1.2. Організаційно-правові форми туристичних

підприємств

Функції туристичного менеджменту реалізуються в першу

чергу на рівні підприємств, які можуть мати різні організацій-

но-правові форми.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування

статутного фонду в Україні виділяють підприємства унітарні

та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником,

який виділяє необхідне для цього майно, формує відповідно до

закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затвер-

джує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керів-

ника, який ним призначається, керує підприємством і формує

його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує

питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними

є державні, комунальні, а також підприємства, засновані на

власності об’єднання громадян, релігійної організації або на

приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило,

двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (дого-

вором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької

чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного

управління справами, на основі корпоративних прав, у тому

числі через органи, що ними створюються, участі засновників

(учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Кор-

поративними є кооперативні підприємства, підприємства, що

створюються у формі господарського товариства, а також інші

підприємства, в тому числі засновані на приватній власності

двох або більше осіб.

Розглянемо докладніше деякі види підприємств.

Державне підприємство — організаційно-правова форма

підприємства, що ґрунтується на державній власності.

Колективне — це таке підприємство, що ґрунтується на

власності його трудового колективу, а також кооперативу, ін-

шого статутного товариства або громадської організації.

Розділ 1

22

Приватне підприємство — це організаційно-правова фор-

ма підприємства, заснованого на приватній власності однією

або кількома фізичними особами. Згідно із законодавством

України, власник цього підприємства є одночасно і підприєм-

цем, тобто власність і керування майном у приватному підпри-

ємстві не відокремлюються.

Відповідно до суб’єктів права приватної власності, визначе-

них Законом “Про власність”, можна виділити три види при-

ватних підприємств:

— індивідуальне приватне підприємство, що ґрунтується

на приватній власності й роботі однієї фізичної особи (підпри-

ємство однієї особи);

— сімейне приватне підприємство, яке базується на при-

ватній власності і роботі громадян, що проживають спільно як

члени однієї родини (наприклад, сімейним підприємством

може бути селянське (фермерське) господарство);

— негласні товариства — створюються на базі приватного

підприємства за рахунок вкладів фізичних осіб.

Підприємство з іноземними інвестиціями — це підпри-

ємство будь-якої форми власності, створене згідно із законо-

давством України, іноземна інвестиція в статутному фонді

якого складає не менше 10 відсотків.

Іноземне підприємство — це організаційно-правова форма

підприємства із місцезнаходженням в Україні, яке створене

згідно із законодавством іноземної держави, майно якого цілком

є власністю іноземних громадян, юридичних осіб або держави.

Спільні підприємства створені за участю українських та

іноземних юридичних осіб. Мають на території України у влас-

ності майно, необхідне для їх діяльності.

Кооперативні підприємства (кооперативи) — добровіль-

ні об’єднання громадян, створені з метою спільного ведення

господарської або іншої діяльності.

Згідно з Господарським кодексом України, господарські то-

вариства — це підприємства або інші суб’єкти господарюван-

ня, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом

об’єднання їх майна й участі в підприємницькій діяльності

товариства з метою одержання прибутку.

Виділяють повні, з обмеженою відповідальністю, командит-

ні й акціонерні товариства.

Теоретико-методологічні та організаційно-правові засади турменеджменту

23

Повне товариство (товариство з повною відповідальніс-

тю) — товариство, всі учасники якого займаються спільною

підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідаль-

ність за зобов’язання підприємства усім своїм майном.

Товариством з обмеженою відповідальністю вважається

таке, що має статутний фонд, поділений на частини, розмір

яких визначається засновницькими документами; учасники

цього товариства несуть відповідальність у межах їх вкладів.

Командитним є товариство, яке, поряд із членами з повною

відповідальністю, включає одного чи більше учасників, від-

повідальність яких обмежується особистим вкладом у майно

такого підприємства.

Найбільш розвинутою формою господарських товариств є

акціонерне товариство. Головним атрибутом такого товарис-

тва слугує акція — цінний папір без встановленого терміну

обігу, який свідчить про пайову участь у статутному фонді то-

вариства; підтверджує членство в ньому і право на участь в уп-

равлінні ним; дає учаснику товариства право на одержання

частки прибутку у вигляді дивіденду та участь у розподілі

майна при його ліквідації. Акціонерні товариства бувають двох

видів: перший — відкритого типу, акції якого розповсюджу-

ються шляхом відкритої передплати та купівлі-продажу на

фондових біржах; другий — закритого типу, акції якого мо-

жуть розповсюджуватися лише між його засновниками.

Основні суб’єкти туристичної діяльності

Учасниками відносин, що виникають при здійсненні турис-

тичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють

туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезен-

ня, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, ку-

рортного, спортивного, розважального та іншого обслугову-

вання) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання

характерних та супутніх послуг, а також громадяни України,

іноземні громадяни та особи без громадянства (туристи, екс-

курсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється

туристична діяльність.

Суб’єктами туристичної діяльності є:

турист — особа, яка здійснює подорож по Україні або до

іншої країни з не забороненою законом країни перебування

Розділ 1

24

метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення

будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов’язанням залишити

країну або місце перебування в зазначений термін;

туристичні оператори — юридичні особи, створені згідно

із законодавством України, виключною діяльністю яких є ор-

ганізація та забезпечення створення туристичного продукту,

реалізація та надання туристичних послуг, а також посередни-

цька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і

які в установленому порядку отримали ліцензію на туропера-

торську діяльність;

туристичні агенти — юридичні особи, створені згідно із

законодавством України, а також фізичні особи — суб’єкти

підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку

діяльність із реалізації туристичного продукту туроператорів і

туристичних послуг інших суб’єктів туристичної діяльності, а

також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних

та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали

ліцензію на турагентську діяльність;

готель — підприємство будь-якої організаційно-правової

форми та форми власності, що надає послуги з тимчасового

розміщення, до яких належить обслуговування жилого при-

міщення (номера), харчування (ресторанне обслуговування),

збереження майна і багажу проживаючого, а також інші по-

слуги, надані залежно від категорії готелю;

аналогічні засоби розміщення — підприємства будь-якої ор-

ганізаційно-правової форми та форми власності, що складаються

з номерів і надають обмежені готельні послуги, включно з щоден-

ним заправлянням ліжок, прибиранням кімнат і санвузлів;

заклади громадського харчування — підприємства будь-

якої організаційно-правової форми та форми власності, що на-

дають послуги харчування;

транспортні компанії — підприємства будь-якої організа-

ційно-правової форми та форми власності, що надають послуги

перевезення;

інші суб’єкти підприємницької діяльності, що надають

послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування,

а також екскурсійні, розважальні та інші туристичні послуги.

Туристичні корпорації — це великі підприємства, що

шляхом участі об’єднують широке коло фірм, які надають різні

Теоретико-методологічні та організаційно-правові засади турменеджменту

25

види туристичних послуг. Вони значною мірою монополізува-

ли ринок і перетворилися в потужні міжгалузеві виробничо-

господарські комплекси, в які входять підприємства різних

підгалузей туристичної індустрії (готельні, транспортні, опе-

раторські, страхові й інші компанії) і реалізують тури через

широку мережу ініціативних туроператорів і турагентств у

різних країнах.

Суб’єктами правовідносин у туризмі також можуть бути

гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, про-

відники та інші фахівці туристичного супроводу — фізичні

особи, які проводять діяльність, пов’язану з туристичним суп-

роводом і які в установленому порядку отримали дозвіл на

право здійснення туристичного супроводу, крім осіб, які пра-

цюють на відповідних посадах підприємств, установ, організа-

цій, котрим належать чи які обслуговують об’єкти відвідуван-

ня.

Питання та завдання для самоперевірки

1. На які організаційно-правові форми поділяються підпри-

ємства залежно від способу утворення і формування статутного

фонду?

2. На які види поділяються підприємства залежно від форми

власності?

3. Що таке господарські товариства?

4. На які види поділяються господарські товариства?

5. Назвіть основних суб’єктів туристичної діяльності.

6. Які суб’єкти туристичної діяльності можуть бути фізич-

ними особами?

7. Які суб’єкти туристичної діяльності мають бути юридич-

ними особами?

Розділ 2

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТУРИСТИЧНОГО

МЕНЕДЖМЕНТУ

2.1. Поняття “турист” і “туристична подорож”

2.2. Чинники туризму

2.3. Види туризму

2.4. Форми туризму

Основні поняття туристичного менеджменту

27

2.1. Поняття “турист” і “туристична подорож”

Туристична подорож — це передусім форма міграції насе-

лення — територіальне переміщення людей (мігрантів) між

окремими поселеннями та регіонами. Головною ознакою мі-

грацій є перетин адміністративного кордону території (держа-

ви, області, населеного пункту тощо). Ніякі переміщення в

межах одного і того ж населеного пункту не розглядаються як

міграції населення.

Згідно зі стандартами Всесвітньої туристської організації

(ВТО), туристична подорож передбачає виїзд за межі звичного

середовища. Термін “звичне середовище” введений у науковий

обіг на Оттавській конференції (1991 р.) для того, щоб унемож-

ливити включення до числа туристів мігрантів, які здійснюють

маятникові міграції: щодня доїжджають із постійного місця

проживання до іншого поселення на роботу (навчання та ін.) і

назад. Відповідно до цього населені пункти, де людина прожи-

ває, працює, навчається та з інших причин постійно або регу-

лярно перебуває, включаються до її звичного середовища.

Жодні поїздки між цими поселеннями не вважаються турис-

тичними.

У рекомендаціях зі статистики туризму ВТО параметри

звичного середовища характеризується двома показниками:

частотою відвідування місця і його віддаленістю. Місця, що

особа відвідує регулярно, є елементом його звичного середови-

ща, навіть якщо вони знаходяться на значній відстані від по-

стійного місця проживання. На підставі цього, наприклад,

мешканці прикордонних районів, які працюють на території

суміжної держави і здійснюють до неї регулярні поїздки, не

можуть належати до категорії міжнародних туристів.

Окрім того, звичне середовище включає місця в безпосеред-

ній близькості до місця проживання людини незалежно від

частоти їх відвідування. Таке трактування випливає із психо-

логічного сприйняття людьми цих місць як елементів щоден-

ності (буденності). Навряд чи хтось стане розглядати вихід у

розташований по сусідству театр як туристський захід.

Розділ 2

28

Концепція звичного середовища викликає палкі суперечки

серед фахівців. Дискусійними залишаються визначення само-

го поняття і, що особливо важливо для статистики, — граничні

значення відстаней і частоти відвідування, за межами яких

поселення не включаються до звичного середовища. Вони іс-

тотно різняться по країнах і вимагають спеціальних уточнень

у кожному конкретному випадку.

Не будь-яка поїздка, коли людина виходить за межі звично-

го середовища, буде туристичною. Щоб вважатись такою, вона

повинна відповідати певним ознакам. Виділяють такі головні

ознаки туристичної подорожі:

— зворотність переміщення по території;

— тривалість перебування за межами звичного середовища;

— ціль (мотив) поїздки.

Ознака зворотності переміщення закладена у самому

слові “туризм”. Воно походить від латинського слова “tornare”,

яке має значення “кружляти”. Сутність зворотного переміщен-

ня полягає в територіальному збігові його початкової та кінце-

вої точок. У свою чергу, ці точки знаходяться в межах звичного

середовища. Сам по собі зворотний характер переміщення не є

достатньою умовою для того, щоб поїздка була ідентифікована

як туристична.

Тривалість перебування — другий критерій ідентифікації

статистичної сукупності мігрантів як туристів. Він уводиться в

розвиток концепції звичного середовища й дозволяє відрізнити

туристів та екскурсантів від резидентів. Мінімальний час пере-

бування за межами звичного середовища становить 24 години.

Саме такий час приводить до виникнення потреби в ночівлі.

Наявність цієї потреби є неодмінною умовою для віднесення

подорожуючих до категорії туристів.

Слід зазначити, що, згідно зі стандартами ВТО, мінімальна

тривалість взагалі відсутня. Тобто до туристів відносять також

й одноденних відвідувачів.

Максимальна тривалість перебування за межами звичного

середовища часто змінювалася. З самого початку міжнародна

класифікація міграцій населення передбачала, що перебуван-

ня не “вдома” на одному місці понад 3 місяці не є туристським,

а метою такої поїздки є заробіток. Такий термін ґрунтується на

тому, що людина не може перебувати так довго за межами

Основні поняття туристичного менеджменту

29

постійного місця проживання без заробітку. Така точка зору

необґрунтована, оскільки особи, які приїжджають на лікуван-

ня, заможні туристи-пенсіонери та, нарешті, люди, що не пра-

цюють, але достатньо заможні, можуть перебувати не “вдома”

на одному місці більш ніж 3 місяці, не заробляючи й не збира-

ючись оселитись там постійно. У 1954 р. максимальна три-

валість була збільшена до 6 місяців. Часткова відмова від

встановлення межі перебування взагалі відображена в рішенні

міжнародного союзу офіційних туристських організацій (МСО-

ТО) у 1957 р.

Сьогодні, згідно зі стандартами ВТО, тривалість перебуван-

ня за межами звичного середовища обмежується 12 місяцями,

після чого відвідувач вже не ідентифікується як турист.

Ціль (мотив) поїздки — третя ознака туристичної подо-

рожі. На відміну від інших мандрівників, туристами рухають

цілі, що в офіційних документах і науковій літературі тракту-

ються дуже широко. Для зручності статистичного обліку відві-

дувачів, за рекомендацією ВТО, туристські цілі об’єднані в

кілька блоків:

— дозвілля, рекреація й відпочинок;

— відвідування родичів і знайомих;

— ділові і професійні цілі;

— оздоровлення і лікування;

— поклоніння релігійним святиням (паломництво);

— інші туристські цілі.

На перший погляд, мотиви туристичних поїздок дуже різ-

норідні. Проте всі туристи, незалежно від цілі подорожі,

об’єднані в одну категорію і протиставлені всім тим, хто манд-

рує в пошуках роботи, тобто з метою здійснення діяльності, що

оплачується з джерел у дестинації. Відсутність заробітку в

місцях, куди прямують туристи (дестинації), є однією з голо-

вних ознак, що відрізняє туриста від інших подорожуючих.

Критерій відсутності заробітку дозволяє відносити до туристів

осіб, які подорожують із метою здійснення професійної діяль-

ності, за умови, що ця діяльність не оплачується з джерел у

дестинації. До цієї категорії туристів, наприклад, можна від-

носити людей, які знаходяться у відрядженні, беруть участь у

роботі конференцій, конгресів, з’їздів, симпозіумів, семінарів

тощо.

Розділ 2

30

Ідентифікація поїздки як туристичної за цілями (мотивами)

відображає різну економічну природу двох категорій мігран-

тів. З економічної точки зору трудові мігранти, тобто особи, що

працюють за межами постійного місця проживання, є вироб-

никами товарів і послуг. За свою працю вони одержують вина-

городу — певну грошову суму, частину якої переводять на

батьківщину. Тому у фінансовому відношенні діяльність тру-

дових мігрантів пов’язана з відтоком грошей із місця їхнього

працевлаштування до місця їхнього постійного проживання.

На відміну від трудових мігрантів, туристи є споживачами,

тобто вони витрачають у дестинації гроші, зароблені у звично-

му середовищі. Це приводить до формування грошових потоків

зі звичного середовища до дестинації, що важливо в міжнарод-

ному туризмі, де між країнами походження і призначення ту-

риста формуються потужні валютні потоки, які мають велике

значення для їх торговельного балансу. Споживчий характер

перебування іноземних туристів за кордоном зумовлює певну

спрямованість грошових потоків у світовому господарстві.

Вони переміщують грошову масу з країни постійного прожи-

вання до країни призначення. Іноземні туристи, при всьому

розмаїтті мотивів подорожування, увозять валюту в країну

призначення, тим самим збільшуючи її валютні надходження

та поліпшуючи її торговельний баланс.

Інформація про витрати на подорожі надзвичайно мізерна.

Але відомо, що у Великобританії вони становлять 19% від се-

редньорічного сімейного бюджету англійців, поступаючись

лише витратам на харчування і житло. У Німеччині аналогіч-

ний показник дорівнює 16%, у Франції і США — по 12%. Се-

редньостатистична американська родина витрачає на подорожі

близько 4 тис. $ щорічно. Звідси можна уявити масштаби гро-

шових потоків, сформованих туристами.

Поняття “турист”

Одне з перших визначень “туриста” належало Комітету екс-

пертів із питань статистики Ліги Націй (1937 р.). Воно одержа-

ло міжнародне визнання і в основному дійшло до наших днів із

деякими пізнішими виправленнями. В останні десятиліття

проблема дефініції туриста обговорювалася на нарадах Міжна-

родного союзу офіційних туристських організацій (Дублін,

Основні поняття туристичного менеджменту

31

1950 р.; Лондон, 1957 р.), на Конференції ООН із міжнародного

туризму і подорожей (Рим, 1963 р.), конгресі ВТО (Маніла,

1986 р.), Міжпарламентській конференції з туризму (Гаага,

1989 р.) та ін., що свідчить про теоретичну і практичну значущість

визначення туриста, а також про прагнення зробити його більш

повним і точним з урахуванням нових тенденцій і вимог часу.

Сьогодні в міжнародній практиці широко використовується

визначення, вироблене Міжнародною конференцією зі статисти-

ки подорожей і туризму (Оттава, 1991 р.) і схвалене ВТО і Статис-

тичною комісією ООН. Відповідно до нього, турист — це відвіду-

вач, тобто “особа, яка подорожує і здійснює перебування в місцях,

що знаходяться за межами її звичного середовища, на термін не

більше 12 місяців з будь-якою метою, крім заняття діяльністю,

що оплачується з джерел у місцях, які відвідуються”.

У підсумкових документах Оттавської конференції і техніч-

них посібників ВТО турист визначається як відвідувач. Це по-

няття рекомендується використовувати як ключове в статис-

тиці туризму. Воно поширюється поряд із туристами і на

екскурсантів, тобто одноденних відвідувачів, яким властиві

спільні ознаки. Відмінності, що є між ними, не торкаються

суті явища, тому екскурсійні поїздки дедалі частіше розгляда-

ються як окремий випадок туризму й відображаються в ту-

ристській статистиці.

Питання та завдання для самоперевірки

1. Що таке звичне середовище?

2. Охарактеризуйте таку ознаку туристичної подорожі, як

зворотність переміщення.

3. Охарактеризуйте таку ознаку туристичної подорожі, як

тривалість перебування.

4. Охарактеризуйте таку ознаку туристичної подорожі, як

ціль поїздки.

5. В які основні блоки, за рекомендацією ВТО, об’єднані ту-

ристські цілі?

6. Поясніть економічне значення такої ознаки туристичної

подорожі, як ціль поїздки.

7. Дайте визначення поняття “турист”, згідно зі стандарта-

ми ВТО.

Розділ 2

32