Приклад розв’язання завдання за темою

“Злочини проти власності”

Умови: Акрамовська подала до Пенсійного фонду підроблену довідку про те, що вона з лютого 1997 р. по вересень 2000 р. працювала на фабриці, тоді як насправді в цей час вона відбувала покарання у виді позбавлення волі за крадіжку. У зв’язку з поданням цієї довідки Акрамовській була нарахована пенсія, яку вона одержувала щомісячно, до виявлення підроблення. За цей час вона незаконно одержала 2524,5 грн.

Вирішіть питання про відповідальність Акрамовської.

Рішення: В діях, вчинених Акрамовською, вбачаються ознаки злочинів, передбачених ст. 190 КК (Шахрайство) та ст. 358 КК (Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів).

Злочин, передбачений ст. 190 КК (Шахрайство), відноситься до групи злочинів проти власності (розд. VI Особливої частини КК).

Родовим об’єктом шахрайства є відносини власності.

Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини з приводу права держави, юридичних та фізичних осіб володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном або правом на майно. Відповідно до умов завдання Акрамовська незаконно одержувала гроші, порушуючи право власності держави.

Предметом шахрайства є майно або право на майно. Відповідно до умов завдання Акрамовська заволоділа майном, а саме грішми. Майно як предмет шахрайства характеризується такими ознаками: юридична – належність майна на праві власності певній особі чи державі (пенсія, яка видається з державного бюджету, належить державі); економічна – майно має вар-тість, виражену у ціні (винна заволоділа грошовими коштами у сумі 2524,5 грн); фізична – майно – це предмет матеріального світу (гроші є таким предметом і Акрамовська заволоділа ними).

З об’єктивної сторони шахрайство характеризується чотирма обов’язковими ознаками: діяння, а саме заволодіння чужим майном чи правом на майно, наслідки у виді майнової шкоди, заподіяної власнику, причинний зв’язок, між діянням та наслідками, що настали, а також спосіб вчинення, яким є обман чи зловживання довірою. За конструкцією складу шахрайство є злочином з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту заподіяння майнової шкоди.

Відповідно до умов завдання Акрамовська незаконно, шляхом обману, заволоділа державними грошима, тобто у неї виникла фактична можливість розпорядитися ними на свій розсуд. Обман Акрамовської полягав у поданні підробленої довідки про наявність необхідного трудового стажу, що дало підставу для призначення їй трудової пенсії. У подальшому Акрамовська щомісячно одержувала пенсію.

Специфікою заволодіння майном при шахрайстві є те, що майно начебто добровільно було передано винній особі, оскільки у працівників Пенсійного фонду виникло переконання у наявності обов’язку нарахувати і сплачувати винній трудову пенсію, хоча фактично їх воля була сфальсифікована.

Акрамовською була завдана шкода Пенсійному фонду на суму 2524,5 грн., що за станом на 2003 р. являє собою 148,5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Таким чином, Акрамовська заволоділа майном у значному розмірі. Між вчиненим діянням та наслідками, що настали, є необхідний прямий причинний зв’язок.

З суб’єктивної сторони шахрайство є злочином, що вчинюється з прямим умислом, мотив і мета – корисливі.

Винна усвідомлювала суспільну небезпечність подання до органу соціального забезпечення підробленої довідки про наявність трудового стажу і незаконність наступного одержання нею грошей, передбачала неминучість нарахування їй пенсії та настання наслідків у виді заподіяння майнової шкоди і бажала їх настання.

Суб’єктом даного злочину є будь-яка фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Умови завдання дають підстави вважати, що Акрамовська відповідає цим вимогам.

Незважаючи на систематичність незаконного одержання пенсії (грошових коштів), кожне наступне одержання пенсії не можна кваліфікувати як вчинене повторно, оскільки діяння Акрамовської є єдиним продовжуваним злочином. Початком вчинення нею шахрайства слід вважати подання до Пенсійного фонду підробленої довідки про наявність трудового стажу. В подальшому злочин складається з численних тотожних дій (щомісячне одержання пенсії). Гроші одержувались з одного джерела (Пенсійного фонду).

Разом з тим, шахрайство Акрамовська вчинила після відбуття покарання за інший злочин проти власності, а саме за крадіжку. Згідно з приміткою до ст. 185 КК “Шахрайство”, вчинене після крадіжки, за умови, що не минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності за попередній злочин, а у разі засудження – за умови наявності судимості за цей злочин, визнається повторним і кваліфікується за ч. 2 ст. 190 КК.

Таким чином, діяння Акрамовської (заволодіння грошовими коштами у сумі 2524,5 грн.) слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 190 КК.

Щодо ознак іншого складу злочину, який вбачається в діяннях Акрамовської, слід відмітити, що підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів відноситься до злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян (розд. XV Особливої частини). Характеристика ознак злочину цієї групи не охоплюється планом по вивченню злочинів проти власності і тому при розв’язанні цієї задачі не наводиться.

Тема: Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування

Застосування примусових заходів медичного характеру.

Види примусових заходів медичного характеру.

Особливості продовження, зміни або припинення примусових заходів медичного характеру.

Поняття примусового лікування, його юридична природа та основний кримінально-правовий зміст.

Під час вивчення цієї теми необхідно з’ясувати і запам’ятати наступні поняття.

Примусові заходи медичного характеру – надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

Примусові заходи медичного характеру – це міри державного примусу у вигляді різних лікувально-реабілітаційних заходів, що призначаються судом в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством, відносно осіб з різними психічними розладами, які вчинили суспільне небезпечні діяння, спрямовані на лікування цих осіб та запобігання скоєнню ними нових суспільне небезпечних дій і суворе дотримання непорушності їх прав і законних інтересів.

Примусові заходи медичного характеру мають подвійний характер. З одного боку – це міри примусу, тобто юридичні, з іншого – це міри медичні, оскільки зміст їх зводиться до діагностичного обстеження, лікування, клінічного нагляду, про­ведення реабілітаційних заходів.

Примусові заходи медичного характеру не є покаранням, оскільки вони принципово відрізняються від нього своєю метою і методами, але вони є мірою примусу, бо призначаються і припиняються тільки судом, незалежно від згоди хворого або його законних представників.

Застосування примусових заходів медичного характеру можливе до осіб: 1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння; 2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини; 3) які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання.

Видами примусових заходів медичного характеру є:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.

Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.

Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та ліку­вання в умовах посиленого нагляду.

Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує три­мання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.

Примусові заходи медичного характеру не мають каральних ознак, не тягнуть за собою судимість і не переслідують цілі виправлення.

Особа, направлена судом на примусове лікування, не може бути амністована або помилувана.

Застосовуючи примусові заходи медичного характеру, суд не визначає строк примусового лікування, бо головне тут не термін лікування, а стан здоров'я.

Примусове лікування. Відповідно до ст. 96 КК примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, до осіб, які вчи­нили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

Особливістю примусового лікування є те, що воно застосовується до осіб, які вчинили злочин і мають хворобу, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб. Примусове лікування відрізняється від примусових заходів медичного характеру тим, що особи, до яких воно застосовується, можуть усвідомлювати значення примусового лікування, розуміти, до чого їх примушують, і на них може бути покладений обов'язок належного його виконання.

До хвороб, що становлять небезпеку для здоров'я інших людей, належать ВІЛ/СНІД, алкоголізм, наркоманія, тяжкі інфекційні хвороби, наприклад проказа, холера, чума, туберкульоз легенів у фазі розпаду тощо. Вказані хвороби мають різні форми перебігу, заразливості, тому у кож­ному конкретному випадку суд повинен приймати рішення про застосування примусового лікування на підставі висновку судово-медичної експертизи.

Місце проведення примусового лікування залежить від виду призначеного покарання. У разі покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі примусове лікування проводять заклади медичної служби кримінально-виконавчих установ, при інших видах покарання – спеціальні лікувальні заклади.