9. Соціетальний конституціоналізм.

Соцієта́льне— одне із засадничих понять соціології.

Термін «соцієтальне» з'являється в соціально-філософському дискурсі Заходу на початку 1900-х рр. Американський соціолог В. Самнер за допомогою цього терміна прагнув виокремити закономірності певної колективної або групової організаціїдіяльності індивіда. це поняття застосовується для аналізу організаційних аспектів життєдіяльності суспільства, прагнучи побудувати цілісну теорію соцієтальної еволюції. 

Є два основні значення поняття «соцієтальне». По-перше, поняття «соцієтальне» відноситься до аналізу всього суспільного життя і його сфер — економічної, політичної тощо. По-друге, цим поняттям позначають також складну мережу взаємодіючих колективів і груп, що утворюють для індивіда систему підтримки соціальної ієрархії й вираження лояльності 

Теорія социетального конституціоналізму, розроблена американським соціологом Девідом Скьюлі дає нам певні точки опори.: 1) фрагментація логіки дії, яку можна спостерігати в поділі, плюралізмі та регіоналізації окремих соціальних сфер; 2) домінування інструментального розрахунку, як єдиної раціональності; 3) повсюдна заміна неформальних відносин бюрократичними організаціями; 4) все більш частого висновку «в залізну клітку заради вашого блага», особливо в соціальних сферах.

Крім того, цей зсув має вигляд дилеми, оскільки будь-яка усвідомлена спроба досягти колективного контролю над ним, ловить нас власною логікою і лише підсилює цей зсув. Єдина соціальна динаміка, яка ефективно працювала проти цього еволюційного зсуву в минулому і може продовжити опір в майбутньому, по Скьюллі, знаходиться в інститутах «социетального конституціоналізму».

Необхідно легітимізувати автономію таких колегіальних утворень, надавши їм політичні гарантії і підтримуючи їх законність. Крім історично сформованих гарантій автономії релігійної сфери, необхідно дати гарантії подібним вільним асоціаціям та інститутам, вважає Скьюлі.

Теорія социетального конституціоналізму має своїх прихильників в США, де багато відстоюють ідею приватного уряду, а також у Європі, де неурядові організації чинять тиск на конституційний процес. Сьогодні її можна пов'язати і з пост-роулзовской підходом до делібератівной теорії демократії, яка прагне знайти демократичний потенціал в громадських організаціях, і зробити з цього нормативні та інституційні висновки.

Звідси випливає і загальне визначення конституцій в процесі модернізації. Посилення «автономії дії» є основним відповіддю як традиційних політичних утворень, так і виникаючих цивільних спільнот глобальної тенденції уніфікації. Цивільні конституції повинні гарантувати можливість дій на основі т.зв. «Нераціональної логіки», проти домінуючої тенденції раціоналізації.

10.Федералізм і субнаціональний конституціоналізм.

Федералізм — державно-правна думка і система, також рух, спрямований на утворення союзних держав — федерацій, які є формою інтеграції близьких географічно, споріднених історично й культурно та зв'язаних іншими інтересами країв у одне ціле при збереженні самоуправління й державного статусу складових частин. Деякі унітарні, зокрема багатонаціональні держави намагаються через федералізм уникнути фрагментації і зберегти єдність, при чому творяться самоуправні складові державні одиниці за національними ознаками.

Модерні федерації датуються з часу утворення США (1787); найстаршою федерацією, що досі існує, є Швейцарія, яка виникла за середньовіччя з окремих держав-кантонів, через конфедеральний союз до сучасної федеральної держави.

Держави-члени федерації об'єднуються на рівних правах, а прероґативи і влада надрядної (спільної) держави та її членів визначені та гарантовані конституцією. Функцією федерації є децентралізація політичної системи й деконцентрація влади. Федерація становить вищу форму автономії (автономізму) і є вислідом змагання до самоуправління. Самодержавні структури та імперські концепції заперечують Федералізм, а демократичні системи, зокрема республіканські та ліберально-конституційні доктрини, сприяють йому.

Федеральні ознаки і тенденцію до союзної держави виявляла, за істориком М. Костомаровим, Київська Русь, що була союзом земель (князівств), Одначе цей процес не вивершився достатньо через татарське завоювання та перевагу на півночі іншого державного ладу: централізації влади й унітарної держави. Російський історик П. Данилевський вбачав у Київській Державі «самодержавно-слов'янську федерацію». З українських істориків права Р. Лащенко і М. Чубатий погоджуються з Костомаровим, що київський союз князівств виявляв федеративні тенденції. У Московській Державі федеративного принципу не було, бо навіть коли Москва приєднувала здебільша силою інші князівства й неросійські державні формації та залишала їм тимчасово якийсь ступінь автономії (Гетьманщина, Велике Військо Донське, Грузія), це будувалося на васальній основі.

Статус українських земель у Польській чи Литовській державах так само не можна вважати федеративним з тієї причини, що «руський» їх компонент там ніколи не набрав рівнорядного статусу, а Річ Посполита не була надрядною державою. Могли бути зародки федералізму у концепції І. Виговського і Гадяцькій угоді (1658), але це не вийшло поза початкову стадію планування.

Субнаціональний Конституціоналізм має наступні визначення :

1. Система знань політико-правового характеру, предмет дослідження якої становлять фундаментальні цінності демократії, обгрунтування необхідності встановлення конституційного ладу, аналіз історії і практики конституційного розвитку держави, їх груп і світового співтовариства.

2. Механізм державної влади, обмежений конституцією; політична система, що спирається на конституцію і конституційні методи управління.

Це поняття має об'єктивний (сукупність конституційно-правових актів, що регулює важливі соціальні зв'язки) і суб'єктивний (наявність теорії конституції, прогресивних уявлень про устрій суспільства і держави; сприйняття конституції, інших нормативних актів населенням) аспекти.

Становлення конституціоналізму у світі пов'язане з оформленням конституційного ладу в розвинених країнах Європи й Америки у період боротьби проти феодального абсолютизму (XVII ст.)