- •Технологія виготовлення засобів вимірювання - технологічна термінологія. Виробничі особливості приладобудування
- •1.1 Технологічна термінологія
- •1.2 Технологічність конструкції виробу. Якість продукції приладобудування
- •1.3 Основи технології виготовлення вимірювальних приладів, особливості приладобудування
- •1.4 Типи виробництв
- •2.1 Виготовлення заготовок і деталей приладів методами лиття
- •2.1.1 Загальні вимоги до якості виливок. Загальні принципи конструювання виливок
- •2.1 3 Лиття в кокіль
- •2.1.4 Лиття під тиском
- •2.2 Виготовлення заготівель і деталей приладів методами порошкової металургії
- •Технологія виготовлення деталей за методом порошкової металургії. Основні технологічні властивості порошків:
- •2.3 Виготовлення деталей засобів вимірювання з пластмас
- •2.3.1 Переробка пластмас у вироби
- •Якість деталей з пластмас характеризується такими параметрами:
- •2.3.2 Технологічні принципи конструювання пластмасових деталей
- •3.1 Відрізання заготівель
- •3.2 Обробка зовнішніх поверхонь
- •3.2.1 Обробка на токарних верстатах Установка та закріплення деталей на токарних верстатах проводиться в дво- або трикулачкових самоцентруючих патронах.
- •3.2.2 Обробка отворів лезовим інструментом Обробка отворів різної форми (циліндричних, конічних, ступінчастих) займає в загальному об'ємі механічної обробки значне місце.
- •3.3 Нарізання різьби на деталях приладів
- •3.3.2 Нарізання різьби мітчиками
- •3.3.3 Фрезерування різьби
- •3.3.4 Накочення різьби
- •3.3.5 Шліфування різьби
- •3.3.6 Доведення різьби
- •3.3.7 Обробка деталей зубчастих зачеплень
- •3.4 Оздоблювальні види обробки поверхонь деталей приладів
- •Хімічні, електрохімічні, ультразвукові та променеві методи обробки матеріалів
- •4.1 Хімічне і електрохімічне травлення
- •Для травлення і видалення металу тільки з певних ділянок всю поверхню деталі покривають захисним кислотостійким шаром (лаку, воску), за виключенням місць, що підлягають травленню.
- •4.2 Електроерозійні методи обробки Електроерозійні методи обробки засновані на руйнуванні (ерозії) металу під дією електричного струму. До них відносяться електроіскровий та електроімпульсний методи.
- •4.2.1 Електроіскровий метод
- •4.2.2 Електроімпульсний метод
- •4.3 Обробка за допомогою ультразвукових (уз) коливань
- •4.4 Лазерна (світлопроменева) обробка
- •Електрохімічні, хімічні й лакофарбові покриття
- •5.1 Види та призначення захисних, захисно-декоративних і спеціальних покриттів. Методи їх нанесення Неорганічні покриття. Металеві і неметалеві покриття за своїм призначенням діляться на:
- •5.1.1 Способи і особливості нанесення металевих покриттів
- •5.1.2 Неметалеві неорганічні покриття
- •5.1.3 Контроль якості металевих і неметалевих неорганічних покриттів
- •5.2 Підготовка поверхонь під фарбування
- •5.2.1 Видалення старих покриттів
- •5.2.2 Підготовка поверхні під фарбування. Очищення
- •5.2.3 Нанесення спеціальних покриттів перед фарбуванням поверхні
- •5.3 Способи нанесення лакофарбових матеріалів
- •Технологія збирання вимірювальних приладів. Випробування звт. Технологічна підготовка звт
- •6.1 Особливості збирання звт
- •6.2 Випробування звт
- •6.2.1 Основні поняття про випробування виробів
- •6.2.2 Види випробувань
- •6.3 Поняття про технологічний процес
- •6.4 Технологічна підготовка виробництва звт
- •6.5 Технологічне відпрацювання конструкції
- •6.6 Вибір оптимального варіанту технологiчного процесу
- •Перелік використаних джерел
5.1.2 Неметалеві неорганічні покриття
До цього виду покриттів відносять:
- оксидування сталі (воронування);
- оксидування алюмінію (анодування), магнію, міді, кадмію, хрому, титану, срібла;
- фосфатування і хроматування деяких металів.
Захисна плівка таких покриттів складається з нерозчинних сполук і оксидів металів. Товщина захисних плівок 1 мкм; за виключенням анодування (до 400 мкм) і воронування в лужному розчині (до 10 мкм).
Найбільше розповсюдження одержали оксидні і фосфатні плівки.
В залежності від призначення оксидні покриття піддають поронаповненню оливами, парафіном, лаками або фарбуванню. Поронаповнення підвищує захисні властивості плівок.
5.1.3 Контроль якості металевих і неметалевих неорганічних покриттів
Контроль якості захисних, захисно–декоративних і спеціальних покриттів включає в себе огляд зовнішнього вигляду покриттів, визначення їх товщини і пористості, механічних властивостей, міцності зчеплення, захисної здатності спеціальних властивостей покриттів. Спеціальні покриття в залежності від характеру і призначення перевіряють на:
- твердість;
- зносостійкість;
- відбиваючу здатність;
- термостійкість;
- електроповідність та ін.
5.2 Підготовка поверхонь під фарбування
5.2.1 Видалення старих покриттів
Хімічний спосіб видалення з поверхні виробу старих покриттів засновано на розчинені, набряканні або хімічному руйнуванні плівки, тобто перетворення плівки в стан, при якому вона легко може бути знята з поверхні механічним шляхом.
Для видалення покриттів використовують змиви, а також деякі емульсії. Змиви складаються з органічних розчинників, загусних речовин, що гальмують випаровування, й емульгаторів. Загусники використовують для запобігання стікання нанесених змивів (нітрат целюлози), загальмувати випаровування можна за рахунок додавання до змиву воскоподібних речовин. В цьому випадку необхідно використовувати додаткову промивку поверхні органічними розчинниками для видалення залишків парафіну.
Як розчинники використовують метиленхлорид разом із спиртами і складними ефірами.
У деякі змиви для прискорення проникнення в старі покриття вводять кислоти.
Вітчизняні марки змивів: СД (СП), АТФ – 1, СП – 6, СП – 7, СПС – 1. Органічні змиви наносять на поверхні шпателем. За 5 – 30 хв після нанесення набрякщі покриття видаляють механічно або змивають струменем води.
5.2.2 Підготовка поверхні під фарбування. Очищення
Якість і термін служби лакофарбових покриттів значно залежить від способу і чистоти підготовки поверхні. Мета підготовки – видалення з поверхні будь – яких забруднень і нашарувань, які заважають безпосередньому контакту покриття з металом. До них відносяться оксиди (окалина, іржа), мастильні, жирові, механічні забруднення, старі полімерні покриття.
Способи підготовки поверхні можна розділити на три групи: механічні, термічні і хімічні.
Механічні способи очищення. З механічних способів підготовки поверхні особливо розповсюджена струменева абразивна і гідроабразивна обробка:
- піщаноструменева;
- гідропісщаноструменева;
- дробовоструменева;
- дробовометальна.
Очищення за цими способами полягає у дії на металеву поверхню частинок абразивів, що поступають з великою швидкістю і мають в момент удару з металом значну кінетичну енергію. Поверхня металу при цьому стає шорсткою (заглибини досягають 0,04 – 0,1 мм), що сприяє покращенню адгезії покриттів. Такий метод застосовують при обробці товстостінних виробів, вироби з тонкими стінками можуть деформуватися.
При пісчаноструменевому і гідропісчаноструменевому очщенні використовують безглинистий кварцовий пісок. При дробвоструменевому і дробовометальному способах – чиста або колота стальна чи чавунна дріб. Легкі метали і сплави обробляють м’якими абразивами – порошками з сплавів алюмінію. Найбільш дешевим абразивом є кварцовий пісок, але його використовують в автоматичних установках з герметизацією з метою запобігання запиленості середовища.
Металевий пісок також є ефективним абразивом. Очищення з його допомогою здійснюється в закритих камерах або кабінках з вентиляцією.
Для дробовоструменевого очищення частіше використовують одн- або двохкамерні апарати періодичної і безперервної дії, в яких дріб розпилюється під тиском 0,5 – 0,7 МПа.
Дробовометальне очищення здійснюють при створенні потоку під дією центрової сили від ротора – турбінного колеса з лопатками, що обертається з високою частотою. Метод продуктивний, не запилює середовища, але характеризується як малошвидкий для обробки виробів складної форми.
При гідроабразивному очищенні використовують суспензію або суміш абразиву з рідиною. Як абразив використовують кварцовий пісок, граніт, скло, молотий шлак та ін.
Термічні способи очищення. Очищення поверхонь можна проводити термічним способом, шляхом нагрівання виробів полум’ям газокисневого пальника (огневе очищення), електричною дугою (повітряно–електродугове очищення) або відпалюванням в печах при наявності окислювального або відновлювального середовища.
При огневому і повітряно-електродуговому очищенні метал швидко нагрівають до 1300 – 1400 0С. При цьому забруднений шар згоряє і частково оплавлюється, після чого його механічно видаляють, а метал охолоджують.
Відпалювання у відновлювальній (захисній) атмосфері використовують при підготовці поверхні рулонного металу. Стальний прокат нагрівають в атмосфері азотно-водневої суміші, при цьому мастила на поверхні сублімують, а оксид заліза відновлюється до металічного заліза.
Термічне видалення органічних забруднень (старі покриття, жирові і мастильні відкладення) зручно проводити в окислювальному середовищі. При нагріванні до 4500 - 500 0С більшість органічних речовин сублімують, розпадається або згоряють. Можна застосувати також газові або гасово-кисневі пальники.
Термічні способи економічні і продуктивні, але їх використовують тільки для виробів з товщиною стінки 5 мм і більше, щоб уникнути короблення і деформації.
Основними серед хімічних способів очищення поверхонь під фарбування є знежирення.
Знежирення. Перед фарбуванням з металевих поверхонь необхідно видалити жирові забруднення, що залишилися після механічної обробки, або захисні мастила. Процес знежирення може бути здійснений різними методами, вибір якого визначається головним чином видом забруднення, ступеням очищення і в’язкістю.
Знежирення в водно-лужних розчинах засновано на хімічному руйнуванні жирів і мастил, що омилюються. Як електроліти використовують гідрооксид і карбонат натрію, для підвищення дії знежирювальної суміші до сполук вводять поверхнево-активні речовини - емульгатори.
Вибір знежирювального складу залежить від ступеню забруднення, типу виробництва; режим обробки визначається методом обробки (в ваннах або розпиленням). Використовують також готові миючі засоби: КМ – 1, КМЕ – 1, МЛ – 52.
Знежирення деталей у свіжому розчині триває не більше 3хв, а по мірі витрачання гідрооксиду натрію – не більше 5хв. Якщо виріб перетримати у ванні знежирення, то поверхня деталі потріскає і утворяться важкорозчинні фосфати.
Жирові забруднення, що збираються на поверхні розчину, необхідно періодично видаляти через зливний карман ванн. Після знежирення деталі промивають спочатку в теплій проточній воді при t0 не нижче 20 0С, а потім в холодній воді.
Якість знежирення можна контролювати за виглядом плівки холодної води: з добре знежиреної поверхні вода стікає суцільним потоком, якщо вода затримується на поверхні у вигляді крапель, знежирення слід повторити.
Знежирення в органічних розчинниках засновано на розчиненні мастильних і жирових забруднень. Для цього використовують розчинники, які мають високу активність по відношенню до забруднень, стабільність, характеризуються низьким поверхневим натягом, помірною летючістю.
Знежирення за таким способом частіше проводять в хлорованих вуглеводневодах в двох фазах послідовно: паровій і рідкій. Суть процесу полягає в тому, що в установку заливають воду і органічний розчинник, який не змішується з водою. При обробці в двофазній системі видаляють не тільки жирові, а й водорозчинні сполуки.
Очищені деталі витримують деякий час в воді, після цього промивають водою для видалення крапель розчинника і частинок бруду, а потім просушують гарячим повітрям.
Такий спосіб знежирення можна використовувати практично для очищення будь-яких металів.
Емульсійне знежирення – комбінований спосіб, який дозволяє використовувати переваги очищення органічними розчинниками і водно-лужними розчинниками. Більшість емульсій вибухо- і пожежобезпечні, їх можна використовувати для видалення старих фарб.
Знежирення за допомогою ультразвуку. Знежирення розчинниками, лужними і емульсійними миючими засобами прискорюється при проведенні процесу в ультразвуковому полі. Цей спосіб використовують для видалення з виробів невеликих розмірів з глибокими отворами з мастилами, залишками полірувальних паст і інших забруднень. УЗ метод очищення засновано на створенні високочастотних коливань в рідинах, що використовуються як миючі засоби. Коливання рідини мають велику механічну енергію, яка забезпечує руйнування і відрив частинок забруднень при безперервній подачі розчину на поверхню виробу. В залежності від виду забруднень вибирають час УЗ обробки (від декількох секунд до декількох хвилин). УЗ очищення проводять в спеціальних ваннах, оснащених магнітострикційними, п’єзокерамічними або феритовими перетворювачами.
Травлення. Окалину, іржу і інші оксиди частіше всього видаляють з поверхні металів травленням в розчинах кислот. Для чорних металів як травильні розчини використовують сірчану, соляну, ортофосфорну кислоти. Оксиди заліза (вони складаються з декількох шарів оксидів) зтравлюють в мінеральних кислотах.
Розчинення окалини протікає за хімічним і електрохімічним механізмами. Процес розчинення можна розділити на чотири періоди:
- в першому періоді відбувається просочування окалини кислотою, незначне розчинення оксидів і металу на дні пор і тріщин в окалині; метал при цьому практично не розчиняється;
- в другому періоді продовжується просочування окалини розчином кислоти і починається хімічне і електрохімічне розчинення оксидів. Наприкінці періоду можливе протікання нового процесу – відкладення солей продуктів корозії в порах і тріщинах;
- в третьому періоді видаляється 70% окалини, цей період характеризується високими швидкостями розчинення окалини. В середині періоду починає виділятися водень, який розрихлює і відриває окалину. Розчинення сталі відбувається переважно в результаті роботи гальванічних пар метал – окалина, окрім того, протікає корозія металу з водневою деполяризацією;
- в четвертому періоді відбувається електрохімічне розчинення залишків окалини і відшарування воднем важкорозчинних складових окалини Fe3O4. За цей період видаляється 25 – 30 % окалини і відбувається інтенсивне розчинення металу.
Швидкість розчинення оксидів металів найвища в соляній кислоті, вона ж менш активно реагує з залізом і тому забезпечує менші втрати металу. Для зменшення розчинення металу до складу травильних розчинів додають інгібітори.
Для видалення продуктів корозій з поверхні великогабаритних виробів використовують спеціальні рідкі або в’язкі сполуки (пасти). Їх приготовляють шляхом введення в рідкі травильні розчини наповнювачів (інфузорної землі, азбесту, каоліну) і полімерів. Пасти наносять на поверхню і витримують 1 – 6 годин. Після цього поверхню промивають водою, наносять пасивуючу пасту і за 0,5 години знову промивають і просушують.
