2.2. Територіальна підсудність.

Територіальна підсудність у господарському судочинстві необхідна для того, щоб розподілити підвідомчі судам справи між окремими судами усередині однієї ланки судової системи залежно від території, на яку поширюється юрисдикція кожного із цих судів.

Визначити територіальну підсудність справи ‒ означає встановити, у якому конкретному місцевому суді повинне розглядатися й вирішуватися дана господарська справа.

Інакше кажучи, територіальна підсудність відповідає на запитання про те, у якому із численних судів тої самої ланки судової системи може бути розглянута, власне кажучи, конкретна господарська справа.

Територіальна підсудність справ господарському суду визначена ст. 15 ГПК України. При встановленні територіальної підсудності необхідно керуватися рекомендаціями Вищого господарського суду України.

Відповідно до положень ст.15 ГПК України, правила територі­альної підсудності застосовуються до спорів:

а) які виникають при укладанні, зміні та розірванні господар­ ських договорів;

б) про визнання договорів недійсними.

Ці спори розглядаються господарським судом за місцезнахо­дженням сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі, як: передати майно, виконати ро­боту, надати послуги, сплатити гроші тощо. Виходячи з того, що, в переважній більшості господарських договорів кожна зі сторін зобов’язана здійснити на користь другої сторони певні дії, прак­тично неможливо за цим правилом визначити місце розгляду справи. Тому, як правило, справи цих категорій розглядаються за місцезнаходженням відповідача.

Загальним основним правилом територіальної підсудності є правило, згідно з яким договірні спори, спори з інших підстав, а також справи про визнання договорів і актів недійсними розгляда­ються за місцезнаходженням відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.15 ГПК України, справи у спорах за учас­тю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача²⁴. Якщо позивач звертається з позовом до кількох відповідачів, які мають місцезнаходження чи місце проживання на території різ­них областей, позов може бути подано до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання одного з відповідачів(даний підвид територіальної підсудності отримав назву альтернативна).

Законом України від 15 березня 2006 р. № 3538-IV «Про вне­сення змін до деяких законодавчих актів України щодо приму­сового проникнення до житла, виїмки та вилучення документів виконавчого провадження» ст.15 ГПК України доповнено новим реченням, згідно з яким визначено територіальну підсудність пев­ної категорії справ, а саме: справ у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконав­чого напису нотаріуса за вибором позивача.

З питань визначення місцезнаходження чи місця проживання відповідача Вищий арбітражний суд України видав роз’яснення від 18 вересня 1997 р. № 02-5/289 «Про деякі питання практики засто­сування Господарського процесуального кодексу України» (в редак­ції рекомендацій президії ВГСУ від 10 лютого 2004 р. № 04-5/212), відповідно до ч.1 ст.93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом. Місцем проживання фізичної особи згідно з ч.1 ст.29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше при­міщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична осо­ба проживає постійно, переважно або тимчасово. У ч. 6 ст. 29 ЦК України передбачено, що фізична особа може мати кілька місць проживання²⁵. Водночас громадянин визнається суб’єктом господа­рювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умо­ви державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 ГК України²⁶. Таким чином, місцезнахо­дження (місце проживання) відповідача визначається за даними його державної реєстрації як суб’єкта господарювання. Відповідно до ст. 54 ГПК України, місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб) мають зазначатися в по­зовній заяві.

Однак слід мати на увазі, що вибір підсудності позивачем може бути обмежений правилами виключної підсудності справ, викла­дених у ст. 16 ГПК України(даний вид підсудності ми будемо більш детально аналізувати нижче). Це означає, що коли позов до одного з відповідачів має бути поданий саме за місцезнаходженням цього відповідача відповідно до ст. 16 ГПК України, то такий позов не може бути подано за місцезнаходженням іншого відповідача (від­повідачів).

Відповідно до ч. 4 ст. 15 ГПК України, якщ о юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, терито­ріальна підсудність спору визначається з урахуванням ч.ч.1-3 ст.15 ГПК України залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.

Юридичну особу в господарських відносинах може представля­ти її відокремлений підрозділ. Якщо позов до юридичної особи ви­ник із питань діяльності її відокремленого підрозділу, розташова­ного поза місцезнаходженням юридичної особи, такий позов може бути пред’явлений до господарського суду за місцезнаходженням її відокремленого підрозділу. Але це не означає, що відповідачем буде відокремлений підрозділ; відповідачем у справі має бути юри­дична особа, яку цей відокремлений підрозділ представляє.

Як зазначено в роз’ясненні Вищого арбітражного суду України від 28 липня 1994 р. № 02-5/492 «Про участь у судовому проце­сі відособлених підрозділів юридичних осіб», коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення в господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, поло­женням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособле­ний підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом з юридичної особи або на її користь²⁷.

У Постанові Пленуму Вищого господарськрнр суду від 24.10.2011 № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»²⁸ зазначається, що територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи ви­значається відповідно до вимог ст. 15 ГПК України за місцем зна­ходження відособленого підрозділу, якому надано право здійсню­вати повноваження сторони від імені юридичної особи. Оскільки відособлений підрозділ юридичної особи діє в межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього під­розділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його ді­ яльності. В іншому випадку справа надсилається за підсудністю до господарського суду за місцем знаходження юридичної особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» відокремлений підрозділ юридичної особи — це філія, інший підрозділ юридич­ ної особи, що знаходиться поза її місцезнаходженням та виробляє продукцію, виконує роботи або операції, надає послуги від імені юридичної особи, або представництво, що здійснює представни­цтво і захист інтересів юридичної особи²⁹.

Відповідно до ст. 95 ЦК України філією є відокремлений під­розділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходжен­ням та здійснює всі або частину її функцій, а представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інте­ресів юридичної особи. Філії та представництва не мають статусу юридичної особи. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною осо­бою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до Єдиного дер­жавного реєстру. У ст. 64 ГК України уточнюються повноваження філій, представництв, відділень та інших відокремлених підрозді­лів юридичних осіб.

Якщо позов виник із питань діяльності відокремленого підроз­ділу, але на момент пред’явлення позову його діяльність припине­на, позов може бути поданий лише за місцезнаходженням юридич­ ної особи.

За правилом ч. 5 ст. 15 ГПК України місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією зі сторін є апеляційний гос­подарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає ВГСУ.

У провадженні справ про банкрутство відсутні процесуальні фі­гури позивача і відповідача. Відповідно до ч.6 ст.15 ГПК України заява про визнання боржника банкрутом подається до господар­ського суду за місцезнаходженням боржника. Зазначена норма кореспондується зі ст. 6 Закону України «Про відновлення плато­ спроможності боржника або визнання його банкрутом», відповід­но до якої справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника — юри­дичної особи або фізичної особи, що має статус суб’єкта підприєм­ництва.