Характерні особливості проектів публічного сектору для різних рівнів управління [56]

	Проекти загальнодержавного та регіонального рівнів	Проекти в сфері муніципального управління
Ініціатор проекту	Урядові та регіональні структури	Орган управління містом, громадськість, місцевий бізнес
Замовник (споживач результатів) проекту	Населення країни	Територіальна громада
Спрямованість проектів (головні цілі)	Забезпечення національного й регіонального розвитку: вирішення глобальних загальнодержавних і регіональних проблем, покращення соціально-економічного стану країни, регіону та підвищення національного доходу, реалізація національних цінностей і гарантій досягнення мінімальних соціальних норм, визначення пріоритетів для сталого розвитку різних галузей економіки, підвищення інвестиційної привабливості країни, удосконалення державної інфраструктури	Забезпечення потреб і очікувань громади: вирішення локальних проблем конкретної території з урахуванням геополітичних, екологічних, кліматичних та ін. місцевих умов, зокрема, реорганізація, модернізація та будування соціально-побутових об’єктів, поліпшення рівня надання житлово-комунальних і побутових послуг, зміцнення місцевої інфраструктури, налагодженням комунікаційних мереж тощо
Проблеми, які розв’я- зуються	Великомасштабні. Швидке вирішення утруднено	Локальні. Деякі з них можна вирішити в стислий термін і паралельно
Необхідні ресурси	Загальнонаціональні (потенціал країни). Державні проекти вимагають великих витрат. До їх реалізації залучаються державні бюджетні кошти, інвестиції (зовнішні й внутрішні), інші додаткові фінансові джерела, у тому числі, міжнародні банки	Місцеві (потенціал громади), більш обмежені, ніж на державному рівні. Для реалізації МПР залучаються доходи місцевих бюджетів, інвестиції приватного сектору (вітчизняні й зарубіжні), гранти
Ризики та невизначеності	Ситуація більш стійка та прогнозована, ніж у містах. Ймовірність завершення довготермінових проектів вище, ніж місцевих	Ступінь впливу ризиків на реалізацію муніципальних проектів значно вище за причиною недосконалої нормативно-правової бази й нестабільності фінансування, зокрема довготермінових проектів
Вплив суспільної корисності проектів на соціум	Суспільна корисність оцінюється з позицій всього суспільства або його цільових груп. Результати реалізації можуть мати відстрочений характер і відчуватися нетотожно всіма верствами населення й територіями	Суспільну корисність можна оцінити достатньо швидко і адекватно крізь призму отриманих громадою вигід
Методичні основи оцінювання суспільної корисності проектів	Існують методологічні труднощі визначення суспільної корисності, пов’язані з характером проектів публічного сектору. Не існує комплексної методики оцінки суспільної корисності проектів, крім оцінки їх економічної ефективності	Існують методологічні труднощі визначення суспільної корисності, пов’язані з характером проектів публічного сектору. Але орієнтація на вигоди громади дає можливості комплексно врахувати суспільну корисність проектів

Якщо розподілити проекти за критеріями їх прибутковості, то очевидно, що, в основному, неприбутковими являються саме муніципальні проекти, які часто мають переважно соціальну спрямованість, локалізовані в просторі й реалізуються з метою отримання певних вигід конкретної територіальної громади. Інші проекти – в переважній більшості, це комерційні інвестиційні проекти (проекти приватного сектору економіки) – мають своїми довгостроковими цілями примноження капіталу організації та власності акціонерів, а в короткостроковому аспекті – отримання прибутку.

Результати розгляду поняття «проект», особливостей проектів публічного сектору, зокрема на різних рівнях публічного управління, зумовили можливість визначити у роботі [56] поняття «муніципальний проект розвитку» (МПР), як проекту, що здійснюються під егідою органу муніципального управління (як генерального замовника) і має центри відповідальності у його структурних підрозділах, спрямований на реалізацію стратегічних пріоритетів розвитку міста й затверджений в складі проектної частини стратегії, а результатами виконання якого є заздалегідь оцінені та погоджені із заінтересованими сторонами суто соціальні або соціально-економічні вигоди територіальної громади міста.

МПР мають усі ознаки класичного проекту – чітко визначену мету, унікальний зміст і умови здійснення, обмеженість у часі та ресурсах, і являють собою комплекс взаємопов’язаних робіт, які вимагають чіткої регламентації та координації під час їх виконання. У процесі формування проектів по кожному з них визначаються:

– мета, сформульована згідно з вимогами конкретності, досяжності, вимірюваності, прив’язки до часу;

– строки виконання;

– комплекс завдань з реалізації мети проекту, ієрархічно структурованих за принципом «дерева робіт»;

– необхідний обсяг фінансових ресурсів на весь термін реалізації проекту з розподілом по роках із зазначенням джерел фінансування (бюджетні, позабюджетні, кошти залучених підприємств, інвестиції, спонсорські кошти, кошти благодійних фондів, гранти тощо);

– потрібні нефінансові ресурси (матеріальні, організаційні, трудові, інтелектуальні, інформаційні тощо);

– соціальні та економічні результати проекту, кількісні показники результатів, вплив результатів реалізації проекту на поліпшення індикаторів діяльності [23].

На думку авторів посібника [21], проектний розвиток регіону (території) – це інноваційний інструмент регіонального розвитку, основа якого – імплементація засад проектного менеджменту в управління регіональним розвитком; це управління певними процесами та проблемами у регіоні за допомогою розроблення та реалізації проектів та їх портфелів, тобто шляхом проектного управління.

Проекти розвитку, які претендують на отримання підтримки Європейської Комісії (ЄК), повинні узгоджуватися і бути частиною:

– національної політики розвитку (включаючи стратегії скорочення бідності);

– політики розвитку ЄК і стратегічних документів для країни;

– урядових програм (наприклад, з охорони здоров’я, освіти, кримінального законодавства);

– пріоритетів і програм розвитку неурядових організацій [66].

Цей підхід використовується всіма міжнародними донорами і поступово входить у практику вітчизняних конкурсів проектів.

Особливе значення має застосування проектного підходу для здійснення керованого розвитку муніципальних утворень. Він дозволяє структурувати та ув’язати у цілісний масштабний стратегічний напрям взаємопов'язані проекти локального характеру з метою реалізації комплексних завдань керованого розвитку муніципальних утворень згідно з визначеними пріоритетами.

Вітчизняний дослідник В. Рубцов [47] визначає два методологічних підходи до управління: техноорієнтований та людиноорієнтований. Обидва підходи зорієнтовані з різних позицій на одне – задоволення різноманітних потреб людей: у житлі, комунальних та інших послугах, безпеці та правоохоронному захисті, якісному медичному, побутовому та іншому обслуговуванні тощо. Як стверджує автор, «у першому підході ціллю діяльності системи управління є створення інфраструктури забезпечення потреб людей, а у другому – ціллю є безпосередньо саме забезпечення людських потреб» [47]. В Україні превалюючою поки ще є залишається техноорієнтована модель управління. На думку авторів [51], тільки від комплексного, системного застосування цих підходів залежить успішність діяльності органів муніципального управління, результатом якої є найбільш повне задоволення потреб громади. В цьому контексті проектний підхід є так званим «компромісним рішенням» для запровадження інноваційної людиноорієнтованої моделі управління спільно з вже відпрацьованою техноорієнтованою, яка є необхідною, має досвід застосування і свої сильні сторони.

Проектний підхід використовує обидві моделі, формуючи єдину, цілісну результат-орієнтовану систему діяльності органу муніципального управління. Саме під час застосування проектного підходу до управління (у розробці концепцій проектів, визначенні цілей та завдань), ці моделі системно доповнюють одна одну й орієнтують діяльність органу муніципального управління на кінцевий результат – забезпечення потреб громади. Під час визначення мети проектів місцевого та регіонального розвитку застосовується людиноорієнтований підхід, тобто у реалізації проекту, у першу чергу, зацікавлена сама громада, на забезпечення певної групи потреб якої і спрямований цей проект, а не тільки службовці органів управління. Під час визначення засобів реалізації МПР «спрацьовує» техноорієнтований підхід (тут у якості засобів реалізації виступає певний набір заходів (конкретних задач, підзадач), а також, ресурсна підтримка проектів, тобто «інфраструктура забезпечення потреб» громади) [56].

У роботі [56] визначено такі переваги застосування проектного підходу до муніципального управління:

– єдина цільова орієнтація багатоаспектних заходів з реалізації пріоритету;

– збереження в проекті повного складу і єдності заходів протягом всього часу реалізації пріоритету;

– системність і комплексність визначення складу заходів проекту; ієрархічна структуризація заходів за принципом «дерева робіт»;

– можливість здійснення інтегральної оцінки соціально-економічної корисності проекту; концентрація відповідальності на команді та керівнику проекту;

– підвищення контрольованості, зокрема громадою, досягнення кінцевих результатів стратегічної діяльності;

– реалізація програмно-цільового підходу до розподілу фінансових ресурсів.

Таким чином, проектний підхід у реалізації стратегічних пріоритетів місцевого розвитку сприяє підвищенню ефективності діяльності органів муніципального управління, а саме:

– формуванню більш гнучкої матричної (проектної) організаційної структури управління, що здатна своєчасно реагувати на зміни внутрішнього та зовнішнього середовища, і діяльність якої легше оцінити та проконтролювати;

– отриманню громадою «готового продукту» – кінцевого результату проекту, за яким можна оцінити ступень задоволеності певної потреби або групи потреб, тобто чітко визначити, чи досягнута мета управління та якою мірою;

– формуванню стратегії цільового раціонального використання проектних ресурсів (людських, матеріальних, фінансових тощо) згідно з планом реалізації муніципального проекту розвитку та ефективного управління ними, що є необхідною умовою досягнення кінцевого результату;

– здійсненню рефлексії або зворотного зв’язку безпосередньо через населення міста (громадські слухання, соціологічні опитування тощо) [56].

На думку В. Молоканової, сьогодні методологія управління проектами ще не стала в невід’ємною складовою організаційної культури вітчизняних організацій, зокрема органів публічного управління, що не дозволяє їм управляти проектами самостійно [27]. Поступове просування органу місцевого самоврядування за рівнями проектної зрілості надасть можливість вирішити найскладніші завдання забезпечення конкурентоспроможності території в умовах жорстких обмежень ресурсів та часу.

Отже, ефективність проектного підходу в управлінні територією очевидна вже сьогодні, і це не тільки додаткові джерела коштів, а й концентрація і ефективний розподіл у часі та просторі обмежених місцевих ресурсів для розв’язання нехай однієї, але «проробленої» за допомогою техніки проектного аналізу соціально-економічної проблеми території [21]. Завдяки дотриманню вимог проектного менеджменту спрацьовує методика неупередженого аналізу проектної проблеми, загального процесу реалізації та маркетингу проекту, його організаційної та управлінської концепції, чим у підсумку забезпечується якість виконання проекту при прозорих витратах та раціональності використання всіх видів ресурсів.

Оскільки системне застосування проектного підходу сприятиме забезпеченню конкурентоспроможності території, а пошук альтернативних джерел фінансування проектів, що спрямовані на забезпечення розвитку територіальних громад, є спільною справою органів влади та управління і організацій, що зацікавлені в реалізації таких проектів, і вимагає підвищення рівня компетенції службовців та їх зацікавленості в отриманні результатів діяльності, спрямованої на задоволення потреб населення [59], розглянемо особливості ініціації та фінансування проектів місцевого розвитку в Україні.