5.3 Способи нанесення лакофарбових матеріалів

Ручні способи нанесення лакофарбових матеріалів пензлям, ручними валками, тампонами, а також з використанням аерозольних балонів застосовують при невеликих об’ємах фарбувальних робіт, переважно в побуті. Ручні способи використовують в тих галузях промисловості, де необхідно використовувати високотоксичні компоненти, наприклад свинцевого сурику, з сполук міді та ін..

Ручні способи економічні, але не продуктивні й трудомісткі.

Занурення й облив проводять головним чином для одержання грунтувальних і одношарових покриттів на виробах різної складності. Принцип цього методу заснований на змочуванні поверхні рідким лакофарбовим матеріалом і утриманні його у вигляді тонкого шару за рахунок в’язкості матеріалу і адгезії.

Позитивні сторони цього способу: простота обладнання, добра якість покриттів.

Негативні сторони: значні втрати матеріалу і нерівномірність товщини покриттів по висоті виробу. Цього можна уникнути, якщо витримувати тільки що фарбовані вироби в парах розчинників.

Такий спосіб називають струменевим обливом. Вироби при цьому способі фарбування підвішують на конвеєрі, що рухається через зону фарбування, обливають лакофарбовими матеріалами з системи сопел. В паровій зоні тунелю підтримується концентрація парів розчинників 15 – 20 мг/л. Випаровування розчинників з поверхні виробу загальмовується, що сприяє утворенню рівномірного шару за товщиною.

Пневматичне розпилення – найбільш поширений спосіб фарбування. При такому способі лакофарбовий матеріал дробиться струменем стислого повітря. Утворений аерозоль коагулює при зіткненні з поверхнею і осідає у вигляді рівномірного шару.

Недоліки: утворення туману з лакофарбового матеріалу, значні втрати лакофарбового матеріалу при розпиленні, велика втрата розчинників.

Розтікання уникають за рахунок різкого зниження температури лакофарбових матеріалів при виході з сопла і відповідного підвищення в’язкості. Щоб знизити в’язкість без додаткового використання розчинників використовують нагрівання лакофарбового матеріалу або нагрів виробів.

Використовують ручні і автоматичні фарборозпилювачі.

Безповітряне розпилення. За цим методом лакофарбовий матеріал розпилюється під дією високого гідравлічного тиску, який створюється насосом у внутрішній порожнині розпилювального пристрою і витискує лакофарбовий матеріал через отвір сопла. При цьому потенціальна енергія лакофарбового матеріалу при виході в атмосферу перетворюється в кінетичну і лакофарбовий матеріал рухається в напрямку виробу. Цей метод дозволяє зменшити втрати матеріалу на туманоутворення.

Недоліки: важко використовувати цей метод для фарбування виробів складної конфігурації.

Електростатичне розпилення – фарбування в електричному полі високої напруги. Цей метод полягає в наступному. Між двома електродами, що знаходяться під напругою і розташовані на деякій відстані, створюється електричне поле. Одним з електродів є виріб – позитивний заземлений електрод, а інший електрод установки – негативний. В створене електричне поле високої напруги вводять розпилений лакофарбовий матеріал, частинки якого, заряджаючись від іонізованого повітря або кромки електрода, рухаються за силовими лініями електричного поля і осаджуються на заземленому виробі, утворюючи на ньому рівномірне покриття. В електричному полі можна розпилювати лакофарбові матеріали з питомим об’ємним опором від 10⁶ до 10⁷ Ом·см і діелектричною проникністю 6 – 10. Електростатичні розпилювачі бувають ручні і змонтовані стаціонарно на окремих стійках.

Електроосаджування – найбільш перспективний спосіб, який полягає в осаджуванні лакофарбового матеріалу у вигляді концентрованого осаду на поверхні виробу під дією постійного електричного струму. Осаджування здійснюється в результаті надання частинкам лакофарбового матеріалу, що знаходяться в електропровідному рідкому середовищі, електричного заряду, протилежного за знаком заряду виробу. Виріб може бути анодом – анодне осаджування (анафорез), або катодом – катодне осаджування (катофорез). Найбільш широко використовують анодне електроосаджування, при якому виріб, що знаходиться в ванні, є анодом, а корпус ванни – катодом.

Позитивні стороні: покриття корозостійкі і рівномірні за товщиною. Пояснюється це тим, що при катодному осаджуванні не протікає окислювальна реакція, тому що на катоді виділяється водень.

Контрольні запитання:

1. На які види за своїм призначенням поділяють неорганічні металеві і неметалеві покриття?

2. Які Вам відомі способи нанесення металевих покриттів на поверхні деталей приладів?

3. Які види покриттів відносять до неметалевих неорганічних покриттів?

4. Які показники якості підлягають перевірці при контролі якості металевих і неметалевих неорганічних покриттів?

5. Як здійснюють видалення старих лакофарбових покриттів?

6. Якими методами здійснюють очищення поверхонь перед нанесенням лакофарбових матеріалів?

7. Які способи механічного очищення поверхні перед фарбуванням найбільш розповсюджені?

8. У чому полягають термічні способи очищення поверхонь перед нанесенням лакофарбових покриттів?

9. Поясніть суть знежирення поверхонь. Які є види знежирення?

10. В яких випадках застосовують травлення для підготовки поверхонь для фарбування?

11. Яки види спеціальних покриттів наносять на поверхні перед фарбуванням?

12. У чому полягає фосфатування поверхні?

13. Яка мета оксидування поверхні?

14. Назвіть відомі Вам способи нанесення лакофарбових матеріалів?

15. Який найбільш економічний метод нанесення лакофарбових матеріалів на поверхні деталей приладів Вам відомий?

Л е к ц і я 6