2. Доведіть, що Давня Греція є колискою теорії та практики музичного виховання особистості.

Музика задавала ритм, що правив усім, поезія привносила смисл, а танець надавав цілому тілесну конкретність жесту. Увесь цей комплекс в єдності був необхідним доповненням до атлетики, яка розглядалася як морально-життєве тренування людини, завжди твердої і непохитної у своїх вчинках. Антична етика – переважно етика жесту і пози – не змогла знайти собі більш дієвого педагогічного інструменту, ніж музичне мистецтво. Саме тому в античній естетиці одним із елементів демократичної системи виховання була музика, яка використовувалася як засіб гармонійного розвитку особистості. Музика пронизувала всі аспекти античного буття: релігію, політику, культуру, освіту, дозвілля, творчість. Греки прилучалися до співу з раннього дитинства в сім'ї. Характерно, що вони не прагнули до нового в музиці. Переважна більшість їхніх піснеспівів була створена в одному стилі, і будь-які відхилення від нього не допускалися. Особливо наочно це виявлялося в неприйнятті музики інших народів, яку греки презирливо називали "варварською". Таким же було ставлення еллінів до чужоземної музики навіть у IV ст. до н.е., коли їх контакти майже з усіма народами Середземномор'я та їх культурами стали постійними. Ця особливість музичного смаку греків підтверджується також тим, що сам Олександр Македонський під час своїх далеких походів возив із собою грецьких музикантів, щоб позбавити себе від слухання "неблагозвучного і ненависного" співу місцевих жителів. Музична освіта аеда полягала в тому, що вчитель (здебільшого батько) навчав хлопчика гри на кіфарі, віршуванню, співу. У сфері інструмен­тального музикування також переважали методи індивідуального навчання. Питанням музичного виховання в Древній Греції приділялася виключна увага. Зокрема, в Аркадії і Спарті всі громадяни до 30 років мали навчатися співу й інструментальній музиці; участь у хорі була обов'язком кожного молодого грека. Музичній освіті греки надавали величезного значення не тільки тому, що ознайомлення з подвигами героїв і висловлюваннями мудреців виховувало етичні якості, але й тому, що музичний ритм і гармонія, як вони вважали, привчали до упорядкованості в рухах, думках, емоціях, діяльності. Платон писав: "Коли навчились грати на кіфарі, вчать їх знову віршам інших хороших поетів-піснетворців, прикладаючи слова до музики, і змушують душі дітей звикатися з правильними чергуваннями і ладами, щоб, стаючи більш лагідними, статечними і врівноваженими, були вони готові й для промов і для діяльності: адже усе життя людини потребує статечності й доброго ладу". Вважається, що витоки грецької музичної освіти були закладені на острові Кріт, де хлопчики вільних громадян вчилися співу, інструментальній музиці й гімнастиці, які розглядалися в єдності. Відомості про перші мусичні школи античності в Спарті відносяться до другої половини УП ст. до н.е. До них приймали дівчат із знатних родів, які до заміжжя навчалися поетичному мистецтву, грі на музичних інструментах та співу. Так зародилася і стала згодом стійкою традиція хорових шкіл. Навчанням: "хоревтів" займалися "хородидаскали", яких наймав хорег. Обов'язки дидаскалів виконували поет і авлет, які відповідали, відповідно, за літературно-художню і музичну частину. Однак спочатку ці обов'язки виконував виключно поет, який сам писав текст і підбирав музику. Крім того, він учив хоревтів співати і танцювати, і сам під час виступу був серед хористів, виконуючи функції корифея (керівника хору). Авлет же виконував скромніше завдання – акомпанував хору. Привертає увагу диференціація хорів за віковими групами. Виникають дитячі та чоловічі хори, пізніше на змаганнях з'являються авлети-діти й авлети-чоловіки. Виступи дітей на змаганнях були своєрідним творчим звітом тих, хто готував їх до конкурсу Відома нам древньогрецька буквенна нотація почала використовуватися не раніше III ст. до н.е. Нотні знаки запозичувалися з грецького і фінікійського алфавітів. Вчення про музичний етос стало основою всієї педагогічної теорії класичного періоду. На музиці й музичному вихованні ґрунтувалася вся система громадської освіти древніх греків. Не випадково у грецькій мові "освічена" людина означає "мусична". Становлення вчення про музичний етос в Древній Греції пов'язане з ім'ям відомого афінського філософа і педагога середини V ст. до н. є. Дамона, вчителя Перикла і Сократа. Антична теорія музично-естетичного виховання досягла вершин у працях Платона й Аристотеля. На думку О. Лосєва, Платон розумів музику як щось тілесне, матеріальне. Для нього в музиці "мислиться найзвичайнісінька гімнастика, але застосована не до фізичного тіла, а до психіки, тобто мислиться морально-життєве тренування людини, завжди твердої й непохитної, завжди однакової і чітко організованої, точнісінько так, як організований рух небесних світил Аристотель створив оригінальну систему початкового виховання дітей, яка включала чотири предмети: музику, образотворче мистецтво, граматику і гімнастику. Важливою є думка Аристотеля про те, що музичне виховання має бути різним для різних вікових груп. Аристотель першим із античних філософів підкреслював необхідність практичної музичної діяльності в процесі навчання дітей. Він першим уводить поняття «катарсис». Катарсис (від давногрецької - очищення, оздоровлення) — поняття, що вживалося в античній філософії, медицині, естетиці й через свою поліфункціональність набуло чимало тлумачень. Трагедія викликає гнів, страх, співчуття, і цим змушує глядача відчувати духовне переживання, тим самим очищує душу людини, виховує його.

Доба Античності для музичної освіти залишила урок копіткої індивідуальної роботи з учнем; продуману методику навчання (наслідувальний приклад, дидактична помилка, діалог); установку на ціннісне ставлення суспільства до особистості людини і зацікавленість в її гармонійному розвитку; ідея творчого змагання. У будь-якій сфері античного життя ми стикаємося із змаганнями. Найпочеснішими для музикантів були Піфійські ігри. Музичні змагання полягали у співі з інструментальним супроводом, а пізніше – у виконанні самостійних творів на кіфарі або авлосі (кіфара схожа на ліру; авлос – на флейту). Свято проводилось спочатку один раз на вісім років, а з 586 р. до н.е. – через 4 роки. Імена переможців музичного конкурсу вибивалися на мармурових стелах, які виставлялися на загальний огляд у громадських місцях. Піфійські ігри проводилися до кінця IV ст.

Отже, в добу Античності зароджуються ідеї індивідуальної роботи з учнем; творчого змагання; вчення про музичне мистецтво (введені поняття "музика", "мелодія", "гармонія", "ритм", тощо); вчення про пізнавальне і морально-виховне значення музики; зв'язок музики з поезією, танцем, гімнастикою; розробляються деякі методи навчання (приклад, переконання, дидактична помилка, діалог). Естетико-педагогічні погляди древніх греків, тісно пов'язані з художньою практикою, пройняті ідеями гуманізму, гармонійного розвитку людини, єдності фізичної й духовної краси, складають класичну спадщину музичної педагогіки і зберігають своє неперехідне значення до наших днів.