8. Методика проведення рухливих ігор у початкових класах (вибір гри, підготовка місця для гри, підготовка інвентаря, організація проведення рухливої гри).

У системі фізичного виховання учнів молодших класів значне місце ^посідають рухливі ігри, за своїм змістом і формою прості й доступні дітям різних вікових груп. За допомогою ігор закріплюються й удосконалюються навички з бігу, стрибків, метань, лазіння, рівноваги, поліпшується загальна координація рухів.

Рухливі ігри широко застосовуються в навчанні легкоатлетичних вправ, плавання, у лижній підготовці тощо.

Використання спрощених технічних прийомів і тактичних дій у рухливих іграх позитивно впливає на засвоєння техніки і спортивних ігор.

Цінність рухливих ігор полягає також у тому, що вони сприяють розвиткові в школярів життєво важливих фізичних якостей: швидкості, спритності, сили, витривалост.

Під час гри учасники її перебувають у певних взаєминах, виявляючи при цьому позитивні і негативні риси характеру й поведінки. Спостереження за Лрою^аотьвчителеві змогу краще пізнати Індивідуальні особливості кожно­го учня і впливати на нього в потрібному напрямі.

Рухливі ігри відіграють велику роль у вихованні свідомої дисципліни дітей, яка є неодмінною умовою кожної колективної гри. Організоване проведення рухливої гри багато в чому залежить від того, як діти засвоїли її правила, а це і є одним із проявів свідомої дисципліни.

Правила ігор регламентують рухи дітей, допомагають зрозуміти, що їм можна робити, а що забороняється. Додержання правил виховує в них чесність, витримку, організованість, змушує бути уважнішими, спостережливішими, вимагає вміння керувати своїми рухами, виявляти самостійність та ініціативу.

У процесі ігор удітей формуються поняття про норми громадської поведінки, а також виховуються певні культурні навички. Однак гра приносить користь тільки в тому разі, якщо вчитель добре обізнаний з педагогічними завданнями (виховними, оздоровчими та освітніми), які розв'язуються під час гри, з анатомо-фізіологічними та психологічними особливостями учнів молодших класів, з методикою проведення ігор, дбає про створення й додержання відповідних санітарно-гігієнічних умов.

Більшість рухливих ігор має широкий віковий діапазон: вони доступні дітям різних вікових груп. Найбільша близькість тієї чи іншої гри даному віку обумовлюється ступенем її доступності.

Характерною особливістю учнів молодших класів є їхня велика рухова активність. Але діти швидко втомлюються від одноманітних рухів і статичних положень, хоч здатні до тривалої гри при частій зміні різноманітних рухів. Якщо гра не відповідає можливостям учнів, вона перестає цікавити дітей і робиться для них нудною.

З дітьми молодших класів проводяться переважно сюжетні ігри, де немає розподілу на групи, команди («Совонька», «У ведмедя в бору», «Карасі та щука» та ін.). Рухові дії у цих іграх побудовані на наслідуванні тварин та птахів. Але і в цьому віці дітям цікаві й доступні нескладні ігри з елементами змагань, де гравці поділяються на кілька команд («М'яч середньому», «День і ніч», «До своїх прапорців» та ін.).

З усього розмаїття засобів фізичного виховання іграм належить особливе місце. Гра займає значну частину життя людини - від дитячих років до глибокої старості. Така незрадлива любов до вибраних ще в дитинстві і на все життя ігор свідчить про їх незвичайний вплив на формування особистості, особливо на першому етапі життя.

З давніх давен гра заповнює дозвілля, виховує, задовольняє потреби в спілкуванні й отримуванні нової інформації, сприяє фізичному вдосконалення людини.

Педагоги всіх часів відзначали,що гра добродійно впливає на формування дитячої душі, розвиток фізичних сил і духовних здібностей. К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко вказували на важливу роль гри у всебічному розвитку дитини. Вони розглядали гру як основний вид фізичної і розумової діяльності.

Відомий фахівець з фізичного виховання П.Ф. Лесгафт вважав, що за допомогою гри дитина готується до життя. Школою підготовки дітей до життя називає гру А.С. Макаренко. Антон Семенович підкреслював, що гра має виховувати якості майбутнього працівника і громадянина.

Насамперед дітям цікавий сам процес дій, миттєві зміни ігрових ситуацій. Доводиться самостійно знаходити вихід з непередбачених ситуацій. Намічати мету, встановлювати взаємодії з товаришами, проявляти спритність, витривалість і силу. Вже саме нагадування про наступну гру може викликати у дитини позитивні емоції, приємне хвилювання.

Серед учених поширена думка, що гра - структурна модель поведінки дитини, за допомогою якої вона пізнає навколишнє середовище і готується до активного його перетворення.

Отже, для дітей ігри - це їхнє безпосереднє життя, а дорослі за допомогою ігор формують їхній характер. У грі закладені невичерпні можливості для всебічного вивчення психології дітей.

З усього розмаїття засобів фізичного виховання іграм належить особливе місце. Гра займає значну частину життя людини - від дитячих років до глибокої старості. Така незрадлива любов до вибраних ще в дитинстві і на все життя ігор свідчить про їх незвичайний вплив на формування особистості, особливо на першому етапі життя.

З давніх давен гра заповнює дозвілля, виховує, задовольняє потреби в спілкуванні й отримуванні нової інформації, сприяє фізичному вдосконалення людини.

Педагоги всіх часів відзначали,що гра добродійно впливає на формування дитячої душі, розвиток фізичних сил і духовних здібностей. К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко вказували на важливу роль гри у всебічному розвитку дитини. Вони розглядали гру як основний вид фізичної і розумової діяльності.

Відомий фахівець з фізичного виховання П.Ф. Лесгафт вважав, що за допомогою гри дитина готується до життя. Школою підготовки дітей до життя називає гру А.С. Макаренко. Антон Семенович підкреслював, що гра має виховувати якості майбутнього працівника і громадянина.

Насамперед дітям цікавий сам процес дій, миттєві зміни ігрових ситуацій. Доводиться самостійно знаходити вихід з непередбачених ситуацій. Намічати мету, встановлювати взаємодії з товаришами, проявляти спритність, витривалість і силу. Вже саме нагадування про наступну гру може викликати у дитини позитивні емоції, приємне хвилювання.

Серед учених поширена думка, що гра - структурна модель поведінки дитини, за допомогою якої вона пізнає навколишнє середовище і готується до активного його перетворення.

Отже, для дітей ігри - це їхнє безпосереднє життя, а дорослі за допомогою ігор формують їхній характер. У грі закладені невичерпні можливості для всебічного вивчення психології дітей.

Три основні групи ігор: творчі, рухливі та спортивні.

Творчі ігри — є наявність фабули та сюжету, що самостійно створюються тими хто грає, їх дії не регламентуються оскільки правил не існує. Рухливі ігри і спортивні мають багато спільного: характеризуються різними рухами, діями, взаємовідносинами між учасниками гри, уних є певні правила. Рухливі - більш елементарні і є первинним ступенем ігрової діяльності, тоді як спортивні найвища її ступінь,який веде до майстерності. Рухливі викоритовуються більшою мірою для загальної фізичної підготовки, а спортивні невилучаючи того самого завдання,мають на меті поглиблення підготовки яка веде до високих спортивних досягнень.

Рухливими називають ігри, змістом яких є різноманітні види бігу, стрибків, метань та інших рухів. Для рухливих ігор характерні активність і самостійність гравців, колективізм дій і безперервна зміна умов діяльності.

Дії гравців підпорядковані певним правилам, які регламентують їхню поведінку і стосунки, полегшують вибір тактики дій і керівництво грою.

Ігри за характером організації: ^ Некомандні - найпростіші взаємовідносини між гравцями, правил небагато, вони прості, ігрові конфлікти розвязуються просто.

Перехідні - ускладнюються правила і взаємовідносини між учасниками, за рахунок цього створюються сприятливі умови для поступового переходу до командних ігор. ^ Командні - вимагають складніших взаємовідносин між учасниками, основанихна почутті дружби ітовариської згуртованості.

Ігри поділяються на сюжетні і несюжетні.

Сюжетні рухливі ігри мають визначений сюжет і зафіксовані правила. Несюжетні ігри мають в основі виконання рухових завдань із предметами: м'ячем, обручем, палицею, прапорцями тощо.

Підготовка до проведення гри

• Добір гри(1.поставити конкретне педагогічне завдання, враховувати склад учасників, вікові особливості, розвиток і фізичну підготовленість, місце проведення/вузькі, широкі, майданчик/, погодні умови/холодно, тепло, наявність інвентаря/чекання черги втрачають цікавість/).

• Підготовка місця для гри(утрамбований майданчик з розміткою, зелені насадження, зал провітрюється, проводиться заздалегідь або під час пояснення гри і розміщення гравців).

• Підготовка інвентаря( інвентар яскравий, за вагою відповідав віку дітей, готують заздалегідь, роздаються після пояснення змісту та правил гри).

Проведення гри(фільм)

1 .Пояснення гри (- проводиться у вихідному положенні, з якого починається

гра звернути увагу па схеми;

• пояснення образне, доступне, чітке;

• перед поясненням повідомляє назву гри,

• розподіл на команди;

- якщо потрібно вибирають ведучого, повідомляє про роль кожного гравця, його місце, мету гри і хід її, супроводжувати розповідь показом окремих складніших рухів, якщо у грі є речататив то вивчаємоперед проведенням гри, слова говорять голосно виразно, але не крикливо).

• Визначення ведучих(за призначенням учителя, за вибором дітей, за бажанням дітей, за допомогою лічилок, за результатами попередніх ігор).

• Розподіл на команди(за розрахунком, за шикуванням у колону по два, три, чотири /кожна колона буде командою/, за вибором капітанів).

• Визначення помічників та судців.

• Керівництво процесом гри (гра починається за умовним сигналом: свисток, плеск у долоні, змах прапорцем, рукою; по команді або за розпорядженням учителя, виправлення помилок - ідивідуално і колективно).

• Дозування навантаження в грі(змінюючи правила гри, кількість повторень, змінюючи розміри майданчика, кількість інвентарю, тривалість гри).

• Закінчення гри( закінчувати своєчасно коли отрима ли достатнє навантаженн, вчитель заздалегідь попереджує про закінчення її або проводить гру доти, поки не зміниться ведучий).

• Підведення підсумків(виділяємо позитивні і негативні моменти гри).

Рухливі ігри у різних частинах уроку

1. Підготовча частина - ігри які сприяють організації дітей, «розігріванню» організму дітей, удосконаленню перешикування.

2. Основна частина - удосконалення різних рухових умінь і навичок з бігу, стрибків, метанню...

3. Заключна частина - переведення організму у відносно спокійний стан, організоване закінченняуроку.

На уроках проводять одну-дві гри.

Підготовка до проведення гри

Добір гри. Успіх ігрової діяльності у розв'язанні поставлених перед нею завдань, а також позитивний фізіо­логічний і емоційний вплив на гравців залежать насамперед від правильного добору гри.

Перед тим як вибрати гру, слід поставити конкретне пе* дагогічне завдання, розв'язанню якого сприяє дана гра, врахувати склад учасників, їхні вікові особливості, роз­виток і фізичну підготовленість.

При доборі гри слід враховувати форму проведення за­нять (урок, перерва, заняття спортивної секції). Напри­клад, на уроці та великій перерві ігри обмежуються пев­ним часом. Крім того, на перерві проводять переважно ігри, які можна закінчити в будь-який час, не порушуючи проце­су їх.

Добір гри залежить також від місця проведення. В не­великому, вузькому залі або коридорі можна проводити ігри з шикуванням у колони й шеренги, а також ігри, в яких гравці беруть участь по черзі; у великому залі або на май­данчику — ігри великої рухливості з бігом врозтіч, з метан-

2)2

ням великих і малих мячів, з елементами спортивних ігор тощо.

Коли гра відбувається на майданчику, слід враховувати погоду і температуру повітря. При низькій температурі можна проводити гру, в якій беруть участь одночасно всі учні і фізичне навантаження розподіляється рівно­мірно.

У спеку краще використати ігри, в яких гравці беруть участь по черзі.

Добір гри залежить також від наявності спеціального інвентаря. Якщо гравці стоять і чекають черги через від­сутність необхідного інвентаря, вони втрачають інтерес до гри, що призводить до порушення дисципліни.

Підготовка місця для гри. Для проведення ігор на свіжому повітрі необхідно підготувати майданчик: утрамбувати землю, посипати її піском, розмітити постійні лінії. Бажано, щоб майданчик для ігор був гарно оформле­ний. Велике значення мають зелені насадження, що захи­щають його від вітру й куряви, освіжають повітря, дають тінь.

Якщо гра проводиться в залі, необхідно його провітри­ти, а спортивні прилади розмістити так, щоб під час гри вони не заважали.

Для відпочинку гравців, що виходять з гри, слід поста­вити кілька гімнастичних лав, які також використовують в окремих іграх.

Підготовка інвентаря. Для проведення ряду ігор потрібен різноманітний інвентар: м'ячі, прапорці, обру­чі, скакалки тощо. Бажано, щоб він був яскравим, кольо­ровим, добре помітним у грі і відповідав за вагою та розмі­ром силі гравців.

Для гри інвентар готують заздалегідь, щоб розставлян­ня й роздавання його не забирали багато часу.

Роздавати дрібний інвентар треба після пояснення пра­вил гри, в противному разі діти будуть неуважні. Для роз­давання і розміщення інвентаря вчитель залучає учнів, спо­стерігаючи за тим, щоб ця робота виконувалась організова­но і швидко.

Проведення гри

Педагогічна ефективність гри залежить від організатор­ських здібностей вчителя, його вміння дохідливо й цікаво пояснити гру, вміло керувати її процесом, бути об'єктив­ним та уважним в оцінці ігрових дій дітей.

Пояснення гри. Готуючись до проведення гри, вчитель повинен добре знати її правила і передбачати мож­ливі відхилення від них. Перед поясненням треба розміс­тити дітей таким чином, щоб кожний з них добре бачив і чув учителя. Краще всього розставити їх в таке положення, з якого вони починатимуть гру.

При поясненні правил вчитель повідомляє назву гри, розповідає про роль кожного гравця, його місце, мету гри і хід її.

Проводячи гру з шикуванням дітей у коло, вчитель зна­ходиться в колі. Якщо гравці розподілені на дві команди і розміщені одна проти другої («День і ніч», «Спостерігачі» та ін.), він повертає команди обличчям одну до одної і для пояснення займає місце на одному з флангів.

Якщо гра починається з руху врозтіч («Ми веселі діти», «Карасі й щука»), можна шикувати учнів в шеренгу або у напівколо, щоб всім було видно і чути вчителя.

Для кращого засвоєння гри учнями молодших класів ре­комендується супроводжувати розповідь показом окремих, складніших рухів. Правила пояснюються докладно лише в тому випадку, якщо гра проводиться вперше.

При повторенні гри слід лише нагадати її основний зміст за допомогою запитань, пояснити учням додаткові правила і прийоми.

Після пояснення гри вчитель перевіряє, чи всі гравці ро­зуміють її правила.

Визначення ведучих. У багатьох іграх потрібні один або кілька ведучих. їхні ролі можуть бути різноманіт­ні: догнати гравця, що втікає, влучити в нього м'ячем; від­гадати по голосу, хто підходив, та ін. Виконання обов'язків ведучого сприяє формуванню організаторських навичок і активності.

Існує кілька способів визначення ведучого. Вчитель мо­же призначити ведучим одного з гравців на свій розсуд, коротко обґрунтовуючи свій вибір. Ведучого також можуть обрати самі гравці. Цей спосіб має позитивне педагогічне значення, тому що він реалізує колективне бажання дітей обрати на цю роль найбільш гідного товариша. Однак для цього необхідно, щоб гравці добре знали один одного, інак­ше їхній вибір не завжди буде вдалим.

Нерідко призначають ведучого за результатами попе­редніх ігор. Цей вибір стимулює учнів добиватись кращих результатів у грі. Негативним в цьому є те, що на роль ведучого не можуть бути висунуті слабкі чи менш спритні діти.

Часто застосовують жеребкування у вигляді лічби. 11а кого випаде останнє слово лічби, той стає ведучим чи, на­впаки, виходить з кола (в такому разі лічба проводиться доти, поки не залишиться один гравець, який і стає веду­чим). Цим способом, який забирає більше часу, звичайно користуються в іграх, які проводять у позаурочний час.

Всі перелічені способи застосовують залежно від умов занять, характеру гри та кількості гравців.

Розподіл на команди. У командних іграх та естафетах змагаються між собою дві і більше команд. Роз­поділ гравців на команди здійснюється вчителем на його розсуд, за допомогою розрахунку або фігурного марширу­вання, а також за призначенням капітанів команд.

При розподілі гравців за допомогою розрахунку діти шикуються в шеренгу, а потім робиться розрахунок на таку кількість номерів, скільки має бути команд у грі. Внаслідок цього способу команди не завжди формуються рівними за своїми силами.

Розподіл гравців шляхом фігурного марширування здій­снюється таким чином: учні перешиковуються з колони по одному в колону по два, по три, де кожна з новоутворених колон являє собою одну з команд. Цей розподіл гравців не потребує багато часу.

Розподіл на команди за призначенням капітанів полягає в тому, що діти на початку гри вибирають капітанів залеж­но від кількості команд. Призначені капітани по черзі виби­рають гравців у свою команду. Це дає змогу швидко уком­плектувати команди, рівні за силами. Негативною стороною цього способу є те, що слабких гравців капітани до своїх команд беруть неохоче. Щоб цього уникнути, треба віді­брати з команди половину гравців, а другу — поділити за допомогою розрахунку.

Всі способи розподілу на команди слід запроваджувати відповідно до характеру і умов проведення гри, а також складу гравців.

Визначення помічників (обліковців очок) та суддів. Більшість рухливих ігор важко ор­ганізувати і провести без помічників і суддів. Це особливо важливо на уроках фізичної культури, коли час на прове­дення гри обмежений і в зв'язку з цим організація її має бути особливо чіткою.

Помічники і судді призначаються з учнів, звільнених за станом здоров'я від виконання фізичних вправ середньої та великої інтенсивності, для яких фізичне навантаження да­ної гри протипоказане. Якщо таких учнів немає, то поміч-

ників і суддів призначають з числа гравців. При повторенні гри їх слід заміняти іншими гравцями.

Кількість помічників та суддів у грі залежить від їх ха­рактеру, кількості груп або команд і розмірів майданчика. Вони допомагають учителю роздавати або встановлювати інвентар, стежать за додержанням правил гри, ведуть під­рахунок очок.

Керівництво процесом гри. Після пояснення правил і розміщення гравців на майданчику (в залі) почи­нається гра за умовним сигналом (свисток, оплеск у долоні, змах прапорцем, рукою), по команді або за розпоряджен­ням учителя. Сигнал подається після того, як учитель пере­конався, що всі гравці добре засвоїли правила гри і зайня­ли ВІДПОВІДНІ місця.

В іграх з розподілом гравців на підгрупи, особливо в ес­тафетах, бажано користуватись командами: «Увага!», «Руш!» Останню команду іноді заміняють свистком. Все це сприяє виробленню у дітей правильної та швидкої реакції, яка необхідна в маіібутньому при навчанні старту в бігу, плаванні, ходьбі на лижах та бігу на ковзанах.

Ігри сюжетного характеру («Горобці», «Кіт і мишка»), де немає змагального моменту, не потребують особливо чіт­ких команд. Такі ігри можна починати за наказом, вислов­леним спокійним голосом: «Гру почали!» Або можна попе­редити дітей, що гра починається після слів: «Раз, два, три!» Після того як діти почали гру, вчитель уважно сте­жить за її ходом і поведінкою гравців.

У процесі гри вчитель дає вказівки гравцям, які допус­кають помилки або порушують правила. Всі зауваження та вказівки слід робити, не заважаючи ходу гри, не зупиняю­чи гравців. Зупиняти гру можна в тому випадку, коли біль­шість її учасників допускають грубі помилки.

Дозування навантаження в грі. Відпові­дальним моментом у керівництві рухливими іграми є дозу­вання фізичного навантаження, визначити яке важче, ніж у фізичних вправах, не пов'язаних з ігровими діями. На­приклад, фізичне навантаження, яке дає гра, залежить від загального навантаження на уроці фізичної культури, від характеру роботи на уроці і активності гравців. Ігрова ді­яльність своєю емоційністю захоплює дітей, і вони не відчу­вають втоми. Щоб уникнути перевтомлення учнів, необхідно своєчасно припинити гру або змінити її інтенсивність і ха­рактер навантаження.

Для регулювання фізичного навантаження у грі запро­ваджуються різноманітні методичні прийоми: зменшення

або збільшення часу, відведеного на гру, кількості повто­рень гри, розмірів майданчика і довжини дистанції, яку про­бігають гравці, ваги предметів, які метають, кількості і складності правил гри і перешкод, введення короткочасних пауз для відпочинку або уточнення і розбору помилок.

Отже, дозування фізичного навантаження в грі визнача­ється методикою проведення її, місцем та умовами, в яких перебувають гравці.

Закінчення гри. Гру потрібно закінчити своєчас­но, коли гравці одержали достатнє фізичне та емоційне на­вантаження. Не слід чекати, коли самі діти запропонують припинити її.

Якщо гра командна, необхідно перед початком її пові­домити учасників, скільки разів вона повторюватиметься. Коли гра не має визначеного кінця, вчитель заздалегідь по­переджає про закінчення її або проводить гру доти, поки не зміниться ведучий.

Закінчення гри не повинно бути несподіваним для учас­ників, тому що раптовий кінець її може викликати негатив­ні реакції або невдоволення у дітей. Рухливі ігри, які про­водять під час уроків з фізичної культури, повторюються З—5 разів. Там, де закінчення гри не обумовлено правила­ми («Квач з м'ячем», «Вудочка», «Третій зайвий» тощо), вона триває 6—10 хв.

Після закінчення гри необхідно підбити підсумки. При повідомленні результатів слід вказати командам і окремим гравцям на допущені помилки та негативні сторони в їхній поведінці.

Треба обов'язково відзначити дітей, які брали активну участь у грі, точно додержувались її правил, виявляли твор­чу ініціативу. Слід пам'ятати, що вміле підбиття підсумків має велике виховне значення.

Рухливі ігри на уроках фізичної культури

Рухливі ігри на уроках фізичної культури використову­ються для розв'язання освітніх, виховних і оздоровчих за­вдань у відповідності з вимогами програми.

Вибір гри залежить від педагогічних завдань даного уро­ку. За своїм змістом і навантаженням гра має відповідати темі уроку. Після вправ, які потребують складної коорди­нації і напруження уваги, застосовуються ігри, які не потре­бують концентрованої уваги, з рухами середньої та малої інтенсивності. Не рекомендується після ігор з бігом та стрибками робити вправи, які потребують точних рухів і збереження рівноваги.

Залежно від завдань і характеру гри, її фізіологічного та емоційного навантаження, складу учнів вона може бути включена в усі частини уроку.

У підготовчій частині можна проводити ігри невеликої рухливості і складності, які сприяють зосередженню уваги учнів. Найхарактернішими видами рухів для цих ігор є ходьба і біг з нескладними додатковими завданнями («Слу­хай сигнал», «До своїх прапорців» та ін.).

Не рекомендується проводити у підготовчій частині ігри великої рухливості, тому що значне збудження, викликане ними на початку уроку, може негативно вплинути на дисци­пліну учнів та на наступний хід уроку.

В основній частині уроку застосовуються ігри з бігом на швидкість, з подоланням перешкод, метанням, стрибка­ми та іншими видами рухів, які потребують великої рухли­вості.

Ігри в основній частині уроку повинні сприяти засвоєн­ню й удосконаленню техніки рухів, наприклад передача і ловіння м'яча, метання предмета в ціль, спуск на лижах з гірки.

У заключній частині уроку використовують ігри незнач­ної та середньої рухливості з простими рухами, правилами та організацією. Вони повинні сприяти активному відпочин­ку після інтенсивного навантаження в основній частині уро­ку і завершенню його з добрим, піднесеним настроєм дітей. Це ігри «Відгадай по голосу», «Знайди річ», «Хто підхо­див?» та ін.

Для всебічного фізичного розвитку учнів рухливі ігри необхідно планувати на уроках фізичної культури протя­гом усього навчального року, враховуючи пору року і педа­гогічні завдання на кожну навчальну чверть.

Рухливі ігри в режимі дня школи

Рухливі ігри в режимі навчального дня застосовуються на великих перервах, особливо для дітей молодшого шкіль­ного віку. Навесні та восени вони проводяться на спортив­ному майданчику або пришкільному подвір'ї, зимою — в ко­ридорі або добре провітреному залі.

Самодіяльні ігри слід проводити під контролем черго­вого вчителя, піонервожатого або учнів старших класів. Під час перерв також можуть проводитись ігри, які органі­зовуються вчителем фізичної культури.

Ігри, що проводяться на перервах, мають бути добре знайомі дітям, нескладні за своєю організацією та прави­лами.

З учнями молодших класів рекомендується організову­вати ігри зі співами або відгадуванням, ігри-атракціони, в яких беруть участь один-два учні, а решта є активними спо< стерігачами. Проводяться ігри з почерговою участю гравців («М'яч середньому», «Кіт і мишка», «Другий зайвий» та ін.).

Ігри необхідно закінчувати за 3—4 хв до дзвоника на урок.

Значне місце посідають рухливі ігри у групах подовже­ного дня та підготовчих до школи класах. Вони є засобом ефективної організації активного відпочинку учнів і мають характер цікавої і корисної розваги під час прогулянки.

Рухливі ігри у режимі дня зазначених груп мають бути різнохарактерними за змістом і різноманітними за впливом на організм дітей.

Під час прогулянок на майданчику або на місцевості за­стосовують ігри, в яких можна використати природні умови (орієнтування на місцевості, ходьба та біг з подоланням природних перешкод). Наприклад, у грі «Полювання на зайців» або «Мисливці» діти ховаються за дерева, кущі, підлізають під низькі гілки. У грі «Влучно в ціль» кидають у дерево м'ячі або шишки.

Якщо рухливі ігри широко застосовуються у різних ор­ганізаційних формах фізичної культури молодших класів, вони швидко стають надбанням їхнього повсякденного по­буту, що дуже важливо для вдосконалення системи фізич­ного виховання школярів.