2.2. Стадії застосування права

Одні дослідники – С. С. Алексєєв, М. І. Матузов, О. Ф. Скакун, В.М.Горшеньов, Ф. А. Григор’єв, І. Я. Дюрягін, В. В. Лазарев та ін. – вважають, що правозастосовна діяльність відбувається у три етапи:

1) встановлення фактичних обставин справи;

2) вибір й аналіз юридичних норм;

3) рішення справи, виражене в акті застосування права.

На думку інших правознавців (наприклад, Н. Г. Александров, В.О.Котюк та ін.), застосування норм права складається з шести стадій, а саме:

1) аналіз і вивчення фактичних обставин справи, встановлення юридично значимих фактів і їх оцінка;

2) вибір нормативного акта відповідної норми права, яку належить застосувати до них;

3) перевірка справжності і правильності тексту, визначення меж дії та юридичної сили правової норми;

4) аналіз змісту і тлумачення правової норми;

5) прийняття рішення по справі і оформлення в індивідуальному акті застосування правових норм;

6) доведення цього рішення до суб`єктів, яких вони стосуються, і його виконання, використання або дотримання¹.

В.В. Копєйчиков наводить такі стадії правозастосовної діяльності:

аналіз фактичних обставин юридичної справи або встановлення юридичне значущих фактів (визначення часу, способу, місця дії, розміру збитків, психічне ставлення суб'єктів до скоєного та ін.);

вибір, аналіз і тлумачення правової норми (на цій стадії відбувається вибір правової норми або юридична кваліфікація - оцінка конкретної життєвої ситуації з боку права. Потім робиться аналіз відносно справжності правової норми, вивчається та роз'яснюється її зміст);

винесення рішення (ця стадія передбачає прийняття суб'єктом правозастосування індивідуально-конкретного рішення про взаємні права та обов'язки тих осіб, які зможуть або мусять реалізувати норму права. Таке рішення повинно мати свій зовнішній вираз в усній або письмовій формі, яка є найбільш поширеною. Письмова форма передбачає видання правозастосовного акта, де знаходить своє закріплення рішення компетентного органу)¹.

О.Ф. Скакун вказує на такі стаді застосування права:

1)  встановлення фактичних обставин справи;

2)  встановлення юридичної основи справи — вибір і аналіз юридичних норм (інакше: юридична кваліфікація фактичних обставин);

3) вирішення справи і документальне оформлення ухваленого рішення².

Вона також зазначає, що ці стадії є умовними, оскільки на практиці вони збігаються.

На думку Н.М. Степакова стадія правозастосування – це певна сукупність однорідних дій, що вчиняються у певній послідовності та поєднані єдиним завданням, на виконання якого вони спрямованні. Враховуючи той факт, що правозастосування має бути оперативним та раціональним, тобто здійснюватися у найкоротші строки (але без втрати якості) та максимально відповідати ситуації, що склалася, правозастосовна діяльність у кожному конкретному випадку має складатися лише з тих етапів (групи дій), які є необхідними для адекватного вирішення того чи іншого юридичного питання.

Інколи процес застосування норм права може і не мати якоїсь однієї або декількох яскраво виражених стадій, особливо це стосується вищезазначених по тексту випадків, коли ситуація не вимагає від правозастосовного органу заглиблення у сутність справи і може бути вирішена у три етапи, тобто: встановлюються фактичні обставини справи, потім підбирається необхідна юридична норма та приймається відповідний правозастосовний акт. При цьому суб’єкт правозастосування діє, так би мовити, автоматично, не вдаючись до глибинного аналізу юридичної ситуації та норми права, що застосовується¹.

Таким чином, слід виділити такі стадії правозастосування:

1) встановлення та вивчення фактичної основи справи;

2) встановлення юридичної основи справи:

а) обрання тих нормативно-правових актів та норм права, які мають бути застосовані у даному випадку;

б) аналіз відібраного з метою використання у правозастосовній діяльності нормативного матеріалу;

3) винесення рішення, його документальне оформлення до доведення до відома зацікавлених осіб.