39. Радянський підпільний та партизанський рух на окупованій території України. Бойові дії збройних формувань оун-упа.

Радя́нський партиза́нський рух — партизанський рух проти німецьких окупантів та їх союзників на теренах України у 1941—1944 роках, підпорядкований органам ВКП(б) та її бойовому загону — НКВС. Загальна чисельність бійців радянського партизанського руху на території України складала в 1941—1943 роках — від 5 до 30 тисяч бійців, в 1944 році — від 30 до 50 тисяч бійців.

Радянський партизанський рух на території України поступався чисельністю партизанському руху УПА через непопулярність радянської влади на території України, особливо після голодоморів і репресій 20-30 років (див. Голодомор в Україні 1932—1933 років).

29 червня 1941 ЦК ВКП(б) видав наказ організувати партійне підпілля на окупованій німцями території, щоб пізніше розгорнути з нього партизанський рух. В Україні у 1941—1942 роках таке підпілля вдалося створити лише у деяких містах, бо навіть більшість членів КПУ відмовилися від покладеного на них доручення і з приходом німців легалізувалися.

Перші радянські загони партизанів з'явились наприкінці 1941 року під Черніговом, Сумами та Брянськом під керівництвом Миколи Попудренко та Сидора Ковпака. Ці групи й стали зародком пізнішого руху радянських партизан у лісах північної України. Вони почали виявляти незначну активність щойно навесні 1942, встановивши радіозв'язок з Москвою. Їм на допомогу було скинуто на парашутах розвідників Червоної армії. До цих загонів приєднались також групи радянських військ, які прорвались з оточення на схід від Києва у вересні 1941 (наприклад, О. Сабурова).

Велику увагу радянські партизани приділяли боротьбі проти українського національного руху, збирали відомості про свідомих українців, створювали різні провокації, ліквідували низку українських патріотів. Щодо Української повстанської армії радянські партизани зайняли також позицію активної боротьби відповідно до загальної політики комуністичної партії, спрямованої на придушення національно-визвольних рухів на теренах СРСР та Східної Європи. З цією метою від 1942 в кожному загоні партизан існував Особливий відділ НКВС, пізніше «Смершу».

40 .Перемога у ВВВ 9 травня 1945р. – день Перемоги народів колишнього Радянського Союзу над нацистською Німеччиною.

Цей день до сьогодні є одним з найбільших свят в Україні.

Україна стоїть на першому місці по абсолютній кількості загиблих в роки війни і на другому (після Польщі) по процентному співвідношенні між числом загиблих і тими, хто вижив.

Загальна кількість загиблих жителів України – 8 млн. осіб, або 16,7% довоєнного населення України. Всі втрати становлять 14,5 млн. чол.

В складі Радянської армії воювали більше 7 млн. громадян України, загинуло понад 3 млн. ОУН втратило 18 – 20 тис. членів, УПА – близько 57 тис.

На руїни було перетворено 714 міст і селищ міського типу, та понад 28 тис. сіл України (понад 250 із яких врятовано), 16,5 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, майже 33 тис. колгоспів, радгоспів, МТС. Без даху над головою залишилося 10 млн. осіб. В Україні залишилось лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств.

Прямі матеріальні збитки господарству становили 285 млрд. крб. Ця сума в п’ятеро перевищувала асигнування УРСР протягом усіх 3-ох довоєнних п’ятирічок. Загальна же сума втрат, яких зазнали населення і господарство України, становила 1,2 трлн. крб.

Понад 2 тис. українців стали Героями Радянського Союзу, 32 чоловіки – двічі Героями, а льотчик У. Кожедуб – тричі Героєм.

“Все для фронту, все для перемоги” – це гасло в роки війни визначало зміст життя і діяльності всього населення України.

Вже через тиждень після початку війни всі підприємства було переведено на виконання замовлень фронту. Працювати довелося в прифронтових умовах – під бомбардуваннями і обстрілами.

Перехід народного господарства на воєнний лад вимагав евакуації в тилові райони країни найбільш цінного майна, а також кваліфікованих фахівців, діячів науки і культури. Керувала евакуацією комісія, яку очолював заступник голови РНК УРСР Д. Жила. Всього з України було евакуйоване обладнання більш ніж 550 великих підприємств 30 галузей промисловості (1/3 всіх заводів і фабрик, евакуйованих з районів СРСР, що були охоплені війною).

Харківський танковий завод свою першу продукцію в евакуації випустив вже в грудні 1941р., всього за період війни завод випустив більш ніж 35 тис. танків.

Працювали люди в три зміни. В складних умовах збирався врожай. Темпи збирання врожаю в тилових районах, не зважаючи на те що не полях працювали жінки, діти і старі люди, в два три рази перевищували довоєнні.

41.Труднощі відбудови господарства України у повоєний період

До кінця 1945 р. було відновлено близько 113 довоєнного індустріального потенціалу республіки. За четверту п’ятирічку відбудовано дві тисячі промислових підприємств, задіяно більшу частину шахт Донбасу, 22 доменні і 44 мартеновські печі, 46  прокатних станів, почали функціонувати реконструйовані металургічні заводи “Азовсталь”, “Запоріжсталь”, Краматорський, Єнакієвський. Було побудовано Запорізький трансформаторний, Київський мотоциклетний, Вінницький інструментальний та інші заводи. Запрацювали перші агрегати Дніпрогесу, Харківський тракторний завод, закінчено будівництво газопроводу “Дашава-Київ”. В 40-50-х рр. засновані нові галузі промисловості (авіа- та автомобілебудування, радіотехнічна та інші).

На кінець 1947 р. з’явилась можливість ліквідувати карткову систему, була проведена грошова реформа. З 1948 р. життя входило у відносно нормальне річище. Сталін виступив проти поступового підвіщення заробітної плати трудящим, а висунув гасло послідовного зниження цін. Це забезпечувало популярність здійснюваної господарської політики. Однак нагромаджених ресурсів виявилось мало і вже в найближчі роки цей захід став суто символічним. Попри позитивні зрушення рівень життя залишався нижчим від довоєнного, а в основі уявного добробуту великих міст було цілковите пограбування села, яке опинилось на грані вимирання.

Процес відбудови в Західній Україні проходив набагато складніше, ніж на Сході республіки. Це було зумовлено рядом причин: слабкістю економічного потенціалу регіону, особливостями менталітету західних українців, які досить неоднозначно сприймали соціалістичні перетворення, що йшли паралельно з процесом відбудови, пасивним та активним опором нововведенням з боку значної частини місцевого населення та ін.

42 .Соціально-політичні процеси та лібералізація суспільного життя в Україні

У період, що вивчається, Україна перебувала у складі Союзу РСР. Її територія зростала. У лютому 1954 p. до складу УРСР увійшла Кримська область. У січні 1954 p. стародавнє українське місто Проскурів перейменовано у Хмельницький, а Кам'янець-Подільську область — у Хмельницьку.

Розширюється компетенція союзних республік, у тому числі й України. Було відновлено норму Конституції СРСР 1924 р. про віднесення до відання союзної республіки розв'язання питань її адміністративно-територіального устрою. Це було гарантією тери­торіальної цілісності союзної республіки. За Конституцією СРСР 1936 p. ці питання знаходилися у виключній компетенції Верховної Ради СРСР. Але за умов, коли адміністративно-територіальна сис­тема Радянської держави в цілому та кожної союзної республіки устоялася, між ними існувала взаємна довіра. Зберігання цього права за Союзом РСР створювало б надмірну, зайву централізацію. СРСР не міг змінити чи зменшити територію України без й згоди на це. Крім того, зміцнення територіальної цілісності України забезпечувало розвиток ініціативи та відповідальності її органів державної влади і управління, надавало їм можливість вирішувати питання адміністративно-територіального устрою з урахуванням усіх місцевих особливостей.

Україна разом з іншими союзними республіками одержала також нові права в управлінні своїм господарством. Це викликалося потребою швидкого створення масштабної економіки, а також досягненнями України в господарському та культурному будівниц­тві.

Були поширені права України в державному плануванні та фінансуванні й господарства. За постановою Ради Міністрів СРСР від 4 травня 1955 р. "Про зміну порядку державного планування та фінансування господарства союзних республік" Україна, а саме її Рада Міністрів, одержала права самостійно: 1) затверджувати плани виробництва та розподілу усіх видів промислової продукції, що виробляють підприємства республіканських міністерств, відомств і промислової кооперації; 2) затверджувати титульні списки капіта­льного будівництва по підприємствах республіканських міністерств і відомств; 3) передбачати дня республіканських міністерств і ві­домств завдання по підвищенню продуктивності праці, чисельності працівників, фонду зарплати тощо; 4) залишати в своєму розпо­рядженні 50% будівельних матеріалів і низку промислових товарів широкого споживання, вироблених на підприємствах загально­союзного та союзно-республіканського підпорядкування понад квартальний план.