1.4.Фізичне середовище міста як чинник комфортності міського середовища.

У сучасному великому місті людина перебуває під впливом швидкозмінного середовища. Сьогодні потреба у великих офісних будинках і житлі європейського рівня призводить до процесу інтенсивного будівництва та ущільнення міської забудови. Нове архітектурне оточення – більш концентроване середовище, яке інтенсивно впливає на механізми поведінки людини. Взаємодія людини з навколишнім архітектурним середовищем стає тіснішою і складнішою. Прискорюються процеси зовнішньої й внутрішньої активності людини. У зв’язку із цим виникають питання, пов’язані із впливом архітектурного середовища на людину.

Вивчення цього питання ґрунтувалося на роботах вітчизняних і закордонних фахівців: В.Р. Аронова, С.О. Михайлова, В.І. Іовлева, М.С. Чорновушок, В.Т. Шимко, Дж. К. Джонс та ін.

Для того, щоб визначитися з тим, що в сучасному архітектурному середовищі впливає на людину, потрібно виділити основні типи просторів, виходячи з того, як реагує на них людина. При цьому за точку відліку беруть таку поведінку, коли людина пересувається в природному темпі, ненапружено, без стресів, керуючись почуттям захищеності. Це перший стан.

Наступний стан, пов’язаний з типом середовища, характеризується тим, що людина, насторожена й зосереджена, вибирає найбезпечніші шляхи пересування. І третій характеризується активним опануванням середовища; людина тоді рухається рішуче,вибираючи найкоротші шляхи, не затримується через зупинки та роздуми, мета такого руху полягає в тому, щоб вийти на комфортнішу ділянку.

Всі ці три стани, що спричиняють форми поведінки, ґрунтуються на принципах, сформованих у психіці людині ще тоді, коли вона вперше починала освоювати рівнини. Можна сказати, що в сучасному архітектурному середовищі відбувається взаємодія тих самих просторових архетипів і архетипів поведінки, тобто просторових форм і форм поведінки, що мають стійкий аналог в історії людства. І якщо звернутися до доісторичного періоду, то можна побачити, наприклад, що первісна людина, рухаючись у первозданному середовищі, вибирала найбезпечніші шляхи.

Великі міста часто асоціюються в людей з ущелинами, заповненими потоками людей і машин. Перебуваючи в такій “ущелині”, під навислими фасадами будинків, людина не завжди усвідомлено прагне вийти на відкриту ділянку. Як видно із цього прикладу, в людині спрацьовують просторові архетипи, при цьому, визначаючи характер просторової організації, пішохід насамперед зважає на те,наскільки воно відкрите або закрите. І на основі загальноприйнятої теорії, міське середовище теж має два основні типи простору: відкритий й закритий.

Так, за класифікацією, до відкритих просторів у містах належать “незабудовані території взагалі,зокрема водно-зелені системи, головні проспекти, набережні, еспланади, пішохідні зони, майдани,бульвари й інші елементи планувальної структури міста, які становлять систему відкритих просторів”.

Перебуваючи в таких просторах, людина менш захищена від впливів стихії, але в місті головною для неї є можливість маневрувати й швидко досягати потрібного пункту, і в цьому їй допомагають орієнтири,огляд яких часто обмежений.

Аби підсумувати треба зазначити, що взаємозв’язок між формою простору архітектурного середовища й поведінкою людини проявляється в особливих рухах, емоційних станах, жестах, а також інших діях людини, що вказують на стан внутрішнього комфорту або дискомфорту, напруги або розслаблення.

При цьому якщо орієнтуватися на ключові принципи поведінки, насамперед треба враховувати дві основні форми поведінки: активну і пасивну, процес опанування середовища й відпочинок.Простір має гармонійно сполучати властивості відкритого й закритого типу, “внутрішнього” і “зовнішнього”, інтер’єру й екстер’єру, затишку і волі. У природі існує безліч прикладів природної організації просторів: долини з деревами, ущелини, печери й, з іншого боку, луги, пустелі, рівнини, озера. Не випадково так часто в міській забудові використовують елементи озеленення – дерева й газони, а також фонтани й басейни, й кожний пішохідний простір має містити ці елементи, щоб залучати природні сценарії до середовищних архетипів.Сполучення властивостей “внутрішнього” і “зовнішнього”, а також природного і урбанізованого створює простір, що відповідає різноманіттю форм поведінки, регулює процеси активності й відновлення. А своєчасне спостереження за механізмами поведінки й аналіз конкретних форм психічної активності (поведінкові реакції на нове архітектурне оточення) із врахуванням сучасних тенденцій і підходів до аналізу в цій області теорії архітектури.[16, с. 5-9]