Висновки

Останнє десятиріччя ХХ століття ввійшло в історію української літературної мови тим, що повернуло в національну мову мовотворчість репресованих, заборонених, емігрованих і забутих письменників, політиків, учених, діячів культури і релігії. Без їхньої художньої і публіцистичної творчості, мемуаристики та епістолірію, без їхніх наукових здобутків була б неповною не тільки історія національно – самостійницького і культурного руху українства до незалежної державності, а й національно – мовна картина відображення цих рухів, осягнення здобутків цивілізаційних процесів ХХ століття засобами сучасної української літературної мови. Завдяки закономірним суспільно – політичним і духовно – культурним реабілітаційним процесам значно розширилося функціональне поле української мови, оновилася, розгалузилася і збагатилася її стилістична система.

Сьогодні ми маємо усвідомити, що рідна мова є складовим чинником самоствердження народу. Ми маємо задуматися над нашою геть поширеною бездуховністю сьогодні. Криза мовна і криза душевна. Криза політична і економічна. Усе звідкись почалось, усе має початок. Утрата приналежності до рідного спричинює в кінці кінців такі суспільні вивихи. З мовою зникає душа, з душею – милосердя. З милосердям – усе. Без милосердя ґвалтується світ.

Інтернаціоналізм у нас тривалий час трактувався як процес денаціоналізації, хоча насправді це була умисна, спланована і послідовна русифікація. Бути «першосортним» означало бути «російським»… Мова майже зникла з ужитку, ще кілька років такої політики й залишилася б тільки назва «Україна» на карті. Українською писалися лише художні твори, які мало хто читав. Разом із мовою Україна втрачала своєрідність і неповторність, свою українську душу, своє майбутнє. Виросло покоління безбатченків, яким байдуже все. А все почалося від втрати СЛОВА… Нині українській мові повернуто статус державної. Але як важко їй утверджуватися.

Історія дала нам шанс. Гріх не скористатися ним сповна. Бути чи не бути МОВІ, залежить від кожного з нас. Щоб нарешті стати собою, а не придатком до когось, щоб створити незалежну й міцну економіку, багату культуру, науку, духовно багате суспільство, потрібно насамперед відродити рідну мову.

Список використаних джерел

1. Антоненко – Давидович Борис. Як ми говоримо. – Київ: ВД «КМ Аcademia», 1994. – 254 с.

2. Гринчишин Д., Капелюшний А., Сербенська О., Терлак З. Словник – довідник з культури української мови. – Львів, 1996. – 386 с.

3. Данилевська Оксана. Мовна політика в Україні 1917–20 рр. і тогочасні підручники з української мови // Дивослово. – 2004. – №6. – С. 44

4. Дзюба Іван. Духовні спустошення й трансформації в українському суспільстві ХХ ст. // Дивослово. – 2001. – №3. – С. 9–10.

5. Масенко Лариса. Мовна політика в УРСР: історія лінгвоциду // Українська мова та література. – 2005. – №41. – С. 4–6.

6. Мацько Любов. Матимемо те, що зробимо. До питання формування мовної культури // Дивослово. – 2001. – №9. – С. 2–3.

7. Мацько Любов. Українська мова в кінці ХХ ст. (Зміни в лексиці) // Дивослово. – 2000. – №4. – С. 15–20.

8. Мацько Любов. Українська мова як засіб формування національної свідомості // Українська мова як державна в Україні: Збірник матеріалів. – К., 1999. – С. 74 – 82.

9. Поліщук Ярослав. Металінгвістичний феномен суржику // Українська мова та література. – 2003. – №24. – С. 3–12.

10. Сербенська Олександра, Волощак Марія. Актуальне інтерв’ю з мовознавцем. – Київ: ВЦ» Просвіта», 2001. – 204 с.

11. Таланчук Петро. Наша державна мова – українська // Дивослово. – 2000. – №9. – С. 12–15.

12. Ткаченко Орест. Якщо держава хоче жити… (Про сучасну мовну ситуацію в Україні) // Урок української. – 2001. – №2. – С. 2–4.

27