2.2. Сутність обов’язкового страхування

Обов'язкове страхування грунтується на засадах імперативності, виникає на основі закону незалежно від волі учасників страхових правовідносин, їх фінансових можливостей.

Стаття 999 ЦК України передбачає, що Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) [2].

Зокрема, статтею 5 Закону України "Про страхування" встановлюється особливий механізм, коли види обов’язкового страхування можуть визначатися лише цим Законом, а не іншими законодавчими актами. Забороняється здійснення обов'язкових видів страхування, що не передбачені цим Законом [9].

Згідно із Законом України «Про страхування», Кабінетові Міністрів України надається право регулювати порядок та правила проведення кожного виду обов’язкового страхування, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків [9].

Обов’язкове страхування залежно від джерела сплати страхових платежів поділяється на обов’язкове державне й обов’язкове.

В обов’язковому страхуванні — страхові відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об’єктів, що підлягають страхуванню; перелік страхових подій, винятки з них; максимальні страхові тарифи; страхові суми; рівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти. Отже, при укладанні договору обов’язкового страхування ні у страховика, ні у страхувальника практично не лишається «свободи маневру», адже всі суттєві моменти будь-якого виду обов’язкового страхування, навіть сама форма договору, заздалегідь визначені законодавчими актами.

Принцип обов’язковості однаково поширюється і на страхувальника, і на страховика. У разі, коли законодавством передбачається обов'язкове страхування, укладення договору є обов'язковим для страхувальника, а страховик не в праві відмовити йому в цьому.

У Законі України «Про страхування» наведено перелік видів обов’язкового страхування, які здійснюються (або мають здійснюватися) в нашій країні, і встановлено, що нові види обов’язкового страхування можуть бути введені лише шляхом внесення змін у цей Закон:

-медичне страхування;

-особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків;

-особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

-страхування спортсменів вищих категорій;

-страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

-особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

-авіаційне страхування цивільної авіації;

-страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;

-страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів; страхування засобів водного транспорту;

-страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності;

-страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту; -страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що призвело до втрати працездатності, та ін.

Усі види страхування, що не ввійшли до цього переліку, вважаються добровільними [9].

Право на здійснення обов’язкових видів страхування може отримати будь-який страховик, якщо він має відповідну ліцензію.

Міжнародне право і право більшості держав світу пов’язують впровадження окремих видів обов’язкового страхування з необхідністю захисту інтересів третіх осіб у разі, коли їм завдано шкоди. Тому обов’язкова форма страхування найбільш поширена у страхуванні відповідальності, а конкретніше — у страхуванні відповідальності власників джерел підвищеної небезпеки. А особисте і майнове страхування провадяться, як правило, у добровільній формі.

На відміну від майнового та особистого страхування, особливістю страхування відповідальності є те, що крім страховика і страхувальника тут завжди присутня третя особа, майнові інтереси якої захищає конкретний договір страхування. Найчастіше ця третя особа є невідомою (виняток становить страхування відповідальності за невиконання договірних зобов’язань).

Види страхування, які належать до цієї галузі, мають комплексний характер. Адже більшість полісів страхування відповідальності забезпечують одночасний страховий захист як життя і здоров’я третьої особи (об’єкти особистого страхування), так і її майна (об’єкти майнового страхування). У цьому полягає ще одна особливість страхування відповідальності.

Особливістю страхування відповідальності є також порядок визначення в договорі страхової суми. На відміну від страхування майна, де страхова сума зазвичай залежить від дійсної вартості об’єкта страхування, при страхуванні відповідальності страхова сума встановлюється у вигляді граничної суми відшкодування — ліміту відповідальності, яку бере на себе страховик, коли страхувальник завдасть шкоди третім особам (їхньому життю, здоров’ю, майну).

В Україні найбільш масовим видом у складі страхування відповідальності є страхування відповідальності власників автотранспортних засобів, спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України [7].

Україна є членом системи “Зелена картка”, тому страхування автоцивільної відповідальності можуть здійснювати лише страхові компанії, які є членами Моторного бюро.

Страхувальниками виступають власники автотранспортних засобів, або ті, хто керує автотранспортом. Страхова сума встановлюється у вигляді ліміту відповідальності страховика за даним договором.

Договори укладаються терміном від 15 діб до 1 року.

Т.ч. страхування автоцивільної відповідальності забезпечує майновий захист страхувальника, звільняючи його від сплати потерпілому, а ще більше інтереси потерпілої особи.

Збитки у країнах, що є членами системи “Зелена картка”, врегульовуються через уповноважену національну організацію (Моторне страхове бюро), яке переадресовує матеріальні претензії, висунуті до автовласника іншої країни, на відповідне моторне страхове бюро цієї країни. Слід зазначити, що на здійснення страхування автоцивільної відповідальності як в середині країни, так і за її межами мають право тільки повні члени Моторного бюро (15 членів). Асоційовані члени (80 компаній) мають право здійснення цього виду страхування тільки в середині країни.

Медичне страхування може здійснюватися як у добровільній, так і в обов’язковій формі. До переліку видів обов’язкового страхування, наведеного в Законі України «Про страхування», належить і медичне страхування. Проте досі системи обов’язкового медичного страхування в Україні немає [9, 21].

Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Основи) відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні [8].

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом [8].

Завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї, смерті громадянина та членів його сім'ї тощо [8].

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування:

пенсійне страхування;

страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

медичне страхування;

страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

страхування на випадок безробіття;

інші види страхування, передбачені законами України.

Відносини, що виникають за зазначеними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до Основ [11-14].

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Страхувальниками за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України.

Страховиками є цільові страхові фонди з:

пенсійного страхування;

медичного страхування;

страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням;

страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

страхування на випадок безробіття.

Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків.

Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг, передбачених статтею 25 Основ [8].

Страхові фонди є некомерційними самоврядними організаціями, не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої їх створено, та використовувати свої кошти на цілі, не пов'язані з цією діяльністю.

Управління фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюють правління та виконавчі дирекції страхових фондів, які забезпечують визначені законами конкретні види соціального страхування.

Нагляд за діяльністю цільових фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснює Наглядова рада.

Державний нагляд у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснює уповноважений Президентом України центральний орган виконавчої влади.

Основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування є внески роботодавців і застрахованих осіб. Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок на пенсійне страхування, страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, медичне страхування, страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, страхування на випадок безробіття, який в обов'язковому порядку сплачується страхувальниками з метою забезпечення реалізації прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат за соціальним страхуванням.

Розмір єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування встановлюється Верховною Радою України. Пропорції його розподілу за видами загальнообов’язкового державного соціального страхування затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У разі прийняття законів з нових видів загальнообов'язкового державного соціального страхування або внесення змін до законів України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування одночасно вносяться зміни до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Характеристика страхових випадків, умови надання соціальних послуг, їх види та розміри матеріального забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування [11-14].

Ефективність державного регулювання у сфері страхування багато в чому залежить від створення оптимальної системи страхового захисту на базі раціонального використання можливостей і переваг як обов’язкового, так і добровільного страхування.

Як зазначав К. Г. Воблий, обов'язкове страхування є прекрасним засобом пропаганди страхових ідей серед широких мас [24, с. 35].

РОЗДІЛ III. ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ