- •Конспект лекцій
- •Кафедра зносостійкості та відновлення деталей
- •Конспект лекцій
- •1 Класифікація та основні методи відновлення деталей механічною обробкою та обробкою тиском
- •1.1 Класифікація способів відновлення зношених деталей
- •1.2 Відновлення деталей механічною обробкою
- •1.2.1 Метод ремонтних розмірів
- •1.2.3 Метод заміни частини деталі
- •1.3 Відновлення деталей обробкою тиском
- •1.2.2 Метод додаткових ремонтних деталей
- •1) Корпус крейцкопфа; 2) ремонтна втулка під палець; 3) ремонтна втулка під надставку штока
- •2 Відновлення деталей зварюванням та наплавленням
- •2.1 Технологічні способи відновлення деталей зварюванням
- •2.1.1 Електрична дуга між електродами
- •2.1.2 Способи розробки кромок При стиковому з'єднанні розроблення кромок залежить від товщини зварюваного листового матеріалу.
- •2.2 Технологія зварювання чавуну
- •2.2.1 Холодне і напівгаряче зварювання для отримання у шві сірого чавуну
- •2.2.2 Отримання у шві низьковуглецевої сталі
- •2.2.3 Отримання у металі шва кольорових і спеціальних сплавів
- •2.3 Технологічні особливості наплавлення та властивості наплавлених шарів
- •2.3.1 Будова і властивості наплавлених шарів
- •2.3.1.1 Матриця сплаву
- •2.3.1.2 Зміцнюючі фази
- •2.3.1.3 Вплив легуючих елементів на перетворення у сталях
- •2.4 Автоматичне наплавлення під шаром флюсу
- •2.5 Вібродугове наплавлення
- •2.6 Наплавлення у середовищі захисних газів
- •2.7 Електроконтактне наплавлення та наплавлення тертям
- •2.8 Плазмове наплавлення
- •3 Відновлення деталей методами напилення
- •3.1 Технологічні особливості методу напилення, його різновидності
- •3.2 Електродугове напилення
- •3.2.1 Матеріали для напилення
- •3.2.2 Обладнання для електродугової металізації
- •3.2.3 Технологія електродугової металізації
- •3.3 Газополуменеве напилення
- •3.3.1 Матеріали для напилення
- •3.3.2 Технологія газополуменевого напилення
- •3.3.2.1 Підготування поверхні деталі
- •3.3.2.2 Підготування порошкових матеріалів
- •3.3.2.3 Напилення покриття
- •3.3.2.4 Обладнання для газополуменевого напилення
- •3.4 Плазмове напилення
- •3.4.1 Матеріали для напилення
- •3.4.2 Обладнання для плазмового напилення
- •3.4.3 Технологія плазмового напилення
- •4 Відновлення деталей електрохімічними та хімічними покриттями
- •4.1 Технологічні особливості електрохімічних та хімічних методів
- •4.2 Технологічні операції при відновленні деталей гальванічними методами
- •4.2.1 Підготування поверхонь деталей до покриття
- •4.2.2 Шліфування і полірування
- •4.2.3 Галтування
- •4.2.4 Віброобробка
- •4.2.5 Крацювання
- •4.2.6 Струминно абразивна і гідроабразивна обробка
- •4.2.7 Ізоляція поверхонь, які підлягають покриттю
- •4.2.8 Знежирення
- •4.2.9 Знежирення розчинниками
- •4.2.10 Знежирення у лужних розчинах
- •4.2.11 Хімічне знежирення
- •4.2.12 Електрохімічне знежирення
- •4.2.13 Травлення і активація
- •4.2.14 Хімічне травлення
- •4.2.15 Електрохімічне травлення
- •4.2.16 Активація
- •4.2.17 Промивання
- •4.3 Залізнення
- •4.4 Нікелювання
- •4.5 Хромування
- •4.6 Цинкування
- •4.7 Контроль якості покрить
- •4.8 Зовнішній огляд покрить
- •4.9 Вимірювання товщини покриття
- •4.10 Визначення пористості покрить
- •4.11 Вимірювання твердості покрить
- •4.12 Визначення міцності зчеплення покриття з основою
- •4.13 Нейтралізація
- •4.14 Пасивування (хроматування)
- •4.15 Сушіння деталей
- •4.16 Зневоднення
- •4.17 Механічна обробка покрить
- •Список рекомендованих джерел
4.2.7 Ізоляція поверхонь, які підлягають покриттю
Поверхні деталей, які підлягають покриттю металом, ізолюють, тобто захищають спеціальним матеріалом для збереження геометричних розмірів ділянок, які не підлягають покриттю, для зменшення непродуктивних втрат електричного струму і металу, для захисту від корозії внутрішніх поверхонь.
До ізоляційних матеріалів ставляться наступні вимоги:
– матеріал повинен бути хімічно стійким до довготривалої дії на нього електроліту;
– він не повинен розчинятись в електроліті і забруднювати його продуктами розчинення;
– ізоляційний шар у процесі електролізу не повинен пробиватись електричним струмом, ставати пористим і крихким;
– ізоляція повинна швидко і легко зніматись з деталі;
– матеріал ізоляції повинен бути дешевим.
Ізоляцію виконують при допомозі постійних ізоляторів і ізоляційними матеріалами. Ізоляторами є: з'ємні футляри, коробки, трубки, гайки, шайби, виконані у формі поверхні, яку треба захистити, з текстоліту, ебоніту, вініпласту, фарфору і інших електроізоляційних матеріалів.
У якості ізоляційних матеріалів використовують тонку гуму (на крейдовій основі), листовий целулоїд, звичайну ізоляційну стрічку, плівкові полімерні матеріали (поліхлорвінілові пластикати, фторопласт–4, поліетилен), епоксидну смолу, перхлорвінілову емаль ПХВ – 75 на розчиннику № 646, суміш цапон–лаку (розчин целулоїду в ацетоні) і нітрофарби у співвідношенні 1 : 2, церезин, пластизоль.
4.2.8 Знежирення
Перед нанесенням покриття з поверхонь деталей видаляють жирові забруднення. Жирові забруднення поділяються на жири мінерального походження (мінеральні масла) і жири тваринного і рослинного походження. Тваринні і рослинні жири добре намилюються , тобто реагують з лугами, утворюючи розчинні у воді мила. Мінеральні масла складаються з суміші вуглеводнів (парафін, вазелін, солярове масло і інші), які не взаємодіють з лугами і їх називають ненамилюваними жирами. Їх видаляють органічними розчинниками.
4.2.9 Знежирення розчинниками
Найбільш ефективні знежирювальні властивості мають хлоровані вуглеводні (дихлоретан, трихлоретан), котрі під час знежирення можна використовувати як у рідкій, так і у паровій фазі. На ремонтних підприємствах в основному використовують знежирення холодними розчинниками (бензином, гасом і іншими). Для такого знежирення не потрібне складне обладнання, бо деталі промивають у ваннах або баках волосяними щітками або у дротяних корзинах струшуванням. При цьому на руки одягають поліхлорвінілові (біологічні) рукавиці. Недоліком органічних розчинників є токсичність і висока пожежонебезпечність. Органічні розчинники слід використовувати тільки у випадках, коли інші способи не дають позитивних результатів (складні деталі з каналами). Після знежирення на поверхні металу залишається тонка плівка жиру, яку додатково треба знімати лужним розчином.
4.2.10 Знежирення у лужних розчинах
Процеси знежирення у лужних розчинах грунтуються на тому, що тваринні і рослинні жири під дією гарячого лугу руйнуються і утворюють мило, котре легко змивається гарячою водою. Мінеральні жири, які не намилюються, під дією лугу утворюють емульсії. Суцільна плівка масла розривається, воно збирається в окремі краплі, котрі відділяються від поверхні і залишаються у розчині у підвішеному стані. Для полегшення процесу емульгування у лужний розчин вводять спеціальні речовини – емульгатори (рідке скло, мило і інші). Хорошу емульгуючу дію мають поверхнево–активні речовини (ПАР): синтанол ДС – 10, ОП – 7, ОП – 10, контакт Петрова і інші. Знежирення у лужних розчинах можна проводити хімічним і електрохімічним методами.