3.1 Зарубіжний досвід регулювання відносин страхування

Міжнародний досвід свідчить, що рівень розвитку країни часто визначають на підставі того, як у ній організовано страхову справу, яка за дохідністю в багатьох країнах посідає друге місце після туризму, випереджаючи рентабельність у промисловості та в банківському сегменті. У країнах з розвиненою ринковою економікою страхування є важливим механізмом залучення в економіку інвестиційних ресурсів [30].

Аналіз структури світового ринку страхування за макроекономічними показниками вказує на нерівномірність його розвитку в різних регіонах світу. Наприклад, у 2010 році понад 59% всіх страхових надходжень належало Японії та США, 29% - державам Європейського Союзу, частка решти країн світу становила близько 12%, у тому числі частка України - лише 0,01%. Високих темпів зростання за зазначеним показником досягли Швейцарія та Франція - 39% (49% за договорами страхування життя) та 31% (38% за договорами страхування життя) відповідно [33].

У країнах із ринковою економікою частка страхування складає до 12 % від валового внутрішнього продукту, а в Україні цей показник менше 1%.

Страхова справа в більшості країн світу розглядається як окрема галузь економічної діяльності, до якої входять різноманітні за формами власності організації-страховики. Співвідношення між державними й приватними формами страховиків залежить від суспільного устрою та економічної політики держави. В багатьох країнах світу певне розповсюдження мають товариства взаємного страхування. Загальноприйнятим у світовій страховій практиці є поділ страхування на «Life insurance» (страхування життя) і «Non - life (General) insurance» (загальні види). Міжнародні статистичні дані свідчать про те, що домінуючим є особисте страхування, що поділяється на страхування життя, страхування ануїтетів (ренти), страхування пенсій, страхування від нещасних випадків [30].

На багатьох страхових ринках, зокрема держав-членів ЄС, визнаною практикою податкової політики держави є вилучення з оподатковуваного доходу громадян повністю або певного відсотку їхніх витрат на пенсійне страхування та страхування життя.

В основу всіх видів страхування відповідальності покладено норми національних законодавств та міжнародного права. Рівень розвитку страхування відповідальності прямо залежить від розвитку національних економіки та досконалості правових інститутів.

Розглянемо досвід зарубіжних країн на прикладі окремих держав з різними підходами до організації страхової діяльності, а саме: США має переважно саморегульований страховий сектор економіки; в більшості країн ЄС (на прикладі Франції, Німеччини, Великобританії) страховий бізнес більш регламентований державою; в Японії набуло поширення кооперативне страхування, що має важливе значення для аграрного та інших секторів економіки [30].

В США відсутній федеральний закон про страхування. Тут немає єдиного федерального органу, який би здійснював нагляд за страховою діяльністю. Специфічною особливістю американського страхового ринку є відсутність єдиної для держави системи страхування. Кожний штат має власне страхове законодавство. При цьому, страхові організації мають широкі повноваження в розробці власної страхової політики, визначенні розмірів платежів, практики їх відрахування і відшкодування збитків, що є особливістю американського страхового ринку [28, с.23], [24,с.38].

У Франції, закон 1982р. про страхування майна будь-яких осіб від наслідків стихійних лих передбачає, що держава повинна відпрацьовувати спеціальні «плани ризику», в яких будь-яка територія була б віднесена до тієї чи іншої зони небезпеки за вірогідністю схильності до тих чи інших стихійних лих. При цьому відшкодування витрат від стихійного лиха не здійснюється в районах, які оголошені «зонами ризику», непридатними для будівництва та іншої діяльності через підвищену небезпеку. Проте всі будівлі чи види діяльності, які існували в районі до оголошення його «небезпечним» чи до розробки відповідних правил, підлягають страхуванню навіть тоді, коли не відповідають цим умовам [28,с.23].

Страховий ринок Німеччини характеризується динамічним розвитком. Щорічний приріст обсягу надходження страхових платежів складає в Німеччині 10%. Особисте страхування в структурі національного страхового ринку займає 37%. Медичне страхування, що користується трохи меншою популярністю, чим в інших країнах Західної Європи, складає близько 12% загального обсягу надходження страхових платежів. Майнове страхування займає 51% національного страхового ринку в Німеччині [33].

Страхова справа в самій Німеччині достатньо сильно зарегульована. В даний час діє Закон про державний страховий нагляд 1983р.

Усі діючі в Німеччині національні й іноземні страхові компанії підлягають обов`язковому державному нагляду з боку Федерального відомства нагляду за діяльністю страхових компаній.

Існує окремий план, який ухвалюється щорічно Бундестагом при затвердженні федерального бюджету. Зафіксовані в кінці бюджетного року видатки Федерального відомства страхового нагляду на 90 % припадають на піднаглядні компанії. Решта 10 % покриваються з загальних податкових надходжень до бюджету.

У випадку, якщо відомство нагляду після перевірки поданих документів дійде висновку про наявність усіх законодавчих передумов, воно зобов’язане видати дозвіл на заняття страховою діяльністю.

Дозвіл на заняття страховою діяльністю діє на території ЄС, а також у державах Європейського економічного простору. Якщо компанія має намір поширити свою діяльність на одну з цих держав, вимагається лише формальна заява відповідному відомству страхового нагляду.

Після видачі компанії дозволу на заняття страховою діяльністю страхова компанія перебуває під постійним поточним наглядом.

Протягом більш ніж 60 років у Німеччині не було жодного серйозного випадку банкрутства страховиків. Цей факт доводить, що німецька система страхового нагляду добре себе зарекомендувала [42.с.191].

Страховий бізнес Великобританії протягом багатьох років концентрується в Лондоні, як світовому фінансовому центрі. Авторитет Лондонського міжнародного страхового ринку спирається на значний кадровий потенціал фахівців страхового ринку, високорозвинену інфраструктуру ринку, а також присутність тут широко відомої за межами Великобританії страхової корпорації «Ллойд». Страхові компанії Великобританії не мають права займатися яким-небудь іншим видом бізнесу, окрім страхування. [22, с. 38].

За допомогою Директиви з укладання балансу страхових компаній від 19 грудня 1991 року та Директив зі страхування від збитків і страхування життя від 1992 року була майже завершена уніфікація правової бази наглядової діяльності, і в 1994 році виник єдиний страховий ринок, що охоплює всі держави Європейського економічного простору [42, с.188].

В Японії страхування здійснюється приватними страховими компаніями, державними організаціями і кооперативами. При цьому приватні компанії і державні організації зайняті пошуком найбільш прибуткових сфер для вкладання коштів, які накопичені від страхових внесків, з метою зростання власних доходів. Кооперативні ж організації взаємного страхування зорієнтовані не на збільшення власного прибутку, а на задоволення потреб членів кооперативу. Малі внески роблять кооперативні страхові організації більш привабливими для страхувальників, що посилює їх конкурентні позиції на національному ринку страхування [29, с.91].

Правовою формою їх існування є, як правило, устав товариства, а важливою особливістю їхньої діяльності є низькі вимоги до статутного капіталу і неприбутковість діяльності [34, с.39].

Сьогодні на світовому страховому ринку діє близько 3 тисяч кептивних компаній, які мають у своєму розпорядженні 23 - 24 мільярдів доларів акумульованих коштів. Взаємне страхування стало міжнародним явищем. Товариства взаємного страхування займають значне місце на ринках розвинених країн усіх континентів.

В Ізраїлі державна політика в галузі страхування направлена на те, щоб запобігти зловживанням при обігу досить великих коштів. Так, закони цієї держави чітко окреслюють не тільки сферу діяльності, але й обмежують свободу використання грошей застрахованих.

Страхові компанії мають право вкладати кошти, одержані від населення, у вигляді страхових внесків, тільки в державні облігації, і то не більше 50 %. При цьому компанії отримують гарантовані 4,5 % річних. Не менш суворі і правила реєстрації компаній. Крім обов'язкової застави в розмірі 25 млн дол. претендент на цей вид діяльності зобов'язаний довести, що за ним не тягнеться "кримінальний хвіст". Перевірки проводяться досить суворо.

Перелік послуг, які надаються страховиками Ізраїлю, досить великий. При цьому страхові компанії намагаються розширити цю сферу, пропонуючи нестандартні види послуг.

Посередником між страховими компаніями та їх потенційними клієнтами виступають приватні агенти, як правило, освічені і добре підготовлені спеціалісти. Працюють вони на контрактній основі і можуть співпрацювати відразу з декількома компаніями - агенту це вигідно. Оплата здійснюється на розрахунковий рахунок компанії, а агент отримує комісійні з кожної угоди. При цьому податкові та фінансові служби держави суворо контролюють діяльність не тільки компанії, але й страхових агентів.

В одних країнах Європейського співтовариства створюються спеціальні організації для вирішення суперечностей між страхувальником і страховиком, в інших — таких організацій немає. Зокрема, у Швейцарії, Німеччині, Італії. В Італії в окремих випадках страхувальник має право звернутися до арбітражного суду для вирішення розбіжностей.

У деяких країнах існують спеціально створені посередницькі організації для вирішення суперечностей між страховою компанією і страхувальником. У Португалії існує Арбітражна палата з автотранспортних подій, утворена страховими компаніями, яка займається вирішенням суперечностей з проведення страхування автотранспортних засобів та страхування цивільної відповідальності автовласників. Рішення Палати є обов'язковим для страхових компаній.

У Франції такою організацією є Центральне тарифне відомство, завданням якого є у випадках обов'язкового страхування цивільної відповідальності автовласників визначення розміру страхового відшкодування, який належить сплатити страхувальнику.

У Великій Британії існують дві спеціальні структури. Перша — Страхове бюро омбудсмена, засноване страховими компаніями. Його основним завданням є розгляд і юридичний аналіз суперечностей між страховиками і страхувалфьниками. Рішення бюро ґрунтується на законодавчих нормах і практиці страхування. Ще однією організацією є Арбітражна служба особистого страхування пропонує вирішувати суперечки шляхом призначення незалежного арбітра, рішення якого мають законний характер.

На Заході Інтернет - страхування почало активно розвиватися з 1996 р. Найбільш привабливим цей канал продажу є для компаній, які займаються особистим страхуванням, страхуванням майна фізичних осіб, автомобілів, "Зеленою карткою", туристичним страхуванням. Інтернет як канал продажу страхових продуктів активно використовується у США, Канаді та Великій Британії.

Інтернет є новим, маловитратним каналом збуту страхових продуктів, він простий у використанні, одночасно є цілодобовим діючим рекламним носієм.Пропонована страхова послуга має бути максимально страндартизованою, не вимагати здійснення оцінки з боку страховика. Тобто через Інтернет можна укласти не всі договори страхування.