Ііі. Підбиття підсумків роботи

До кого звернені ці слова – до Бога, до сонця, а може, і зовсім до якогось екзотичного ідола чи кумира?! – поза контекстом визначити досить складно, а те, що ви бачите, ми знаходимо у повісті братів Стругацьких «Пікнік на узбіччі». Але, зрештою, до кого звертатися чи не звертатися з молитвами, вирішувати кожному індивідуально і аж ніяк не у межах школи, а тим більше, не у рамках уроку, нехай навіть і заключного.

Але що у цій ситуації здається дійсно значущим, то це те, що ми ще раз, як мені здається, змогли переконатися, що слово точно не вмирало і не вмерло. А якщо воно і втратило божественну сутність, то це не перешкодило йому, не відвертаючи і не ховаючи голову ані у пісок, ані у хмари, мужньо повідати людині правду про трагедію, яка сталася з нею (з людиною) в останнє століття другого тисячоліття, що тільки-но минуло... Тим самим, можливо, – як знати?! – запобігаючи остаточній розв’язці та мимовільно стаючи – чи не єдиним?! – гарантом майбутнього!

Ну а якщо вже без сакральності обійтися і справді не можна, то на закінчення хотілося б скористатися уривком з Нобелівської лекції все того ж Гюнтера Ґрасса, тому що, як і йому (у цю мить круглий плакат знову повертається тією стороною, на якій зображено „камінь Сізіфа”), „мені у моєму безбожництві... залишається лише схилити коліна перед святим, який дотепер завжди допомагав мені, святим, який вкочує на гору важенні брили. Отже, я благаю: святий Сізіфе, який завдяки милості Камю отримав Нобелівську премію, будь ласка, подбай про те, аби камінь не залишився лежати нагорі, щоб ми ще могли звалити його на себе і котити його далі, і бути, як і ти, щасливі нашим каменем, аби історія про тяжкий хрест нашого існування, яку ми розповідаємо, не мала кінця” і аби – насамперед! – нехай навіть і „тяжкий хрест нашого існування” також ніколи „не мав кінця”!..

Додаток № 2

Конспект уроків

за новелою Ф. Кафки „Перевтілення”¹

Спільна мета^*: сприяти аналітико-синтетичній діяльності учнів, розвивати їхню пізнавальну самостійність, уяву та творчі здібності, вміння обґрунтовувати й обстоювати власні погляди.

Обладнання: репродукція картини Е. Мунка „Крик”, декоративне оздоблення дошки, музичні твори композиторів-сучасників Ф. Кафки А. Шонберга, А. Берга, А. Веберна і К. Пендерецького.

Урок 1

Учитель виразно читає вірш Ф. Ґарсіа Лорки „Повернення з прогулянки” (а періодично, протягом уроку, починає лунати дивна музика композиторів-експресіоністів; якщо ця музика буде линути весь час, то проведення уроків буде проблематичним):

Убитий небом,

Серед форм, які прямують до землі,

І форм, які відшукують кристал,

Я запущу своє волосся.

З обтятим деревом, що не співає,

Із хлоп'ям, чиє обличчя біле, як яйце.

Із звірятками, яким розбито голови,

І з водою в лахах сухих стебел.

З усім, що повила глухоніма утома,

І з метеликом, утопленим в чорнильниці.

Стикаючись із власним обличчям, одмінним щодня.

Убитий небом!

Учитель: Дивний вірш, чи не так? Та ще й важкий для розуміння... Але щось, певно, ви збагнули? Що саме? Як це стосується нашого уроку, тема якого вам добре відома?

Так, якщо не безпосередньо, то, принаймні, опосередковано настрій вірша Лорки виражає певною мірою те, що ми відчуваємо, читаючи новелу Кафки „Перевтілення”.

● А що саме ми відчуваємо?

Неабияке здивування і майже шок, тому що ось так, без будь-якої видимої причини герой новели, прокинувшись уранці, бачить, що він перетворився на велетенську комаху.

● Що ж сталося? І найголовніше – чому так сталося і який у цьому сенс, якщо, звичайно, такий мав місце?

Ці питання і стануть предметом розгляду під час нашого спілкування.

(Наступний етап уроку організація такої оригінальної інтерактивної форми, як ток-шок.)

Отже, запросимо до участі в ток-шоці ведучих, а також когось, хто знає всю історію Грегора Замзи не з чужих слів.

(Ведучі ставлять стілець-„крісло” і запрошують зайняти місце у ньому... учителя.

Ведучі призначаються заздалегідь і отримують випереджувальне наступне завдання: підготувати декілька питань, які при нагоді можна було б задати Грегору Замзі, але учитель не повинен знати зміст цих питань.

Розмову з „перевтіленим” у Замзу учителем починають ведучі. Потім вони залучають до цього напівімпровізованого „інтерв’ю” інших учнів. Підсумовують бесіду спочатку теж ведучі, а потім їм на допомогу приходить учитель, „виходячи з ролі” героя Ф. Кафки^*.)

Учитель: Дякую усім за цікаві питання, а ведучим за майже професійне ведення нашого ток-шоку. А тепер спробуймо поглибити висновки, до яких ви дійшли, підсумувавши бесіду з „Грегором Замзою”. Та спершу маю до вас кілька запитань:

● Як вам подобається музика, яка періодично починає звучати у нашій аудиторії?

● А що ви бачите на дошці та біля неї?

● Який зв’язок між цією музикою, цим оформленням і темою сьогоднішнього уроку?

Учитель вдруге виразно читає напам’ять вірш Ґарсіа Лорки.

● Отже, що сталося?

Та нічого особливого: герой змінює свій образ чи, точніше, хтось змінює його образ. Але ми бачимо, що зовнішні зміни суттєво не впливають на внутрішній світ Замзи... Ну, хіба що смакові уподобання стали іншими та з’явилася здатність пересуватися по стінах та стелі.

● Але чому так сталося і який у цьому сенс?!

Якщо вважати, що зміни торкнулися суто зовнішньої подоби Грегора, то сенс перетворення полягає лише у тому, аби загострити проблему існування людини серед людей, навіть найближчих.

Звичайно, образ, у якому постає Замза перед нашими очима, – досить неприємний, та хіба для того, щоб викликати відчуття відрази, обов’язково робити героя гидкою комахою?! Можна навести чимало прикладів, коли і зовні прекрасні персонажі викликають не найкращі почуття: пригадаймо хоча б образ міледі з роману „Три мушкетери” О. Дюма чи Максима де Трая з повісті „Гобсек” О. де Бальзака.

Отже, якщо саме так трактувати проблему перевтілення, то питання „Що сталося?” і „Чому?” втрачають актуальність. Просто, на думку Кафки, людина людині, як правило, ворог чи, принаймні, не друг, ось тільки це ставлення до інших інколи виявляється, а інколи приховується. Але так чи інакше, та насправді нічого доброго, на жаль, чекати нам одне від одного не варто. Пригадайте останню сцену новели: родина Грегора є щасливою від того, що нарешті позбулася свого сина і брата, і через це весело прямує сонячними вулицями.

● Скажіть, якщо із кимсь із них знову щось трапиться, то чи можна буде сподіватися від інших щирого співчуття? Хіба що тарілки об’їдків... Це, безумовно, не так вже й мало, та чи цього достатньо?

А тепер зведіть уявно в одне „убитого небом” ліричного героя Ґарсіа Лорки, „убитого небом” героя Кафки, „убитих небом” композиторів-експресіоністів, сутність яких кричить і стогне такими незвичними голосами, „убитого небом” героя Мунка і ви отримаєте шукане – самотню відчужену істоту, яка, з’являючись на світ, безжалісно „вбивається небом”.

● Чи можна цьому зарадити? Не знаю... Але спробувати хоч щось зробити – можна, певно…

Перед кожним із вас лежить яблуко (весь клас має отримати випереджувальне завдання: принести на урок яблуко і перед початком уроку покласти його перед собою на парти) – що з ним зробити, вирішувати вам: ви можете жбурнути його у „Грегора Замзу”, ви можете ритуально обмінятися яблуками між собою, ви можете з’їсти їх самі, а можете вийти з цієї аудиторії і просто так, без жодних підстав пригостити цим яблуком першого стрічного, який потребує вітамінів чи кому вам хотілося б зробити приємне!..

А, прийшовши додому, ви напишете твір-мініатюру на тему: „Я і Грегор Замза”.

Урок 2

Учитель: Тож... „Одного ранку, прокинувшись... Грегор Замза побачив, що він обернувся на страхітливу комаху”. Скажіть, те, що сталося з героєм Кафки, справа звичайна? Але спершу послухайте...

Зачитуються наступні уривки:

1. „Колись, у давні часи, живі істоти розмножилися так, що заполонили усю Землю. Вона не витримала такого тягаря і провалилася у надра, щоб спуститися ще нижче – у підземні води. Тоді заради порятунку Землі Вішну обернувся величезним вепром з тілом, що нагадувало темну грозову хмару, і очима, що сяяли, наче зорі. Вепр той спустився у надра, підняв могутніми іклами Землю і витягнув її з води...”².

2. „Постала земля серед води, та покрилася вона деревами і травою. Але сумним був світ без людського гомону. І тоді Першоптах, що мав в собі божественний вогонь, здатний запалити живу душу, злетів над лісом і вдарив блискавкою у сухий пеньок, що стримів на галявині. З того пенька постало тіло першого чоловіка, а з вогню Птаха-Бога – безсмертна людська душа”³.

3. „Вважалося, що упирями ставали злі чаклуни після своєї смерті. Зачаровані за життя недобрими силами люди, помираючи, за повір’ям, також ставали упирями... Давні люди вірили, що вовкулаками ставали чоловіки-знахарі або молоді хлопці, які чимось тих знахарів розсердили”⁴.

Учитель: Доречно було б згадати і сюжети казок, побудованих на основі перетворень та перевтілень героїв.

Отже, те, що сталося з Грегором Замзою, справа звичайна.

Та хіба новела Кафки – казка чи міф? Чи, може, Замза був богом? Чи, може, боги перетворили його на комаху за якусь провину? Ні. Тоді послухайте ще...

Зачитуються наступні уривки:

1. „До дня святого Лавріна цьому малюкові буде вже півтретя року, а він ще на своїх шпичках ні стояти, ні ходити не може, і тільки вурчить та нявкає немов кошеня, замість говорити. А жерти – жере ця ненатла потвора так, як добрий восьмилітній хлопчисько! Та тільки не йде воно йому анітрохи на пожиток”.

Та у справу втрутилась панна фон Рожа-Гожа, і малюка Цахеса почали сприймати зовсім інакше: „О пані Лізо, пані Лізо, який у вас милий та гожий хлопчик! Це ж справжня ласка господня – така чудесна дитина...”⁵.

2. „Гай-гай, бідний Йорику!.. Мастак на невгавні жарти, пречудовий химерник. Тисячу разів носив він мене на ґорґошах. А тепер як бридко мені це згадати! Аж з душі верне. Ось тут були губи, які я не знаю вже скільки разів цілував. Де тепер твої жарти, твої пісеньки, вихори твоїх веселощів, від яких усе застілля лягало з реготу? Ніяк тепер поглузувати з свого власного скалозубства? Геть щелепа відпала? Заберись-но в опочивальню до якої-небудь вельможної пані та скажи їй, що хай кладе вона на себе рум’яна хоч у палець завтовшки, однак скінчиться на такому личкові, як ось у тебе нині: посміши її”⁶.

Учитель: Можна у цьому контексті згадати також і науково- та ненауково-фантастичні твори, у яких ми спостерігаємо перевтілення і перетворення. А тому я знову запитую:

– Те, що сталося з Грегором Замзою, справа звичайна?

Безумовно. Якщо врахувати, що йдеться про літературного героя, то ми змушені констатувати, що для мистецтва і, зокрема, для літератури мотив перетворень є звичним і розповсюдженим. А чому?..

Так, так, розумію: бракує власного досвіду. Тоді, аби здобути такий досвід, ми спробуємо влаштувати ток-маскарад (ще одна оригінальна інтерактивна форма організації уроку). Його правила дуже прості: я пропоную вам певний образ, і бажаючий чи той, кого ми забажаємо у цьому образі побачити, посяде місце у кріслі та спробує увійти в даний образ, а ми усі йому допомагатимемо.

Перший образ, у який я пропоную вам перевтілитися, – це образ „птаха”.

Питання (орієнтовні, для учителя) до образу „птаха”:

• Яким ви хочете бути птахом? Чи не конкретизуватимемо?

• Як ви себе почуваєте? Краще, ніж в образі людини?

• А куди б ви хотіли полетіти?

• Уявіть собі, що ви летите, хочете приземлитися, а тут мисливець стріляє у вас із рушниці!.. То ким краще бути – птахом чи людиною?..

(Започатковане учителем продовжують учні.)

Учитель (дякує учню, який відповідав на питання до образу „птаха”, і класу за питання до цього образу):

А тепер я хочу запропонувати вам зовсім дивний образ – образ „шоколадної цукерки”, наприклад, „Гуллівер”...

Питання (орієнтовні, для учителя) до образу „цукерки”:

• Вам подобається бути цукеркою з товстим-товстим шаром шоколаду?

• А не боїтесь, що вас, врешті-решт, хтось з’їсть ?

• А ви б хотіли, щоб вас хтось з’їв?

(Процедура з питаннями учнів, подякою та оплесками повторюється.)

Учитель: Однак час вже згадати, що у нас є кілька нагальних запитань у зв’язку з образом Грегора Замзи, і тому я пропоную вам спробувати себе ще й у ролі цього героя.

Питання (орієнтовні, для учителя) до образу Грегора Замзи:

• Як ви гадаєте, чому ви перетворилися на комаху?

• Якими побачили світ і людей, ставши комахою?

• Що нового для себе зрозуміли?

(Процедура з питаннями учнів, подякою та оплесками повторюється.)

Учитель: Спробуємо підсумувати почуте і побачене й зробити відповідний висновок. Найперше: Кафка, звичайно, не відкрив Америку, вдаючись до давнього як світ прийому, який залюбки використовувався у фольклорі і у літературі представниками різних народів та культур. Але цей прийом використовувався з метою увиразнення і розв’язання нетрадиційним способом тих проблем, які розглядалися у відповідних творах.

Однак нікому до Кафки не спадало на думку через відсутність мотивації надати цьому прийомові абсурдного характеру. Саме відсутність мотивації дала змогу сказати те, що, на думку письменника, становить найголовнішу проблему людства у XX ст.: сучасна людина перетворюється на відразливу страхітливу комаху, і шукати порятунку їй не тільки ніде – вона його зовсім не варта, та, зрештою, і нічого не варта! „Погляньте-но, вона здохла! Лежить і не кивається!” – каже служниця про Грегора. Але ж не тільки про Грегора, а й про кожного з нас можна було б сказати щось подібне за певних умов, чи не так?

І хіба Кафка не має рації, якщо зважити на те, що може спіткати людину у житті чи – ще ширше – що пережило людство у XX столітті і продовжує переживати у ХХІ? Щоправда, ви можете сказати: „Але ж переживає!” Так, і сім’я Замзи пережила страхіття, яке сталося з їхнім сином і братом, бо цього разу це трапилося тільки з ним...

То що ж, почекаємо наступного разу?.. Своєї черги?! Гадаєте, що це досить фантастична перспектива?..

Тоді послухайте ще один уривок, точніше, епілог роману гватемальського письменника Мігеля Анхеля Астуріаса „Маїсові люди”, що побачив світ 1949 року: „Маяки втратили розум від укусів комарів, комарі та москіти – від світла маяків. У сеньйора Нічо Акіме перекосило обличчя на бік, ніби підбор на зношеному черевикові. Нічого не вдієш, роки... і самотність давить свинцем. Підкова зморшок ледь-ледь утримувала його щелепу, але вона виривалася і висіла їм на зло. Мухи залітали йому до рота, він їх випльовував живими. Хазяйка померла від малярії, а перед тим почорніла, як скорпіон. Коли вона розчісувалась останній раз, у неї випало все волосся. Сеньйору Нічо дістався у спадок готель „Кінг” із шістнадцятьма тисячами пацюків. Двоутробець Гійо Нік і Марія Текун повернулися до Пісігуїліто. У неї помер другий чоловік, несправжній. Справжній чоловік – один, всі інші – несправжні. Беніто Рамес, який уклав угоду з чортом, помер від грижі, і вони повернулися додому. Вони знову вбили у землю кілки і побудували ще більший дім, тому що сини переженилися, понароджували дітей і приїхали до них жити. І мужчині добре, і жінці, коли дітей багато. Після жнив, щоб тягати маїс, і старі, і діти, і чоловіки, і дружини перетворювалися на мурах. Мурахи, мурахи, суцільні мурахи...”

Ось такі сумні справи. Тут є над чим замислитися, а тому спробуйте вдома написати твір-мініатюру на тему: „Прокинувшись, я побачив, що обернувся(-лась) на...”

Урок 3

Учитель: Тема уроку вам відома. Щоправда, обстановка в аудиторії трохи незвична, але тут уже нічого не вдієш. Та, зрештою, вам і не звикати.

Так ось, я тут усе міркував-міркував і доміркувався до такого: порівняйте з варіаціями, які я вам запропоную, відомі рядки:

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:

Чому я не сокіл, чому не літаю?..

Варіація перша:

Дивлюсь я на череп і думку гадаю:

Невже у майбутнім й мене це чекає?..

Варіація друга:

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:

Чому я не памперс, чому промокаю?..

● У чому, на ваш погляд, суттєва відмінність цих варіантів, якщо порівнювати їх з погляду того, у якій творчій манері їх реалізовано?..

Перший варіант – це романтичний стиль, другий – нагадує модерністський, третій – постмодерністський.

Романтизм ми вже „пройшли”. До постмодернізму ще „не дійшли”. Тому зупинимося на модернізмові, який цікавить нас у зв’язку з творчістю Ф. Кафки найбільше.

Ви вже здогадалися, певно, чому у цій аудиторії така похмура атмосфера: на столі череп, на дошці якесь страхіття, музика така, що, скажімо, пуститися під неї у танок навряд чи комусь спаде на думку, ще й я читаю вам рядки про череп та про сумну перспективу „синів людських”, а на довершення ми маємо розглянути новелу Кафки „Перевтілення”, де йдеться про те, як людина перетворилася на страшну комаху...

Перетворитися – перетворилася, а от чи стала комахою – це питання є доволі дискусійним. А для дискусій, як на мене, найкращою формою є ток-ринг.

(До участі у ток-ринзі запрошуються учасники – двоє учнів.)

Я вітаю вас на цьому імпровізованому ток-ринзі. Його правила дещо спрощено: не буде часового обмеження раундів, не буде й журі. Нам найголовніше визначити позиції та спробувати дійти якоїсь істини. А допоможуть нам у цьому ваші колеги. Отже, ще раз повторюю запитання:

● Ким є Грегор Замза – людиною чи комахою?..

(Учасники ток-рингу формулюють свої позиції. Потім звучать запитання від класу.)

Я змушений вас перервати, бо ви, так пристрасно обстоюючи тезу, відповідно до якої Грегор Замза є комахою, забули з’ясувати, а що це, власне кажучи, таке. На щастя, я, передбачаючи такий перебіг подій, потурбувався про кваліфіковану і компетентну довідку з цього питання. І хочу надати слово учителю біології.

(Виступ учителя біології: довідка про комах.)

Дякую. Можливо, у вас є запитання? Тоді рушаймо далі і попросимо нагадати нам хоча б стисло основні риси, які характеризують людину.

(Виступ учителя біології: довідка про людину.)

Дякую і за цю інформацію! А тепер повертаємось до нашої проблеми.

(Виступи учасників ток-рингу продовжуються, як продовжуються і запитання від класу до учнів на „ринзі”.)

Підіб’ємо підсумки. Ми так і не переконали одне одного. Та хіба це можливо у даному випадку?.. Я думаю, що навряд чи ця проблема взагалі передбачає однозначну відповідь. Однак, на мій погляд, Кафка й має це на меті (свідомо чи ні – принципового значення не має)), ставлячи нас перед дилемою, що просто не вирішується.

А як ви гадаєте, для чого він це робить? Невже не можна було написати щось інше – звичне і зрозуміле? Скажімо, про те, як Грегор здолав нашестя на родинну оселю пацюків чи тарганів, якщо вже так хотілося Кафці писати про комах! Або написав би про те, як Грегор зустрів дівчину, покохав її...

А вона виявилася смертельно хворою...

А Грегор все одно одружився б із нею...

А потім таки вилікував би її, звернувшись до кращих лікарів, скажімо, Парижа чи Берліна...

А вона згодом народила б йому гарних дітей, і ми б там були, мед-пиво пили, і по вусах би нам те пиво текло, а називалось би це все – гарна різдвяна казочка голлівудського виробництва! І не було б жодних проблем – суцільне задоволення!..

● То чому Кафка створив таку страхітливу новелу?

Певно, письменник і справді відчував, що людина – це, швидше, відразлива, страхітлива комаха, принаймні, в очах оточення. Але тоді виникає цікавий момент, який породжує не менш цікаве запитання: кожна людина є комахою чи це лише талан обранців долі, тільки зі знаком „мінус”? Тобто можна бути наділеним міцним здоров’ям, веселою і щасливою вдачею, багатством тощо. А можна, навпаки, мати, як от Грегор Замза, сказати б, комашину сутність.

● То як бути із кількісним складом „комах” серед людей? Ми всі є такими чи тільки окремі з нас?..

Найвірогідніше, що дуже багато залежить від самої людини. До того ж, враховуючи те, що ми знаємо про Кафку, Грегор Замза, у певному сенсі, є „альтер его” самого автора. Гадаємо, остання теза не заперечує типовості образу, бо чимало ще важать і обставини, у які потрапляє людина. А що несприятливих умов та ситуацій у житті ніколи не бракує, то і говорити годі...

А відтак може є сенс не бути і не ставати комахою, завжди залишаючись людиною?

Проте вибір належить кожному з нас. І тут вже є над чим поміркувати, що ви й зробите, пишучи твір-мініатюру на тему: „Я хотів би бути...”.



Зразки творів на тему: „Я і Грегор Замза”⁷

Грегор до останньої миті життя щиро обдаровував невдячних і жорстоких батьків та сестру любов’ю і навіть помер тихо, щоб не завдавати їм зайвого клопоту.

А вони від хлопця відвернулися, вбачаючи в ньому огидну комаху. І якби мені довелося зустріти Грегора, я, мабуть, не тільки висловила б своє співчуття, а навіть переконала б його в тому, що не варто було жити і померти задля таких нікчемних людей.

Я б сказала йому: „Грегоре, можливо, тобі пощастило стати комахою, щоб насправді побачити, що для своїх батьків, навіть бувши людиною, – ти лише працьовита комаха, яка їх годує. Переживши байдужість та їхню зраду, тобі вже не варто було заради них помирати і давати привід для розважальної поїздки на природу.

Можливо, там, за вікном, куди ти так довго вдивлявся, ти знайшов би якусь братню душу, яка б зрозуміла і підтримала тебе, дала надію, і, може, тоді ти, як в усіх казках, якимось чарівним чином перетворився б на людину?”

В. Воробчук.

* * *

Завжди цікаве те, що шокує, насторожує, дивує. Відбуваються іноді такі речі, що можуть перевернути увесь світ, можливо, не весь світ, але нормальну людину – однозначно. Коли неможливо збагнути, що сталося, пробуджується дикий інстинкт – все знищити. Чому людина весь час діє за правилами суспільства?

Грегор Замза – людина, до якої мені ще далеко. Важко уявити когось комахою насправді. Від прочитаного голова йде обертом. Якщо поміркувати, то Грегор був звичайною людиною, не відрізнявся від інших практично нічим, тобто він був нормальним. Ось це і насторожує, бо якби він був якимось королем пітьми, або збоченцем, або якимсь невмирущим, то це не таке вже й диво. Тобто від шоку ви, панове, дуже легко відкараскались, але все складніше, набагато складніше. Середня людина – знову ж таки в усіх сферах життя. Ось у чому страх. Стає не по собі, і боїшся, що прикрий випадок знову повториться. І тоді, можливо, під прицілом долі опинишся саме ти.

С. Шулячук.