10.Запровадження християнства на Русі. Історичне значення прийняття християнства.

Видатний політик і адміністратор Володимир Великий здійснив серію реформ. Він увійшов в історію і як Володимир Хреститель, що запровадив на Русі християнство, зробив його офіційно релігією в Київській державі. Запровадження християнства на Русі Володимиром Великим було підготовлене попереднім історичним розвитком східнослов'янських земель. Візантійські джерела повідомляють, що власне Київська земля була хрещена князем Аскольдом у 860 р. Християнкою була бабка Володимира — Ольга. Серед дружинників його діда Ігоря також були християни. Реформа язичницьких культів — проголошення Перуна верховним богом Київській Русі — не сприяла державному будівництву, усталенню привілеїв панівної верстви суспільства, розвиткові писемності й культури, налагодженню зв'язків з іншими, в абсолютній більшості християнськими країнами. Тому в середині 80-х pp. X ст. київський князь помалу схиляється до думки щодо прийняття іншої, якісно нової релігії — християнства. Як свідчить літопис, Володимир прийняв хрещення в соборі св. Василія і обвінчався із царівною. Християнство прийняло також його найближче оточення. Весною 988 р. відбулося масове хрещення киян, що поклало початок хрещенню всієї країни. Процес християнізації в Київській державі плинув повільно, а нерідко й хворобливо, однак за Володимира більшість населення країни навернулася, принаймні формально, у нову віру. Християнство принесло нову культуру й докорінно змінило світосприймання та самовиявлення населення Київської Русі. Запровадження християнства мало прогресивний характер. Завдяки цьому Київська Русь прилучилася до європейської цивілізації, пожвавилися міжнародні зв'язки нової християнської держави, зріс її авторитет у Європі як

11.Характерні риси та особливості розвитку культури Київської Русі.

У Київській державі сформувалася і досягла високого рівня її своєрідна і неповторна культура. Побудована на традиціях землеробської культури східни1х слов'ян, вона увібрала в себе кращі досягнення Заходу і Сходу. За часів Володимира започатковують освіту, відкривають періпі школи. Літопис про це сповіщає так «Послав і почав брати у визначних людей дітей і давати їх на книжну науку, а матері цих дітей плакали за ними, бо ще не утвердилися у вірі, плакали, як за мерцями». Князь Ярослав запроваджує обов'язкове навчання для молоді вищих станів, готуючи її для майбутньої діяльності. Шкільну справу у свої руки взяла церква, що надало освіті певної однобічності. Навчали за допомогою богословської літератури, передусім Псалтиря. Не цуралися знань і князі. Так, Ярослав Мудрий заснував першу бібліотеку при Софії, Володимир Мономах написав літературні повчальні твори, уславився як філософ волинський князь Володимир Василькович. Писемність поширювалась і серед простого люду. Це підтверджують знайдені в Новгороді «берестяні грамоти» і велика кількість написів, які робили на своїх виробах ремісники. Математичні знання зводилися до чисто практичних — чотири дії, дроби, обчислювання відсотку. Популярністю користувалися різного роду переклади з латині і грецької мови. Це були візантійські хроніки, історія Олександра Македонського та ін. Спочатку оригінальні літературні твори являли собою переробку перекладацьких мотивів. Згодом вводяться місцеві сюжети — «Моління Данила Заточ-ника» (збірка життєвих і політичних порад новгородському князю Ярославу), славнозвісне «Слово про закон і благодать» київського митрополита Їларіона (середина XI ст.). Вершиною літературної творчості було «Слово о полку Ігоревім» (кінець XII ст.), в якому широко представлено народну символіку, міфологію та звичаї, на основі котрих формулювалися основні моральні вимоги до захисників Русі, заклики до об'єднання роздроблених князівств у