Системи водопостачання населених місць
Існує дві системи водопостачання населених місць — централізована (водогін) і децентралізована, або місцева. У разі централізованої системи подача води спожи-вачу відбувається по трубах, у разі місцевого — за допомогою різної тари: відер, бо-чок, автоцистерн. Переваги централізованого водопостачання незаперечні, оскільки ця система дозволяє за допомогою певних споруд і мережі трубопроводів подавати воду з водопровідної станції безпосередньо до місця споживання. У разі децентра-лізованої системи водопостачання забір води і її транспортування мають більшу не-безпеку забруднення.
Виявлені джерела забруднення ліквідують і установлюють зони санітарної охоро-ни, тобто територію навколо джерел водопостачання і головних водопровідних споруд з особливим режимом, який запобігає несприятливим змінам у якості і кількості води.
Використовуючи для водопостачання поверхневі води, виділяють три пояси са-нітарної охорони. Межі першого поясу, або зони суворого режиму, установлюються залежно від місцевих санітарно-топографічних і гідрологічних умов, але у всіх ви-падках повинні розташовуватися вгору за течією — на відстані не менше 200 м від водозабору, униз за течією — не менше ніж за 100 м від лінії зрізу води за умови най-вищого її рівня, в сторону берега, який прилягає до водозабору – 100 м. На території першого поясу забороняються усі види будівництва, проживання людей, випуск стоків, купання, водопій і випас худоби, прання білизни, рибна ловля, застосування пестици-дів, органічних і деяких інших видів мінеральних добрив. Межі другого і третього по-ясів санітарної охорони ріки або каналу, що служать джерелом водопостачання, уста-новлюють з урахуванням можливого забруднення відкритого водоймища і його здатності до самоочищення (по проектам спеціалізованої організації).
За рахунок процесів самоочищення зменшується концентрація забруднень, що надходять у водоймище, особливо патогенної мікрофлори. Доведено, що процес від-мирання патогенних мікроорганізмів у ріках завершується протягом п'яти, а в умовах жаркого клімату — трьох діб. Тому верхня межа другого поясу повинна бути віддалена від водозабору настільки, щоб вода звідти до споживача надходила не раніше названого періоду часу У зв'язку з цим у разі використання великих рік межі зони поширюються на десятки кілометрів (20—ЗО км), а за умови використання малих рік у другий пояс вклю-чають увесь басейн ріки. На території другого поясу усі види будівництва проводяться лише з дозволу органів санітарно-епідеміологічної служби, з якими узгоджуються терміни проектування і будівництва об'єкта; промислові підприємства, населені пункти і житлові будинки повинні бути відповідно устаткованими; господарчо-побутові і промислові стічні води, які випускають у відкриті водоймища, що входять у другий пояс зони, повинні мати підвищений ступінь очистки. Не дозволяється забруднювати водоймища і територію, скидаючи нечистоти, сміття, продукти гниття, промислові викиди, пестициди тощо.
Використовуючи підземні вододжерела, межі першого поясу санітарної охорони слід установлювати залежно від ступеня захищеності експлуатованого водоносного го-ризонту від забруднення з поверхні і гідрологічних умов на відстані від водозабору: для надійно захищених горизонтів — не менше 30 м, для незахищених, недостатньо за-хищених горизонтів та інфільтраційних водозаборів — не менше 50 м. Під час визначення відстані межі другого поясу до місця водозабору необхідно ураховувати термін відми-рання мікроорганізмів, що знаходяться у підземних водах, який складає близько 200 діб. За умови добре захищеного від забруднення водоносного горизонту, як показали спеці-альні дослідження, час відмирання скорочується до 100 діб. У зв'язку з цим розмір дру-гого поясу коливається від 50 до 1000м і більше.