2.3. Виключна підсудність господарських справ

Під виключною підсудністю розуміється те, що певна категорія справ за предметом спору або суб'єктним складом її учасників може розглядатися лише певним господарським судом, в даному випадку в такій категорії справ правила загальної підсудності застосовуватися не можуть.

Виключна підсудність робить неможливим вибір позивачем іншої підсудності, крім тієї, яка встановлена господарсько-процесуальним законом для розгляду такої категорії спору. Виключ­на підсудність — правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна під­судність означає, що певні категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами територіальної підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності³⁰.

Випадки використання правил виключної підсудності встанов­лені ст.16 ГПК України:

• справи у спорах, що виникають із договорів перевезення, в яких одним із відповідачів є орган транспорту, розглядають­ся господарським судом за місцезнаходженням цього органу.

Оскільки господарським судам підвідомчі справи, які виникають із господарських відносин, то, як правило, такі спори із перевезень виникають із договорів перевезення вантажу. Відповід­но до ст.307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Склад транспортної системи визначає Закон України «Про транспорт». Зокрема, єдину транспортну систему України становлять: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен); про­мисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопро­відний транспорт; шляхи сполучення загального користування;

• справи у спорах про право власності на майно або про витре­бування майна з чужого незаконного володіння чи про усу­нення перешкод у користуванні майном розглядаються гос­подарським судом за місцезнаходженням майна.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарськрнр суду від 24.10.2011 № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» місцезнаходження майна має бути достовірно встановлено і підтверджено документально. У разі неможливості подання позивачем такого підтвердження підсуд­ність справи визначається на загальних підставах, тобто згідно зі ст.15 ГПК України. Якщо відповідачем у справі зі спору про право власності на майно або про витребування майна з чужого незакон­ного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном є оргагни, зазначені у ч.4 ст.16 ГПК України, то такі справи підлягають розглядові у господарському суді міста Києва.

У ст. 190 ЦК України подано визначення «майна»: майном як особливим об’єктом вважають окрему річ, сукупність речей, а та­кож, майнові права та обов’язки. Відповідно до ст.179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цииі її і.ні права та обов’язки. Відповідно до ст.181 ЦК України речі поділяються на нерухомі і рухомі. До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможли­вим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати в просторі. Речові права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речо­вих прав на нерухоме майно та їх обмежень». Згідно зі ст. 5 цього Закону державна реєстрація прав проводиться місцевими органа­ми державної реєстрації прав виключно за місцем розташування нерухомого майна, а саме: в містах Києві та Севастополі, місті об­ласного підпорядкування, районі. Отже, місцезнаходженням не­рухомого майна слід вважати місце державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Варто зазначити, що правила виключної підсудності не поширюються на позови, що виникають із зобов’язань щодо прав на нерухоме майно (найм, оренда, застава тощо). До таких позовів застосовуються загальні правила підсудності.

Щодо рухомих речей, то з-поміж них відрізняються транспорт­ні засоби, які підлягають державній реєстрації. Оскільки точне встановлення місцезнаходження транспортних засобів у конкрет­ний момент може бути ускладнене, є можливим пред’явлення по­зову до господарського суду за місцем реєстрації транспортного засобу;

• справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуаль­ної власності розглядаються господарським судом за місцем учинення порушення.

Відповідно до ст. 418 ГПК України право інтелектуальної влас­ності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої ді­яльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелекту­альної власності, зміст яких щодо певних об’єктів права інтелек­туальної власності визначається ЦК України й іншими законами.

Згідно зі ст. 420 ЦК України до об’єктів права інтелектуаль­ної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконан­ ня; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мов­лення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раці­оналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комер­ційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для това­рів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

Конкретні склади порушень прав інтелектуальної власності вміщено в законодавчих актах, які регулюють відносини щодо певних об’єктів прав інтелектуальної власності;

• справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, НБУ, Рахункова палата, Верховна Рада або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, об­ласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Вищий господарський суд України у своєму інформаційному листі "Про деякі питання практики визначення підсудності справ та передачі справ з одного господарського суду до іншого господарського суду" зазначив, що при застосуванні правила підсудності виникає питання про визначення підсудності відповідних справ у разі, коли позивач зазначає центральний орган виконавчої влади або державну адміністрацію як відповідача поряд з іншими відповідачами без достатніх на це підстав.

У такому разі, якщо позивач з певних причин вважає, що одним із відповідачів у справі має бути центральний орган виконавчої влади або державна адміністрація і у зв'язку з цим позовна заява подається до господарського суду міста Києва, або у разі передання відповідної справи іншим господарським судом до цього суду, останній у процесі підготовки справи до розгляду за згодою позивача має право вирішити питання про виключення центрального органу виконавчої влади або державної адміністрації з числа відповідачів (ст. 24 ГПК). Якщо у такому випадку справа стала підсудною іншому господарському суду, вона згідно із ч. 3 ст. 17 ГПК має бути розглянута господарським судом міста Києва³¹.

• справи у спорах між господарським товариством та його учас­ником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціо­нерами) господарського товариства, що пов’язані зі створен­ням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням господарського товариства згідно з Єди­ним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» визначено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців — автома­тизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та на­дання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. А місцезнаходження юридичної особи ‒ це адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної осо­би чи закону виступають від її імені;

• справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери розгляда­ються господарським судом за місцезнаходженням емітента.

• справи в земельних спорах розглядаються господарським су­дом за місцезнаходженням об’єктів земельних відносин або основної їх частини (за винятком наведених вище справ, у яких відповідачем є орган державної влади чи місцевого са­моврядування, чи справи, матеріали яких містять державну таємницю).