: високий рівень інтелекту, професійні знання, уміння гарно подати матеріал; організаторські здібності; уміння здійснювати індивідуальний підхід до студента.

Спрямованість і мотивація діяльності, захопленість.

Риси характеру – виражають ставлення і спрямованість на справедливість, принциповість, послідовність, сумлінність тощо; Вольові якості: наполегливість, самостійність, цілеспрямованість.

Якості, пов'язані з темпераментом: розважливість, сензитивність, відповідність реакції зовнішньому збуднику.

Комунікативні якості: комунікабельність, почуття міри, педагогічний такт, товариськість, соціальна чутливість (емпатія).

Інші психічні властивості: високі моральні якості, зрілість, екстравертність, домінантність, емоційна стабільність.

Особистісні якості: чуйність, чутливість, уважність, стриманість, вимогливість, об'єктивність, справедливість, чесність, принциповість, скромність, життєрадісність, почуття гумору.

Спектр позитивних якостей: якості, що характеризують рівень знання викладача; якості, які виявляються в міжособистісних стосунках; особистісні якості; зовнішні характеристики.

Стиль педагогічного спілкування розглядається в тісному зв'язку із загальним стилем педагогічної діяльності. У стилі педагогічного спілкування знаходять вираження особливості комунікативних можливостей викладача; сформований характер взаємин викладача і студентів; творча індивідуальність викладача; особливості студентів. Стиль спілкування неминуче відбиває загальну й педагогічну культуру викладача та його професіоналізм.

Класифікація стилів керівництва (Куртом Левін): авторитарний, демократичний, потуральний.

При авторитарному стилі виходячи з власних установок, він визначає положення й цілі взаємодії, суб'єктивно оцінює результати діяльності. Студенти не беруть участі в обговоренні проблем, що мають до них пряме відношення, а їхня ініціатива оцінюється негативно й відкидається. Авторитарний стиль спілкування реалізується за допомогою тактики дидакту й опіки, протидія студентському владному тиску викладача найчастіше призводить до виникнення стійких конфліктних ситуацій. Соціально-психологічна атмосфера в таких групах, як правило, неблагополучна. Авторитарний стиль спілкування породжує неадекватну самооцінку студентів, прищеплює культ сили, викликає неадекватний рівень домагань у спілкуванні з оточуючими людьми.

Потуральний стиль спілкування характеризується прагненням викладача мінімально включатись у діяльність, що розуміється як зняття із себе відповідальності за її результати. Такі викладачи формально виконують свої функціональні обов'язки. Потуральний стиль спілкування реалізує тактику невтручання, основу якої складають байдужість і незацікавленість.

Демократичний стиль спілкування - викладач орієнтований на підвищення ролі студента у взаємодії, на залучення кожного до рішення загальних справ. Основна особливість цього стилю - взаємосприйняття та взаємоорієнтація.

Для викладачів, які дотримуються цього стилю, характерні активно-позитивне ставлення до студентів, адекватна оцінка їхніх можливостей, успіхів і невдач. Їм властиві глибоке розуміння, цілей і мотивів їхньої поведінки, уміння прогнозувати розвиток їх особистості. Міжособистісні відносини в них відрізняються довірою та високою вимогливістю до себе й інших.

Сучасна парадигма вищої освіти висуває об'єктивну необхідність спеціальної підготовки викладацьких кадрів. Розвиток педагогіки і психології, інтерес до особистості та її потенційних можливостей саморозвитку, розуміння освіти як неперервного процесу, який характеризує життєдіяльність сучасної людини, спричинили підвищений інтерес до питань підготовки і перепідготовки викладачів вищої школи. Для здійснення спеціальної підготовки викладацьких кадрів для вищої школи необхідно розробити її методологію, теорію і практику з обов'язковим включенням технічних, технологічних і людинознавчих знань в області педагогіки, психології . Говорячи про підготовку і перепідготовку викладачів слід відзначити такі їх основні функції:

а)амортизаційна, яка пом'якшує розрив поколінь по освітньому рівню, інформованості, знаннях і ціннісних орієнтаціях;

б)компенсаторна, здійснює виправлення недоліків функціонування попередньої освіти ;

в)розвивальна, яка організовує професійний і загальнокультурний розвиток особистості;

г)адаптивна, сприяє пристосуванню слухачів до змінюючихся вимог соціального середовища;

д)організаційна, полягає в раціональній організації вільного часу викладача для його самоосвіти;

Специфіка системи підготовки і перепідготовки викладачів вузу полягає перш за все в тому, що слухач вже є спеціалістом у одній з областей знань .До того ж він доросла людина зі своїми поглядами, установками, індивідуальними особливостями, які не потрібно перероблювати, а лиши скорегувати.

На формування педагогічної майстерності та високого рівня професіоналізму викладача вищого навчального закладу впливають різні чинники. В першу чергу це державна кадрова політика, яка в цій сфері повинна нести довготривалий і послідовний характер. Завдання кадрової політики мають включати наступне : а)максимальне врахування і сприяння розвитку інтеграційних тенденцій в сфері науки і освіти.;

б)сприяння передачі культурних традицій, науково-методичного досвіду і професійної компетентності від одного викладацького покоління до іншого;

в)бережливе ставлення до старого покоління професорсько-викладацького складу, максимальну підтримку його професійної активності;

г)активізацію і якісне перетворення інноваційних здібностей і можливостей вузівського викладацького корпусу;

д)створення соціально-економічних і організаційно-психологічних передумов для укріплення зв'язків системи вищої освіти зі своїми випускниками;

е)створення сприятливих умов для залучення на роботу у вузи здібної, талановитої, обдарованої молоді, яка має нахил до педагогічної діяльності;

є)дотримання відповідних пропорцій між дослідницькою і викладацькою діяльністю;

ж)дотримання прав автономії освітніх закладів у вирішенні своїх кадрових питань. При цьому забезпечуючи рівні правові умови для викладачів навчальних закладів усіх форм власності.

Структура педагогічної майстерності

1) Гуманістична спрямованість

     2) Професійна компетентність

3) Педагогічні здібності

    4) Педагогічна техніка

53. Професійно важливі якості особистості практичного психолога.

Як вважає К.А. Рамуль, для кожного ученого, у тому числі і психолога необхідні наступні особистісні риси:

• ентузіазм по відношенню до роботи і її завдань

• старанність – здібності і схильності до тривалої і кропіткої, посидючої праці

• дисциплінованість

• здатність до критики і самокритики

• неупередженість

• уміння ладнати з людьми.

Важливими етичними якостями психолога вважаються доброзичливість, шанобливе ставлення до людей, чуйність, альтруїстично, гуманність, інтелігентність.

Велике знання для психолога мають комунікативні якості: уміння розуміти інших людей і психологічно коректно впливати на них.

Загальне відношення до життя і діяльності виявляється в таких значущих для психолога особистісних якостях як відповідальність, організованість, оптимізм, відкритість, допитливість, спостережливість, самостійність думок, креатівність, гнучкість поведінки, здатність до рефлексії своїх переживань.

Для психолога важливі такі емоційні прояви: невимушеність, природність і щирість в спілкуванні, стійкість до стресу, емоційна стабільність, здатність до співпереживання.

До необхідних вольових якостей психолога відносяться наполегливість, терплячість, самовладання.

Під професійною готовністю практичного психолога до професійної діяльності розуміють інтегративну якість та суттєву передумову ефективності діяльності після закінчення ВНЗ. Система професійно-педагогічної готовності випускників вищих навчальних закладів включає взаємопов’язані компоненти, а саме:

• психологічна готовність;

• практична готовність до виконання професійної діяльності;

• готовність до подальшого вдосконалення себе як спеціаліста, фахівця.

До складу структурних взаємопов’язаних компонентів професійної готовності відносять:

• наявність установки на професіоналізм;

• усвідомлення студентом потреби оволодіти комплексом професійно важливих якостей (ПВЯ);

• розуміння самого себе як творчої людини – фахівця, наявність стійких, необхідних для здійснення професійної діяльності, особливостей пізнавальних, вольових та емоційних процесів;

• адекватні вимогам професійної діяльності здібності, темперамент, риси характеру, адаптаційні можливості;

• психологічна спрямованість професійної свідомості студента.

Наслідком професійного зростання особистості майбутнього фахівця та розвитку його професійних здібностей є фахова компетентність, яку набуває студент. Вона характеризується:

• ґрунтовними знаннями із загальноосвітніх і фахових дисциплін;

• володіння уміннями і професійною технологією (технікою);

• здатність мобілізувати в професійній діяльності знання і вміння, використовувати узагальнені засоби виконання дій при вирішенні професійних завдань.

Компетентність забезпечує універсальність оволодіння професійною діяльністю та характеризує готовність до праці. Високий рівень оволодіння професійною діяльністю характеризує також поняття професійна культура. Професійна культура – це високий рівень професійних знань, професійне мислення, праксіологічне озброєння, а також відповідальність і рефлексивність. Рефлексивність стимулює самоаналіз, оцінку свого «Я», тобто об'єктом самопізнання стає власне «Я».