Ремонт напрямних станини шабруванням

Для відновлення точності направляючим шабруванням станину встановлюють на стенді або на твердій підлозі з перевіркою її положення в подовжньому і поперечному напрямках за рівнем. Останній поміщають на менш зношених частинах напрямних.

Положення станини регулюють башмаками або ж клинами підкладаються під її основу або під ніжки. Дуже зручно встановлювати станину на болти-домкрати. Болти угвинчуються в отвори станини, що служать для кріплення її до фундаменту. У цих отворах нарізують різьблення. Вигвинчуючи або загвинчуючи болти-домкрати, станину піднімають або опускають.

У поперечному напрямку перевіряють положення станини токарного верстата рамним рівнем, що прикладають до площини, де кріпиться коробка подач. Регулювання роблять доти, поки пухирець основної ампули рівня не стане в нульове положення, що буде свідчити про вертикальність площини для кріплення коробки подач.

Після вивірки станини вибирають базову площину, по якій контролюють паралельність усіх ремонтуємих поверхонь.

У станини токарного верстата за базу звичайно приймають напрямні 3, 4 і 6 під задню бабку, тому що вони зношуються значно менше, ніж інші напрямні.

Однак спочатку їх шабрують, щоб усунути нехай і малий знос, періодично перевіряючи прямолінійність і площинність контрольною лінійкою. Одночасно перевіряється спіральна зігнутість, для чого використовується місток або каретка, застосовувана як місток, і рівень.

Підготувавши базу, роблять по контрольній лінійці шабрування поверхонь 2, 7 і 8 напрямних з перевіркою паралельності.

Щодо поверхонь 11 і 12, то для них не слід приймати за базу напрямні під задню бабку, тому що їхня паралельність, а також щодо площин для кріплення коробки подач і кріплення кронштейна ходового гвинта я ходового валика дуже часто виявляються порушеними, незважаючи на малий знос цих напрямних.

Відхилення наростають зі збільшенням числа ремонтів верстата, через що при складанні ремонтуємих верстатів доводиться затрачати багато часу на підгін по місцю коробки подач і кронштейна ходового гвинта і ходового валика, що виконується шабруванням вручну.

Базова поверхня 11 також може бути замінена іншою, а саме поверхнею канавок між западинами, якщо вона рівнобіжна поверхні 11. Паралельність перевіряють індикатором, стрілки якого повинні показувати відхилення, рівні по величині і різні за знаком. Якщо, наприклад, на поверхні 11 стрілка індикатора показала +0,05 мм, то на поверхні канавки, якщо вона рівнобіжна поверхні11, стрілка повинна показувати —0,05 мм. Коли ж виявляється відсутність паралельності, то на поверхні канавки пришабровують маяки, рівнобіжні поверхні 11, і від цих маяків ведуть подальшу вивірку напрямної станини.

Однак пришабровувати маяки в канавках не завжди можливо. У таких випадках роблять маяки на верхній горизонтальній поверхні призматичної напрямної, перевіряючи паралельність щодо поверхні 11.

Підготовка поверхонь 11 і 12 у якості базових цілком виправдується простотою вивірки і контролю напрямних у процесі їхнього шабрування. Близьке розташування цих баз дає можливість застосовувати короткі індикаторні тримачі і цим підвищити точність перевірок. До сказаного варто додати, що підготовка базових маяків віднімає мало часу, притім і воно цілком окупається правильним взаємним розташуванням поверхонь станини. Це має винятково важливе значення при складанні верстатів.

По закінченні підготовки базових поверхонь приступають до шабрування напрямних. Спочатку шабрують по фарбі поверхні, позначені цифрами 3, 4 і 6. При цьому час від часу перевіряють універсальним містком паралельність і спіральну зігнутість цих поверхонь. Для зручності вимірів установлюють на пристосуванні два індикатори. По них визначають паралельність між поверхнями напрямних і маяками, а рівнем виявляють спіральну зігнутість.

Далі переходять до шабрування поверхонь 2, 7 і 8. Перевірка їх ведеться відповідно переналагодженим містком. Рівнем перевіряють спіральну зігнутість поверхонь 2, 7 і 8, а індикатором — паралельність між поверхнями 7 і 8 і базовою поверхнею.

В останню чергу ремонтують поверхні 1 і 10, що більш зручно обробляти шліфуванням або струганням. Їх перевіряють на паралельність тільки у вертикальній площині після переустановки на універсальному містку індикаторних стійок з індикаторами.

Шабрування напрямних довжиною більш 2500 мм починають із самого зношеної ділянки 4 — 5. Роблять шабрування по маяках, користуючись контрольною лінійкою довжиною 1500—2000 мм. Обробку припиняють, коли від лінійки рівномірно зафарбовуються всі маяки. Остаточна перевірка напрямних виконується універсальним містком (контроль прямолінійності напрямних у вертикальній площині) і за допомогою струни і мікроскопа (контроль прямолінійності напрямних у горизонтальній площині).

Маяки утворять у наступному порядку:

1. універсальним містком і рівнем знаходять саму зношену ділянку напрямної;

2. йдучи від найбільш зношеної ділянки, розмічають станину по довжині на однакові ділянки, рівні віГОСТані між опорами містка;

3. вивіряють рівень на містку, розташовуючи його на самій зношеній ділянці напрямних 4—5;

4. переміщають місток на ділянку 5-—6 і шабрують маяк на границі 6 ділянки, поки пухирець рівня не займе нульове положення;

5. знову переміщають місток, розташовуючи^: його опори в крайніх крапках ділянки 6—7, на границі 7 утворять шабруванням наступний маяк — і так па всій довжині напрямних.

При нанесенні маяків варто перевіряти їхня паралельність базової поверхні. За базу приймають не всю поверхню, а тільки дві ділянки довжиною 300—500 мм на її кінцях.