Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Metodika_muziki.doc
Скачиваний:
4
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
194 Кб
Скачать
☆
  1. Охарактеризуйте погляди педагогів-музикантів України на музично-естетичне виховання молодого покоління.

Починаючи з ХVІ-ХVІІ ст. в Україні виникають братські школи, які протистояли західноєвропейському покатоличенню. Тут навчали новій формі хорового співу – партесному співу. Особливо відомий М. Дилецкий як основоположник нового вокально-хорового напрямку, а також автор «Мусикійської граматики». У ХVІІІ в. повсюдно організовуються церковно-парафіяльні школи, зокрема з ініціативи Дм. Ростовського. Незважаючи на те, що з 1863 р. заборонялося друкувати українською мовою книги й тексти до музичних творів, у Києві було відкрите відділення Російського музичного товариства. У 1868 році - музична школа, що трохи пізніше реорганізована в музичне училище, а потім - у консерваторію. У цей час поширилися недільні школи. У Харкові відкриті вечірні класи хорового співу, в Одесі - Школа аматорів музики. Різноманітна діяльність М.Лисенка поклала початок педагогічної діяльності його послідовників М.Леонтовича, К.Стеценка, Я.Степового й ін. М.Лисенко є автором перших збірників народних пісень для дітей («Молодощі», «Збірник пісень у хоровому викладі для учнів молодшого й старшого віку в школах народних»). Він відкриває Музично-драматичну школу; пише музику для дітей. Крім «Молодощів», виходять репертуарні збірники А. Вахнянина, С.Воробкевича, Д.Сичинського, В.Сокальського й ін., проводиться реформа початкової освіти в Галичині, де музика стає обов'язковим предметом. С. Воробкевич першим вивчає психологію дітей, їхні музичні інтереси й потреби. Наприкінці сторіччя повсюдно відкриваються музичні класи, а також «Співочі курси» у Києві для підготовки вчителів, організатором яких став Б.Л.Яворський. На початку ХХ століття музичні училища функціонують у багатьох містах України, у тому числі й у Полтаві (засновник Д. Ахшарумов). Училища стають складовою частиною консерваторій, відкритих не тільки в Києві, але й в Одесі, Харкові. С.Чернецький видає «Шкільні співи для виховання дітей» (1913). У цей час починає свою педагогічну діяльність М.Леонтович, що в 1919 році видає «Практичний курс навчання співу в середніх школах України». Різноманітна педагогічна діяльність К.Стеценка. Він видає збірники «Місяць», «Шкільні співаники” у трьох випусках, пише дитячі опери « Івасик-Телесик”, “Лисичка, Котик і Півник”. Методичні основи навчання музиці композитор виклав у таких посібниках і програмах, як перша у світовій практиці програма з позакласної музично-виховної роботи, а також “Програма навчання співу, складена для єдиної школи, та пояснювальна записка до неї”, “Українська пісня в народній школі”, “Методика шкільного співу”, в яких він пропагував такі методи, як: “драбинка”, аналітико-синтетичний слуховий і наполягав на необхідності емоційного викладання музики. Я.Степовий пише оперу «Ріпка», видає збірники «Проліски”, “Шкільні твори”, “Кобзар”, “Малим дітям”, а також “Популярний курс елементарної теорії музики”. Основоположником дитячого музично-ігрового репертуару на народній основі був В.Верховинець, що інтегрував драму, музику, хореографію й навіть математику в естетичному вихованні дитини. О.Т.Дзбанівський - організатор і засновник у 20-ті роки музичного відділу Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, талановитий науковець, композитор, музичний критик, а також видатний педагог-музикант. Особливу увагу привертають його навчальні посібники «Нотна грамота в таблицях» і «Дитячі музичні ігри», створені в 20-ті роки. Останній посібник складено з власних творів, призначених не тільки для співу, а й для рухів під музику. Кожна з пісень, завдяки виразності сюжету, оригінальності мелодії та фортепіанного супроводу, є яскравою музичною ілюстрацією до життя дитини. Назви пісень певною мірою розкривають їхню спрямованість: «Гра в козла», «Зайчатка й гриби», «Мімічна гра», «Друзі, у коло», «Пташинка», «Землероб» тощо. Ф.Колесса видає “Шкільний співаник”, що і зараз широко використовується у практиці музичного виховання. П.Козицький доводить пріоритет вітчизняної музично-педагогічної думки ХVІ-ХVІІІ ст. над західноєвропейською в роботі “Спів і музика в Київській академії за 300 років її існування”. С.Людкевич написав підручник «Загальні основи музики», де музика інтерпретується «не як художні уміння, а як предмет, що виховує». Йому належать також 200 різноманітних ритмічних вправ, які склали «Матеріал для науки сольфеджіо й хорового співу”. В історію музичної педагогіки Л.Ревуцький увійшов як автор обробок народних пісень для дітей («Сонечко»), а також дитячого репертуару («У дитячому кошу», «Збірник пісень для початкової школи», «Збірник пісень українських композиторів для піонерів та школярів»). Головним принципом української музичної педагогіки є принцип народності, широке, максимальне використання народнопісенної творчості на уроках музики й у позакласній роботі.

9 Визначте сутність музикальності, її структуру й онтогенез.

До ключових понять проблеми музикальності, за К. Платоновим, слiд вiднести такі:

  • задатки – спадковi анатомо-фiзiологiчнi особливостi, якi є основою для розвитку на їх базi здiбностей;

  • нахили – ставлення, конкретна вибiркова спрямованiсть iндивiда на певну дiяльнiсть, яка грунтується на iнтересах, потребах у виконаннi тiєї чи iншої дiяльностi; постiйна потреба у виконаннi певної дiяльностi; прагнення удосконалювати її та засоби її виконання становлять основу покликання;

  • здiбностi – це індивідуально-типологічнi властивостi особистостi, якi дають змогу за iнших рiвних умов бiльш успiшно оволодiвати тiєю чи iншою дiяльнiстю, розв'язувати тi чи iншi завдання, проблеми i т. iн.

  • обдарованiсть передбачає наявність у людини сукупності здібностей, частіше односпрямованих (наприклад, художніх – дитина і співає, і танцює, і малює), що дає змогу успiшно розв'язувати творчi завдання оригiнально;

  • талант – система якостей, властивостей, якi дають змогу особистостi досягати значних успiхiв у творчій дiяльностi, іншими словами, талант – це обдарованість+творчість;

  • геніальність передбачає відкриття у певній галузі, зокрема в мистецтві.

Музичні здібності досліджували американський психолог Сішор, який вважав, що структура музикальності має 25 компонентів, тобто для того, щоб визначити здібна дитина чи ні, їй необхідно виконати щонайменше 25 завдань.

1947 р. виходить монографія Б. Тєплова, де описано трикомпонентну структуру музикальності. Його дослідження стали фундаментальними для наступних поколінь учених: Н. Вєтлугіна та К. Тарасова вивчали онтогенез дошкільника, С. Науменко запропонувала вікову психологію музичних здібностей людини від народження до підліткового віку.

За Б. Тєпловим, центром музикальності є емоційний відгук на музику.

Структуру музикальності складають:

Музично-ритмічне відчуття, тобто здатність активно переживати музику, відчувати емоційну виразність музичного метру та ритму й точно відтворювати його. Воно безпосередньо виявляється у тих моторних реакціях, які більш-менш точно передають ритм музики, що звучить. Музично-ритмічне почуття складає основу всіх проявів музичності, які пов'язані із сприйманням і відтворенням часової ходи "музичного руху".

Ладове відчуття, тобто здатність емоційно розрізняти ладові функції звуків мелодії, відчувати емоційну виразність звуковисотного руху, а головне – сприймати та відтворювати внутрішньо ладові тяжіння, стійкість-нестійкість. Ладове відчуття безпосередньо виявляється у сприйманні мелодії, у чутливості до точності інтонації. Ладове відчуття разом із метро-ритмічним відчуттям є емоційним (або перцептивним) компонентом музичного слуху.

Музично-слухові уявлення, тобто здатність відтворювати звукові образи, які в даний момент не впливають на слуховий орган людини, іншими словами, музично-слухові уявлення – це «внутрішній слух». Вони безпосередньо виявляються у запам'ятовуванні, відтворенні мелодії, тембру, а також створенні музики. Музично-слухові уявлення разом із ладовим відчуттям складають слуховий (або репродуктивний) компонент музичного слуху.

Онтогенез музичних здібностей.

До двох років повністю розвивається відчуття метру, домінує емоційний відгук на музику.

До 4-х років середньостатистична дитина відтворює напрям руху мелодії, квадратні ритми, швидкі й помірні темпи, повільний сприймає та відтворює з великими труднощами; впізнає музичні твори.

У 5 років - кульмінація розвитку музичних здібностей дошкільника. Він здатен відтворювати двохдольні й трьохдольні метри, всі темпи, чисто інтонувати мелодію в діапазоні 5-7 звуків, розвивається музична уява, фантазія, бажання створювати свої мелодії, ритми, танці, поспів очки тощо.

7 років – завершення формування відчуття тоніки.

8-10 років – сенситивний (найкращий) період розвитку музично-слухових уявлень.

Після 10 років відбувається індивідуальний розвиток музичних здібностей дитини залежно від музичної освіти й виховання, організації різних видів музичної діяльності.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]