3.4. Концентрована модель судового конституційного контролю (на прикладі фрн)

Концентрованій моделі судового конституційного контролю*

притаманне функціонування єдиного судового органу конституційної юрис­дикції, який перевіряє відповідаість правових актів Конституції, перелік яких є конституційно визначеним, як, власне, визначені його повноваження щодо здійснення цього контролю. У Конституції мають бути закріплені основні принципи організації та функціонування концентрованої моделі судового контролю.

Згідно з принципом верховенства Конституції та*їі зверхності над усіма правовими актами всі судді можуть діяти як конституційні судді при застосу­ванні конституційних положень, які є однозначними для розуміння та не вик­ликають сумнівів. Але вони не можуть визнавати неконституційними певні ка­тегорії правових актів, оскідьки відповідні повноваження закріплені лише за Конституційним судом. Це пояснюється багатьма чинниками, головними з яких є створення, за моделлю Г. Кельзена, конституційних судів як окремих ор­ганів, а також переконання «архітекторів» нових конституційних систем, що конституційне правосуддя є більш складним, ніж звичайне, й тому функції що­до здійснення контролю не можна передавати звичайним судам.

Отже, контури концентрованої моделі судового конституційного контро­лю мають бути обов'язково позитивно окреслені у Конституції expressis verbis. Вона не може розроблятися шляхом конституційного тлумачення, як це було в результаті прийняття рішення у справі Marbury u Madison. Крім того, здійснення конституційного контролю відповідно до цієї моделі належить не лише окремому органу — Конституційному суду, а й, певною мірою, іншим су­дам, зокрема Верховному суду. Вибір саме цієї моделі є європейським вибором XX століття, що обумовлений історичною трансформацією парламентських демократій на шляху до створення демократій конституційних.

Створення єдиного органу конституційної юрисдикції є результатом традиційного побоювання представників політичних гілок влади

* Основна характеристика цієї моделі викладена у монографії Brewer-Carias A. Judicial Review in Comparative Perspective. - Cambridge, 1989. - p. 185-196, 203-214.

269

суддівської Особливо це стосується питання творчого тлумачення зви­чайними суддями конституційних положень.

До загальних типових рис концентрованої моделі судового кон­ституційного контролю належать:

1 Визнання певних державних правових актів нечинними.

Як підкреслював засновник цієї моделі конституційного контролю Г. Кельзен, нечинність неконституційного акта означає, що цей акт об'єктивно не може вважатися правовим актом. Тобто, в принципі, не має крайньої необхідності видавати інший додатковий правовий акт для скасу­ вання акта, який визнано неконституційним. На основі ухваленого рішення кожен суб'єкт права, у тому числі і державні органи і приватні особи, вважа­ тимуть цей акт неконституційним і таким, що не має зобов'язальної сили. Проте це можливо лише після оголошення відповідного рішення органом конституційної юрисдикції. За умов концентрованої системи, повноважен­ ня оголошувати правові акти неконституційними має тільки консти­ туційний суд, причому відповідні його повноваження поширюються лише на визнання неконституційними певних категорій актів. Як правило, ці ак­ ти посідають важливе місце у правовій системі, оскільки приймаються най­ вищими конституційними органами державної влади — парламентом/пре­ зидентом, урядом (закони, укази, постанови тощо) і мають відповідати Кон­ ституції. Вважається, що всі інші правові акти мають відповідати актам ви­ щих органів державної влади, насамперед — законам, що становить суть принципу законності. .

Згідно з теоретичною моделлю Е Кельзена забороняється надавати іншим державним (судовим) органам повноваження щодо визначення кон­ституційності тих правових актів, які не закріплені за конституційним су­дом. Хоч у сучасних умовах, згідно з принципом верховенства Конституції, повноваження щодо перевірки відповідності правових актів Конституції належать суддям судів загальної юрисдикції, як і застосування конституцій­них норм у випадку виявлення суперечностей.

Усім суддям, з огляду на необхідність дотримання принципу законності, надані відповідні повноваження оголошувати нечинними підзаконні акти, якщо вони суперечать законам.

І тільки єдиний орган конституційної юрисдикції — Конституційний суд — наділений повноваженнями оголошувати правові акти вищих ор­ганів державної влади неконституційними. До моменту визначення його неконституційним правовий акт вважається чинним. Підзаконні норма­тивні акти можуть бути оголошені неконституційними та нечинними Кон­ституційним судом тільки в тому разі, якщо вони приймаються на підставі прямих приписів Конституції (наприклад акти делегованого законодавства або акти, ухвалені вищими органами виконавчої влади в умовах надзвичай­ного стану). Проте це питання є дискусійним, у різних країнах воно*вирі-шується по-різному.

2. Повноваження спеціального конституційного органу щодо визнання нечинними певних державних актів на підставі їх не­конституційності.

Концентрована модель судового конституційного контролю передба­чає створення, згідно з Конституцією, окремого спеціального державного органу, який перевіряє відповідність визначених державних актів Консти­туції. Як зазначалося вище, теоретичні підвалини формування окремого ор­гану конституційної юрисдикції заклав Г. Кельзен у своїй роботі «Чиста те­орія права»: «За умов існування правових норм, нижчі норми мають підпо­рядковуватись вищим, а Конституційний суд має гарантувати цю ієрархію правових норм та правопорядок. Саме через своє «нижче ієрархічне стано­вище* звичайні суди позбавлені повноважень оголошувати неконсти­туційними державні правові акти».

Згідно з теоретичною концепцією Г. Кельзена Конституційний суд є не­гативним законодавцем, який визначає неконституційність закону абст­рактним шляхом, тобто не за конкретними обставинами справи, і не вирі­шує справи по суті. За логікою Г. Кельзена, оголошення Конституційним су­дом закону неконституційним має ефект erga omnes, що є типовою законо­давчою дією. Рішення суду має фактично силу закону.

Ця ідея найбільш чітко та послідовно прослідковується у частині другій § 31 Закону ФРН «Про Федеральний конституційний суд Німеччини» від 12 березня 1951 року: «У випадках, передбачених § 13, п. 6, 11, 12 і 14, рішення Федерального конституційного суду мають силу закону. Це правило діє та­кож у випадках, передбачених § 13, п. 8а, якщо Федеральний конституцій­ний суд визнає закон таким, що відповідає чи не відповідає Основному за­кону або є нечинним».

Безумовно, логіка міркувань Г. Кельзена пояснювалася панівною на той час у Європі концепцією верховенства парламенту, з чого випливала вимо­га до судової влади застосовувати закон, а не піддавати сумніву щодо його конституційності. Проте для реалізації принципу верховенства Консти­туції, якої повинен дотримуватись парламент, Конституційний суд стає логічним доповненням парламенту, так би мовити, його зворотною сторо­ною. Тому законодавча влада, за Г. Кельзеном, розподіляється між двома ор­ганами: парламентом, якому притаманна політична ініціатива, втілена у за­конодавстві (позитивний законодавець), та Конституційним судом як га­рантом конституційності цього законодавства (негативний законодавець). За логікою Г. Кельзена, Конституційний суд потребує відокремлення від ор­ганів судової влади, оскільки він не є судовим органом у прямому розумінні цього слова.

Слід зазначити, що після другої половини XX століття, починаючи з ча­су визнання права на конституційну скаргу, конституційні суди здійснюють безпосередній конституційний судовий захист основних прав та свобод людини і громадянина. Це дає підстави вважати конституційні суди органа-

270

271

_г

ми правосуддя, а не лише органами судового конституційного контролю. Зважаючи на це, ієрархічна схема конституційного контролю Г. Кельзена зазнає суттєвих модифікацій, оскільки особа, конституційне право якої по­рушене, може звернутися до Конституційного суду з конституційною скар­гою на будь-який правовий (нормативний чи індивідуальний) держав­ний акт.

3. Прямий та випадковий характер розгляду конституційних питань.

Розгляд питання щодо конституційності правового акта виникає в ре­зультаті прямого звернення до суду суб'єкта, який має на, це повноваження. Принагідно зазначимо, що питання, яке порушується за ініціативою політичних державних органів, є, як правило, єдиною підставою для почат­ку конституційного судочинства (абстрактний конституційний контроль).

Питання щодо конституційності акта може бути розглянуте Консти­туційним судом «випадково», в результаті співучасті при здійсненні загаль­ного судочинства. Якщо під час провадження виникає питання щодо кон­ституційності акта, суд відкладає розгляд справи, доки це питання не буде вирішене Конституційним судом (конкретний конституційний контроль).

У першому та другому випадках зацікавлені сторони можуть запрошува­тися для участі в усних слуханнях у цих справах, тобто можуть мати обме­жений standing.

4. Відсутність власної ініціативи з боку конституційних судів щодо здійснення судового конституційного контролю.

Для концентрованої моделі судового конституційного контролю харак­терна відсутність повноважень Конституційного- суду щодо визначення за своєю ініціативою відповідності правових актів Конституції. Таким чином, можна стверджувати, що Конституційний суд у межах цієї моделі діє лише в одному напрямі при розгляді питань, порушуваних у конституційних по­даннях та зверненнях (скаргах), але він не може порушити справу за влас­ною ініціативою, що можливо за умов дифузної моделі судового консти­туційного контролю.

5. Ефект erga omnes рішень Конституційного суду.

Рішення, винесене Конституційним судом, має загальнообов'язковий характер, оскільки такий характер мають правові акти (або їх окремі поло­ження), що визнаються неконституційними та нечинними. Причому харак­тер звернення до Конституційного суду (прямий або випадковий) не має суттєвого значення, оскільки його рішення стосується аспектів права, а не фактів, тобто суддя не вирішує справу по суті, а розв'язує лише питання кон­ституційності окремих правових актів. Але слід зазначити, що рішення суду має ефект erga omnes лите у випадку визнання нечинним правового акта на підставі його неконституційності.

6. Дія рішень, ухвалених Конституційним судом.

При ухваленні рішення про неконституційність правового акта, акт стає нечинним з моменту оголошення цього рішення. Це рішення має ех-пипс характер (поширюється на майбутнє). Проте у деяких країнах, в яких функціонує концентрована модель конституційного контролю, розріз­няється абсолютна та відносна нечинність закону. Якщо правовий акт гру­бо та суттєво порушує конституційні норми, він оголошується нечинним з моменту його видання, а рішення має зворотну силу та ретроактивний (ех-tunc) характер. Якщо ж порушення не є серйозними, оголошується не­чинність правового акта на майбутнє, тобто ех-пипс.

У своєму рішенні Конституційний суд може вказати відкладальні умови втрати чинності закону в майбутньому, що розглядається як завдання зако­нодавцю — з метою недопущення прогалин у законодавстві — за певний визначений термін прийняти нову редакцію закону, враховуючи рішення суду. Якщо до закінчення вказаного терміну законодавець зазначених дій не вчинив, відповідні положення закону (або іншого правового акта) автома­тично втрачають чинність.

Досвід роботи Федерального конституційного суду Німеччини, який функціонує у межах концентрованої моделі судового конституційного кон­тролю, є надзвичайно корисним з огляду на його практичне використання при здійсненні конституційного правосуддя в Україні. Конституційний Суд України також створювався саме за цією моделлю і відповідно до неї функціонує,

До основних причин, що вплинули на запровадження концент­рованої моделі судового конституційного контролю у ФРН, можна

ВІДНеСГИ;

1. Глибоке переконання, яке переважало у країнах романо-германської правової системи до середини XX століття, що судовий контроль за консти- туційністю законів є суто політичною функцією: «Конституційне право, як і міжнародне, — суто політичне право, на відміну від, наприклад, цивільного та кримінального права»"⁰.

Проте, враховуючи тенденції розвитку сучасної конституційної теорії та практики, ця упередженість вже не є панівною у країнах континенталь­ної Європи, але її наслідки залишаються у вигляді концентрації повнова­жень щодо визначення конституційності правових актів окремим орга­ном — Конституційним судом.

2. Розгалужена судова система, бюрократизм, службова ієрархія суддів, які починають свою кар'єру з моменту закінчення юридичного навчально­ го закладу, їх нечітке уявлення про принципи та методи перевірки відповід­ ності нормативних актів конституційним нормам — усі ці фактори вплину­ ли на створення окремого судового органу, сформованого з консти-

272