Етапи формування свiдомостi (г.К. Ушаков):

1.                До 1 року - стан поза сном: характеризується першими реакцiями на навколишнiй свiт i змiнами внутрiшнього стану органiзму;

2.                Вiд 1року до 3 рокiв - предметна свiдомiсть: характеризується здатнiстю дитини розрiзняти предмети навколишнього свiту;

3.                Вiд 3 до 9 рокiв - iндивiдуальна свiдомiсть: характеризується видiленням себе з об’єктiв зовнiшнього свiту, перед усiм видiленням свого «Я» з об’єктiв неживої природи, потiм навколишнiх осiб, розумiння значення понять «я», «вони» i т.iн.;

4.                Вiд 9 до 16 рокiв - колективна свiдомiсть: характеризується формуванням взаємостосунків мiж особистiстю i колективом сiм’ї, школи;

5.                Вiд 16 до 22 рокiв - рефлексивна, вища суспiльна, соцiальна свiдомiсть: усвiдомлення своєї соцiальної ролi у суспiльствi.

Становлення особистості починається на певному етапі філогенетичною та онтогенетичного розвитку. Лише серед людей та за умови нормального розвитку людського організму, індивід стає особистістю.

Особистість -це індивід, який має свідомість, самосвідомість, активно пізнає і перетворює навколишній світ відповідно до людських потреб.

Людина як соціальна та біологічна істота є носієм особистості. Поняття людини значно ширше за поняття особистості, тому що включає у себе велике коло соціальних та біологічних ознак - етнографічних, антропологічних, культурних. Особистість - не аморфне поняття, вона має визначену структуру, знання якої необхідне кожній людині, що працює в системі "людина - людина".

Кожна людина являє собою конкретну особистість, для якої характерне те чи інше ставлення до себе оточуючих людей, явищ, предметів, певна поведінка в межах життєвих ситуацій.

Наділена від народження відповідними біологічними якостями (тобто нормальним людським організмом, включаючи мозок, що здатний до подальшого розвитку), людина стає особистістю по мірі засвоєння соціального досвіду у всіх його проявах: способів і засобів виробництва, духовної культури, прийомів чуттєвого пізнання, абстрактного мислення тощо. Процес формування особистості починається з дня народження і є тривалим, складним, суперечливим, таким, що продовжується протягом усього життя людини. Особистість формується в процесі взаємодії людини з іншими людьми,навчання, виховання та самовиховання. Особистість не народжується, вона формується в процесі індивідуального розвитку і може бути як "зрілою", так і "незрілою". Рівень зрілості визначається у процесі конкретних випробувань, тобто на основі поведінки в певних ситуаціях. Залежно від умов життя, методів виховання в людини, як правило, виникають і формуються ті або інші соціально значущі якості, що характеризують її як представника того або іншого суспільства чи спільноти.

Людина стає особистістю лише тоді, коли вона має специфічні риси і передусім соціально-психологічні особливості, такі як принципи, позиції, установки, ціннісні орієнтації, потреби, мотиви й інтереси. Кожна особистість відрізняється своєю індивідуальністю. Індивідуальність- це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Реалізується особистість перш за все в процесі діяльності. Практична діяльність є також основою формування особистості.

Вчення про особистість і його типи має давню історію. Перші систематичні описи відмінностей, що дійшли до нас, між людьми були зроблені ще в Древньому Китаї в VII ст до н.е. Старокитайські медики розрізняли людей неврівноважених і рухливих, подібно до мавпи; сильних і хоробрих, подібно до тигра; повільних і неповоротких, подібно до панди.

Але основу наукових знань про темперамент заклав Гіппократ.

Структура особистості (за С.Л.Рубінштейном)

Спрямованість-реалізується у потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінуючих мотивах діяльності, поведінки та світогляду.

Знання, уміння, навички набуваються у процесі життя та пізнавальної діяльності.

Індивідуально-типологічні властивості особистості реалізуються в темпераменті, характері, здібностях.

Єдність в структурі особистості біологічного, суспільного і індивідуального здійснюється в процесі формування та історичного розвитку людини.

Однак для того, щоб уміти аналізувати ті чи інші прояви особистості, а також їх взаємозв'язки, окрім структури і типології, необхідно вивчити вікові особливості особи. У зв'язку з цим розглянемо основні етапи розвитку особистості. Реалізацією цілісного підходу є теорія, яка належить американському психологу Е.Еріксону. Він виділив і описав вісім стадій розвитку особи і вісім життєвих психологічних криз, неминучих для кожної людини.

Перерахуємо описані Е.Еріксонометапи формування особи.

1. Ранній вік немовляти (від народження до 1 року). На цій стадії виникають передумови майбутньої товариськості або відстороненості від людей. Для цього етапу характерна "криза довіри-недовіри''.

2. Пізній вік немовляти (від 1 року до 3 років). У дитини формується самостійність і впевненість у собі. Це стадія "кризи автономії на противагу сумнівам і сорому".

3. Раннє дитинство (від 3 років до 5 років). Дитині властиве зацікавлене вивчення навколишнього світу, наслідування дорослим, включення до статево-рольової поведінки. Цій стадії відповідає "криза появи ініціативності на противагу почуттю провини".

4. Середнє дитинство (від 5 років до 11 років). Відбувається розвиток пізнавальних і комунікативних умінь, етапу характерна "криза працелюбності на противагу комплексу неповноцінності".

5. Підлітковий вік і юність (від 11 років до 20 років). Відбувається життєве самовизначення, формується тимчасова перспектива - будуються плани на майбутнє, «криза самовизначення особистості на противагу сірості та конформізму".

6. Рання дорослість (від 20 років до 40 років). Характеризується прагненням до контактів з людьми, бажанням і здатністю присвятити себе людям. Цій стадії відповідає "криза інтимності і товариськості на противагу особистісній психологічній ізольованості".

7. Середня дорослість (від 40 років до 60 років). Відбувається продуктивна і творча робота над собою та з іншими людьми. "Криза турботи про нове покоління на противагу зануренню в себе".

8. Пізня дорослість (понад 60 років). Властиві постійні роздуми про минуле, його зважена оцінка. Це стадія "кризи задоволеності життям на противагу відчаю".

Е.Еріксон вважав, що люди народжуються рівними, але різними.

Розвиток особи - це визнання і реалізація унікальних можливостей, які є у кожної людини.

Психологічна структура особистості

Особистість:

1)характер;

2. темперамент;

3. здібності;

4. спрямованість;

5. мотивація;

6. емоції;

7. вольові якості;

8. соціальні установки.

Спрямованість особистості - це система спонукань і ціннісних орієнтацій, яка визначає вибіркове ставлення та активну поведінку людини, тобто спрямованість, по суті, - це стійка система мотивів, які орієнтують життєдіяльність особистості. Причому один із мотивів, залежно від ситуації, може бути домінуючим, а решта - підпорядкованими.. Залежно від сфери виявлення домінуючої спонуки розрізняють морально-етичну, професійну та побутову спрямованість особистості.

Морально-етична спрямованість особистості полягає у високій морально-етичній зрілості. Люди з цією домінуючою спонукою всі події, що відбуваються, вчинки людей пропускають крізь моральні категорії; прагнуть діяти у відповідності із законом, цінують таких самих людей. Вони виявляють гуманність, колективізм, відповідальність і принциповість. їх привертає громадська діяльність, боротьба за справедливість тощо.

Професійна спрямованість особистості - це властивість, яка виявляється в активному і стійкому прагненні займатися певною професійною діяльністю, вдосконалюватися в ній. Це особи, які в своєму житті на перший план ставлять роботу (сім'я, наприклад, для них може бути на другому плані).

Побутова спрямованість виявляється в матеріальних, сімейних, а також культурних індивідуальних прагненнях. Для таких людей головним є створення добрих побутових умов, сімейного затишку, а не громадська діяльність чи професійні успіхи.

Безумовно, та чи інша спрямованість характеризується інтенсивністю, стійкістю, широтою і певним рівнем. Інтенсивність спрямованості пов'язана з емоційним забарвленням, яке може виявитися у вигляді нечітких потягів чи глибокої впевненості. Стійкість - це передусім тривалість і збереження спонуки. Коло інтересів людини звичайно фіксується в понятті широта спрямованості, яка є важливим показником для діагностики низки інтересів особистості і насамперед тих, що домінують у життєдіяльності людини.

Потреба - це стан організму, особистості чи суспільства, зумовлений необхідністю в об'єктах для існування, розвитку, який виражає залежність від об'єктивних умов їхнього існування. Так, без задоволення елементарних потреб людина не могла б існувати як живий організм. Потреби людини дуже різноманітні. Це потреба в їжі, теплі, кисні, безпеці, продовженні роду, одержанні інформації, спілкуванні, любові, визнанні, повазі, авторитеті тощо.

Моральні потреби - це стан особистості, який виражає необхідність в стосунках з іншими людьми. Серед моральних потреб особистості розрізняють потребу надавати допомогу людям, співпереживати, працювати, керувати, підкорятися тощо.

До естетичних потреб відносять ті, що відбивають стан постійного бажання особистості сприймати прекрасне, гармонійне в природі, у творах мистецтва, в сто­сунках між людьми.

Інтелектуальні потреби відображають необхідність людини в пізнанні нового, в вирішенні проблем, нерозв'язаних завдань. Формування інтелектуальних потреб - найважливіше завдання дитячих закладів, загальноосвітньої школи та медичних вузів. Безумовно, в розвитку інтелектуальних потреб зацікавлене не тільки суспільство, а й сама особистість. Високий рівень інтелектуальних потреб викликає в людини задоволення, позитивні емоції, що спонукає до подальшого пошуку.

Мотив - спонукальна сила дій і вчинків людини. Мотив чи причину дій людини встановити не складно, коли він один. Але, як правило, поведінку людини визначають багато факторів. Однак у будь-якому випадку мотиви в чистому вигляді не існують, вони лише результат відображення у психіці потреб організму, викликаних зовнішніми чи внутрішніми умовами. Тому кажуть, що мотив - це усвідомлена потреба і лише в певному випадку він стає основою цілеспрямованих дій особистості. Так, у нашому прикладі медичний працівник відчуває потребу надати допомогу ближньому, сформовано і відповідний мотив, але він має ще потребу в добротному одязі, смачній їжі, мотив також наявний. Задовольнити другу потребу об'єктивно він не може через низьку заробітну плату. Що ж відбудеться? Очевидно, боротьба мотивів. Вона може тривати довго і бути досить тяжкою. Самозвинувачування скінчиться, коли ввести додатковий мотив, наприклад, високу оплату праці. Ієрархія мотивів буде відновлена.

Потреби і мотиви тісно пов'язані з інтересами, переконаннями та ідеалами особистості.

Мотивація. Протягом життя у людини виникає безліч різних потреб, тобто вона потребує чогось для відновлення фізіологічної та психічної рівноваги. Потреби людини дуже різноманітні, вельми часто формуються під впливом зовнішнього середовища, яке значною мірою детермінує їх.

Термін "мотивація" - це більш широке поняття, яке означає систему мотивів. Уявлення про мотивацію виникає за спроби пояснити поведінку. Це пошук відповідей на запитання: "чому?", "заради чого?", "з якою метою?" здійснювалась будь-яка діяльність

Значить мотивацію можна визначити як сукупність причин психологічного характеру,що пояснюють поведінку людини,ЇЇ початок,спрямованість і активність. Термін "мотивація" тісно пов'язаний з поняттям спрямованості особистості.

Інтерес є формою прояву пізнавальних потреб. Він виражається в особливому ставленні особистості до певних предметів і явищ реального світу та бажанні пізнавати їх. Інтересі і дають змогу людині швидше, повніше і глибше відобразите дійсність. Предмети, які потрапляють до кола інтересів людини, привертають особливу увагу, інтереси людей, як і потреби, дуже різноманітні. їх також поділяють на матеріальні (до їжі. одягу, різних речей) та духовні (до навчання, праці, спілкування). Інтереси в процесі свого розвитку можуть перетворюватися у схильність. їх розрізняють за змістом, глибиною та стійкістю.

За змістом інтереси характеризуються тими об'єктами, на які вони спрямовані (інтерес до музики, фізики тощо).Глибокийінтересчасто охоплює всю сферу особистості і означає бажання ґрунтовно вивчити чи пізнати об'єкт у всіх деталях, тонкощах і проявах. Поверховий інтереспроявляється лише в загальному знайомстві з тим чи іншим предметом або явищем.

Враховуючи часову характеристику, розрізняють стійкі і не стійкі інтереси. Стійкі інтересізберігаються тривалий час, вони відіграють істотну роль у житті людини і є важливим компонентом спрямованості особистості, нестійкішвидке виникають і так само швидко зникають. Інтерес може стати найсильнішим мотивом діяльності людини.

Поєднання інтересів за обсягом у людей різні. Одні мають широкі, але поверхневі інтереси, інші - глибокі, але дуже вузькі за своєю спрямованістю, треті - широкі, різнобічні й глибокі. Найменшу групу складають люди із всебічними інтересами.

У процесі життєдіяльності людини її інтереси змінюються, піддаються зовнішньому впливові. Дуже важливо формувати різнобічні й суспільно значущі інтереси (до науки, техніки, мистецтва) у дітей. Такі інтереси сприяють тому, щоб діти стали повноцінними членами суспільства.

Поряд з інтересом людина має переконання та ідеали. Переконання є усвідомленою потребою особистості, яка спонукає діяти відповідно до її ціннісних орієнтацій.

Переконаність особистості - це глибока й обґрунтована віра людини в принципи та ідеали, якими вона керується в своєму житті. Як упорядкована система поглядів, сукупність переконань виступає у вигляді світогляду особистості, який формується на певному етапі її онтогенетичного розвитку. Переконання органічно пов'язані зі знанням і практичними діями.

На основі інтересів, переконань людини складається власний ідеал, який є основним стимулом її самовдосконалювання та формування.

Ідеал - це модель, яка є еталоном в усіх проявах життєдіяльності людини. Виховання тих чи інших ідеалів залежить від вольових якостей особистості і соціального середовища.

У віковій і педагогічній психології використовують таку періодизацію вікового розвитку:

Пренатальний період — від зачаття до пологів.

Натальний період — пологи.

Період новонародженості — від народження до 2 місяців.

Вік немовляти — від 2 місяців до 1 року.

Ранній дитячий вік — від 1 до 3 років.

Дошкільний вік — від 3 до 6/7 років. Його поділяють на:-- молодший дошкільний вік — 4-й рік;— середній дошкільний вік — 5-й рік;— старший дошкільний вік — 6/7-й рік.

Молодший шкільний вік (зріле дитинство) — 1—4 класи (від 6/7 до 10/11 років).

Дорослішання:-- підлітковий (середній шкільний) вік — 4—8 класи (від 11 до 14 років) у дівчаток, 5—9 класи (від 12 до 15 років) у хлопчиків;— рання юність (старший шкільний вік) — 10—11 класи (від 15/16 до 17/18 років);— зріла юність — від 18 до 20 років.

Дорослість:-- рання дорослість — від 20 до 40 років;— зріла дорослість — від 40 до 60 років.

Старість — після 60 років. У межах кожного вікового періоду спостерігаються великі індивідуальні відмінності, які є результатом впливу умов життя, характеру активності, виховання, природних й індивідуальних відмінностей. Хронологічні межі вікових періодів відносні, потребують уточнення, що зумовлене психічними, особистісними, статевими, соціально-економічними та історичними чинниками.