Здобутки вiтчизняних вчених:

I.М. Сєченов (1829-1905) - засновник вiтчизняної нейрофiзiологiї, психофiзiологiї та матерiалiстичної психологiї. Розробив об’єктивний метод дослiдження психiчної дiяльностi. Розглядав психiчний компонент як iнтегральну частину головного мозку. Розробив принцип рефлекторної дiяльностi усiх систем органiзму, у тому числi свiдомих i несвiдомих психiчних актiв.

В.М. Бехтєрєв (1857-1927) - видатний невропатолог, психiатр, психолог, морфолог та фiзiолог нервової системи. Спираючись на вчення I.М. Сєченова, розвинув та збудував «об’єктивну психологію». Рефлекторна теорія стала надiйною основою розумiння як нормальних, так i патологiчних психiчних явищ. Засновник вітчизняної теорії поведінки, психорефлексологiї. Заснував першу експериментально-психологiчну лабораторiю (Казань, 1885 р.) i перший у свiтi центр комплексного вивчення людини (1908).

I.П. Павлов (1849-1936) - видатний нейрофiзiолог, засновник матерiалiстичного вчення про вищу нервову дiяльнiсть. Розробив учення про нервiзм, першу та другу сигнальнi системи, фазовi стани. Пiдняв рефлекторну теорiю на принципово новий рiвень. Теоретичнi гiпотези    I.М. Сєченова про рефлекторну природу дiяльностi мозку розвинув до експериментально обгрунтованого вчення. Довiв динамiчний характер локалiзацiї функцiй у корi великих пiвкуль, внiс чiткiсть до розумiння фiзiологiчної сутностi типiв нервової системи.

В Українi психологiя як самостiйна наука вiдокремлюється з середини ХIХ столiття. У 1862 роцi у Київськiй духовнiй академiї заснована кафедра психологiї, потiм - лабораторiя психологiї пiд керiвництвом М. Троїцького. Представники нової хвилi української психологiї - професори                  I.А. Сiкорський, Г.I. Челпанов, С.Л. Франк, М. Бердяєв, П.Д. Юркевич,       Є. Трубецькой. Г.I. Челпанов пiсля переїзду до Москви, заснував там психологiчний iнститут.

На початку ХХ столiття сформувалися вiдомi школи в Одесi, Києвi (I.М. Сєчєнов, I.I. Мечнiков, Н. Ланге, С.Л. Рубінштейн).

У 20-30 роках у Харковi заснований психоневрологiчний iнститут i при ньому психологiчний вiддiл, що був одним iз провiдних центрiв експериментальної психологiї. Тут працювали всесвітньо вiдомi вченi - Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьєв, А.В. Запорожець, О.Р. Лурiя,                 П.I. Зiнченко, П.Я. Гальперiн, Д.М. Узнадзе та iн.

Українськi вченi внесли вагомий внесок у розвиток свiтової психологiї. Однак, починаючи з середини 30-х рокiв, загальнi негативнi наслiдки ставлення тоталiтарної країни до наук суттєво загальмували і змiнили розвиток багатьох напрямкiв медичної психологiї.

Сучасна психологія - це розгалужена система наукових галузей, пов'язаних різними сферами практичної діяльності людини. На сьогодні налічується біля 50 психологічних дисциплін (прикладних галузей психології): - психологія праці - психологія спорту - медична психологія - юридична психологія - військова психологія - соціальна психологія і інші. За своєю суттю це є самостійні науки, але всі вони грунтуються на загальній психології, яка є фундаментальною галуззю і вивчає загальні закономірності функціонування і розвитку психіки людини. Отже, загальна психологія є теоретичною базовою наукою, результати дослідження якої використовуються прикладними дисциплінами, а останні в свою чергу збагачують її. Серед завдань загальної психології центральне місце посідає розробка методологічних основ, теорії і методик вивчення психологічних явищ. Психологія праці вивчає психологічні закономірності формування конкретних форм трудової діяльності людини і ставлення її до праці, у тому числі медичної.

Інженерна психологія вивчає процеси і засоби інформаційної взаємодії між людиною і машиною

Авіаційна психологія розглядає психологічні закономірності трудової діяльності авіаційних спеціалістів, вивчає вплив факторів польоту на розвиток психічних станів, формування професійної придатності, психологічної адаптації членів екіпажу до умов праці.

Космічна психологія вивчає психологічні особливості праці космонавта, залежність цих особливостей від специфічних факторів (невагомості, гіподинамії тощо.

Педагогічна психологія вивчає психіку людини в процесі навчання і виховання її, встановлює і використовує закономірності психіки під час оволодіння знаннями, уміннями та навичками педагога та учня.

Вікова психологія тісно пов'язана з педагогічною, вивчає особливості психіки людини на різних етапах її розвитку - з моменту народження і до смерті. Вона поділяється на дитячу психологію, психологію підлітка, психологію юності, психологію зрілого віку, геронтопсихологію тощо

Психологія аномального розвитку розгалужується на патопсихологію, яка вивчає структуру порушень психічної діяльності, закономірності розладу психіки порівняно з нормою, інтерпретуючи одержувані дані поняттями і категоріями психологічної науки (тобто розлади психіки людини вивчаються психологічними методами); олігофренопсихологію, яка вивчає порушення психічного розвитку та можливості його корекції в людей з тяжкими формами недорозвиненості мозку; сурдопсихологію ~ психологію, яка вивчає психічний розвиток глухих і тих людей, що погано чують, можливості його корекції в умовах навчання і виховання, шляхи запобігання розвитку німоти в людей з дефектами слуху, що виключають нормальне мовне спілкування, можливості заміни слухового сприймання зоровим тощо; тифлопсихологію, яка вивчає психічний розвиток сліпих і слабкозорих людей, шляхи і способи його корекції при навчанні та вихованні.

Юридична психологія вивчає закономірності і механізми психічної діяльності людей у сфері регульованих правом відносин

Соціальна психологія - галузь психології, яка вивчає закономірності поведінки й діяльності людей, зумовлені фактом об'єднання їх у соціальні групиПсихологія особистості - галузь психології, яка вивчає психічні властивості людини як цілісного утворення, як певної системи психічних якостей, що має відповідну структуру внутрішні взаємозв'язки, характеризується індивідуальністю та взаємозв'язана з навколишнім природним та соціальним середовищем.

Історія психології - галузь психологічних знань, що в вивчає розвиток психіки і знань про неї в історичному і логічному аспектах з акцентом на першому з них.

Медична психологія - це прикладна галузь науки, яка займається психологічними взаємозв'язками проблеми лікувальної діяльності та доглядом за хворими, проблеми впливу на хворих у найрізноманітніших ситуаціях, що виникають у ході цієї діяльності, а також проблеми поведінки медичних працівників. У центрі уваги цієї дисципліни є взаємовідношення хворого із середовищем лікувального закладу (відношення між лікарем і хворим, медичною сестрою і хворим, лікарем - медичною сестрою - хворим).

Медична психологія - прикладна галузь психології, що вивчає закономірності функціонування психіки в умовах виникнення і перебігу хвороб людей, а також відновлення їхнього здоров'я. Засновником медичної психології вважається Р.Г. Лотце (німецький психолог і філософ ХІХ ст.). Медична психологія є досить широка галузь психологічного знання, до її складу входять: - клінічна психологія - клінічна нейропсихологія - психофармакологія - патопсихологія і інші. У центрі уваги медичної психології є взаємовідношення хворого із середовищем лікувального закладу (відношення між: лікарем і хворим; медичною сестрою і хворим; лікарем, медичною сестрою і хворим). Предметом вивчення медичної психології є: - особистість хворої людини - особистість медичного працівника (в тому числі і майбутнього) - взаємовідносини між хворим і медичним працівником в різних умовах (при відвідуванні вдома, в амбулаторії, в клініці) - психологія взаємовідносин медичних працівників в процесі професійної діяльності і в побуті тощо. Завдання медичної психології: 1) вивчення особливостей змін психіки при соматичних і психічних захворюваннях; 2) дослідження хвороботворних для психіки умов життя і діяльності людини; 3) вивчення особистісних с особливостей, які запобігають захворюванню або сприяють йому. Найважливішими питаннями медичної психології є: психотерапія, психогігієна і психопрофілактика. Медичну психологія поділяють на: 1. - Загальну медичну психологію, яка займається вивченням особистості хворого, лікаря, середнього і молодшого медичних працівників і їх взаємовідносин. ІІ. - Спеціальну медичну психологія, яка вивчає ті ж питання стосовно кожної конкретної медичної дисципліни: - хірургії - терапії - педіатрії - психіатрії - невропатології і інші

Предметом клінічної психології дорослої людини є порушення поведінки, тобто розлади особистості та соціальної функції поведінки у регуляції відношень людини з соціальним середовищем. Виділяють, як правило, психічні та неврологічні порушення поведінки, а також розлади особистості при психопатіях, соціопатіях, характеропатіях.

Спеціалісти з дитячої психології працюють у системі охорони здоров'я (у лікарнях, психіатричних, педіатричних, неврологічних, нейрохірургічних консультаціях), у закладах Міністерства освіти та виховання, Міністерства юстиції, де вони займаються діагностикою та терапією порушень дитячої психіки; її експертизою.

Розвиток нейропсихології пов'язаний з досягненнями медицини у сфері порушень поведінки хворих із органічними дефектами мозку. Ця наука вивчає питання ролі нейродинамічних факторів у загальній картині порушень вищої нервової діяльності при її відновленні.

На жаль, не має чіткої градації психологічних дисциплін в усьому світі. Разом с тим, досвід дослідників у різних країнах дозволяє також виділити важливі галузі медичної психології: патопсихологію, психологію здоров'я, психофізіологію та ін.

Патопсихологія – галузь психології, яка займається вивченням змін психічної діяльності при патологічних станах головного мозку, які пов’язані з психічними або соматичними захворюваннями. Мета дисципліни – формування у студентів знань про структуру змін психічної діяльності при патологічних станах головного мозку, які пов’язані з психічними або соматичними захворюваннями.

Загалом психологічну науку можна уявити як сукупність філософських проблем психології, рефлекторної теорії психіки, вчення про принципи психології та її методології.

Методи психології

Метод - це спосіб осягнення сутності предмета, пізнання за допомогою системи пізнавальних та перетворювальних засобів перетворювань і принципів.

За рівнем застосування методи поділяють на: універсальні і спеціальні.Універсальними методами називаються ті методи, які використовуються не тільки в психології, а й в інших галузях наукового знання.

Методи психологічного дослідження поділяють на дві групи: І. Основні ІІ. Допоміжні І. Серед основних методів психологічного дослідження найважливішими є: 1 - спостереження 2 - експеримент. 1. Спостереження - метод, який полягає в цілеспрямованому, обумовленому завданням умисному сприйнятті психічних явищ та з'ясуванні їх смислу. Це один з найстаріших методів психологічного дослідження і зазвичай супроводжує всі інші методи дослідження. Спостереження дозволяє побачити поведінку хворого в різних ситуаціях і отримати повну уяву про хворого. Мають велике значення у випадках симуляції, особливо коли хворий не підозрює, що за ним спостерігають. 2. Експеримент - це організована дослідником взаємодія між піддослідним (чи групою піддослідних) і експериментальною ситуацією з метою встановлення закономірностей цієї взаємодії. Види експерименту: 1) природний - здійснюється в звичних умовах діяльності людини і побудований так, що піддослідний не підозрює про те, що його досліджують; 2) лабораторний - здійснюється в штучних умовах, в лабораторіях. ІІ. Допоміжні методи - методи, які доповнюють основні методи. Найважливішим серед них є: 1 - метод клінічної бесіди 2 - тестовий метод 3 - метод вивчення продуктів психічної діяльності хворих. 1. Метод клінічної бесіди - заключається в аналізі факторів психічної діяльності людини, зібраних в процесі безпосереднього контакту лікаря з хворим. Вимоги до клінічної бесіди: 1) слід попередньо намітити ціль і основні питання бесіди; 2) формуліровка питань повинна бути зрозуміла хворому; 3) повинна бути невимушена обстановка, яка буде сприяти щирим відповідям хворого. В процесі бесіди з хворим лікар збирає анамнестичні відомості і скарги хворого. Анамнез (з грец. - спомин, нагадування) - це сукупність відомостей про попередній стан хворого, які збирають для встановлення діагнозу. Головне завдання психологічного анамнезу - отримання відомостей про індивідуально-психологічні властивості особистості хворого, ставлення до хвороби, психологію хворого, наявність психологічних розладів. Анамнез поділяється на: 1) Анамнез хвороби: - коли захворіла людина; - коли і чому вернулась за медичною допомогою; - як вплинула хвороба на трудові стосунки, на працездатність, на стосунки в сім'ї, на стосунки з друзями; - як вплине хвороба на подання життя і т.п. 2) Анамнез життя: - розпитування про батьків і родичів, їхні хвороби; - перенесені в минулому хвороби - як переносились госпіталізації - професійний шлях і діяльність, задоволення ними - розвиток і стан сімейних і інтимних стосунків і т.п. Крім того, анамнез поділяється ще на: 1 - суб'єктивний анамнез: факти, які інформує про себе сам хворий; 2 - об'єктивний анамнез: факти, які сповіщаються родичами, друзями, співпрацівниками хворого. Ці відомості доповнюють один одного і дають можливість зібрати найповніший матеріал про психічні особливості хворого. 2. Тестовий метод (тест) - це спеціальне завдання або набір завдань, які дають можливість швидко оцінити психічне явище або рівень його розвитку і піддослідного. Термін "тест" ввів у лексикон вчений Д. Кеттел у 1890 році. 3. Метод вивчення продуктів психічної діяльності хворих - це метод психологічного дослідження, який спрямований на збір, систематизацію, аналіз та тлумачення продуктів діяльності хворої людини. На основі даного методу про психічне життя по таким матеріалам, як малюнки, технічні винаходи, втори і т.д. Ці всі методи суттєво допомагають в діагностуванні специфіки захворювання хворої людини тощо.

За етапами психологічного дослідження виділяють: методи теоретичного дослідження (моделювання, реконструювання, типологічний метод); методи емпіричного дослідження предмета; методи аналізу, тлумачення та інтерпретації теоретичних та емпіричних даних дослідження.

З частотою регулярності та довжиною проміжку часу проведення дослідження розрізняються на систематичні(проводяться циклічно, регулярно або безперервно), танесистематичні(часто використовуються в незапланованих ситуаціях, спонтанно виниклих явищах, що не очікувались і не включались в програму спостереження).

Спостереження, під час якого психолог-дослідник безпосередньо контактує, діє з учасниками дослідження, у його процесі називається включеним. Якщо досліджувані явища знаходяться у природних для них умовах, то таке спостереження називається польовим.

Провідне місце серед методів психологічного дослідження (а загалом і всього наукового пізнання) займає експеримент.Такий метод характеризується можливістю активного втру­чання в досліджувану ситуацію з боку дослідника. Експериментальний метод поділяється на два види: природний експеримент, лабораторний експеримент.

Природний експериментявляє собою ніби проміжну ланку між методом спостереження та лабораторним експериментом. При використанні цього методу у звичайних життєвих умовах дослідник піддає експериментальному впливу умови, в яких протікає явище, що вивчається, а саме явище спостерігається в його природному виявленні.

Лабораторний експериментпроходить в штучних (лабораторних) умовах, коли експериментатор сам: ініціює лікувальний процес, організовує ситуацію; штучно моделює всі необхідні умови, використовує спеціальну апаратуру.

До універсальної групи методів психологічного дослідження належать такі емпіричні методи як: бесіда, інтерв'ю, анкетування, біографічний, вивчення продуктів діяльності та літературно-історичних джерел.

Бесіда - метод одержання інформації на основі словесної (вербальної) комунікації.

Інтервю-спосіб отримання соціально-психологічної інформації задопомогою усного опитування.

Анкетування — метод соціально-психологічного дослідження за допомогою набору запитань, кожне з яких логічно пов'язане з центральним завданням дослідження. Методичним засобом для отримання інформації є анкета. Анкети бувають закриті, в них подаються варіанти відповіді; відкриті - без варіантів відповіді; анкети - віяло, в яких окрім запропонованих варіантів, є місце для власної відповіді.

Розглядаючи групу спеціальних методів психологічної діагностики в сучасній психології, можна зазначити, що одним з провідних є метод тестування. Тест - це набір стандартизованих задач та запитань, що мають певну шкалу знань. Тестовий метод дає змогу з певною ймовірністю виміряти індивідуальні відмінності, встановити актуальний рівень розвитку необхідних знань, навичок, особистісних характеристик індивіда тощо.

Слід окремо виділити тести, які розрізняються за функціональною ознакою призначення щодо предмета дослідження. Для виявлення розумового потенціалу індивіду, застосовуються тести інтелекту: культурно-вільний тест інтелекту Кеттела, шкали вимірювання інтелекту Векслера, аналітичний тест інтелекту Мейлі.

З метою вивчення та оцінки творчих здібностей особистості використовуються тести креативності. Найбільш відомі тести Дж. Гілфорда та Е. Торанса.

Тест досягнень. Застосування цієї методики дає змогу оцінити ступінь володіння особистістю конкретними знаннями, навичками, вміннями в ході виконання конкретної діяльності з конкретними завданнями та вимогами.

У сучасній психології існують дві великі групи методів, результати дії яких забезпечуються сукупністю методик (тестів).

Перша група це-проективні методи дослідження особистості, в основі яких лежить механізм виявлення проекцій в отриманих даних експерименту з наступною 'їх інтерпретацією

Друга група методів пов'язана з наданням конкретної психологічної допомоги на запит конкретної людини. Це так звані клінічні методи, які постають як цілісна, процедурно обумовлена техніка подолання критичної ситуації психологічного життя людини.

Тест-опитувальник - це ( метод, який дає змогу оцінити і розвиток даної характеристики | об'єкту дослідження, на основі ( кількості відповідей (на поставлені | запитання), які збігаються за своїм | змістом з уявленням про неї.

Тест - завдання - метод, де судження про психологічні характеристики даної людини здійснюється на основі аналізу успішності виконання поставлених завдань, що дає змогу оцінити їх присутність чи відсутність, а також ступінь їх розвитку.

Серед психодіагностичних методів дослідження, що використовуються у зарубіжній медичній психології, слід виділити: багатофакторний особисті ший опитувальник (ММРІ), опитувальник Кеттела та опитувальник Айзенка. Опитувальник ММРІ ґрунтується на аналізі 550 стверджуваних відповідей, вивчення яких допомагає визначити самопочуття обстежуваного, ставлення до себе і до навколишнього світу. За цими твердженнями складається профіль особистості, який містить 10 шкал, а саме: жіночність, параноя, психастенія, шизофренія, гіпоманія, інтроверсія - іпохондрія, депресія, істерія, психопатія, мужність. Існують і російськомовні варіанти опитувальника ММРІ (Ф.Б.Березіна, М.П.Мірошникова,Л.Н.Собчика, 1981).

Опитувальник Кеттела побудований на оцінюванні полярних якостей особистості, наприклад, самовпевнений - невпевнений, хвалькуватий - скромний тощо, об'єднаних у системокомплекси, такі як циклотимія - шизотимія, збудливість - загальмованість, розумова здібність - розумова недостатність тощо. Опитувальник Кеттела буде корисним для визначення таких властивостей особистості, як екстра- та інтроверсія, нейротизм і психотизм (відхилення від психічної норми).

Фактори екстра-, інтроверсії та нейротизму можна вивчати також за допомогою опитувальника Айзенка, що складається із двох паралельних форм (А і Б), які дають змогу провести дослідження повторно. Ця методика привертає увагу вчених простотою формулювань. На відміну від ММРІ, до неї введено шкалу неправди для виявлення осіб із бажаною реактивною установкою. Опитувальник містить 57 запитань, з них 4—за шкалою екстраверсії, 24 - за шкалою нейротизму та 9 - за шкалою неправди. Опитувальник Айзенка знайшов застосування в нашій країні.Тест Роршахаполягає в тому, що досліджуваному по черзі демонструють 10 карток, на яких зображені чорнильні плями різних конфігурацій та кольору. Розглядаючи кожну картку, людина має відповісти на запитання: "Що це може бути?" На підставі одержаних відповідей визначається, поряд з іншими показниками, багатство уяви, здатність до синтезу, критичність розуму, інтелектуальна активність. На думку В.М.М'ясищева, цей метод є цінним для клінічних досліджень, а не для класифікації людей.

Тематичний аперцепційний тест (ТАТ), створений американськими психологами, складається з набору (від 6 до ЗО) картин із певними зображеннями. Крім того, пропонується один аркуш без зображення, на якому обстежуваний може зобразити на власний розсуд будь-яку картину. Як правило, для опису зображення обстежуваному пропонують більше 20 картин. По кожній картині він складає оповідання, яке записують на магнітофон чи стенографують або ж обстежуваний сам записує своє оповідання на папері.

Своєрідним представником психологічних методів, є метод соціометрії.Соціометрія використовується для оцінки міжособистісних емоційних зв'язків у групі.

Широке застосування у психологічних дослідженнях займають математичні методи.

Структура психології:психічні процеси, властивості особистості і психічні стани. Психічні процеси - це форми суб'єктивного відображення об'єктивної реальності, за допомогою яких здійснюється пізнання світу, засвоєння знань, навичок і формування умінь. Серед них виділяють пізнавальні (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява, мовлення, увага) та емоційно-вольові (почуття, емоції, воля).

Поняття психічний процес характеризує процесуальний стан психічного явища, що вивчається.

Психічні властивості-це індивідуально-психологічні особливості, що дають змогу розрізняти людей, знати їхні вчинки і мотиви діяльності. Вони відображають рівновагу досліджуваного явища, його повторюваність та стійкість у структурі особистості. До психічних властивостей належать: спрямованість, темперамент, характер і здібності.

Психічні стани характеризують тимчасову динаміку психічної діяльності, яка істотно впливає на поведінку та діяльність особистості (тривожність, апатія, схвильованість, стрес, напруженість, несміливість, захоплення, симпатія тощо). Психічні стани підкреслюють статичний момент, відносну постійність психічного явища.

Розвиток психіки тварин як передісторія становлення психіки людини

Розуміння психіки людини, її пізнавальних процесів значною мірою визначається тим, наскільки ми знаємо передісторію її виникнення і розвитку. Передісторія ця непроста і часом досить суперечлива, Однак без ознайомлення з нею ми не зможемо достатньо осмислити природу людської психіки як результат еволюції людини. Більше того, завдяки лише тим елементам психіки, які виникли у процесі руху різних форм матерії, можлива і складна психічна діяльність сучасної особистості.

З матеріалістичної точки зору феномен психіки обумовлений еволюцією живої природи, і його існування повинно розглядатися як якість високоорганізованої матерії. Необхідно підкреслити, що існує велика кількість цих форм живої матерії, але всі вони розрізняються за рівнем розвитку психічних якостей. Цей рівень напрямку залежить від величини розвитку способів відображення психічно об'єктивних образів, які знаходяться у зовнішньому середовищі.

Елементарна здатність вибірково реагувати на дію зовнішнього середовища (подразливість) спостерігається у найпростіших формах живої матерії: одноклітинні, амеба тощо. Зовні вона виглядає як вимушена активність живого організму (тропізм), якаспрямована лише на біологічно значущі для організму фактори дії зовнішнього середовища (подразника). Причому ця активність за своїм характером реактивна, це означає, що живий організм проявляє її тільки після прямої дії подразника. Чим вищим є рівень розвитку організму, тим в більш складній формі проявляється його активність у випадку зміни зовнішнього середовища.

Подальший розвиток живої матерії був причино обумовлений (детермінований) зміною комплексу факторів зовнішнього середовища на більш складний рівень, що призвело до виникнення більш складної форми реагування на дію подразника - чутливості. Чутливість характеризується тим, що дає живій матерії реагувати і на біологічно нейтральні подразнення, причому ще до безпосереднього контакту з ним. Чутливість притаманна таким видам тварин як черви, молюски, кишковопорожні.

Розглядаючи розвиток живої матерії, можна зазначити, що її біологічний розвиток прямо-пропорційно взаємопов'язаний з розвитком психіки. Це означає чим більш ускладнюється біологічна структура організму, тим вищий рівень психіки їм притаманний. Розрізняють такі основні стадії розвитку психіки тварин: елементарна сенсорна психіка, перцептиена психіка, інтелект. З виникненням чутливості в живих організмах, ускладненням структури нервової системи на певному етапі адаптації організму до навколишнього середовища виникла психіка, яка дала змогу живій істоті повніше відобразити дійсність і легше вижити в боротьбі за самозбереження. Тут йдеться передусім про інстинкти, навички та інтелектуальну поведінку. Саме завдяки цим психічним утворенням тварини благополучно пристосовуються до змін навколишнього середовища.

Інстинкт-сукупність природжених компонентів поведінки і психіки тварин та людини. В основі інстинктів знаходяться безумовні рефлекси, тобто йдеться про природжені форми реагування організму, що виникають у процесі природного добору як результат нагромадження і закріплення в ньому тих властивостей, які допомагають йому пристосуватися до певних умов навколишнього середовища. Розрізняють інстинкти самозбереження, живлення, розмноження тощо. Проте було б неправильно думати, що ті чи інші інстинкти абсолютно незмінні. Так, потрапивши в нові умови, тварини змушені змінювати свою поведінку. Як наслідок, у деяких з них виникають нові особливості поведінки, що з часом можуть закріпитися, перетворитися у природжену форму поведінки (змінений інстинкт). Але тварини не можуть успішно пристосовуватися до умов середовища, яке постійно змінюється лише за допомогою інстинктів. Тому, якими б складними не були інстинкти, це завжди шаблонна, автоматична поведінка за генетично заданою програмою. Зміна хоча б однієї із зовнішніх умов цього поетапного процесу призводить до того, що інстинкт може не спрацювати. Оскільки навколишнє середовище повсякчас ставить нешаблонні, несподівані завдання тваринам у процесі еволюції, виникає необхідність у кращому пристосуванні їх до середовища. Так, у ссавців на перший план виступає більш пластична форма поведінки - навичка.

Навички – це дії тварин , що ґрунтуються на умовних зв’язках , які функціонують автоматично

Інтелектуальна поведінка - вершина психічного розвитку тварин. Аналіз поведінки дельфінів і вищих мавп свідчить, що вони можуть переносити засвоєний досвід у нові ситуації (але тільки той, що набувається в природних умовах їхнього життя). Вони наслідують не результат дії, а саму дію. їхній інтелект, як і психіка в цілому, має якісну відмінність від інтелекту людини. Людина може сама виготовляти знаряддя праці й використовувати його для різних потреб, передусім для зміни і пізнання світу, планувати свою діяльність, передавати свій досвід тощо. Отже, для розвитку і становлення психіки людини потрібні інші умови.

По-перше, для формування психіки людини необхідне людське суспільство. Наукові дослідження доводять однозначно, що поза суспільством людина за своїми психологічними параметрами, поведінкою не стає нею по суті. Тварина, виростаючи в людському суспільстві, залишається твариною.

По-друге, для становлення психіки людини потрібна активна трудова діяльність. Лише в процесі її відбуваються якісні зміни у психіці. Йдеться перш за все про гру, навчання і працю.

По-третє, без розвитку людського мовлення, абстрактного мислення і свідомості повноцінне становлення психіки людини неможливе.

По-четверте, головною умовою становлення психіки людини є те, що у неї мають бути високоорганізовані мозок, нервова система, які нормально функціонують.

Рефлекторна природа психіки

Яскравим прикладом взаємозв'язку мозку і психіки є рефлекторна теорія психіки. Великий внесок у розвиток цієї теорії зробили такі вчені, як І.М.Сеченов, І.П.Павлов, В.М.Бехтерев, М.М. Ланге, А.Р.Лурія.Наші найпростіші рухи регулює спинний мозок. Довгастий мозок керує процесами травлення, дихання, кровообігу та іншими життєво важливими функціями. Підкіркова і кіркова частини головного мозку керують усією психічною діяльністю людини. В основі будь-якої регуляції зрештою лежить рефлекс (від лат. гепехиз - відображення), тобто реакція організму на подразнення, яка здійснюється за допомогою нервової системи. І.М.Сеченов розробив природничо-наукову теорію психічної регуляції поведінки ("Рефлекси головного мозку", 1863). Спираючись на свої відкриття в галузі фізіології нервової системи, він твердив, що всі акти свідомого і несвідомого психічного життя за своєю структурою і динамікою є рефлекторними. І.М.Сеченов сформулював положення рефлекторної теорії, яку експериментально розробили І.П.Павлов, О.О.Ухтомський, В.М.Бехтерев, Н.Є.Введенський.

Анатомо-фізіологічний механізм рефлекторної діяльності забезпечує:

1. сприймання зовнішніх подразників:

2. перетворення їх у нервові імпульси (кодування) та передання в мозок;

1. декодування й переробка сприйнятливої інформації; подання команд у вигляді нервових імпульсів до м'язів та залоз;

2. прийом та передання в мозок інформації про наслідки виконаного акту (зворотний зв'язок);

5) корекція повторних дій з урахуванням даних зворотного зв'язку. Рефлекторний принцип психічної діяльності в подальшому вивчав І.П.Павлов.

Зупинимось коротко на питаннях про безумовні та умовні рефлекси і першу та другу сигнальні системи.

Існує два види рефлексів: безумовні та умовні. Безумовні рефлексивиникають несвідомо (безумовно), коли на організм діють зовнішній і внутрішній подразники. Умовні рефлексиз'являються за певних умов. Безумовні рефлекси є природженими, видовими, а умовні утворюються в процесі життєдіяльності організму, в результаті неодноразових впливів подразника, тобто вони набуті, індивідуальні.Взаємодія організму з навколишнім середовищем не може відбуватися без подразників або сигналів. Щоб змінити поведінку тварин сигналом, існують конкретні образи предметів (зорові, слухові тощо) або безумовні подразники, які І.П.Павлов назвав сигналами першої сигнальної системи. Ці образи-сигнали допомагають адаптуватися до навколишнього середовища також і людині. Проте остання має і другу сигнальну систему, якої немає в тварин. Сигнали другої сигнальної системи - слова (сигнали сигналів).Таким чином, слова і словосполучення сигналізують корі великого мозку людини про предмети та явища. Вони є пусковим механізмом дій і вчинків людини, основою пізнання і спілкування між людьми. Разом з тим перша і друга сигнальні системи постійно взаємодіють. Якщо сигнали сигналів не базуються на першій сигнальній системі, то стають незрозумілими, оскільки вони не наповнені конкретним змістом, як, наприклад, іноземні слова. Але й сигнали першої сигнальної системи (образи) самі по собі людині мало що дають, бо їх недостатньо, і вони не можуть забезпечити необхідне пізнання світу.

Психіка і свідомість.Психіку мають як люди, так і тварини. Свідомість же виникла на певному історичному етапі становлення психіки людини і є результатом і продуктом її трудової діяльності. Свідомість - вищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характеризує її духовну активність у конкретних історичних умовах. Передусім слід звернути увагу на те, що виникнення свідомості у людини, поява мовлення і можливості працювати були підготовлені еволюцією людини як біологічного виду. Прямоходіння звільнило передні кінцівки від функцій ходіння і сприяло розвитку їх спеціалізації, яка пов'язана з хватанням предметів, їх затриманням і маніпулюванням ними, що в цілому допомагало створенню для людини можливості працювати. Водночас з цим відбувався розвиток органів відчуття. У людини зір став домінуючим джерелом отримання інформації про навколишній світі.Свідомість можна правильно зрозуміти і адекватно пояснити, якщо розглядати її як продукт і результат розвитку діяльності. Свідомість і діяльність не протилежні одна одній, але вони й не тотожні. Тут існує певна єдність і взаємозалежність. Єдність свідомості та діяльності полягає в тому, що 1) свідомість виникає і виявляється в процесі трудової діяльності, а діяльність формує свідомість; 2) діяльність є формою активності свідомості .

І.М.Сеченов вважав, що свідомість виникла відразу у двох формах: свідомості предметної та самосвідомості Якщо результатом першої є знання про світ, то друга - самосвідомість - відображає знання людини про саму себе і свої реальні та потенціальні можливості. Але щоб краще зрозуміти поняття "свідомість", слід розглянути підсвідомі явища.