1.2. Державне регулювання страхової діяльності як виду господарської діяльності

Світовий досвід розвинених країн свідчить, що державне регулювання є ключовим важелем розвитку страхової діяльності.

Сучасний стан страхування в Україні характеризується повільністю, складністю і суперечливістю щодо свого розвитку і вимагає негайного розв’язання багатьох теоретичних та практичних питань.

Першочергової ваги набуває проблема побудови механізму державного регулювання страхування як виду господарської діяльності шляхом органічного поєднання активного державного впливу з ринковими засобами регулювання економіки.

Страхова діяльність – це врегульована нормами права,здійснювана на підставі ліцензії господарська діяльність страхової організації (компанії) по наданню страхових послуг за рахунок сформованих страхових фондів, як правило, з метою отримання прибутку [35, с.8].

Вплив держави на страхову діяльність шляхом формування механізму державного регулювання страхової діяльності в Україні здійснюється на базі двох взаємопов’язаних і водночас найвпливовіших форм, а саме, правового забезпечення і здійснення нагляду за страховою діяльністю. Правове забезпечення, з одного боку, встановлює необхідні державі “правила гри”, а з іншого – передбачає сприятливі умови для розвитку страхової діяльності за пріоритетними напрямками. Державний нагляд за страховою діяльністю дає змогу реалізувати всі функції державного регулювання щодо найважливіших завдань розвитку страхової діяльності. Головною метою державного регулювання страхової діяльності в умовах переходу до ринкової економіки є підвищення ефективності страхової діяльності та її впливу на економіку країни.

Встановлено, що державний механізм регулювання страхової діяльності – це сукупність економіко-правових, економічних, соціально-економічних, кредитно-фінансових механізмів, які зосереджені на врегулюванні складної ієрархії економічних відносин між державою, страховиком і страхувальником з метою збалансованого і пропорційного розвитку страхової діяльності з урахуванням досягнення певних економічних цілей. [44].

Державне регулювання страхової діяльності в сучасних умовах не забезпечує ефективного механізму активізації страхової діяльності в Україні. Серед причин, які зумовили наявну неврівноважену ситуацію у страховій сфері: існування низького рівня розвитку страхової діяльності: частка сукупної страхової премії у ВВП складає лише 0,92 відсотка, тоді як в індустріально розвинених країнах вона складає близько 7-12 відсотків; існування низької фінансової місткості страхового ринку, що спричинює відтік значних фінансових коштів за операціями з перестрахування за кордон; існування низького ступеня довіри населення до страхових компаній України, що, в свою чергу, стримує розвиток довгострокових видів страхування та обмежує інвестиційні можливості страховиків.

Для розв’язання завдань регулювання страхової діяльності у розпорядженні держави в умовах перехідної економіки, найбільш ефективними є методи прямого втручання. Комплекс прямих методів регулювання середовища функціонування страхового бізнесу включає: нормативно-правове забезпечення страхової діяльності та застосовування щодо цього дій органів центральної виконавчої влади (ліцензійна політика, регулювання норм платоспроможності страховика) [39].

До комплексу непрямих методів регулювання страхової діяльності можна віднести: методи інвестиційної, фіскальної, грошово-кредитної та валютної політики (формування, розміщення та облік страхових резервів, участь іноземних інвесторів у статутному капіталі страховика, оподаткування страхової діяльності, прибутків від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів та від інших фінансових операцій, валюта страхування, формування статутного капіталу).

Створення нормативно-правової бази, чітке визначення прав і обов’язків кожного суб’єкта страхових відносин є обов’язковими умовами формування цивілізованого страхового ринку. Науковці пропонують удосконалити нормативно-правову базу страхування шляхом поступового формування Страхового кодексу, який би не тільки вмістив у себе весь комплекс законодавчих актів у сфері страхування, але і спростив би законодавчу базу, знищив би усі непорозуміння, які виникають через протиріччя різних норм в різних законодавчих актах з питань страхування. [39], [44].

Система правового регулювання страхової діяльності містить норми, визначені Конституцією України; міжнародними угодами, які підписала й ратифікувала Україна; Цивільним, Господарським кодексами України; Законами та постановами Верховної Ради України; Указами та розпорядженнями Президента України; декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України; нормативними актами та ін..

Конституція України, ухвалена 28 червня 1996 року, встановила загальні норми правового регулювання фінансової політики, однією зі складових якої є страхова справа [1].

Закон України «Про страхування» є головним законодавчим актом у цій галузі в нашій державі, який регулює відносини у сфері страхування і спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб. Дія цього Закону не поширюється на державне соціальне страхування [4]. Фактично конкретизуються загальні норми цивільного та господарського права у цій сфері [2,3].

Страхова діяльність – це у першу чергу господарська діяльність, яка здійснюється тільки суб’єктами господарювання – юридичними особами, які відповідно до Закону України « Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців [6].

Страховиками в Україні визнаються фінансові установи, які створені у відповідних формах та в установленому порядку отримали ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є: фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (страховики-резиденти); зареєстровані Уповноваженим органом відповідно до цього Закону та законодавства України, постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній, які також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (філії страховиків-нерезидентів).

Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками-резидентами України. Акціонерна форма організації страховика найбільш поширена в Україні. Створюється за допомогою централізації грошових коштів за допомогою продажу акцій. Бувають відкриті, закриті, кептивні акціонерні страхові компанії.

Товариства повні, командитні, з додатковою відповідальністю представлені на страховому ринку менше, ніж акціонерні. Створюються за рахунок внесків засновників. Різняться межею майнової відповідальності засновників за зобов'язаннями організації. Створення страхових компаній у формі товариства з обмеженою відповідальністю в Україні заборонено.

Страховиками-нерезидентами вважаються фінансові установи, що створені та мають ліцензію на провадження страхової діяльності відповідно до законодавства тих іноземних держав, у яких вони зареєстровані.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Страховики, які здійснюють страхування життя, можуть надавати кредити страхувальникам, які уклали договори страхування життя.

Страховик не відповідає за зобов'язаннями держави, а держава - за зобов'язаннями страховика.

Держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції у здійсненні страхової діяльності.

Втручання в діяльність страховиків з боку державних та інших органів забороняється, якщо воно не пов'язане з повноваженнями органів, які здійснюють державний нагляд та контроль за діяльністю страховиків.

Державний нагляд за страховою діяльністю здійснюється Уповноваженим органом та його органами на місцях з метою дотримання вимог законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників [9].

На сьогодні таким Уповноваженим органом є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг) , діяльність якої регламентована Положенням про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг [15].

Ураховуючи світовий і вітчизняний досвід, можна виділити три форми

здійснення державного нагляду за діяльністю страхових організацій в Україні: 1) ліцензійну; 2) контрольну; 3) статистичну.

Мета ліцензування - формування інституту страховиків, який відповідає встановленому законодавством України стандарту підприємницької діяльності.

Цілями контрольної форми державного нагляду є дотримання інтересів суб'єктів страхової діяльності та відповідність діяльності виданій ліцензії.

Статистична форма державного нагляду здійснюється на основі перевірки фінансової звітності, що надається страховиком.

Аналіз розвитку страхової діяльності в багатьох країнах дозволяє вітчизняним дослідникам дійти до висновку, що практично в усіх них діє система державного регулювання, хоча форми та методи, рівень розповсюдження такого регулювання різняться залежно від особливостей конкретного ринку. Окрім того, кожна країна має свою систему страхового нагляду.

Нацкомфінпослуг є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президенту України, підзвітним Верховній Раді України, що здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Основні завдання Нацкомфінпослуг: формування та забезпечення реалізації політики державного регулювання у сфері ринків фінансових послуг; розроблення і реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг та вирішення системних питань їх функціонування; забезпечення розроблення та координації єдиної державної політики щодо функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування; здійснення в межах своїх повноважень державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і дотриманням законодавства у відповідній сфері; розроблення і затвердження обов'язкових до виконання нормативно-правових актів з питань, що належать до її компетенції; ведення єдиного державного реєстру страховиків(пере страховиків) та державного реєстру страхових та перестраховихброкерів; видача ліцензій страховикам на здійснення страхової діяльності та проведення перевірок їх відповідності виданій ліцензії та ін. [9. 16].

Нацкомфінпослуг відповідно до покладених на неї завдань наділена широким колом повноважень.

Нормативні акти, що їх видає орган, уповноважений здійснювати контроль за страховою діяльністю, є обов’язковими для страховиків. Цими актами (наказами, розпорядженнями, рішеннями колегії) установлюються, по-перше, інструкції та методики щодо здійснення окремих видів діяльності; по-друге, заходи впливу на страховиків за виявлені порушення — приписи, зупинки, обмеження та відкликання ліцензії; по-третє, вимоги до звітності й обліку; по-четверте, порядок реєстрації, ліцензування, вилучення з реєстру, ліквідації та реорганізації; по-п’яте, порядок здійснення навчання, підготовки та перепідготовки кадрів для страхового ринку.

Ліцензійні умови провадження страхової діяльності, розроблені відповідно вимог Законів України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", "Про страхування", "Про господарські товариства", встановлюють вимоги, обов'язкові для виконання під час провадження страхової діяльності та на день отримання ліцензії [16, 10, 9, 5 ].

Ліцензування - видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ.

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право фінансової установи здійснювати страхову діяльність з конкретного виду страхування протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. [16].

Відповідно до Закону України «Про господарські товариства», Страховик створюється в організаційно-правовій формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю. Учасників страховика повинно бути не менше трьох [5,9 ].

Мінімальний розмір статутного капіталу страховика, який займається видами страхування, іншими ніж страхування життя, установлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 10 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

Статутний капітал страховика повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Допускається формування статутного капіталу страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Нацкомфінпослуг, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного капіталу [16].

Забороняється використовувати для формування статутного капіталу векселі, кошти страхових резервів, бюджетні кошти, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

Страховик, який отримав ліцензію на страхування життя, не має права займатися іншими видами страхування.

Страховик зобов'язаний прийняти та зареєструвати в Нацкомфінпослуг правила страхування, які відповідають вимогам статті 17 Закону України "Про страхування" і Ліцензійним умовам. [9, 16].

Контроль за додержанням Ліцензійних умов є складовою частиною здійснення Нацкомфінпослуг державного регулювання та нагляду за страховою діяльністю.

На основі діючих моделей державного регулювання страхової діяльності в країнах ЄС, які грунтуються на налагодженій правовій базі, розвинутій управлінській структурі, а також на перевірених часом методах контролю та досвіді саморегулювання страховиків, не можна повною мірою окреслити принципи, методи та механізм державного регулювання страхової діяльності у перехідній економіці і вони не завжди є корисними для перейняття [42].

Підсумовуючи сказане, можемо зробити висновки:

Недостатній розвиток страхового ринку України та існування кризових явищ на ньому потребує посилення державного регулювання страхової діяльності в Україні;

Вдосконалення державного нагляду за страховою діяльністю дозволить провести суттєві якісні перетворення на страховому ринку України, зокрема, створити умови для довгострокового накопичувального страхування життя, зміцнити інвестиційні ресурси держави, запровадити механізм регулювання перестрахувальних потоків за кордон та інші оптимальні сполучення умов, ресурсів та інтересів страховиків і держави.