Розкрийте сутність музичної педагогіки Ренесансу.
Епоха Ренесансу або Відродження триває з середини ХIV до початку ХVІІ століття. У цей час Європа переживала бурхливе піднесення промисловості й культури, розквіт мистецтв і наук. Саме тоді складаються нові уявлення про світ, людину, її покликання та смисл життя. Це період зародження капіталістичних відносин у надрах феодального суспільства, утворення великих націй і держав, формування неповторних рис європейської цивілізації та культури. У цей час у центрі уваги знову виявляється людина як вища цінність. Принципово новим, зокрема для доби Відродження є піднесення значення краси, і насамперед краси чуттєвої.
Музика поступово відходить від норм середньовічного канону, індивідуалізується стиль, вперше з'являється саме поняття "композитор". Змінюється фактура творів, у гармонії панують консонуючі співзвуччя, використання дисонансів обмежується спеціальними правилами, складаються мажорний і мінорний лади, тактова система, ритміка, характерні для пізнішої музики.
У цей час піднялися національні музичні культури, і в кожній з них – різноманітні пласти селянської і міської пісенності, міщанського і придворного музикування, ортодоксальної і протестантської літургії. Множаться жанри музичного мистецтва, розквітає поліфонія. Для виконання складних багатоголосних композицій потрібні професійні колективи – капели (співацькі хори й інструментальні ансамблі та оркестри), які існували при дворах, соборах, ратушах.
Музика розвивалась у двох напрямах – церковному і світському. Музика глибоко проникає в громадське і приватне життя, стає неодмінним компонентом світської освіти. При дворах утворюються музичні гуртки, навіть серед дворянської знаті заняття музикою вважаються почесними і благородними. В університетах Павії, Падуї, Болоньї відкриваються музичні факультети. Нижчі прошарки суспільства теж виявляли зацікавленість у залученні до світської музики через домашнє музикування, чому сприяв багатий музичний інструментарій цього періоду. Розвиваються різноманітні типи музичних інструментів: лютня, гітара, яка наприкінці XVI ст. стала популярною в Європі; труба, тромбон, флейта, гобой і фагот; виникли два сімейства смичкових інструментів – віоли і скрипки (скрипка, альт, віолончель, контрабас). З XV ст. поширюється клавікорд, з XVI ст. – клавесин. Утверджується гомофонія.
З XV ст. заняття музикою і поезією, музикою і літературою, музикою й живописом поєднували людей різних кіл, які входили до музично-поетичних співдружностей – академій. Сприяв розвитку музичного мистецтва винахід у 1498 році нотодрукування.
Музичне навчання дітей здійснювалась у різних формах. У Франції та Нідерландах – це метриза. У цій співацькій школі при католицьких храмах навчання хлопчиків музиці (співу, грі на органі, теорії) і одночасно загальним дисциплінам проводилося з раннього віку. В Італії існували міські притулки для дітей-сиріт, в яких навчали ремеслам, а також музиці, особливо співу (готували співаків для церковних хорів). У XVI ст. з цих притулків виникли спеціальні музичні навчальні заклади. Музичне навчання було організоване і в капелах при світських або духовних дворах.
Педагогіка Відродження виходила з принципу рівномірного розвитку розуму, тіла й духу. Показовою в цьому плані є система виховання відомого гуманіста Вітторіно да Фельтре (Мантуя). Навчаючи своїх учнів граматиці, поезії або музиці, педагог вважав, що поезія і риторика виховують в учнів здатність самостійно і добре говорити, музика – відчувати гармонію, гімнастика – навчає грації рухів тощо.
Складається принцип єдності теоретичного і практичного володіння музикою. Музичні теоретики Відродження бачили в музиці мистецтво, яке має виключно естетичне, емоційне значення, тому музика починає вивчатися не тільки як наука, але й як мистецтво. Сенс занять музикою, на їхню думку, полягав у практичному музикуванні. Педагоги прагнули до формування музикантів нового типу – освіченого музиканта-практика, який із дитячих років удосконалювався у співі, грі на музичних інструментах, музичній теорії і мистецтві писати музику. Вузької спеціалізації в сучасному розумінні, як правило, не було.
На думку Царліно (1517-1590), справжня мета навчання музиці – у ній самій: музика повинна заповнити дозвілля людини, бути предметом вільних від повсякденних турбот занять. Тільки тоді музика зможе виконувати виховне призначення, формувати моральність, розвивати розум, готувати до вивчення інших необхідних наук (трактат «Установлення гармонії»).
XVI – XVII ст. вирізняються суперечністю суспільного життя. З одного боку, в країнах Європи формуються капіталістичні суспільні відносини, з іншого – посилюється католицька реакція; відбувається буржуазна революція в Англії і розквітає абсолютизм у Франції; стрімке накопичення наукових знань і релігійний фанатизм, жорстокість інквізиції; з одного боку – розвиток мистецтва, зростання індивідуальної свідомості, що сприяло формуванню творчої особистості, а з другого – контрреформація, посилення залежності вчених і художників від знаті. Розгоряється перша загальноєвропейська війна – Тридцятилітня війна 1618 – 1648 років, яка принесла величезні нещастя і розорення народам Європи.
У XVII ст. в Італії з'явилася така демократична форма музикування, як церковний концерти, зокрема венеціанський абат Антоніо Вівальді утвердив органний концерт як суто світський жанр. Наприклад, "Музичні вечори" у Любеку Дітріха Букстехуде.
У 1637 році у Венеції відкривається перший публічний оперний театр (до цього часу театр був аристократично-придворним).
Початок XVII ст. ознаменувався поступовим переходом до семиступеневої відносної сольмізації.
У
XVII ст. педагогіка як наука виокремлюється
з філософії. «Батьком» педагогіки
називають Я.А. Коменського (1592
– 1670). Коменський відносив музику до
одного з виховних засобів. Музичне
виховання саме по собі не існує – воно
має смисл і цінність лише в рамках
загального виховання. Найважливішою
умовою виховання педагог вважав підтримку
"радісного 
настрою
душі дитини". Він підкреслював
важливість забезпечення вільного,
природного, нефорсованого розвитку
дитини. У виховному процесі всі засоби
мають значення, але тільки в комплексі
вони стають дійовими. Успіх у вихованні
можливий лише за умови правильного
педагогічного керівництва.
Коменський настоював, щоб у школі другого ступеня ("рідної мови") музичні заняття проводилися у початкових класах щодня і для всіх дітей. Пропонувався такий зміст музичних занять:
перший клас – вивчення гам, ключів, початкове сольфеджіо;
другий клас – досконале володіння сольфеджіо;
третій клас – спів, вивчення багатоголосної музики:
четвертий клас – спів, навчання грі на музичних інструментах.
Необхідність загального музичного виховання Коменський аргументував тим, що музика допомагає сприймати гармонію речей і явищ, приносить людині задоволення і насолоду, дає можливість звеличувати Бога. У цьому підході педагога поєднуються погляди древньогрецьких мислителів з гуманістичними ренесансними переконаннями та з християнськими середньовічними традиціями. Я.А.Коменський став першим педагогом, який прагнув охопити музичним вихованням та освітою всі періоди навчання, починаючи з народження дитини.
У XVII ст. естетичне виховання ще не відокремилось від утилітарного, практичного навчання, але це вже навчання не художника, а здебільшого ділової людини, яка прагне не стільки до краси, скільки до життєвого успіху. Відтак наступним важливим положенням педагогічної концепції Д.Локка стала ідея корисності, тому людина не повинна приділяти багато уваги мистецтву. Музику Локк ставить на останнє місце серед тих дисциплін, які необхідно знати молодій людині. Однак він не відмовляється від самої ідеї естетичного виховання.