5. Основні підходи до оцінки поведінкової норми, патології та девіації

Виділяється кілька підходів до оцінки поведінкової норми, патології й девіацій (за В.Д. Менделевичем):

• соціальний – при аналізі поведінки, що відхиляється від норми, орієнтується на зовнішні форми адаптації й ігнорує індивідуально-особистісну гармонійність, пристосованість до самого себе, прийняття себе й відсутність так званих психологічних комплексів і внутрішньоособистісних конфліктів;

• психологічний – девіантна поведінка вивчається у зв'язку з внутрішньоособистісним конфліктом, деструкцією та саморуйнуванням особистості;

• психіатричний – девіантні форми поведінки розглядаються як преморбідні особливості особистості, що спричиняють формування тих або інших психічних розладів і захворювань;

• етнокультурний – девіації розглядаються крізь призму традицій тієї чи іншої спільноти людей;

• віковий – девіації поведінки аналізуються з позиції вікових особливостей і норм;

• гендерний – виходить із уявлення про існування традиційних статевих стереотипів поведінки, чоловічого і жіночого стилів;

• професійний – базується на уявленні про існування професійних і корпоративних стилів поведінки й традицій.

Перераховані підходи до оцінки поведінкової норми, патології й девіації, безсумнівно, доповнюють і збагачують діагностичний процес, дозволяючи розглядати його з феноменологічних позицій і враховувати всі аспекти проблеми.

Феноменологічний підхід до оцінки поведінкової норми, патології та девіацій дозволяє враховувати всі відхилення від норми. Застосовуючи його, можна діагностувати нейтральні з погляду суспільної моралі й права поведінкові відхилення (наприклад, аутистичну поведінку) і навіть позитивно забарвлені девіації (наприклад, трудоголізм).

6. Типи, форми та структура девіантної поведінки

Під структурою девіантної поведінки розуміється специфіка сполучення й динаміки складових частин поведінки, яка відхиляється від норми або гармонії. Типи девіантної поведінки виділяють залежно від особливостей взаємодії індивіда з реальністю й механізмів виникнення поведінкових аномалій. Форми девіантної поведінки містять клінічні прояви поведінки, що відхиляється від норми й гармонії.

6.1. Структура девіантної поведінки

Девіантна поведінка може мати різноманітну структуру й різні динамічні характеристики, формуватися як ізольоване явище або як явище групового роду, сполучати в собі кілька клінічних форм чи одну, бути стійкою або хитливою, мати різну спрямованість і соціальну значимість.

Індивідуальні (ізольовані) девіації містять усі клінічні форми й типи поведінки, що відхиляється від норми, при яких вона не має характеру залежності від поведінки оточуючих. До ізольованих девіацій належать комунікативні форми поведінки, що відхиляється від норми (аутистична й нарцисична поведінка, гіпертовариськість), аутоагресивна поведінка у вигляді суїцидальних спроб (хоча можливі й групові форми так званих ритуальних суїцидів), порушення харчової поведінки (анорексія чи булімія), аномалії сексуальної поведінки й розвитку, надцінні психопатологічні захоплення, зловживання речовинами, що викликають зміни психічної діяльності (наркотична й алкогольна залежність).

Найбільш часто спостерігаються групові девіації. Їх відмінною рисою є облігатність подібних форм девіантної поведінки близького оточення, авторитетних осіб у референтній групі.

Переважна більшість вікових (особливо підліткових) варіантів поведінки, що відхиляється від норми, належить до групових. В основі групових різновидів девіантної поведінки лежить принцип групового тиску й толерантності до цього тиску, чого не спостерігається у випадку ізольованих (індивідуальних) девіацій. Груповий тиск на індивіда здатна робити як референтна група, так і родина. Девіантні форми поведінки можуть бути тимчасовими і постійними, стійкими і хитливими.

Виділяються стихійні і сплановані, структуровані (організовані) і неструктуровані різновиди девіантної поведінки.

Стихійні девіації відзначаються швидким, хаотичним і неспланованим формуванням.

Сплановані девіації мають характер регламентованості, заданості й чіткої окресленості.

Під структурованою (організованою) девіацією розуміється групова форма поведінки, що відхиляється від норми, у рамках якої чітко розписані ролі всіх її учасників.

Неструктурованому різновиду групової девіантної поведінки властива відсутність ієрархічних відносин, регламентація вчинків.

Девіантні форми поведінки за структурою можуть бути також експансивними й неекспансивними, альтруїстичними та егоїстичними.

За параметрами усвідомлюваності й критичності можна виділити усвідомлювані та неусвідомлювані девіації.

За «теорією ярликів» Г.Беккера пропонується виділяти два різновиди девіацій, що розрізняються механізмами формування: первинні і вторинні. Первинні девіації являють собою будь-які форми ненормативної поведінки. Вторинні девіації виникають у результаті довільного або мимовільного підтвердження девіантом «приклеєного» йому суспільством «ярлика», підтвердження справедливості думок і переконань оточуючих відносно його власної девіантної поведінки.