10. Установлення контакту з девіантними дітьми, основні напрямки корекційної роботи

Діти й підлітки з девіантною поведінкою, як правило, виявляються важкими в спілкуванні. Щоб установити з ними контакт для будь-якої подальшої роботи, психологові потрібно докласти досить багато зусиль, які можуть виявитися марними. Надати професійну допомогу фахівцеві допоможе методика контактної взаємодії Л.Б.Філонової.

Контактна взаємодія — це така модель поведінки ініціатора контакту, що викликає й підсилює в іншої людини потребу в контакті, продовженні спілкування, потребу у висловлюваннях і повідомленнях. Автор методики розуміє контакт як довірливі відносини, позитивно пережитий психічний стан, інструмент дослідження й корекції.

Метою застосування методики є скорочення дистанції між людьми та саморозкриття особистості в процесі спілкування.

Взаємодія психолога з девіантним підлітком розгортається в шість стадій:

1. Налаштовування на спілкування.

2. Пошук спільного інтересу.

3. З'ясування передбачуваних і демонстрованих позитивних для спілкування якостей.

4. З'ясування передбачуваних і демонстрованих небезпечних для спілкування якостей.

5. Адаптивна поведінка партнерів.

6. Установлення оптимальних відносин.

На кожній стадії застосовується специфічна тактика взаємодії і вирішуються конкретні завдання (табл. 2).

Методику можна застосовувати для діагностування девіантних форм поведінки й для налагодження постійних відносин із девіантними підлітками.

Отже, девіантна поведінка дітей і підлітків — явище комплексне й складне. Воно може мати зовнішні та внутрішні причини. Девіантна поведінка пов'язана з індивідуально-типологічними особливостями особистості, що створюють сприятливу або несприятливу основу для впливу негативних зовнішніх (природних, кліматичних, екологічних та ін.), соціальних (соціокультурні норми, традиції) і внутрішніх (ціннісні орієнтації, установки, потреби й т.д.) факторів. Виникаючи на рівні ситуативних поведінкових реакцій за певного сполучення зазначених факторів, девіантна поведінка, закріплюючись, призводить до появи стійких форм відхилень у поведінці. При цьому виробляється дезадаптивна поведінка дітей, що ускладнює їх соціалізацію в суспільстві в цілому.

Робота психолога з девіантними дітьми повинна ґрунтуватися як на симптоматичному підході (робота з конкретними симптомами відхилень), так і на каузальному, тобто профілактичному, підході (зняття причин, факторів і умов, що їх провокують). Особливого значення з огляду на вікову динаміку девіантної поведінки, набуває рання профілактика відхилень у поведінці дітей.

Таблиця 2

Методика контактної взаємодії з підлітками

Стадія взаємодії	Зміст і характер контакту	Основна тактика	Результат
1. Налаштовування на спілкування	Використання загальноприйнятих норм і фраз. Стримане й доброзичливе звернення. Рівне ставлення, відсутність емоційних реакцій. Невимушена бесіда на відверті теми. Відсутність порад, запевнень, нав'язливості	Схвалення, згода, безумовне прийняття	Прийняття згоди
2. Пошук спільного інтересу	Пошук нейтрального інтересу. Увага до інтересів підлітка. Перехід із нейтрального на особистісно значущий інтерес. Підкреслення унікальності особистості. Перехід від загальних суджень про людей до конкретної людини, від її цінностей до станів і якостей	Рівне ставлення, зацікавленість, підкреслення унікальності особистості	Позитивний емоційний фон, згода
3. З'ясування передбачуваних позитивних якостей	Розповідь про позитивні якості, пошук оригінального. Демонстрація ставлення до цих якостей. Ставлення до негативних якостей інших. Пошук негативних якостей у себе	Прийняття того, що пропонує партнер, авансування довіри.	Створення ситуації безпеки, безумовне прийняття особистості
4. З'ясування передбачуваних небезпечних якостей	Уточнення меж особистості. З'ясування якостей, що заважають спілкуванню. Уявлення, прогнозування ситуацій спілкування. Сумніви, з'ясування непорозумінь. Висловлення про власні негативні якості	Прийняття позитивного без обговорення, сумніву, заперечення	Ситуація довіри, відкритості
5. Адаптивна поведінка партнерів	Підкреслення позитивних і негативних якостей. Поради стосовно якостей. Підкреслення динаміки уявлень про людину. Підкреслення індивідуальності людини і її облік у спілкуванні. Обговорення моментів, що становлять труднощі. Бажання пристосовуватися до особливостей іншого	Відкриті висловлення; стимулювання діалогу, поради.	Визначення об'єкта й предмета зміни та перетворен-ня
6. Установлення оптимальних відносин	Спільні плани дій. Спільна розробка програми. Нормативи спілкування, взаємодії. Розподіл ролей. Складання планів щодо самозміни	Загальні наміри	Згода на виконання прийнятого плану