2.3. Види туризму

Види туризму виділяються залежно від мети туристичної

поїздки. Серед них найбільш поширені:

— рекреаційний;

— пізнавальний;

— спортивний;

— діловий;

— релігійний;

— екологічний;

— сільський-зелений та ін.

Рекреаційний туризм

Рекреаційний туризм — подорожування людей із метою

рекреаційної діяльності, що передбачає відновлення фізичних

і психічних сил через активний відпочинок, оздоровлення

шляхом поєднання помірних фізичних навантажень і сприят-

ливого впливу навколишнього середовища, профілактикою

хвороб природними чинниками (кліматом, мінеральними во-

дами, лікувальними грязями). Серед найбільш популярних

видів рекреаційної діяльності виділяються:

— прогулянково-споглядальна рекреація;

— курортне оздоровлення;

— прийняття повітряних і сонячних ванн;

— купання.

Прогулянково-споглядальна рекреація — це піші прогу-

лянки мальовничими ландшафтами з метою психологічного

розвантаження та естетичної насолоди. Цей вид рекреації

розрахований на масового, непідготовленого до значних фізич-

них навантажень туриста, який хоче насолоджуватись красою

природи без зайвих зусиль. Якщо піші прогулянки дозовані,

тобто передбачають проходження по черзі прямих ділянок і

схилів під невеликим кутом, то вони сприятливо впливатимуть

на серцево-судинну систему, поліпшуватимуть дихання,

підвищуватимуть тонус нервової системи, тренуватимуть

Основні поняття туристичного менеджменту

43

м’язи кінцівок і тулуба, стимулюватимуть обмін речовин лю-

дини. Такі прогулянки називаються теренкурами.

Теренкури мають лікувальні цілі та використовуються пе-

реважно в санаторно-курортних умовах. Лікувальний ефект

досягається дозуванням навантаження під час піших прогуля-

нок рівнинною місцевістю, які чергуються зі сходженнями

(підйомами під невеликим кутом). Для теренкурів обладнують

кілька маршрутів з урахуванням зростаючого навантаження

(легкий маршрут до 500 м, середній до 1500 м і помірно важкий

до 3000 м). На шляху всіх маршрутів через кожні 100—200 м

встановлюють лави для відпочинку. Починають із ходьби рів-

нинною місцевістю, поступово переходячи до сходжень під не-

великим кутом.

Курортне оздоровлення передбачає поліпшення здоров’я

людини за допомогою елементів природи, що мають лікувальні

властивості. Поділяється на бальнеотерапію, грязелікування

та кліматотерапію.

Бальнеотерапія передбачає використання мінеральних вод

для пиття (гідрокарбонатні, хлоридні й сульфатні натрієві,

кальцієві, магнієві та ін.), прийняття ванн і купання в басей-

нах, а також для інгаляцій, промивань тощо.

Грязелікування використовує мулову грязь соляних і пріс-

них озер, лиманів, а також гідротермальні грязі. Основні види

лікування на грязьових курортах — грязьові аплікації й там-

пони.

У кліматотерапії використовуються цілющі властивості

клімату (температурний режим, атмосферний тиск, чистота і

склад повітря, кількість сонячної радіації та ін.), зумовлені

географічним положенням місцевості, її рельєфом, рослинніс-

тю та висотою над рівнем моря. Основні види оздоровлення —

повітряні й сонячні ванни, а також купання.

Повітряні та сонячні ванни — вплив відкритого повітря та

дія сонячного опромінення на оголене тіло людини. Відкрите

повітря поліпшує дихання та насичення крові киснем, підви-

щує інтенсивність окисних процесів і обмін речовин, тонус

м’язової та нервової систем, сон. Особливо корисні повітряні

ванни в місцевостях, де в повітрі міститься підвищена кіль-

кість кисню та де воно насичене морською сіллю.

Повітряні ванни поділяються на:

Розділ 2

44

— теплі (температура вище 22°С);

— індиферентні (21—22°С);

— прохолодні (17—20°С);

— помірно холодні (9—16°С);

— холодні (0—8°С).

Повітряні ванни починають приймати при температурі не

нижче 20°С, тривалість процедури не повинна перевищувати

2 години. Тривалість прохолодних ванн обмежується 1 годи-

ною, а холодних — 20 хв. При цьому вони мають супроводжу-

ватись легкими фізичними вправами, щоб уникнути переохо-

лодження.

Сонячні ванни стимулюють діяльність нервової та ендо-

кринної систем, поліпшують обмін речовин, підвищують опір-

ність до інфекційних та інших хвороб. Це відбувається внаслі-

док знешкоджувальної дії ультрафіолетових променів та

підвищення неспецифічної реактивності організму. Крім того,

під впливом ультрафіолетових променів утворюється вітамін

D, який сприятливо впливає на кісткову систему.

Опромінення сонцем (пряма радіація) повинне тривати

не більше 1 години. При розсіяній радіації тривалість про-

цедури не повинна перевищувати 2 годин. Найбільш спри-

ятливий час для сонячних ванн у південній смузі — ранко-

вий (до 11—12 год), у середній та північній — з 11 до 13

години.

Купання. Розрізняють купання в природних водоймах (річ-

ках, озерах, лиманах, морях та ін.) та штучних басейнах (від-

критих і закритих). Купання у відкритих водоймах починаєть-

ся при температурі повітря не нижче 20—22°С та води — не

нижче 18—20°С.

Вплив купання на організм людини має свої особливості та

поділяється на механічний, температурний і хімічний. Так,

під час купання тіло людини знаходиться під впливом великої

маси води більш низької температури, ніж температура тіла.

Механічний вплив води підсилюється за рахунок подолання

тілом гідростатичного тиску, опору води під час плавання,

ударів хвиль тощо. Під час купання у відкритих водоймах до

дії води приєднується вплив чистого повітря та сонячної радіа-

ції. Внаслідок купання поліпшуються крово— та лімфообіг,

робота нервової і серцево-судинної системи, обмін речовин.

Основні поняття туристичного менеджменту

45

Плавання залучає до роботи всю м’язову систему, що сприяє

гармонійному розвиткові організму.

Здорові люди можуть купатись до 3 разів на день з інтервалом

3—4 години. Найкращий час для купання — з 9 до 12 години (через

1 год після сніданку) та з 16 до 17 години (через 2 год після обіду).

Рекреаційний туризм поряд із відпочинком і оздоровленням

передбачає ознайомлення з визначними місцями, пам’ятками

історії та архітектури, знайомство з національними традиція-

ми місцевого населення тощо.

Пізнавальний туризм

Пізнавальний туризм — подорожування з метою ознайом-

лення з історико-культурними, археологічними та архітектур-

ними визначними місцями, відвідання музеїв, картинних га-

лерей, театрів, фестивалів тощо. Процес пізнання цих об’єктів

часто відбувається на екскурсіях, тому цей вид туризму ще

називають екскурсійним.

Екскурсія — це процес наочного пізнання навколишнього

світу. Особливість такого процесу в тому, що він передбачає

ознайомлення з об’єктами в місцях їхнього розташування.

Саме тому екскурсанти змушені пересуватись до них.

Будь-яка оглядова або тематична екскурсія — це цілеспря-

мований, заздалегідь запрограмований процес пізнання об’єк-

тів, які є основою для розкриття теми. Організатори екскурсії

задовго до її початку повинні мати чітке уявлення про те, що

учасники екскурсії повинні побачити, почути й відчути, до

яких висновків вони мають прийти.

Екскурсійне пізнання передбачає наявність двох основних

елементів: показу й розповіді. Причому показ має провідний

характер, а розповідь — підпорядкована показу. Правильне

поєднання цих елементів дозволяє досягти головної мети екс-

курсії — розкриття теми.

Екскурсія має свої ознаки, які подібні до інших форм

пізнання чи ж підкреслюють її суттєві відмінність від них.

Загальновизнаними ознаками для всіх екскурсій є:

1. Тривалість проведення від однієї академічної години (45

хв) до однієї доби.

2. Наявність екскурсантів (групи чи індивідуалів).

3. Наявність екскурсовода, який проводить екскурсію.

Розділ 2

46

4. Наочність, первинність зорового сприйняття та супровід-

ний характер розповіді, показ екскурсійних об’єктів у місці

їхнього розташування.

5. Пересування учасників екскурсії за заздалегідь встанов-

леним маршрутом.

6. Цілеспрямованість показу об’єктів, наявність певної теми.

7. Активна пізнавальна діяльність учасників (спостережен-

ня, вивчення, дослідження об’єктів).

Відсутність хоча б однієї з названих вище семи ознак по-

збавляє права називати проведений захід екскурсією.

Усі екскурсії можна класифікувати залежно від:

— змісту;

— складу учасників;

— місця проведення;

— способу пересування;

— форми проведення.

За змістом екскурсії поділяються на оглядові та тематичні.

Оглядова екскурсія охоплює й розкриває декілька тем одразу.

Вона повинна давати екскурсантові загальне уявлення про край,

область, місто, тому матеріал на оглядових екскурсіях викладаєть-

ся в загальних рисах. Така екскурсія передбачає огляд різноплано-

вих об’єктів: пам’яток історії, культури та архітектури, природних

об’єктів, місць визначних подій, підприємств тощо. Головне, що їх

об’єднує, — це те, що через них можна ознайомитись з краєм, об-

ластю, містом, пізнати їх історію та сьогодення. Як правило, в ог-

лядових екскурсіях використовуються одночасно історичний і су-

часний матеріал. Хронологічні межі оглядової екскурсії — “від

першої згадки до сьогодення” (можуть також розглядатися перс-

пективи). Оглядові екскурсії передують тематичним.

Тематичні екскурсії, на відміну від оглядових, охоплюють

лише одну тему. Вони поділяються на такі групи:

— культово-релігійні;

— історичні;

— природознавчі;

— мистецтвознавчі;

— літературні;

— виробничі;

— архітектурні.

Кожна із цих груп поділяється на підгрупи.

Основні поняття туристичного менеджменту

47

Так, природознавчі екскурсії, які передбачають ознайом-

лення з унікальними природними об’єктами, цікавими і до-

ступними для спостереження, поділяються на:

— зоогеографічні (ознайомлення з тваринним світом краю,

регіону);

— ботанічні (ознайомлення з рослинним світом);

— геолого-геоморфологічні (ознайомлення із земною корою,

рельєфом, печерами, каньйонами, скелями);

— гідрологічні (ознайомлення з різними водоймами, водо-

спадами);

— ландшафтні (ознайомлення з унікальними природними

комплексами, ландшафтами, національними природними

парками, заповідниками та ін.).

Слід зазначити, що така класифікація екскурсій умовна,

тому що в одній екскурсії, як правило, переплітаються декіль-

ка близьких за змістом тем.

За складом учасників екскурсії поділяються на:

— індивідуальні;

— групові;

— екскурсії для місцевого населення;

— екскурсії для туристів;

— екскурсії для школярів, студентів;

— екскурсії для інвалідів та ін.

За місцем проведення екскурсії можна поділити на міські та

заміські.

За способом пересування екскурсії бувають пішохідні, з ви-

користанням транспортних засобів і комбіновані.

За формою проведення екскурсії поділяються на звичайні,

екскурсії-масовки, екскурсії-прогулянки, екскурсії-уроки,

екскурсії-обговорення, екскурсії з використанням аудіо— й

відеоматеріалів та ін.

Підготовка екскурсій здійснюється в кілька етапів:

— вибір теми екскурсії;

— розробка нової екскурсії під обрану тему;

— підготовка екскурсовода для проведення даної екскурсії.

Вибір теми екскурсії залежить від потенційного попиту,

конкретного замовлення та характеру наявних екскурсійних

об’єктів. Тема екскурсії повинна об’єднати всі об’єкти відвіду-

Розділ 2

48

вання в єдине ціле, зробити процес ознайомлення з ними ціле-

спрямованим.

Розробка екскурсії ведеться творчою групою, склад якої за-

лежить від теми екскурсії. Тут можуть бути залучені працівни-

ки музеїв, галерей, наукових установ, спеціалізованих турист-

сько-екскурсійних організацій та ін.

Розробка екскурсії починається зі збирання матеріалу по

темі і його вивчення, потім обираються об’єкти, через які роз-

кривається тема, далі нагромаджуються знання по всіх основ-

них питаннях теми.

При збиранні матеріалів на певну тему доцільно укласти

бібліографію літературних й інших джерел, також слід вико-

ристовувати різні архівні матеріали, спогади учасників подій і

очевидців, кінохроніку та відеоматеріали.

Одним із важливих етапів створення екскурсії є відбір

об’єктів показу. При значній кількості об’єктів, пов’язаних із

темою, обираються ті, що мають високу атрактивність і пізна-

вальну цінність, добре збережені, територіально зосереджені

та транспортно доступні тощо. При цьому екскурсія не повинна

бути перевантажена великою кількістю об’єктів, оскільки це

збільшує її тривалість. Тривалі екскурсії стомлюють туристів,

знижують їх увагу й інтерес. Оптимальна тривалість екс-

курсійного пізнання становить 2—3 години, при цьому з інте-

ресом сприймаються не більше 15—20 об’єктів.

Процес створення екскурсій також включає:

— розробку екскурсійного маршруту;

— розробку тексту екскурсії;

— створення методичної розробки екскурсії;

— розробку й виготовлення наочного демонстраційного ма-

теріалу (портфеля екскурсовода);

— визначення переліку залучених засобів для проведення

екскурсії (транспорту, технічних засобів) тощо.

Спортивний туризм

Спортивний туризм — подорожування людей із метою

зайняття спортом для активного відпочинку, поліпшення за-

гальної фізичної підготовки, вдосконалення спеціальної тех-

нічної й методичної підготовки з певних видів спорту, прак-

тичного застосування знань і навичок із тактики і техніки

Основні поняття туристичного менеджменту

49

туризму. Крім того, спортивний туризм дозволяє під час вико-

нання нормативів отримати спортивні розряди і звання.

Спортивний туризм поділяється на такі види: пішохідний,

гірський, лижний, водний (сплав і гребля на плотах і човнах),

велосипедний.

З-поміж спортивних видів туризму виділяються спортивно-

технічні — мотоциклетний і автомобільний. Хоча є всі під-

стави для віднесення їх також до технічних видів спорту.

До спортивного туризму можна віднести й такі екзотичні і

рідкісні його види, в яких маршрути долаються верхи на конях,

верблюдах, віслюках, ламах, слонах, оленях, на собачих упряж-

ках, на повітряних кулях, на вітрильних суднах тощо. Ці види,

внаслідок своєї унікальності, не мають значного поширення і,

як правило, існують у вигляді тривалого катання екскурсантів

на спеціально навчених тваринах, а також яхтах, повітряних

кулях та ін. Окремий вид — спелеотуризм. Це один із найбільш

технічно і психологічно складних видів туризму. Він значною

мірою наближений до пошукових, дослідницьких видів діяль-

ності, і масовим назвати його важко. На окремих ділянках печер

доцільніше організовувати екскурсійні маршрути, проходжен-

ня яких не передбачає спеціальної підготовки.

Найбільш популярні серед туристів, особливо в гірських

місцевостях, лижні види спорту. До них належать лижні про-

гулянки, катання на лижах із гірських схилів, далекі лижні

пробіги. До змагальних видів, які вимагають спеціальних тре-

нувань, можна віднести лижні перегони, гірськолижний спорт,

стрибки з трампліна та ін.

Зайняття лижним видами спорту сприятливо впливають на

загальний стан організму, зміцнюють нервову систему, загар-

товують організм. У людини залучаються до роботи різноманіт-

ні м’язові групи, що поліпшує обмін речовин і діяльність ор-

ганів дихання та кровообігу.

Пересування на лижах перетятою місцевістю, а також

гірськолижний спорт вимагають певної фізичної підготовки і

вправності. Навантаження на організм залежать від довжини

трас, рельєфу місцевості, швидкості пересування та ін. Так,

гірськолижні траси залежно від стрімкості і довжини схилу

можна поділити на чотири категорії складності:

— сині — найпростіші;

Розділ 2

50

— зелені — середнього рівня складності;

— червоні — складні;

— чорні — екстремальні.

Спортивний туризм передбачає подолання маршруту актив-

ним способом, тобто без використання механічних транспорт-

них засобів, покладаючись лише на власні сили, реалізуючи

вміння і навички пересування пішки, на лижах, плавання на

плотах і човнах, їзди на велосипеді та ін.

Маршрути можуть бути розроблені як самими туристами,

так і рекомендовані туристськими клубами та організаціями.

У випадку, коли самостійно розробляється маршрут, самотуж-

ки організовується харчування, розміщення й пересування на

маршруті, спортивний туризм матиме самодіяльний характер.

Якщо маршрути забезпечуються туристськими клубами та ор-

ганізаціями, то спортивний туризм буде плановим.

До основних форм туристських заходів з активними спосо-

бами пересування належать:

— походи та експедиції;

— туристичні зльоти;

— туристсько-спортивні змагання;

— навчальні туристські семінари та ін.

Туристський похід — це подорож за маршрутом, що про-

кладений перетятою місцевістю, з використанням активних

способів пересування. Походи поділяються за видами туризму

(пішохідні, лижні, гірські, водні та ін.) та категорією склад-

ності (табл. 2.3).

Таблиця 2.3. Види туризму та категорії складності походів

Види туризму та характерис-

тики походів

Категорії складності походів

1 2 3 4 5 6

Тривалість походу в днях

(не менше)

6 8 10 13 16 20

Протяжність походу в км

(не менше):

Пішохідні 130 160 190 220 250 300

Основні поняття туристичного менеджменту

51

Закінчення табл. 2.3.

Види туризму та характерис-

тики походів

Категорії складності походів

1 2 3 4 5 6

Лижні 130 160 200 250 300 300

Гірські 100 120 140 150 160 160

Водні (на гребних судах) 150 160 170 180 190 190

Велосипедні 250 400 600 800 1100 —

На мотоциклах 1000 1500 2000 2500 3000 —

На автомашинах 1500 2000 2500 3000 3500 —

Спелеопоходи

(кількість печер)

5 4—5 1—2 1—2 1 —

Туристські походи можна також поділити за метою на:

— оздоровчі;

— спортивні;

— навчально-тренувальні;

— науково-пізнавальні;

— пригодницькі.

Експедиція — подорож у маловивчений район із певною

метою: дослідження району, випробування спорядження, ви-

конання наукового або методичного завдання.

Туристський зліт — це збір туристів у певному місці на

природі для виконання попередньої програми. Зазвичай зльо-

ти проводяться за видами спортивного туризму (зліт туристів-

водників, велосипедистів, гірських туристів та ін.).

Туристсько-спортивні змагання — це комплексний захід

із техніки певного туризму (з техніки лижного, гірського, вод-

ного туризму, туристсько-спортивного орієнтування на місце-

вості та ін.)

Розділ 2

52

Діловий туризм

Діловий туризм охоплює людей, які подорожують зі служ-

бовою метою або професійними цілями. Це можуть бути мене-

джери, інженери, лікарі, педагоги, вчені, спеціалісти різних

галузей економіки, що подорожують за спеціальними робочи-

ми програмами або знаходяться у відрядженні. До них нале-

жать особи, які налагоджують ділові контакти, відвідують

промислові виставки та ярмарки, беруть участь у роботі конфе-

ренцій, конгресів, з’їздів, семінарів тощо. Виконання про-

фесійних обов’язків цією категорією подорожуючих не перед-

бачає одержання доходів за місцем призначення.

До ділового туризму ВТО відносить поїздки для участі в з’їздах,

загальних зборах якої-небудь організації дипломатичного або ін-

шого характеру (за винятком поїздок осіб, які займають посади у

країнах, що відвідуються), наукових конгресах і конференціях,

виробничих семінарах і нарадах, ярмарках, виставках і міжна-

родних салонах та інші службові поїздки (встановлення й нала-

годження устаткування, укладання контрактів тощо). До ділових

туристів ВТО також відносить водіїв вантажівок, комерційних

агентів, стюардес, тургідів та інших осіб, які постійно перебува-

ють у роз’їздах і виконують свої професійні обов’язки за межами

звичного середовища. Згідно з ознаками туристичної подорожі

всіх їх слід вважати туристами на роботі.

Діловий туризм виник нещодавно. Першими організовани-

ми туристичними подорожами ділового характеру в зарубіжні

країни були поїздки на міжнародні ярмарки та виставки. Поїзд-

ки ділових людей почастішали з посиленням глобалізаційних

процесів у світовій економіці та поступовим послабленням

митних обмежень, а також завдяки розвиткові авіаційного

транспорту.

Діловий туризм має свої особливості. Так, на відміну від ін-

ших видів туризму, ділові подорожі здійснюються у робочий

час і за рахунок фірми. Рішення про ці поїздки приймають, як

правило, не самі туристи, а інші особи (начальник по службі,

керівник фірми).

Середня тривалість службової поїздки до іншого континенту

становить 12—13 днів, усередині континенту — 5—6 днів, а в

межах країні — 3—4 дні.

Основні поняття туристичного менеджменту

53

Діловий туризм можна поділити на бізнес-поїздки, кон-

гресно-виставковий та інсентив-туризм. Останній представляє

поїздки, якими фірма винагороджує своїх співробітників за

високі показники в роботі. Звичайно, стимулювати продуктив-

ну працю можна й за допомогою грошової премії. Але, як свід-

чить практика, туристська поїздка як винагорода є набагато

сильнішим спонукальним мотивом до кращої роботи. Така

форма заохочення праці особливо добре зарекомендувала себе

в страхових і банківських компаніях, на торговельних підпри-

ємствах, які мають розгалужену дилерську мережу. Результа-

ти опитування, проведеного серед комерційних фірм Велико-

британії, показали, що більше 90% від їхньої кількості

визнають високу ефективність інсентива й мають намір вико-

ристовувати його надалі.

На відміну від масових турів, інсентив-програми розробля-

ються під конкретного корпоративного замовника й, як прави-

ло, передбачають висококласні розміщення та обслуговування

на маршруті. І хоча в загальному туристському потоці, напри-

клад в Іспанії або Франції, “премійовані” туристи становлять

усього 5—7%, частка інсентива в доходах цих країн від туриз-

му значно більша. Це пояснюється високою вартістю інсентив-

програм порівняно зі звичайними турами.

Серед ділових поїздок найбільш динамічно розвивається

конгресно-виставковий туризм. У світі зростає інтерес до сим-

позіумів, конференцій, нарад, семінарів, виставок і ярмарок.

Бізнесмени і вчені беруть участь у форумах і зустрічаються з

колегами, щоб поінформувати один одного про останні досяг-

нення, обмінятися досвідом, провести переговори, відволікти-

ся від буднів й долучитись до культурної програми. Якщо в

30-ті роки XX ст. щорічно проводилося близько 200 міжнарод-

них конференцій, то в 90-ті роки кількість конгресних заходів

перевищила 8 тис. на рік. Більшість із них, близько 80%, при-

падає на країни Західної Європи й Північної Америки. Перші

три місця за кількістю міжнародних симпозіумів і нарад посі-

дають США, Франція й Великобританія. Німеччина, яка зай-

має четверте місце, відома своїми виставками та ярмарками. У

США, наприклад, щорічно проводиться 215 тис. конференцій

та зборів, у яких бере участь 22,6 млн осіб і на які витрачається

$53,5 млрд.

Розділ 2

54

Релігійний туризм

Релігійний туризм передбачає подорожування з метою за-

доволення духовних потреб віруючих людей.

Сьогодні, як і багато століть тому, релігійні переконання є

одним із головних мотивів подорожування. Щороку понад

200 млн осіб у світі здійснюють паломництво. З них 150 млн

християн, 20—30 млн індуїстів, 40 млн буддистів, мусульман,

синтоїстів та ін. Віруючі мандрують для поклоніння святиням

у надії віднайти душевний спокій, позбутися тяжкої недуги,

відчути єднання з духовно близькими людьми. Вони вируша-

ють у дорогу, щоб спокутувати гріхи, віддати хвалу вищим

силам за знайдену благодать або просто висловити подяку вірі,

яка наповнює їхнє життя змістом.

Великими центрами релігійного туризму є Ватикан з рези-

денцією папи, міста Близького Сходу — Мекка з храмом Каабі

і Медина з могилою пророка Магомета, невелике німецьке

містечко Обераммергау, де проводяться театралізовані містерії

(релігійні драми, які відбуваються на міській площі й мають

характер масового видовища). Світовим центром паломництва,

святинею трьох релігій є Єрусалим зі Стіною плачу, Храмом

Гроба Господнього та мечеттю Омара.

Екологічний туризм

Екологічний туризм передбачає спілкування з природою,

пізнання її об’єктів і явищ, активний відпочинок. Від традицій-

ного туризму екотуризм відрізняється орієнтацією на природні

об’єкти, відновним природокористуванням, меншою ресурсо- та

енергоємністю, гармонійним впливом на соціально-економіч-

ний розвиток місцевого населення та їхніх територій, залучен-

ням туристів до процесу активного екологічного пізнання.

В основу розвитку цього виду туризму покладено три основ-

ні принципи: частина доходів, отриманих від обслуговування

туристів, залишається на місцях і спрямовується на охорону

природи; дотримання природоохоронних вимог є головною

умовою діяльності туристських організацій; туристська поїзд-

ка має природознавчі та краєзнавчі цілі.

Екологічний туризм ґрунтується на видах рекреаційної

діяльності, які передбачають мінімальне втручання в навко-

Основні поняття туристичного менеджменту

55

лишнє середовище, зорієнтовані на пізнання рослинного і тва-

ринного світу, ознайомлення з унікальними об’єктами неживої

природи.

Об’єктами екотуризму можуть бути як природні, так і

культурні визначні місця та пам’ятки, ландшафти, де тради-

ційна культура складає єдине ціле з довкіллям. Найбільш

привабливі для екотуристів унікальні незаймані природні

комплекси та об’єкти неживої природи. Тому найпридатніші

для екологічного туризму природоохоронні території.

Зазвичай під час подорожі турист сподівається, з одного

боку, отримати певні знання, а з іншого — відпочити на при-

роді. Залежно від того, яка мета переважає, виділяють такі

види екотуризму:

— науковий;

— пізнавальний;

— рекреаційний.

Велика роль у створенні концепції екологічного туризму

належить Міжнародній комісії ООН із навколишнього середо-

вища й розвитку. У 1987 р. вона опублікувала доповідь “Наше

спільне майбутнє”, в якій було введене поняття “сталий розви-

ток”, тобто розвиток суспільства на засадах невичерпного та

відновного, екологічно обґрунтованого природокористування,

що забезпечує високу якість життя людей у ланцюзі поколінь.

Поворотним кроком людства до нової моделі розвитку

цивілізації була Конференція ООН із навколишнього середови-

ща та розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 році, де була прийнята

глобальна програма економічного та соціального розвитку

людства “Порядок денний на ХХІ ст.”. Лейтмотивом цієї про-

грами стала концепція сталого розвитку.

У туризмі принципи сталого розвитку були сформульовані

Всесвітньою туристичною організацією (ВТО) та Всесвітньою

радою з подорожей та туризму. Відповідно до цих принципів

сталий розвиток у туризмі передбачає:

— невичерпне та відновне використання природного й куль-

турного потенціалу на засадах програмно-цільового підходу до

розвитку туризму;

— перехід підприємств туризму на енерго- та ресурсозбері-

гаючі технології;

Розділ 2

56

— скорочення виробничих відходів;

— залучення місцевого населення до процесу прийняття рі-

шень стосовно розвитку туризму;

— партнерство та взаємодія громадського та приватного

секторів у питаннях розвитку туризму;

— сприяння соціально-економічному розвитку окремих те-

риторій.

Сьогодні екологічний туризм бурхливо розвивається. На

черговому Всесвітньому конгресі з екологічного туризму, що

відбувся у 1997 році в Бразилії, були наведені такі дані: близь-

ко 12% туристів в усьому світі надають перевагу “зеленим”

турам; кількість екотуристів зростає надзвичайно високими

темпами — 30% на рік.

Сільський зелений туризм

Цей вид туризму передбачає подорожування до сільських

населених пунктів з обов’язковим розміщенням у приватних

садибах селян. Найбільш поширений сільський зелений ту-

ризм у мальовничих куточках гірських місцевостей. Він дає

змогу мешканцям міст цікаво та змістовно відпочити на лоні

природи. Окрім заняття різними видами рекреаційної діяль-

ності, туристи мають можливість долучитись до ведення до-

машнього господарства: спільно з господинею спробувати по-

доїти корову, під керівництвом господаря — підкувати коня, а

всією сім’єю взяти участь у збиранні врожаю. Також у селі

можна ознайомитись із народною творчістю — піснями, танця-

ми, кухнею, звичаями та обрядами, особисто долучитися до

народних свят.

Відпочинок у селі цікавіший, якщо він передбачає екскурсії,

які ознайомлюють із центрами народних художніх промислів,

ткацтва, вишивки, гончарства, малярства, різьблення по дере-

ву, лозоплетіння. Також неабиякий інтерес у туристів викли-

кають місця, пов’язані з життям і творчістю видатних людей.

Сільський зелений туризм сприяє розвиткові малого бізнесу

в аграрних регіонах. Завдяки йому, з одного боку, мешканці

міст отримують здоровий відпочинок за доступними цінами, а

з іншого — селяни мають можливість вигідно реалізувати без-

посередньо на місці частину виробленої продукції, розвивати

власний бізнес.

Основні поняття туристичного менеджменту

57

У 2005 р. за даними ВТО половина міжнародних туристів у

світі подорожувала з метою дозвілля, рекреації й відпочинку —

402 млн прибуттів. Обсяги ділового туризму становили 125 млн

прибуттів (16%). 212 млн прибуттів, або 26%, припадало на

міжнародних туристів, які відвідували родичів і знайомих,

здійснювали паломництво, подорожували з метою оздоровлення

і лікування. Решта 8% мандрували з інших причин (табл. 2.4).

Таблиця 2.4. Структура міжнародних туристичних прибуттів у

світі за цілями

Цілі туристських поїздок

Роки

1990 2000 2005

Дозвілля, рекреація й відпочинок 55,6% 51,2% 50%

Ділові й професійні цілі 13,8% 16,3% 16%

Відвідування родичів і знайомих,

поклоніння релігійним святиням,

оздоровлення і лікування

19,6% 23,9% 26%

Інші туристські цілі 11% 8,6% 8%

ВСЬОГО 100% 100% 100%

Питання та завдання для самоперевірки

1. Що таке рекреаційний туризм і на які види він поділяється?

2. Охарактеризуйте основні види рекреаційної діяльності.

3. Дайте визначення понять “пізнавальний туризм” та “екс-

курсія”.

4. Як класифікуються екскурсії?

5. Як розробляється нова екскурсія?

6. Дайте визначення поняття “спортивний туризм”.

7. Як класифікується спортивний туризм?

8. Як поділяються туристські походи залежно від видів ту-

ризму і категорії складності?

9. Охарактеризуйте діловий туризм.

10. Чим характеризується конгресний та інсентив-туризм?

11. Чим релігійний туризм відрізняється від пізнавального?

12. Які принципи покладені в основу екологічного туризму?

13. Що може бути об’єктами екологічного туризму та на

яких видах рекреаційної діяльності він ґрунтується?

14. Охарактеризуйте сільський зелений туризм.

Розділ 2

58