70. 6. Товарообмінні (бартерні) операції

Товарообмінні (бартерні) операції як вид експортно-імпортної діяльності регламентуються переважно законодавством держав. У класичному розумінні - це обмін товарами, роботами чи послугами без руху грошових коштів (англійське законодавство та практика). У деяких державах бартерні операції допускають рух грошових коштів. Наприклад, відповідно до ст. 2-304 (1) Єдиного торгового кодексу США ціна може бути сплачена грошима або іншим способом. Ця норма застосовується, крім інших, і до бартерного договору, оскільки американська концепція договору купівлі-продажу охоплює, на відміну від англійської, ще й бартерну угоду. Англійський закон про купівлю-продаж товарів 1979 р. до бартерного договору не застосовується. Проте можливим є застосування норм Закону про поставку товарів і надання послуг 1982 р.

Бартерний договір є консенсуальним, оскільки право власності на товар (результати робіт, послуг) переходить до іншої сторони в момент, узгоджений сторонами. Цей договір іноді називають компенсаційним, оскільки виконання його однією стороною здійснюється для так званого "зустрічного задоволення", "для компенсації". Невиконання зобов'язання однією зі сторін може стати підставою для невиконання зобов'язань іншою. Водночас бартерна угода не є зустрічною угодою, оскільки вона оформляється, на відміну від зустрічної торгівлі, не двома, а одним договором.

При бартерному договорі встановлюється або кількість взаємо-поставлюваних товарів (робіт, послуг), або сума, на яку сторони зобов'язуються поставити товар (роботи, послуги). Бартерний договір має вартісну оцінку. Вона залежить від оцінки вартості самого товару, оцінки послуг третьої сторони (відсотки за посередництво, комісійні тощо). Оцінка договору має значення, наприклад, для з'ясування митними органами розміру мита, зборів. З метою виконання бартерного договору в уповноважених банках можуть відкриватися рахунки. На них відображається вартість обумовлених у договорі товарів (робіт, послуг).

В Україні діє декілька нормативно-правових актів з питань бартерних операцій. Основним з них є Закон України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" від 23 грудня 1998 р. Відповідно до цього Закону товарообмінна (бартерна) операція у галузі зовнішньоекономічної діяльності - це один з видів експортно-імпортних операцій. Вона оформляється бартерним договором або договором зі змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі. Договір укладається між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарювання. Він передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом грошових коштів у готівковій чи безготівковій формі.

Право на проведення товарообмінних операцій мають усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України, керуючись при цьому законодавством України. Кабінет Міністрів України може заборонити проведення товарообмінних операцій, предметом яких е товари (роботи, послуги). У бартерному договорі зазначається загальна вартість товарів, що імпортуються, чи загальна вартість товарів (робіт, послуг), що експортуються за цим договором з обов'язковим вираженням в іноземній валюті, віднесеній Національним банком України до першої групи Класифікатора іноземних валют.

Товари, що є предметом бартерного договору, оцінюються з метою створення умов для забезпечення еквівалентності обміну, для митного обліку, визначення страхових сум, оцінки претензій, застосування санкцій. Для оцінки товарів (робіт, послуг) застосовують ціни, що визначаються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України на договірних засадах з урахуванням попиту та пропозиції, а також інших факторів, які діють на відповідних ринках на час укладення бартерних договорів. У випадках, передбачених законодавством України, контрактні ціни визначаються вказаними суб'єктами відповідно до індикативних цін.

Товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені в такому договорі, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (дати оформлення вантажної митної декларації на експорт) товарів, що фактично експортовані за бартерним договором, а в разі експорту за бартерним договором робіт, послуг - з дати підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг.

У разі експорту за бартерним договором високоліквідних товарів строки ввезення на митну територію України імпортних товарів не повинні перевищувати 60 календарних днів з дати оформлення вивізної вантажної митної декларації. Перелік високоліквідних товарів встановлюється Кабінетом Міністрів України. Зазначені строки не перериваються і не поновлюються в разі зміни предмета бартерного договору.

При цьому переоформлення здійснюється в установленому порядку, а строк грошової оплати високоліквідних товарів продовжується до 90 днів.

Законом встановлено строк ввезення на митну територію України й інший строк щодо певних товарів з країн Латинської Америки, Японії, Південно-Східної Азії, Центральної та Південної Африки (не може перевищувати 150 календарних днів з дати митного оформлення товарів).

Певні строки було передбачено Указом Президента України "Про продовження строків ввезення на митну територію України товарів, що імпортуються в Україну підприємствами шинної та гумо-азбестової промисловості за бартерними договорами" від 5 червня 1996 р. Ним було установлено, що товари, зазначені в Переліку до цього Указу, котрі імпортуються за бартерними договорами з країн Латинської Америки, Південно-Східної Азії, Центральної та Південної Африки підприємствами, перелік яких визначає Міністерство промисловості, підлягають ввезенню на митну територію України у строїш, передбачені в таких договорах, але не пізніше 150 календарних днів з дати митного оформлення (дати виписки вивізної вантажної митної декларації) товарів, що фактично експортовані за бартерними договорами.

Законом України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" встановлено відповідальність за порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності строків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг) за бартерним договором. Вона полягає у стягненні пені за кожен прострочений день у розмірі 0,3 відсотка вартості неодержаних товарів (робіт, послуг). Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати розміру заборгованості. Якщо заборгованість за бартерним договором виникла через обставини непереборної сили або форс-мажорні обставини, строки, передбачені вказаним Законом, зупиняються і пеня за їх порушення протягом дії цих обставин не стягується.

Настання та закінчення дії обставин непереборної сили повинні бути підтверджені довідкою офіційного органу, уповноваженого державою, де такі обставини мали місце. Форс-мажорні обставини підтверджуються в установленому нормативно-правовими актами порядку.

У разі виникнення спору сторони можуть звернутися до суду, Міжнародного комерційного арбітражу чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України або іншого уповноваженого арбітражу, у т. ч. в іншій країні, з позовною заявою про стягнення заборгованості за бартерним договором.

71. Компенсаційні угоди на комерційній основі являють собою уго­ди, у яких поставка і відповідна зустрічна поставка товарів здійсню­ються протягом встановленого терміну на основі або одного кон­тракту купівлі-продажу і прикладених до нього угод про зустрічні, або угоди про авансові закупки. Такі угоди мають визначений меха­нізм фінансових розрахунків, що припускає наявність товарних і фінансових потоків у кожному напрямку. При цьому фінансові роз­рахунки між учасниками угод можуть здійснюватися як шляхом переказу іноземної валюти, так і шляхом взаєморозрахунків. На практиці основним стимулом укладання більшості компенсаційних угод є прагнення уникнути переказу іноземної валюти.

Найбільш розповсюджені види компенсаційних угод на ко­мерційній основі:

- угоди з частковою компенсацією (припускають, що визна­чена і погоджена частка експорту повинна компенсуватися закупів­лею товарів у країні імпортера, а залишок оплачується грошима);

- угоди з повною компенсацією (припускають узгодження компенсаційної закупівлі, що рівна або перевищує за вартістю по­ставку експортера);

- зустрічні закупки (це комерційні угоди, що мають вигляд декількох зв'язаних контрактів. Відповідно до них експортер по­годжується в рамках своїх договірних зобов'язань отримувати то­вари і послуги в імпортера в межах погодженої частки своїх поста­вок. На відміну від угод з частковою і повною компенсацією, зуст­річні закупівлі завжди засновані на двох чи декількох контрактах, у яких міститься зобов'язання кожної сторони сплатити готівкою за отримані товари):

- угоди з передачею фінансових зобов'язань (вони припус­кають передачу експортером своїх зобов'язань з зустрічної закуп­ки третій стороні);

- дострокові авансові закупки чи "попередня компенса­ція " (за сутністю ця угода аналогічна зустрічним закупкам, але проходить у зворотному порядку. Тобто експортер зобов'язується придбати товари у фірми-імпортера в обмін на її зобов'язання заку­пити еквівалентний обсяг товарів експортера);

- викуп (відкуп) застарілої продукції (він припускає продаж експортеру застарілої моделі в залік нової продукції, що постав­ляється. Така форма зустрічної торгівлі найчастіше застосовуєть­ся при продажі автомобілів, сільськогосподарської техніки, комп'ю­терів, верстатів, устаткування, літаків).

72. Компенсаційні угоди на основі угод про виробниче співробіт­ництво припускають, що поставки промислового устаткування (си­ровини, технологій) будуть оплачені зустрічними поставками то­варів, вироблених за допомогою придбаного устаткування.

До угод цього виду відносяться:

- довгострокові компенсаційні угоди зі зворотною за­купівлею товарів (такі угоди передбачають поставки на основі угод про виробниче співробітництво з наданням комплектного устатку­вання, виробничих комплексів, промислового устаткування з опла­тою шляхом наступних компенсаційних зустрічних поставок чи зво­ротніх закупок кінцевої чи пов'язаної продукції, сировини, матеріа­лів, готової продукції чи інших товарів, котрі вироблені на побудова­ному і введеному в експлуатацію підприємстві);

- угоди про "розділ продукції" (такі угоди укладаються на основі угод про будівництво промислових об'єктів переважно «під ключ» і передбачають оплату будівництва підприємства поставка­ми виробленої їм продукції у встановленій заздалегідь пропорції до всієї продукції, що випускається);

- операції з давальницькою сировиною (ці операції поляга­ють в експорті вихідної сировини й імпорті готової продукції однією стороною та в переробці давальницької сировини на своїх підприє­мствах іншою стороною. Оплата за переробку здійснюється по­ставками додаткових партій сировини чи частиною готової про­дукції).

73.

74. У ЦК України (глава 76) і в ГК України (глава 36) вперше включено норми, що регулюють використання у підприємницькій діяльності прав інших суб'єктів господарювання - комерційну концесію. Оскільки у відносини комерційної концесії можуть вступати лише суб'єкти підприємницької діяльності (ст. 1117 ЦК), включення норм про договір комерційної концесії (так само, як і норм, що регулюють інші договори у сфері господарювання - лізинг, факторинг тощо) в ЦК за наявності спеціального кодифікованого акту - ГК, що регулює господарські (в тому числі і підприємницькі) відносини, уявляється необгрунтованим.

Комерційну концесію слід відрізняти від концесій, що регулюються нормами глави 40 ГК і Законом України від 16 липня 1999 р. "Про концесії"1.

За своєю сутністю комерційна концесія найбільше відповідає франчайзингу, що набув поширення у світовій практиці господарювання з 70-х років минулого століття. До речі, в усіх проектах ЦК вживався саме термін "франчайзинг" і лише на заключній стадії прийняття його було замінено терміном "комерційна концесія" (так і в ЦК Російської Федерації), що не можна визнати вдалим у зв'язку з можливим ототожненням комерційної концесії з концесіями, що регулюються главою 40 ГК (в ЦК подібні норми відсутні).

На початку свого виникнення франчайзинг розглядався як різновид договору про виключний продаж товарів, за яким продавець надає покупцеві виключне право продажу певних товарів на визначеній території або визначеній клієнтурі. Покупець у такій схемі відносин відігравав роль дистриб'ютора.

Сьогодні франчайзинг (франшиза) являє собою спосіб просування і збуту товарів і послуг. Він заснований на тому, що один суб'єкт підприємницької діяльності (франчайзер, франшизіар) за винагороду надає іншому суб'єкту підприємницької діяльності (франчайзеру, франшизіару) право використовувати свої засоби індивідуалізації (фірмове найменування, знак для товарів і послуг), передає йому ноу-хау і надає постійне консультаційне сприяння в організації підприємницької діяльності. З економічної точки зору франчайзинг дозволяє виробнику товарів або послуг, що відомі споживачам і мають попит, розширити збут своїх товарів або послуг шляхом відкриття нових підприємств, не витрачаючи при цьому власних чи залучених коштів (відкриття підприємств відбувається за рахунок франчайзи, який є власником відкритих підприємств).

В Україні відносини франчайзингу отримали назву комерційної концесії, а сторони відповідного договору називаються правоволодільцем та користувачем.