21. Виникнення класичної геополітичної науки. Ф.Ратцель.

До батькам-засновникам класичної геополітики кінця XIX - першої половини XX століття можна віднести таких авторів, як ф. Ратцель (Німеччина), Р. Челлен (Швеція), А.Т. Мехен, X. Маккіндер, Дж. Фейргрів, що доповнив схему Маккиндера (Великобританія), І. Боумен і Н. Спікмен (США). Своє геополітичне бачення світу в перші десятиліття XX століття пропонували також Л.С. Емері, лорд Керзон, І. парчі та ін, хоча в цілому їх роботи носили скоріше епігонський характер і не внесли нічого якісно нового в порівнянні з класиками геополітики.

Традиційні уявлення про міжнародні відносини грунтувалися на трьох головних китах - території, суверенітет, безпеки держав - тобто на чинниках міжнародної політики. У трактуванні ж батьків-засновників геополітики центральне місце в детермінації міжнародної політики тієї чи іншої держави відводилося його географічному положенню. Сенс геополітики бачився у висуванні на передній план просторового, територіального початку. Спочатку геополітика розумілася цілком у термінах завоювання прямого (військового і політичного) контролю над відповідними територіями. Не випадково одним з перших, хто зробив спробу пов'язати між собою політику і географію і вивчити політику тієї чи іншої держави виходячи з його географічного положення, займаного їм простору, був німецький географ, зачинатель політичної географії кінця XIX - початку XX століття Ф. Ратцель.

Згідно самому простому визначенню, геополітика вивчає відносини між простором (у всіх сенсах цього слова) і політикою: яке вплив робить просторовий чинник на політику і поведінку політичних діячів? І як використовується сам просторовий фактор політичними діячами?

Геополітика є породженням чистого розуму, але як всяка наука вона виникла аж ніяк не випадково. Її формування в кінці XIX і в початку XX століття нерозривно пов'язане з розвитком сприйняття географії в суспільстві. У цей час склалося перше сучасне геополітичне протягом у країнах, займали панівне становище на морях (США, Англія). формування німецької геополітики пов'язано в значній мірі з реакцією континентальної держави на геополітику морських держав. Велику роль в їх формуванні відіграли погляди Ф. Ратцеля.

Концепцію Ф.Ратцеля відрізняло увагу до простору, як головній силі держави. Держава ж, у свою чергу, розглядалася їм як живий організм, укорінений в грунт діяльністю людей, зацікавлених у захисту від зовнішнього світу. Кожна держава і народ мають свій "Просторовий сенс" і свою "просторову енергію", які зумовлюють їх долю. Занепад держави, вважав Ратцель, є результат його слабшає просторової енергії. Найбільший інтерес, з позицій сьогоднішнього дня, представляє його оцінка значення басейну Тихого океану. Ратцель називав його "океаном майбутнього". Цей величезний океанічний район стане, на його думку, місцем активної діяльності і зіткнень інтересів багатьох провідних держав світу.

Держави, які будуть домінувати в Тихому океані будуть домінувати в світі. Головні його ресурси стратегічне положення і величезні розміри. Ратцель передбачив, що саме зона Тихого океану буде місцем з'ясування сил між США, Англією, Росією, Японією і Китаєм, це зіткнення стане своєрідним кінцем одного циклу і початком іншого в історії людства.

Переможцями в цьому зіткненні вийдуть не морські, а континентальні держави, які володіють великими ресурсами і насамперед достатнім сухопутним простором.

Своїм виникненням класична геополітика зобов'язана німецькому мислителю Фрідріху Ратцель (1844-1904). Фрідріха Ратцеля можна вважати справжнім "батьком" геополітики: "Без Ратцеля розвиток геополітики було б немислимо, - писав Отто Маулль, - тому Челлен, наприклад, або хто-небудь інший не може бути названий, як це іноді трапляється, невігласи, батьком геополітики. Їм є Ратцель "1. Однак сам Ратцель цього терміна в своїх працях не використав, а писав про "політичної географії". Слід зазначити, що Ратцель дійсно є одним з основоположників політичної географії у сучасному розумінні змісту даної науки.

Творячи на стику двох століть, Ратцель в чому засновував свою систему на популярних в XIX столітті принципах еволюції і природничих наук взагалі. Розвиваючи ідеї географічного детермінізму в дусі Карла Ріттера і англійського соціолога-позитивіста Герберта Спенсера (1820-1903), Ратцель переносив в соціальну область закономірності розвитку тваринного і рослинного світу, наприклад міграційну теорію М. Вагнера. Багато ідей Ратцеля сходять до поглядам Іммануїла Канта, Олександра фон Гумбольдта, Карла Ріттера та інших німецьких мислителів, які приділяли значну увагу фізичному середовищі і її впливу на суспільно-історичний розвито...

Головна праця Ратцеля "Політична географія" ("Politische Geographic") побачив світ у 1897 р. У цій роботі Ратцель показує, що грунт є основоположною незмінною даністю, навколо якої обертаються інтереси народів. Рух історії зумовлено грунтом і територією. Ратцель виходив з того, що людська історія - це історія пристосування людей до навколишнього їхньому середовищі. Далі слід еволюціоністський висновок про те, що "держава є живим організмом", але організмом, "Вкоріненим в грунті".

В "Політичної географії" Ратцель, так само як це робив в свій час Бокль, намагався розглядати державу не з точки зору такого відомого і "розробленого" в минулому географічного чинника, як клімат, а з позиції відносин держави і Землі. Звідси його основний девіз: "Держава потребує землі, щоб жити". Щоб пояснити думку Ратцеля, розглянемо, як він розуміє взаємодія цих двох компонентів. "Політична організація території, - пише він, - перетворює державу на організм, в який певна частина земної поверхні входить так, що властивості держави виявляються складеними з властивостей народу і території. Найважливішими з цих властивостей є розміри, положення і межі, далі вигляд і форма території з її рослинністю і водами і, нарешті, її ставлення до інших частин поверхні ". Отже, висувається суворо географічний фактор, - Земля, або, точніше, - поверхню Землі, який визначає не тільки держава як таке, але і його політичну організацію. Розвиток держави і його форма без будь-яких проміжних ланок безпосередньо залежить від території, кордонів і просторового відносини з іншими державами.

На думку Ратцеля, держава збігається з державно організованим суспільством, воно є вираженням інтересів всього суспільства. "Держава виникає там, - писав Ратцель, - де все суспільство об'єднується під ім'я цілей, які є лише цілями всього суспільства і можуть бути досягнуті лише завдяки спільним зусиллям протягом певного часу. Тут ми маємо справу безпосередньо з перевагою цілого ... ".