7* Берман г. — On, цит, - с. 241

яке не тільки є приписом державної влади, а й відповідає критеріям природ­ного права, моральності, розумності, справедливості, а також загальнопра-вовим принципам, що встановлені органами правосуддя. Наприклад, у рішенні у справі Groyned v. Rockford Верховний суд США зазначає, що «один з головних принципів належної правової процедури полягає у тому, що правовий акт втрачає юридичну силу внаслідок його розпливчастості, якщо передбачені у ньому заборони визначені нечітко», оскільки закони, по-пер­ше, мають давати «людині зі звичайним рівнем інтелекту розумну мож­ливість знати, що заборонено, щоб вона могла діяти відповідно. По-друге, щоб не допустити свавільного та дискримінаційного виконання законів, вони мають містити чіткі стандарти для тих, хто їх застосовує»^.

Другий аспект концепції матеріальної належної правової процедури у конституційному праві англосаксонських країн, зокрема США та Канади, відповідає концепції справедливості як пропорційності засобів захисту конституційних прав та свобод, що становить основу перевірки дій держа­ ви (правових актів) на предмет їх відповідності Конституції, якщо вони по­ рушують, скасовують або обмежують основні права. Державні акти для виз­ нання їх конституційними мають бути легітимними, оптимальними, ефек­ тивними, а засоби, які в них передбачаються, пропорційно співвідноситися з переслідуваними цілями та мінімально обмежувати гарантовані консти­ туційні права та свободи. ^

Наприклад, закон штату Алабама встановлював кримінальну відпові­дальність автора статті або друкованого видання за публікацію будь-яких «неправдивих образливих та скандальних матеріалів» стосовно державних посадових осіб, переслідуючи легітимну мету — захист честі та гідності по­садової особи, а також з метою захисту миру та спокою в суспільстві. Але при цьому закон непропорційно обмежив право на свободу слова, гаранто­ване першою поправкою до Конституції США, шляхом встановлення кримі­нальної відповідальності за наклеп за наявності будь-якої форми умислу, а також у разі викладення оцінних суджень щодо відповідної діяльності дер­жавних посадових осіб (стаття в газеті у цій справі була кваліфікована судом штату Алабама як така, що містить наклеп на урядовців, за що на представ­ників мас-медіа був накладений штраф у п'ятсот тисяч доларів США). Факт непропорційного обмеження права на свободу слова встановив Верховний суд США, зазначивши у своєму рішенні, що «конституційне право на свобо­ду слова встановлює конституційні привілеї «чесної критики» представ­ників держави, тобто публічних осіб»⁸⁰. Тому публічна особа може подати до суду позов про відшкодування завданої їй моральної шкоди і виграти спра­ву тільки у тому разі, якщо доведе, що відповідач знав, що інформація, викла­дена в публікації, є неправдивою, або ж відповідач мав серйозні сумніви що-

G rayned v.Rockford, 408 U. S. 104, 108 (1972). New York Times v. Sullivan, 376 U.S. 254 (1964).

68

69

до правдивості цієї публікації -- аналогія з прямим та непрямим умислом у кримінальному праві України.

Концепція належної правової процедури знайшла застосування на рівні судової влади у країнах, що належать до англосаксонської правової систе­ми. Скажімо, Верховний суд Індії в одному зі своїх рішень проголосив, що «про чинність закону потрібно судити за його впливом на основні права громадян та за його неминучими наслідками. Якщо вплив закону та його наслідки невигідно позначаються на правах громадян, його слід оголосити нечинним»⁸¹.

Верховний суд Канади також часто вдається до принципу пропорцій­ності при визначенні конституційності законів, що обмежують консти­туційні права людини. Як закріплено у статті 1 Канадської хартії прав та Сво­бод 1982 року, ці права та свободи можуть обмежуватися тільки нормами права в межах, які вважаються розумними та виправданість яких може бути пояснена у вільному демократичному суспільстві. В одному зі своїх рішень суд наголосив, що «до цінностей та принципів, притаманних вільному де­мократичному суспільству, належать гідність людини з моменту її народ­ження, відданість соціальній справедливості та рівності, наявність широко­го спектру світогляду та віросповідання, повага до культурної та групової ідентичності, віра у соціальні та політичні інститути, через які індивіди та їх об'єднання беруть участь у справах суспільства»⁸². У рішенні у справі Dage-nais u Canadian Broadcasting Corp. суд визнав, що традиційне правило за­гального права, яке забороняє публікації (поширення інформації каналами мас-медіа) щодо перебігу кримінального судочинства, має бути перефор-мульоване з урахуванням необхідності дотримання рівного статусу, що на­дається Канадською хартією прав та свобод — праву на свободу висловлю­вання та праву на справедливий (чесний) судовий процес^. Оскільки забо­рона будь-яких публікацій щодо судового процесу, на думку суду, обмежує свободу висловлювання третіх осіб, загальне право має враховувати цілі, для досягнення яких встановлюється така заборона, та пропорційність впливу такої заборони на права, гарантовані хартією. Отже, заборона на публікації встановлюється лише у тому разі, коли: 1) така заборона необхід­на для усунення реального ризику щодо справедливості судового процесу; 2) позитивний ефект у результаті заборони публікації має переважати рівень обмеження свободи висловлювання, спричиненого забороною. То­му обґрунтування заборони будь-яких публікацій у цій кримінальній справі було визнане занадто загальним, і заборона була скасована.

Як неодноразово зазначалося в англо-американській юридичній літера­турі, «матеріальна належна правова процедура віддзеркалює один про-

стий, але далекосяжний принцип — держава не може бути свавільною. Ця інтуїтивна ідея не є містичною: державні посадові особи повинні захища­ти публічні, а не власні інтереси під впливом індивідуальної мотивації своїх вчинків, тому має бути раціональне, або розумне співвідногиенняміж державними цілями та засобами їх досягнення»*\

Концепція матеріальної належної правової процедури трансфор­мується у конституційне право країн континентальної Європи також у зи-гляді принципу пропорційності. У Німеччині принцип пропорційності (Verhaeitnismaessigkeif) використовується-Конституційним судом ФРН для визначення відповідності законодавства та інших державних правових актів конституційним нормам, цінностям та принципам. Принцип про­порційності є суддівським критерієм визначення відповідності (пропорційності) обраних засобів поставленим легітимним цілям. Проте цей принцип прямо не закріплений в Основному законі ФРН 1949 року, тобто він не є позитивною конституційною нормою, Консти­туційний суд ФРН «вивів» його з кодифікації прусського права XVIII століт­тя, коли кодекс публічного права уповноважував адміністрацію застосову­вати тільки необхідні засоби для забезпечення громадського порядку, спо­кою та безпеки. Державна влада може накладати тільки ті обов'язки, які є не­обхідними для досягнення суспільної мети. Термін «необхідні засоби» тут розуміється як «вимушені» і з мінімальними обмеженнями з боку державної влади основних прав людини. Принцип пропорційності можна сформулю­вати так: індивідуальний тягар покладатиметься на особу державним право­вим актом тільки у тій мірі, яка необхідна дая досягнення певної легітимної та суспільно^необхідної мети.

У 1965 році Конституційний суд ФРН в одному зі своїх рішень зазначив: «У Федеративній Республіці Німеччині принцип пропорційності є неписа­ним конституційним принципом. Він походить від принципу верховенства права, а отже, з природи основних прав, оскільки вони відбивають загальне право на свободу громадянина від держави і можуть бути обмежені держав­ними органами тільки у разі переслідування абсолютно необхідного публічного інтересу»⁸⁵. Принцип пропорційності виступає як правова га­рантія захисту основних прав. Оскільки він має конституційне значення, він є обов'язковим не тільки для виконавчої та судової влади, а й для законо­давчої.

У застосуванні принципу пропорційності у ФРН можна визна­чити три контрольні моменти: 1) засоби, які обираються законодавцем у нормативному акті, оптимально (Eignung) слугують досягненню легітим­ної мети; 2) обрані засоби мінімально обмежують гарантовані консти-

⁸¹ Bennett Coleman Co. Ltd v. Union of India AIR (1973) SC 106. « Rv. Oakes (1986) 26 DLR (4 th), 200, 225. ^Hi Supreme Court Reports, 1994, 3 S.C.R. 835.

^м Fallon Я Some confusions about due process, judicial review and constitutional remedies // 93 Columbia Law Review 309, 310-312 (1993).

¹⁴ BverfGE19,342,348.

70

71

туційні права та цінності; 3) вказані засоби розумно та адекватно співвідно­сяться з переслідуваними цілями*'. Хоч у частині третій статті 14 Основно­го закону ФРН вказується на можливість застосування принципу про­порційності при визначенні обмежень на право власності: «Відчуження власності допускається тільки в цілях загального блага. Відшкодування виз­начається на підставі справедливого врахування інтересів суспільства та зацікавлених осіб».

Принцип пропорційності неодноразово згадується у випадках виник­нення спорів між державними органами та окремими особами стосовно порушень та обмежень їх прав і свобод.

Так, ухвалюючи рішення у справі про загальну заборону відеозйомок су­дового процесу, Конституційний суд ФРН зазначив, що така заборона може порушувати принцип пропорційності, оскільки обмеження на здійснення свободи передачі інформації/у телевізійний ефір мають бути пропорційни­ми цілям, яку переслідує норма права, що встановлює заборону. Така забо­рона може виявитись особливо непропорційною, якщо йдеться про судові процеси у справах відомих політиків, коли про їх перебіг має бути поінфор­мована громадськість. У зазначеній справі, на думку суду, телевізійній ком­панії мають бути дозволені зйомки принаймні перед початком слухань, протягом перерв та після закінчення процесу⁸⁷.

Приймаючи рішення в іншій, дуже відомій справі керівника служби розвідки Німецької Демократичної Республіки М. Вольфа, який організував розгалужену шпигунську мережу у Федеративній Республіці Німеччині та координував успішну шпигунську діяльність, Конституційний суд ФРН за­значив, що розвідники Східної Німеччини не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за шпигунство проти Західної Німеччини, оскільки це порушує принцип пропорційності. Порушення полягає у тому, що кримінальним переслідуванням на обвинувачених покладається надмірний тягар у світлі об'єднання Німеччини⁸⁸.

Конституційний суд Португалії у своєму рішенні вважає, що положення Кримінального та Дисциплінарного кодексів торговельного судноплавст­ва, згідно з якими член команди пароплава карається як дезертир у разі йо­го невчасного повернення на борт, порушують конституційний принцип справедливості та пропорційності, оскільки поширюються на всіх членів команди, а не тільки на тих, хто виконує функції щодо безпосереднього функціонування пароплава*'.

* ■ Див. рішення Конституційного суду ФРН: Judgment of Apr. 13, 1978 (Military Defense Obligation Case), 48 BVerfGE 127, 160 (F .R. G;); Judgment of May 4, 1955 (Saar Treaty Case), 4 BVerfGE 157, 168 (ERG.), 2 BVerfGE 266, 280-81 (1953).

^H7 Official Digest of the Decisions of the Federal Constitutional Court, 1995. — Vol.91, 125.

^m KommersD. The Constitutional Jurisprudence of the Federal republic of Germany. Durham & London: Duke University Press, 1997. - P. 237.

*' Official Gazette. - Series II. - 31/03/94.

Згідно з позицією Конституційного суду (трибуналу) Польщі, принцип пропорційності співвідноситься з принципом справедливості й відповідає таким стандартам:

— правові акти мають ухвалюватися лише у випадку необхідності захис­ ту ПублІЧНОГО Інтересу;

- правові акти мають бути максимально спрямовані на досягнення по­ставлених ЦІЛЄЙ;

— між цілями правових актів та додатковими обов'язками, що поклада­ ються на фомадян у результаті їх прийняття, повинен існувати баланс

Серед конституцій республік колишнього СРСР принцип пропорцій­ності найбільш повно закріплений у Конституції Російської Федерації (час­тина третя статті 55): «Права і свободи людини та громадянина можуть бу­ти обмежені федеральним законом лише у шіймірі, в якій це необхідно (кур­сив мій, — СІП.) з метою захисту основ конституційного ладу, моралі, здо­ров'я, прав та законних интересів інших осіб, забезпечення оборони країни та безпеки держави».

Конституційний суд Російської Федерації у низці своїх рішень розтлума­чив значення ЦЬОГО принципу:

— будь-які обмеження можливі тільки на підставі закону в передбачува­ них Конституцією цілях та лише в межах, що є необхідними для нормаль­ ного функціонування демократичного суспільства⁹⁰; '

—. законодавець, визначаючи засоби та способй*захисту (державних інтересів), повинен використовувати лише ті з них, які у конкретній право-застосовчІй ситуації виключають можливість несумірного обмеження прав і свобод людини та громадянина⁹¹;

— держава, навіть маючи мету запобігти випадкам зловживання правом, для того, щоб здійснення конституційних прав не порушувало прав та сво­ бод інших осіб, повинна використовувати не надмірні, а тільки необхідні та суворо обумовлені цілями засоби. Цей принцип сумірного обмеження прав та свобод, що закріплений у статті 55 (частина 3) Конституції Російської Федерації, означатиме, що публічні інтереси, перелічені у цій нормі, можуть виправдати правові обмеження прав та свобод, якщо вони адекватні со­ ціально виправданим цілям⁹².

^{1 10} Постановление Конституционного Суда от 17 сентября 1993 года по делу о проверке конституционности постановлений Верховного Совета Северо-Осетинской ССР, касаю­щихся проблем беженцев; абзац третий пункта 3 мотивировочной части.

"' Постановление Конституционного Суда от 27 марта 1996 года по делу о проверке конституционности статей 1 и 21 Закона Российской Федерации «О государственной тай­не»; абзац второй пункта 6 мотивировочной части.

- Постановление Конституционного Суда от 13 июня 1996 года по делу о проверке конституционности части пятой статьи 97 Уголовно-процессуального кодекса РСФСР; аб­зац второй пункта 5 мотивировочной части.

72

73

Принцип пропорційності визнає й Європейський суд з прав людини, який розтлумачив окремі положення Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (1950): «обмеження на свободи, що Гаран­туються Конвенцією, мають бути «пропорційні легітимній меті, яка пе­реслідується цими обмеженнями»⁹¹, а також «між засобами, що обираються, легітимною метою та встановленням відповідних обмежень має існувати розумне пропорційне співвідношення»⁹⁴, оскільки «в основі всієї Конвенції лежить пошук справедливого балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами щодо захисту основних прав індивіда»⁹⁵. Суд у Стра­сбурзі не тільки контролює здійснення органами державної влади країн, що підписали Конвенцію, своїх повноважень, у тому числі дискреційних, на предмет розумності, обережності та чесності, а й вимагає, щоб рішення цих державних органів ґрунтувалися «на належному сприйнятті відповідних фактів», а державне втручання було розумно необхідне для досягнення пе­реслідуваної легітимної мети*'.

З рішення у справі Wintenverp i). The Netherlands (1979) випливає, що термін Конвенції «згідно із законом» відсилає, власне, до внутрішньодер­жавного права, а про необхідність дотримання належної цьому праву про­цедури Конвенція вважає обов'язковою⁹⁷. Але при цьому суд зауважує, що са­ме внутрішньодержавне право має відповідати Конвенції, включаючи ви­кладені або ті загальні принципи, що розуміються. В основі терміна «згідно з законом» лежить поняття справедливої та належної процедури і вимога, щоб будь-яка міра, яка позбавляє людину свободи, призначалася та викону­валася відповідним органом та не була свавільною⁹⁸.

З метою запобігання свавільним законам, на думку суду, необхідно до­тримуватися двох основних вимог: 1) закон має бути загальнодоступним, щоб громадянин знав: саме до цих конкретних дій та обставин застосо­вується саме цей закон; 2) норма не є нормою закону, доки вона не сформу­льована достатньо чітко, щоб громадянин згідно з нею міг регулювати свою поведінку, а у разі надання йому кваліфікованої консультації — розумно пе­редбачити наслідки, до яких призведе певна його дія⁹⁹.

При тлумаченні терміна Конвенції «обмеження, необхідні у демокра­тичному суспільстві», слід врахувати відповідне тлумачення Єро.пейського суду, який вважає, що там, де втручання держави виправдане нагальною суспільною необхідністю, якщо при цьому воно є пропорційним постав­леній легітимній меті, пояснення для виправдання цих дій, що надаються

представниками держави, мають стосуватися цієї необхідності та бути суттєвими¹⁰⁰.

Дотримання принципу пропорційності є обов'язковим для України при визначенні змісту обмежень «згідно з законом» на конституційні права, пе­релічені у статтях 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 39,41,42,43,44,47, 54 Консти­туції України, відповідно до інтересів національної безпеки та охорони гро­мадського порядку, здоров'я та моральності населення, захисту прав та сво­бод інших людей тощо. Такий висновок ґрунтується на визнанні обов'язко­вою і без спеціальної угоди юрисдикції Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, Що стосуються тлумачення і застосування Конвенції' для України, тобто для всіх державних та муніципальних органів, фізичних та юридичних осіб¹⁰². Тому принцип пропорційності є обов'язковим для ук­раїнських судів при визначенні змісту обмежень «згідно з законом» на ці права відповідно до суспільних інтересів.

Щось подібне до принципу пропорційності можна знайти у тексті першої Української Конституції Пилипа Орлика 1710 року: «Подібно до того як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду на­лежить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозько­го, так саме він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий на­род не покладати надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог, бо підштовхнуті ними (люди), залишивши свої домівки, відходять, як правило, до чужих країв за межі рідної землі, аби полегшити пЬдібні тягарі і шукати життя кращого, спокійнішого і легшого»¹⁰³. «Надмірні тягарі, утиски та ви­моги», про які йдеться в цьому документі, можна назвати також непро­порційними обмеженнями на основні права та свободи.

Принципи належної правової процедури та пропорційності є обов'язковими не тільки для країн — членів Ради Європи, а й для країн Європейського Союзу. Вони належать до загальноправових прин­ципів, що застосовуються Європейським судом (European Court of Justice): адміністрація діє тільки на підставі уповноваження у правовій формі та з обґрунтуванням своїх дій; особам, яких ці дії стосуються, має бути забез­печений судовий захист та можливість висловити свою позицію з приво­ду таких дій; застосовані засоби мають бути адекватні очікуваному ре­зультату; відхилення від норми (дискреція) припускається тільки для до-

°* Handysidev. United Kingdom (1976) 1 EHRR 737, 754.

⁴ Fayed v. United Kingdom (1994) 18 EHRR 393, 432.

'* Soering v. United Kingdom (1989) 11 EHRR 439, paragraph 89.

•*' Vogt v. Germany (1986) 21 EHRR 205. 235.

"⁷ Winterwerp v. The Netherlands (1979) 2 EHRR 387, EctHR, paragraph 45.

'^H Ibid at paragraph 45.

¹⁴ Sunday Times v. United Kingdom (1979) 2 EHRR 245, 271.

^іт Sunday Times v. United Kingdom (1979) 2 EHRR 245, 277-278.

^lHt Пункт 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних сво­бод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» за № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

'"-' Див. детальніше:Шевчук С. Європейська конвенція про захист прав людини та основ­них свобод: практика застосування та принципи тлумачення у контексті сучасного ук­раїнського праворозуміння // Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Ко­ментарі. - 1999- - № 2. - С 229-230.

'"-* Історія Української Конституції. — К.: ПравоЛ997, — С 41.

74

75

сягнення поставленої мети; покарання має бути відповідне провині; забо­роняється накладати непосильні обов^гязки на деяких осіб за рахунок інщих^т.

Принцип пропорційності вперше був сформульований Європейським судом, але своє нормативне закріплення дістав у статті Зв, яка була введена у Договір про Європейське співтовариство Маастрихтським договором 1996 року: «Будь-які дії Співтовариства не мають поширюватися далі того, що необхідно для досягнення цілей цього Договору»¹⁰⁵.

Принцип пропорційності дістав свій вияв у попередніх проектах Кон­ституції України, зокрема у статті 59 проекту Конституції України в редакції від 26 жовтня 1993 року: «Конституційні права і свободи особи не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених цією Конституцією і прийня­тими на ЇЇ основі законами, з метою захисту прав і свобод інших осіб, охо­рони здоров'я та громадської безпеки.

Такі обмеження мають бути мінімальними і відповідати засадам демо­кратичної держави»'⁰⁶.

У висновку Венеціанської комісії «За демократію через право» щодо Конституції України 1996 року, що прийнятий на ЗО пленарному засіданні 7-8 березня 1997 року, окремо зазначається, що «на жаль, разом із загальни­ми положеннями про можливі обмеження прав людини у попередньому варіанті частини першої статті 64 вилучено і принцип пропорційності, пе­редбачений у частині другій тієї самої статті. Оскільки багато обмежень, пе­редбачених окремими статтями Конституції — наприклад обмеження сво­боди думки та слова, передбачені частиною третьою статті 34, — є доволі широкими, то важливо, щоб Конституційний Суд України тлумачив різні обмеження прав людини у світлі загальноправового принципу пропор­ційності»¹⁰⁷.

Після визнання концепції належної правової процедури невіддільною складовою частиною конституційного права європейських країн, демо­кратія збагачується новим змістом, набуває всіх ознак конституційної демо­кратії, яка ще має назву судова, або процесуальна демократія. Зрозуміло, що концепція повною мірою впливає на набуття діями органів правової держа­ви прозорих, чітких, розумних, пропорційних та обгрунтованих ознак, що дає змогу вести мову не тільки про рецепцію природного права, а й про призначення основних прав людини як засобу обмеження при здійсненні державної влади. Звичайно, що діяльність суддів за таких умов не може бути

зведена до механічного нормозастосувания, оскільки потребує творчо­го, динамічного та цільового тлумачення у процесі правозастосу-вання з метою встановлення суддівського контролю за змістом за­конів та визначення суддівських стандартів щодо пропорційності обмежень на основні права людини. Парадоксально, але концепція на­лежної правової процедури не закріплена нормативно у європейських кон­ституціях, як, скажімо, у США та Канаді, а сформульована суддями, відповід­но до природи Конституції як один з методів конституційного тлумачення. Хоч концепція належної правової процедури відсутня у тексті Конституції України, вже настав час для обговорення питання про цілі нормативного регулювання в українському суспільстві в їх співвідношенні із засобами, що обираються для 'їх досягнення у контексті захисту основних прав та свобод людини і громадянина.

У конституційному праві західних країн концепція справедли­вості розглядається у двох аспектах. По-перше, під справедливістю розуміють комплекс вимог — загальноправових принципів найвищої юри­дичної сили (у цьому сенсі — конституційних), які дістають свій вияв як у писаній (у позитивному законодавстві), так і в неписаній формі (формулю­ються судами у процесі правозастосування), до позитивних правових актів, прийнятих державою. Певною мірою, згідно з теорією Л, Фуллера, вони за­безпечують внутрішню моральність права (наприклад принцип чіткості норм права) і є складовою концепції верховенства права, що закріплена у статті 8 Конституції України, Тому є всі підстави погодитися з окремою дуж­кою судді Конституційного Суду України професора Q. Мироненка у справі щодо несумісності депутатського мандата від 13 травня 1997 року, який вва­жає, що принцип верховенства права значною мірою збігається із справед­ливими вимогами моралі¹⁰⁸.

По-друге, під справедливістю розуміють, з одного боку, юридичні га­рантії процесуальних прав особи у судовому процесі, коли вона позбав­ляється життєво важливих якостей як життя, свободи та власності (кон­цепція процесуальної належної правової процедури та принцип природної справедливості), 3 іншого боку, справедливістю у конституційному праві буде пропорційне обмеження основних прав людини позитивним законо­давством, оскільки непропорційність, що виявлена у судовому процесі, призводить до визнання цього законодавства нечинним (концепція ма­теріальної належної правової процедури або принцип пропорційності).

^т Див., наприклад, справу 8/55, Federation Charbonniere de Belgique (1954-56) ECR 292; справу 9/73, Shluter (1973) ECR 1135; справу 30/77, Bouchcrcau (1977) ECR 1999.

^|f)^ Хартли Т.К. Основы права Европейского сообщества. — М.: Юнити, 1998. — С. 16.1.

^1№> Конституція незалежної України. Документи, коментарі, статті. — К.: Право, 1995. — Книга перша. — С 279.

¹⁽¹⁷ Opinion on the Constitution of Ukraine, adopted by the Commission at its 30-th Plenary Meeting in Venice, on 7-8 March 1997. — Venice Commission Bulletin. —CDL- Inf (97) 2. — P. 4,

^1(1R Окрема думка судді Конституційного Суду України Мироненка О. М. стосовно рішен­ня Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року у справі про офіційне тлумачен­ня статей 58,78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України (у справі щодо несумісності депутатського мандата) // Вісник Конституційного Суду України. — № І. — 1997 — С 13.

76

77